Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Шевченко з кінця 1830#х рр. відразу прийняв цілющий чай і став постійно, сказати б, системно, вживати його”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Тарас Шевченко: «Ледве встигну налити в стакан чаю, як перо саме проситься в руку» 11 історичних мініатюр

Слово Просвіти, №50 за 2019 рік

Продовжуємо проєкт “Подробиці Шевченкового життя”, вмотивова$ ний глибоким усвідомленням поетових слів із автобіографічного “Листа Т. Гр. Шевченка до редактора “Народного чтения”” (лютий 1860 р.): “Я наважуюся відкрити перед світом кілька печальних фактів мого іс$ нування… тим більше, що історія мого життя складає частину історії мо$ єї батьківщини. Проте я не маю духу входити у всі її подробиці”. У нашому проєкті Володимир Мельниченко вже заторкував чайну те$ му, розповідаючи про кулінарні вподобання Шевченка. Проте він вважає, що чай, як єдиний справді системний напій всенького життя-буття Тара$ са Григоровича, вимагає окремої розмови. Публікацію приурочено до Міжнародного дня чаю 15 грудня. Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка “Сердешним чаєм напували…” У “Словнику мови Шевченка” зафіксовано п’ять варіантів вживання цього слова поетом, але їх було значно більше, що видно з цієї статті. В поетичному творі зустрічаємо його лише в циклі “В казематі” (1847) у вірші “Н. Костомарову” (“Веселе сонечко ховалось...”) Веселе сонечко ховалось В веселих хмарах весняних. Гостей закованих своїх Сердешним чаєм напували І часових переміняли, Синємундирних часових. У Російській імперії чай у значній кількості (4 пуди) з’явився в 1638 р. як подарунок царю Федору Михайловичу від монгольського хана. Масовим напоєм чай став за Катерини ІІ. У період із 1831 р. до 1840 р., тобто з часу прибуття Шевченка до Петербурга і до виходу його “Кобзаря”, в середньому закуповували в Китаї щорічно 2470 тонн чаю. Напій “завойовував” імперію, проте, за словами відомого києвознавця А. М. Макарова, у першій половині ХІХ століття в Києві “чай вживали... рідко”, переважно його пили генерали й офіцери на Печерську, чиновники й поміщики на Липках і Форштадті: “Чаювання супроводжувалося особливим ритуалом. До столу подавали виноград, полуниці, смородину, груші та лимони. Фрукти їли окремо або добавляли в чай для збагачення його природного аромату”. У середині ХІХ століття торгівля чаєм набула небувалого розмаху, і він швидко поширювався по всій імперії. У другій половині століття склалася характерна київська церемонія, що відзначалася “вільною імпровізацією у виборі частування”. Гостям спочатку пропонували чашку чаю з лимоном і, можливо, булочку чи тістечко. Коли зав’язувалася жвава розмова, до чаю подавали коньяк, ром і вино. Ну а далі — з’являлася горілка і холодні закуски... Втім, на мій погляд, кожен може поставити крапку там, де ця розширена чайна церемонія закінчується й починається щиросердний бенкет. А мені важливо відзначити, що Шевченко з кінця 1830-х рр. відразу прийняв цілющий чай і став постійно, сказати б, системно, вживати його. “Замість чаю ми поголилися” По-справжньому Шевченко приохотився до чаю, навчаючись в Академії мистецтв. Уже на перших сторінках автобіографічної повісті “Художник” рясніють згадки про чай. В одній із перших зустрічей художника з малярчуком-кріпаком у Літньому саду той “велел трактирному заспанному гарсону принести чаю… Напившись чаю, мы расстались”. Наступного разу вони вирушили “чай пить” у трактир “Берлін”1. І саме “за чаем рассказал он мне про своё житьё-бытьё”. Описавши