“Знищення будь-якого театру — культурний злочин проти громадськості”. · 15 Театр · с. 15сторінка оригіналу ↗
Театр Дмитра Богомазова
Слово Просвіти, №50 за 2017 рік
Ганріх фон Кляйст (1777— 1811 рр.) — видатний німецький драматург, новеліст, поет, есеїст, улюблений автор Івана Франка, який першим відкрив для України цю неординарну особистість. Він багато працював над перекладами творів Кляйста. І. Франко переклав п’єсу “Розбитий глек” на замовлення театру “Руська бесіда”. Постановку за назвою “Розбитий збанок” здійснили у Львові 1905 року. Рукопис перекладу, на жаль, не зберігся. Спеціально для театру ім. І. Франка новий український переклад зробив знаний літератор, перекладач, драматург Юрій Андрухович. Напередодні прем’єри творці вистави зустрілися з представниками ЗМІ. Вони зокрема розповіли: Остап Ступка, виконавець головної ролі: — Задум поставити виставу “Розбитий глек” з’явився 2014 року після прем’єри вистави “Живий труп” на сцені нашого театру. Я спілкувався з режисером цього спектаклю Романом Мархоліа, і ми визначилися, що нашою наступною спільною роботою буде вистава “Розбитий глек”. Сучасну версію на моє прохання зробив Юрій Андрухович. Зібралася потужна команда. До нас долучився відомий художник-сценограф Володимир Ковальчук. Ідею підтримав генеральний директор театру Михайло Захаревич. Спонсорську допомогу надав “УкрСиббанк”. Роман Мархоліа, режисер-постановник: — Для мене було знаменням, коли ми випадково дізналися, що Іван Франко мріяв, аби Кляйст йшов в Україні. Він згадує про цього письменника десятки разів у різних варіантах. Давно мріяв поставити виставу “Розбитий глек”. З часом зрозумів, що ідею можна втілити саме на сцені театру ім. Івана Франка. Цей театр дуже гнучкий для пошуку нових форм. Прекрасно, що вистава з’явилася українською, у перекладі іншою мовою втратилася б частина шарму авторського тексту. Михайло Захаревич, генеральний директор Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка:
— Режисер Роман Мархоліа робить наших акторів невпізнаваними на сцені. А художник Володимир Ковальчук створює незвичайний сценічний простір. З ними ми набуваємо новий досвід. Уже сьогодні бачу іншу якість наших акторів, іншу якість нашого оркестру. Хотів би, щоб наша з Романом співпраця тривала. Дякую Юрію Андруховичу за прекрасний переклад. Усі ми працювали на позитивний результат. “Розбитий глек” має простий і суто комедійний сюжет: сільський суддя Адам, пробравшись поночі у спальню дівчини Єви, розбив мальований глечик, і мати Єви подає позов до суду, який має виявити і покарати винуватця. Комізм ситуації в тому, що слідство у цій справі проводить сам суддя Адам та ще у присутності окружного інспектора Вальтера. Він вдається до хитрувань, намагаючись звалити провину на інших, але робить це незграбно, з селянською простакуватістю, так що, зрештою, всі розуміють, хто справжній винуватець. У комедії панує стихія гумору, який часом набуває сатиричної забарвленості. Любовно-детективна колізія, соковитий колорит, яскраві фарби народної комедії — складові частини нової вистави. Жанр спектаклю поєднує особливу авторську пластику, що підпадає під закон лубочної графіки, унісон віршів, вокалу і аутентичних музичних інструментів. Центральне місце у виставі займає образ Адама, створений Остапом Ступкою. Запам’ятовуються яскраві самобутні роботи Олександра Задніпровського (Вальтер, судовий радник), Олега Стальчука (Ліхт, писар), Тетяни Міхіної (Марта Рулль), Анжеліки Савченко (Марта, її дочка), Павла Москаля (Файт, селянин), Юрія Ребрика (Рупрехт, його син) та інших.
