З роси й води! 15 “Він наче хоче надолужити ті роки, коли не писав і не друкував своїх книг”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
У веремії наших літ До 60-ліття Олександра Бакуменка
Слово Просвіти, №50 за 2013 рік
Ганна ЧУБАЧ, член НСПУ
У веремії наших літ Дай Боже сили на політ! Такими рядками хочу привітати відомого письменника Олександра Бакуменка зі славним ювілеєм. І сказати найголов ніше: “Вам тільки — 60!”. І побажати здоров’я і сили для майбутніх польотів у літературі, у пісенній творчості та в особистому житті. Бо у веремії наших літ ще так багато не зроблено, не помічено. А ви своєю невтомною працею вже зробили багато: і помітили багатьох тих, кого не дуже пошанували своєю увагою літературні критики… Письменник Олександр Бакуменко працює у багатьох жанрах. Він — поет, прозаїк, пісняр, публіцист, перекладач і літературознавець. Із-під його пера вийшло понад двадцять книг поезії та прози. О. Бакуменко — автор поетичних збірок “Серпневий падолист”, “Сніги ідуть весною”, “Батьків камертон”, “У пісні вічності душа”, “Казкові балади”, “Напуття”. У творчому доробку письменника цікаві прозові твори: романи “Захисник Чернечої гори”, “Зодчий слова”, “Король Ринкової вулиці”; повісті-есе “Народний пісняр”, “Світло казкової істини”, “Уроки терпіння”, “Володар безцінного скарбу”, “Острів зневір і сподівань”, “Літопис обманутого покоління”, “З племені переможців”, “Формула вічної поезії”, “Магнітне поле життєлюба”, “Літературний аташе Болгарії”; книга мистецтвознавчих нарисів “Про вічне у пісні і слові”. Варто додати також і те, що окремі розділи з багатьох неопублікованих прозових творів Олександра Бакуменка друкувалися у періодиці й звучали по І та ІІІ програмах Українського радіо. У співавторстві з відомими українськими композиторами Олександр Бакуменко створив понад сто пісень, що увійшли до репертуару народних артистів України Володимира Оберенка і Олександра Василенка, заслужених артистів України Івана Красовського, Василя Волощука, Світлани Мирводи і знаного поліського композитора та співака Олеся Коляди, арт-студії “Нова пісня”, ансамблю Збройних Сил України, ансамблю МНС та дитячого хору Українського радіо й телебачення. Діапазон творчості О. Бакуменка не обмежується співаною поезією та художньою прозою. Письменник багато працює над упорядкуванням і виданням посмертних книг Дмитра Білоуса, Григорія Коваля, Володимира Югова, Данила Бакуменка. Перу Олександра Бакуменка належить чимало публіцистичних статей, нарисів і понад сорок літературних і мистецьких портретів та низка інших публікацій, що упродовж останніх десяти років друкувалися в українській періодиці. Улітку цього року на телеканалі “Культура” відбулася прем’єра цікавого двосерійного телефільму про життя і творчість Олександра Бакуменка. А ще Олександр — син поетафронтовика Данила Бакуменка, на якого моя юність дивилася із захопленням і гордістю. Тому хочу розказати спогад про мудрого Данила Бакуменка… На початку 90-х років гучно святкували Шевченківські свята. Секретар Спілки письменників і голова літературного фонду України поет Михайло Шевченко кинув девіз усім поетам: “Ми — всі потроху від Шевченка!” І організував поїздки по областях і до Канева. В одній такій поїздці опинилася і я. Тоді, у травні, Канів перетворився на святкове містечко: люди вивішували рушники на деревах, вітали хлібом-сіллю учасників урочистої ходи. А ті, хто прибув теплоходом, вервечкою підіймалися по сходах до Кобзаря з піснями на Шевченкові вірші: “Реве та стогне Дніпр широкий…” А вже на Шевченковому святі, біля пам’ятника українському генію поети з неабияким натхненням читали свої вірші… На теплоході я розговорилася з усміхненим сивим і красивим чоловіком (я так усіх старших чоловіків називаю). Я з ентузіазмом дитини війни жваво розповідала фронтовому поетові про своє знедолене дитинство: і як мене в льохах ховали мама і бабуня, і як я сама втікала від німців у холодну річку під корч. Вода у нашій Немієчці була джерельна. Саме біля нашого села вона починалася. Тож дитиною я з переляку забігала по шию у холодну воду і там, переховуючись, від страху довго тремтіла… От і маю тепер спогад про минулу війну у вигляді клятого ревматизму… Поет Данило Бакуменко мене уважно слухав і співчував. А потім розповів, як у цьому місті 16 серпня 1941 року при обороні Тарасової