радісну зустріч з В. І. Штернбергом у пору навчання в Академії мистецтв, автор “Художника” зупиняється: “— Теперь, я думаю, можно и чаю на1 питься, — сказал он. — Я думаю можно, — отвечал я. И мы пошли в “Золотой якорь”2. После чая уложил я его спать…” Так само завершився й наступний приїзд у Петербург В. І. Штернберга: “После первых объятий и лобзаний… мы отправились в “Берлин” напиться чаю”. У тій же повісті розповідається про літературні вечори сім’ї петербурзького чиновника О. Є. Шмідта, де читали книги вголос Шевченко й В. І. Штернберг: “Пос1 ле чая началось чтение”. У спогадах Г. М. Честахівського є запис Шевченкової розповіді про те, як йому “дуже добре жилося” з В. І. Штернбергом, коли вони на початку 1840 р. поселилися разом у будинку Доннерберга на 11-й лінії. Це там В. І. Штернберг намалював, як він із Шевченком, тиснучи один одного, голяться перед круглим дзеркальцем. А на малюнку напис: “1840 года, марта 20 вместо чаю мы побрились”. Мабуть, того ранку чаю у молодих учнів Академії мистецтв таки не було, втім, у тих же спогадах є згадка, що в Академії “рисуємо часов до семи, а тоді нап’ємось чаю та й підем вештатися…”3. Про буденність чаювання у молодих художників свідчить коротка фраза з листа Шевченка до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р.: “Сидимо оце вдвох з Кіндратом4, п’ємо чай та сумуємо, прочитавши ваше письмо…” “А то ми пропадемо без чаю…” Якщо врахувати, що чай в Україні став широко доступним у середині ХІХ століття, Шевченко приїжджав додому ще в 1840-х рр. досвідченим любителем цього напою. Разом з тим, і в українському середовищі він зустрів щирих шанувальників чаю, зокрема з використанням самовару, який у Російській імперії з’явився та швидко поширився наприкінці XVIII — початку ХІХ століть. Скажімо, у спогадах О. С. Афанасьєва-Чужбинського, у якого Шевченко гостював у селі Ісківці Лубенського повіту в 1844, 1845 i 1846 рр., є цікава розповідь про те, як вони наодинці збиралися “чогось попоїсти” і поставити самовар: — Ото і добре! Порайся ж ти туточки, а я побіжу по воду до криниці, — зголосився Шевченко. — Вода є, а надворі чуєш якийсь вітер. — Байдуже. Хочу пробігтись. І Тарас Григорович розшукав відро й пішов садом до криниці... “Спільними силами ми приготували чай, і, коли сіли до столу, він… почав мені розповідати все своє минуле”. Так само, з самоваром обидва чаювали в лютому 1846 р. у чернігівському готелі “Не минай”. Про той “шиплячий самовар” Шевченко згадував у Щоденнику 2 липня 1857 р. З усталеною церемонією чаювання поет зустрівся 1843—1844 рр. у родинному маєтку Рєпніних у Яготині. Зокрема, зі спогадів П. Д. Селецького дізнаємося про традицію сімейного “вечірнього чаю”: “Старі князь і княгиня одразу після вечірнього чаю ішли до своїх кімнат; ми, залишившись з молодими Рєпніними, з княжною, примушували Шевченка читати “Катерину” й недруковані ним вірші...”5. Стикався Тарас Григорович і з анекдотичними чайними ситуаціями. Скажімо, в повісті “Прогулка с удовольствием и не без морали” Шевченко розповідав про “білоцерківський трактир”, де не міг допроситися чаю. На перші два замовлення йому відповів господар-єврей: “Зараз”. Після третього звертання відповідь була: “Зараз закипить”. Учетверте “зараз” пообіцяла вже жінка, але з’явилася без чаю і на запитання “Де ж чай?” відповіла, що чаю в них немає, господар пішов спати, зате можуть подати… фаршировану щуку, яку принесли не відразу, а через “зараз”… Бували й інші неприємні моменти: “Грязный козачок приходил меня звать на чай, но