Переклад інсценізованого Д. Богомазовим роману “Життя попереду” українською мовою здійснила Марина Марченко. Події відбуваються у 50-ті роки минулого століття. Колишня повія, стара польська єврейка мадам Роза, яка пройшли гітлерівський концтабір, утримує в емігрантському кварталі Парижа притулок, де живуть діти, народжені повіями поза законом. Один із вихованців цього притулку — арабський підліток Момо, від імені якого ведеться історія їхніх стосунків, історія захоплива, відверта, шляхетна й божевільна. Історія про велич і силу неймовірної любові на порозі життя і на межі смерті. Режисерський експеримент, коли головну жіночу роль виконує чоловік, а головну чоловічу — жінка, себе виправдав. Головний жіночий образ мадам Рози створив народний артист України Лев Сомов. Новою сторінкою у творчій біографії молодої талановитої актриси Оксани Жданової стала роль Момо. Їй вдалося достовірно показати образ підлітка з непростою долею, який прагне пізнати цей світ, дізнатися, ким же насправді є його батьки. Проте чи знання правди зробить його щасливим? А ще Момо дуже любить свою виховательку мадам Розу і ладен заради неї на все. Виставу “Життя попереду” можна вважати третьою частиною трилогії Дмитра Богомазова, до якої також входять спектаклі “Карнавал плоті” й “Співай, Лоло, співай!” Ці три вистави — незвичайні концерти, спеціально для участі в яких артисти театру опанували гру на музичних інструментах, а створені оркестри стають повноцінними дійовими особами постановок. Музику до нової вистави створили Олександр Бегма, Михайло Кукуюк
До уваги читачів “СП” виступи учасників прес-конференції. Неда Неждана, куратор драматургічних проектів Центру ім. Курбаса: — Від початку свого існування Києво-Могилянська академія була не лише освітнім і науковим, а й культурним і мистецьким центром. Це стосувалося і театру, і музики, і літератури. З проголошенням незалежності України Академія почала відроджуватися не тільки як освітній заклад, а й як культурний. Тут з’явилися музичні і театральні групи, існувало не лише студійно-аматорське мистецтво, а й експериментальний театр, створено мистецький центр. Це центр, до якого приходять і молоді, і старші люди з різними проектами. Він не має обмежень стилів і жанрів. Єдина вимога — всі проекти українськомовні. У Театральному центрі “Пасіка” були разові проекти, працювали постійні театри, відкривали студії, проводили сценічні читання, фестивалі… Це був живий процес і дуже важливо його утримати… “Пасіка” — можливість працювати на демократичних засадах. Ішлося про те, щоб на базі цього центру відкрити мистецький факультет. Така практика існує в Європі, а в нас вона майже відсутня. Мені здається, що знищення будь-якого театру чи культурного осередку — культурний злоі Андрій Самінін, а М. Кукуюк ще й автор пісень, які звучать зі сцени. Постановка вистави “12-та ніч, або Що захочете” давно була у планах Дмитра Богомазова. За основу він узяв новий переклад українською мовою, здійснений Юрієм Андруховичем, який добре зрозумілий сучасному глядачеві. Це спільна режисерська робота із заслуженим артистом України, актором Київського театру драми і комедії Андрієм Самініним. А виконавці — студенти Дмитра Богомазова, які навчаються у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення. Підготовча робота тривала протягом двох років. Спочатку почали робити уривки, потім одну дію. Оскільки у студентів виходило досить добре, то вирішили здійснити постановку всієї чин проти громадськості. Якщо такий культурний осередок, як Театральний центр “Пасіка”, закривають, — це дуже тривожний дзвіночок. Андрій Приходько, керівник Театрального центру “Пасіка”: — Театральний центр “Пасіка” — полігон для нової театральної формації, де після театральної школи могли випробовувати себе молоді актори, режисери, художники, драматурги… У “Пасіці” ніхто не керує мистецькими смаками. Молодим митцям можна було дати шанс реалізуватися так, як вони хочуть. Комусь здається, що це неправильно. Але якщо режисер знаходить порозуміння з глядачами, дуже важливо дати йому цей шанс. Ми не нарікаємо, що закінчилася співпраця з Києво-Могилянською академією. Вдячні, що були з нею пов’язані. Тому зараз необхідно віднайти власний формат, своє приміщення. Звертаємося до всіх небайдужих із закликом спільними зусиллями знайти простір для молодої театральної формації.
вистави. Ідею підтримав художній керівник театру, народний артист України Едуард Митницький. У цій пустотливій і кумедній історії з веселими розіграшами й зухвалими витівками всі мріють про кохання. Але, як це часто буває, пристрасно закохуються зовсім не в того, хто готовий відповісти взаємністю. Низки інтриг та перевдягань, відвертих зізнань та безглуздих дуелей врешті завершуються найнесподіванішим чином — перед коханням руйнуються всі перепони, а рідні, що, здавалося, втрачені назавжди, несподівано знаходяться. Усі події цієї відомої шекспірівської комедії відбуваються у казковій країні Іллірії, поблизу морського берега. Основну ідею “12-ї ночі” розкриває видатний драматург через одвічну тему кохання.
Юлія Гасиліна, художній керівник Театру-студії “МІСТ”: — Театр “МІСТ” створювали як театр сучасної драматургії. Потім, коли потрапили до центру “Пасіка”, у нас з’явилася ідея відродження української барокової драми. Коли почали з нею працювати, то зрозуміли, що український театр має дуже потужну традицію. Вона схожа з європейською, але має своє обличчя. Поєднання сучасної драматургії з бароковим театром і класичними п’єсами дуже допомагає, духовно збагачує акторів і режисерів. Олександра Кравченко, художній керівник театру-студії “Міф”: — Я за освітою режисер, а мої актори не мають театральної освіти. Театр для них — це можливість спілкуватися з навколишнім світом. Актор має подобатися глядачу — це головний іспит для людини, яка хоче працювати в театрі. Саме Театральний центр “Пасіка” дає такі можливості.
Сторінку підготував Едуард ОВЧАРЕНКО
Заслужений діяч мистецтв України, лауреат Шевченківської премії Дмитро Богомазов цього року поставив на сцені Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра вистави “Життя попереду”, за твором французького письменника Еміля Ажара та “12-та ніч, або Що захочете” за комедією Вільяма Шекспіра.
А судді хто? У Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка відбулася прем’єра вистави “Розбитий глек” за п’єсою Ганріха фон Кляйста. Вистава створена до ювілею одного з провідних акторів театру, народного артиста України Остапа Ступки.
Хто прихистить «Пасіку»? У Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса в рамках мистецької акції “Пасіка гуде!” відбулася прес-конференція представників Театрального центру “Пасіка”. Її мета — привернення уваги до проблеми, в якій опинився театральний центр після того, як Києво-Могилянська академія припинила з ним співпрацю.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