гори він, поранений у стегно, самотужки перепливав Дніпро, зачепившись солдатським паском до якогось дерев’яного обаполку. Перед очима Данила Бакуменка на все життя залишилася трагедія Канівської оборони, коли Дніпро-Славутич червонів від крові наших оборонців. А Данила Олександровича, який втратив під час форсування Дніпра свідомість і дивом не загинув, на лівому березі підібрали бійці медсанбату… Після тієї розповіді мені стало ніяково перед цим спокійним і дуже інтелігентним чоловіком. А він, після розповіді про вогнений Канів, раптом прочитав мені того вірша, яким хотів поділитися з велелюдною аудиторією Шевченкового свята. На жаль, хворого ветерана ніхто не здогадався підвезти на Тарасову гору, а підніматися вгору самотужки йому було вже вкрай важко. Тож на порожній палубі теплоходу він читав мені такі рядки: Канів, рідний! Тут до болю Все близьке мені, як дома, — Навіть в лісі та у полі
Кожна стежечка знайома. На твоїй Чернечій кручі В сорок першім, На світанні, Як дими війни до тучі Піднімалися багряні, Я, поранений, прощався Із Тарасом в пеклі бою… Скільки горя і нещастя Подолали ми з тобою! Відтоді і по цей день, коли скресає крига на Дніпрі, я чомусь бачу воду — червоною… І прошу в Бога сили і здоров’я, щоб написати поему про Річку. Бо поему “Притока” — вже опублікувала. Після тієї поїздки я прочитала чимало книжок поетів-фронтовиків: Олеся Гончара, Андрія Малишка, Петра Біби, Василя Швеця, Платона Воронька, Дмитра Білоуса. Данило Бакуменко серед поетів свого покоління був дуже скромним. Після тієї зустрічі у Каневі мені пощастило чути Данила Олександровича на вечорі, присвяченому Дню Перемоги у Будинку письменників. Він натхненно читав свої чудові фронтові вірші, а я пишалася і раділа, що з ним була знайома. Не знаю чому, але в кожному фронтовику бачила свого батька, який пропав безвісти у перші дні війни. Саме цьому фронтовому поколінню завдячую своєю впевненістю у житті й творчості. Але, як мовить народне прислів’я: “У житті, як на довгій ниві…” Моє покоління утверджувалося, а фронтове покидало цю грішну землю та відвойовані хвилі Дніпра. А свята Шевченківські тривають і донині, хоча їх уже святкують інші й по-іншому… Данило Бакуменко у житті був напрочуд скромною і справедливою людиною — за нього говорили не газетні статті й величезні публікації творів, а нагородні планочки на костюмі, які він завжди носив біля серця… Чи не такої скромності навчив батько свого сина Олександра, який, маючи неабиякі письменницькі здібності, пішов в інженери. Свою трудову діяльність він розпочав по закінченні факультету автоматизованих систем управління та прикладної математики Київського політехнічного інституту інженером у добре відомому на той час Київському виробничому об’єднанні “Завод “Арсенал”. Понад 30 років він працював на інженерних і керівних посадах у галузі зв’язку. Олександр Данилович має низку авторських свідоцтв про винаходи і чимало науково-виробничих статей у галузевих журналах України та колишнього СРСР. За успішну виробничу діяльність був нагороджений медалями та знаком “Почесний зв’язківець України”. Але, як і казав колись Олександрові батько: “Якщо талант в тобі визріє, література сама тебе знайде…” І література поступово перемогла й захопила свідомість Олександра Бакуменка. На початку 2000-го мої книжки друкувало університетське видавництво “Пульсари”. Я вела з успіхом на українському радіо публіцистично-поетичну передачу “Дзвінка ріка”. Була надзвичайно втішена, що книжка з однойменною назвою “Дзвінка ріка” мала три видання, які були швидко продані. Але критики мовчали. І ось одного ранку із поштової скриньки забрала дивний рукопис — літературну розвідку про мою творчість за підписом “Ол. Бакуменко”. Подзвонила, щоб подякувати невідомому автору того рукопису, який на високому професійному рівні зробив аналіз моєї творчості за два останні десятиліття, назвавши свою розвідку “Острів Надій і Сподівань”. Чиєсь добре серце серед життєвих зневір розповіло мені про мене. І як тут не підняти крила на політ після тривалого мовчання? Розпитала мого доброчинця, чи він не родич Данила Бакуменка. “Я — його син!” — з гордістю сказав Олександр. Відтоді й донині уважно стежу за творчістю поета — сина поета. Інколи не встигаю, бо працює Олександр Данилович із таким темпом, наче хоче надолужити ті роки, коли