«Просвіта» · “Ідеться не лише про мовне питання, а й про замах на державність України”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Розбудовувати широку мережу
Слово Просвіти, №50 за 2012 рік
Напередодні 144-ї річниці ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка у Національному інформаційному агентстві “Укрінформ” провела круглий стіл. Голови обласних об’єднань “Просвіти”, відомі політики, громадські діячі обговорили ситуацію, яка склалася в Україні після ухвалення сумновідомого закону Ківалова—Колесніченка і намітили план протистояння антиукраїнській політиці нинішньої влади.
Налаштуватися на активні дії Розпочав захід Павло МОВ" ЧАН, голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка: — Вітаю вас зі святом — 144-ю річницею “Просвіти”. В історичному контексті маємо поговорити про нинішні проблеми, які є причиною нашого зібрання. Головне питання круглого столу: “Коли президент виконає свої обіцянки щодо зміни мовного “закону”? Це стосується двох аспектів: поправок до закону Ківалова—Колесніченка, фактично нової редакції, яка схвалена робочою групою, до якої входили присутні тут Олексій Кляшторний, Володимир Василенко і я, також схвалена урядом на засіданні Кабміну, де головувала віце-прем’єр Раїса Богатирьова іде доповідав голова робочої групи президент Леонід Кравчук. Працювала велика група експертів, і нам було обіцяно, що ще остання сесія VI скликання Верховної Ради ухвалить закон у новій редакції. Другий аспект цієї нашої теми — фінансування Програми розвитку та функціонування української мови, яке теж було обіцяне. Його в бюджеті фактично немає. Отже, чи може влада дотримуватися свого слова, якщо вона не спромоглася навіть винести цієї теми на погоджувальну раду? Нам навіть не запропонували вчасно ознайомитися з бюджетом, я та інші депутати його не бачили, поправок не розглядали. Проігнорували мою поправку до фінансування творчих спілок, бо на творчі спілки, зокрема на заходи “Просвіти”, виділили як ніколи мізерну суму, на яку існувати неможливо. Ми запланували серйозні видання, програми, заходи, конкурси в різних регіонах. Якщо на одну програму Михайла Поплавського “Крок до зірок” іна всі творчі спілки і “Просвіту” — у бюджеті закладена однакова сума, то що це за влада і що це за бюджет? Подібна ситуація і з фінансуванням Академії Наук. Це бюджет не розвитку і навіть не виживання, а вигибання. Ми зібралися, щоб визначити, що робити у цій ситуації. Ми провели два етапи постійно діючого Форуму на захист мови, що було відображено в ЗМІ. Ця проблема вплинула на виборчий процес, ви добре знаєте, як зреагувала українська людність. Плануємо провести третій етап Форуму, щоб розробити організаційні питання для розбудови по всій Україні мережі захисту нашої мови “В обороні українського слова”. Я хочу, щоб ми зорієнтувалися, як повинні діяти, чого вимагати від опозиції і на що розраховувати. Адже в опозиційних силах є різні люди, серед них навіть такі, щодо яких треба було б провести люстрацію, як вимагає ВО “Свобода”. Чи буде мовне питання для опозиції фундаментальним, першочерговим, як для нас? Ми повинні розібратися і налаштуватися на активні дії.
Примусити президента виконати обіцянку Володимир ВАСИЛЕНКО, доктор юридичних наук, професор, Надзвичайний і Повноважний Посол: — Хочу обговорити питання подання президентом на розгляд Верховної Ради того законопроекту, який напрацювала робоча група. Ми вже тривалий час спостерігаємо за актом політичного шахрайства, спрямованого на знищення української мови. Адже президент, прийнявши у Форосі групу представників української інтелігенції, пообіцяв, що закон Ківалова—Колесніченка має бути відкоригований і виправлений. Але наступного ж дня підписав цей юридично нікчемний законопроект, обіцяючи, що в середині вересня цього року подасть на розгляд Верховної Ради законопроект, напрацьований робочою групою. Робоча група почала працювати 13 серпня, відбулося 8 засідань і вже 22 серпня був готовий повний текст зміненого законопроекту. 28 серпня робоча група схвалила цей текст, і його направили на експертизу в Академію Наук України. Ця установа 6 вересня дала позитивний відгук. Тобто президент не мав жодних перепон, щоб подати документ на розгляд Верховної Ради, бо за Конституцією саме він є суб’єктом законодавчої ініціативи. Але президент цього не зробив. У жовтні скликали розширене засідання робочої групи, куди стараннями Дмитра Табачника було включено низку українофобів зі східних областей України, зокрема професора Фоміна з Луганського університету, який привселюдно заявив, що не сприймає 10 статтю Конституції України, не згоден з рішенням Конституційного Суду 1999 року. Та навіть попри це робоча група ще раз проголосувала за цей законопроект. Тоді документ подали на погодження до відомств. Він пройшов погодження, є певні зауваження, але не суттєві. Президент мав би представити цей законопроект на розгляд нової Верховної Ради, не чекаючи, поки будуть враховані ці зауваження. Але, схоже, у них план такий: після погодження у відомствах Кравчук має ще раз скликати робочу групу, врахувати ці зауваження, робоча група знову має ухвалити цей законопроект, потім його надіслати до Кабміну, який знову подасть на погодження і т. ін. Це безкінечна процедура, розрахована на те, щоб поховати цю справу. Вважаю, що представники української інтелігенції, які були у Форосі, мають підготувати жорстке звернення до президента, у якому вимагати від нього виконання своєї обіцянки. Це звернення має бути публічним. Ми повинні поширити його по всій Україні, щоб під ним підписалося якомога більше людей. Адже йдеться не лише про мовне питання, а й про замах на державність України.