не писав і не друкував своїх книг. Письменник вражає своєю працьовитістю, а твори — високими літературними відзнаками. Зокрема за поетичні твори пісенної лірики Олександр Бакуменко став лауреатом літературно-мистецької премії “Гілка Золотого каштана” (2001), за роман-есе “Зодчий Слова” був відзначений Всеукраїнською літературно-мистецькою премією імені І. С. Нечуя-Левицького (2008), за поетичну збірку “Напуття” став лауреатом Всеукраїнської літературної премії ім. Олександра Олеся (2011), за роман-есе “Захисник Чернечої гори” — лауреатом Міжнародної літературної премії ім. Костянтина Симонова (2007), за документально-художні твори з військової тематики був відзначений Міжнародною літературною премією ім. Олександра Фадєєва (2008). О. Бакуменко — лауреат Всеукраїнського Інтернет-конкурсу літературних критиків “Буквоїд—2011”. Нині майже з усіма своїми новими творами знайомлю Олександра Бакуменка. І так боюся, що йому, безкомпромісному і дуже уважному “читачеві”, тепер інженеру людської душі, щось не сподобається у моїй творчості. Бо ціную його як мудрого і доброзичливого порадника. Щиро зичу Олександрові доброго здоров’я і щедрого вжинку з творчої ниви!
Нові лауреати премії ім. Дмитра Яворницького
Євген БУКЕТ
Всеукраїнська премія імені Дмитра Яворницького Національної спілки краєзнавців України, заснована 1991 року, щороку присуджується окремим краєзнавцям, колективам краєзнавців чи краєзнавчим організаціям і установам за вагомий внесок у справу вивчення, дослідження і популяризації історико-культурних і природних багатств рідного краю. Положення про премію передбачає, що кандидатури на її здобуття мають право висувати не лише правління регіональних організацій НСКУ, а й наукові установи, навчальні заклади, музеї, архіви, бібліотеки, громадські об’єднання, редакції ЗМІ, у яких діють осередки Спілки. Попередньо вивчаються краєзнавчі монографії, нариси, описи, путівники, довідники, окремі публікації, цикли статей, сценарії кінофільмів, телеі радіопередач тощо, науково-пізнавальний і суспільний рівень яких заслуговує на всеукраїнське визнання. Президія правління НСКУ розглянула 21 пропозицію про нагородження, що надійшли від організацій та осередків Спілки 2013 року та визначила п’ять лауреатів. Ними стали: Віктор Петрович Андрущенко — ректор Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова, доктор філософських наук, професор, академік НАПН України, член-кореспондент НАНУ; Віль Савбанович Бакіров — ректор Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, доктор соціологічних наук, професор, академік НАНУ; Микола Іванович Бушин — завідувач кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету, доктор історичних наук, професор; Михайло Юрійович Косило — голова правління Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, директор Івано-Франківського обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді МОН України; Ганна Кирилівна Швидько — професор кафедри історії та політичної теорії Національного гірничого університету. Урочисте вручення премії відбулося 22 листопада в гуманітарному корпусі Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, під час пленуму Правління Національної спілки краєзнавців України. У заході взяли участь представники державних і громадських установ, відомі діячі науки і культури. Відбулася презентація біографічного покажчика лауреатів Премії ім. Д. Яворницького 1991—2012 років “Материк краєзнавства”, який видали з нагоди урочистої події. Також на пленумі розглянули питання про відзначення Національною спілкою краєзнавців України 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Зокрема у вересні 2014 року Спілка проведе ХІІІ Всеукраїнську наукову історико-краєзнавчу конференцію, присвячену 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка. Краєзнавчий форум має відбутися у Шевченківському національному заповіднику в Каневі, в ньому візьмуть участь представники всіх регіональних організацій Спілки, науковці, музейники, архівісти та представники громадських організацій. Також завершується перший етап роботи над ілюстрованою публіцистично-документальною книгою “Краєзнавча Шевченкіана України” та виданням про цінні раритети з колекції Музею “Кобзаря” Т. Г. Шевченка у Черкасах, яке Спілка готує спільно з Музеєм.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