Головне — консолідація Олексій КЛЯШТОРНИЙ, заступник голови громадської організації “Українська справа”: — Цілком очевидно, що влада, яка нині панує в Україні, має мету, озвучену професором Василенком: досягти такого мовного компромісу, який би закріпив дискримінацію українськомовних громадян на території України. Нині за законом Ківалова— Колесніченка один російськомовний громадянин у своїх правах прирівнюється до десяти українськомовних. У сучасному світі я знаю лише один аналог такому явищу, коли ізраїльтяни обіцяють за одного їхнього вбитого відповісти десятьма вбитими палестинцями. Забалакавши цю тему, хочуть, щоб ми таку ситуацію визнали і з цим змирилися, таким чином виконавши замовлення Москви на асиміляцію української нації, знищення її ідентичності навіть попри те, що формально маємо незалежну державу. Протистояти цьому можна лише об’єднавшись, тому правильно, що ми нині проводимо консолідаційну роботу, успадкувавши, зокрема, традиції “Просвіти”. Тільки усвідомлюючи історичну тяглість, яка виражена у певних символах і організаційних структурах, спираючись на неї, маючи повагу до самих себе, можемо міцно стояти на ногах. Для мене, представника “Української справи”, важливо, що й “Просвіта”, і Національна спілка письменників України, і представники Української Всесвітньої Координаційної Ради, і товариства “Меморіал” та інших організацій братимуть участь у широкій об’єднаній мережі дій в обороні української мови, організаційне формування якої плануємо завершити до 22 січня, Дня Соборності. Однак недостатня увага ЗМІ, демонстративна відсутність на нашому зібранні представників парламентських сил, які активно використовували під час виборчої кампанії мовне питання для консолідації свого електорату, свідчать, що формати обговорень, круглих столів недостатні. Треба вдаватися і до інших дій. Якщо депутати не йдуть до нас, то ми повинні прийти до офісів тих політичних партій, які під час виборів мали на своєму прапорі мовне питання. Пікети біля офісів Об’єднаної опозиції, УДАРу і ВО “Свобода” на часі, щоб вони не забули, з якими обіцянками прийшли.
Донеччина — споконвічна українська територія Марія ОЛІЙНИК, заступник голови Донецької обласної “Просвіти” ім. Тараса Шевченка: — Сьогодні російська мова — це мова окупанта на території нашої держави. Ті люди, які ухвалювали закон Ківалова—Колесніченка, не піклуються про жодні інші мови, крім російської. Ми хочемо бути послідовниками “Просвіти”, а вона ніколи не говорила про регіональні мови, не рахувала якісь відсотки. Чому з’явився цей закон? Українофоби побачили, що, наприклад, у Донеччині 1989 року було 50, 7 % українців і 44 % росіян. А 2001 року — уже 57 % українців і тільки 38 % росіян. Це не результат міграції населення, просто українці стали признаватися до своєї мови, до своєї нації. Це владу перелякало. На 1 вересня в дитячих садочках Донеччини українською навчається 74,8 % дітей. Це не 57 % українців, це й інші нації, які, на відміну від влади, поважають нашу державу.
Натомість у школах на 1 вересня 2009 року 55, 5 % учнів навчалося українською мовою, а 2012-го — тільки 50, 5 %. Тобто з приходом цієї влади кількість дітей, які навчаються українською, зменшилася на 5 %. Закривають українські школи, ми з батьками постійно відстоюємо їхні права в судах. Знаходять різні приводи: нібито українські школи аварійні, чи в них зношені котли, або вишукують якісь інші причини. Донеччина, Луганщина були зламані в часи Голодомору. 1932— 33 рр. в нас було 79 % українських шкіл. Після цього до 1989 року це число зменшилося до нуля. 1926 року за статистикою було 62 % українців і 24 % росіян, а ще раніше — росіян лише 17 %. Ця територія заселена запорізькими козаками, це українська територія. Ми відстоюємо наші права.
Я повертаюся Юрій ГНАТКЕВИЧ, народний депутат України: — Після закінчення депутатської каденції 12 грудня я повертаюся до активної роботи у “Просвіті”. Адже ця організація 1990 року мене зробила народним депутатом. Коли “Просвіта” була заснована, вона мала яскраво виражене політичне забарвлення. Нині, на мою думку, “Просвіта” й інші національно-патріотичні організації втратили свою бойовитість. Наприклад, Бенкендорф “здав” телевізійний канал Москві. Хоч одна наша організація влаштувала пікети, виступала, кричала? Ми спокійно за цим спостерігали. Для того, щоб діяти, треба усвідомити, хто нині при владі. Наш президент повністю підконтрольний кримінальному донецькому кланові. І тільки цей клан контролює його дії, ухвалення законів. Чи вигідна їм мова? Не вигідна, бо це свідомість. Навіщо донецькому кланові українська національна свідомість? Мені здається, що нам треба зараз готуватися до ширших боїв. Якщо ми цей закон програємо, то треба готуватися до референдуму. Передусім зібратися і до найменших деталей обговорити концепцію нашої діяльності. Обміркувати наші активні дії на вулиці, і роботу у Верховній Раді, і залучення “Просвіти” знову до активної політичної діяльності, бо під час останніх виборів ми чіткої політичної позиції не заявили. Маю дві пропозиції: переглянути концепцію нашої газети. Вона цікава, інтелектуальна, але скоріше для інтелігенції, а не для масового читача. Треба добитися, щоб на кожному кроці говорили про “Слово Просвіти”, як нині кажуть про “Факти”. І друге —
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