я… не пошел”. Але чай постійно супроводжує героя в подорожі: “— Делать нечего, Трохиме, чемодан нужно развязать, а то мы пропадём без чаю. — А разве жидовский вам не понравился? — проговорил он иронически, вынимая чемо1 дан из телеги. Правду сказать, так чай был только предлогом, а настоящим делом1то была вол1 шебница, закупоренная в подвижном тере1 ме… Пока я так предполагал, самовар кипел уже на столе, и Трохим вытирал чёрный глиняный чайник и зеленоватые кабачные стаканы. Ну, как же я в таком стакане предложу ей чаю? Срам…”. Лише кілька, втім точних, яскравих штрихів до чайної ситуації, висловлених ніби мимохідь! Якого кольору був чайник із чого зроблений, а ще — негодящі для чайного застілля грубі стакани з кабака... В. Штернберг. “Замість чаю ми поголилися”. 1840 р. До речі, ми відразу відчуваємо, що запрошення до чаю було тоді вже достойним приводом для привернення уваги незнайомки... “А всипте, будьте ласкаві, ще чаю!” У спогадах про Шевченка є блискучі штрихи до його захопленості чаєм у Києві. Скажімо, польський поет Ю.-Б. Кенджицький, який навчався в Університеті св. Володимира й жив на Козиному болоті навпроти будинку, де навесні 1846 р. зупинився Шевченко, розповідав про запрошення до нього: “Коли я прийшов... хазяїн, скинувши безцеремонно чобіт, повернув його халявою до труби самовара, що стояв у кутку, та, наставляючи халяву прямовисно до труби, зробив з неї щось подібне до міха. Дмухав так завзято, що аж іскри зісподу сипались. Зайнятий тією роботою, навіть не привітався зі мною”. Втім, Тарас Григорович старався саме для двох його гостей, один із них, М. І. Костомаров, уже сидів у кріселку. Ю.-Б. Кенджицький писав, що “під час розмови ми “Я з допомогою лимона випив стакан чаю” У період заслання Шевченкові час від часу щастило з чаєм. Ось кілька цікавих епізодів. У спогадах А. Й. Лаврентьєвої, дружини писаря Орської інженерної команди П. С. Лаврентьєва, записаних О. І. Матовим, є цікавий епізод щодо перебування поета в Орську. Йшлося про те, що Шевченко зайшов до них у той час, коли в сім’ї зібралися гості за чаєм: “Зупинившись у дверях і уважно оглянувши гостей, він дістав олівець і папір і швидко накидав групу, що розмістилася навколо самовара. Усі були так гарно зображені, так живо й характерно…” Малюнок цей числиться серед незнайдених творів художника. Особливу, буквально рятівну цінність чаю, тим більше з лимоном, засланець оцінив у приаральській піщаній пустелі Каракуми. Герой повісті “Близнецы” розповідає: “Никогда в жизни я не чувствовал та1 кой страшной жажды и никогда в жизни я не пил такой гнусной воды… Её в рот нельзя [взять] не процедивши: она пенилась вшами и микроскопическими пьявками… Яс помощию лимона выпил стакан чая. Ничем так быстро не утолишь жажды, как горячим чаем вприкус1 ку”. Втім, і в Новопетровському укріпленні лимон до чаю був особливим делікатесом. Скажімо, 11 липня 1857 р. Шевченко занотував, як, уже випивши чаю на комендантському городі, зайшов у гості, а там йому запропонували “стакан чаю, від якого я не мав сили відмовитися, тому що чай був з лимоном — нечувана розкіш у цій пустелі”. Лимони доставляли в Новопетровське укріплення на замовлення морем із Астрахані. Наприклад, 14 липня Шевченко занотував, що були привезені “варення, лимони, солоні огірки...”, і С. С. Зигмунтовська “подарувала мені лимон, з яким я маю радість… пити чай…” Сказати б, екзотичне чаювання зафіксовано під час перебування Шевченка в Раїмському укріпленні в 1849 р. У спогадах юного прапорщика Е. В. Нудатова, записаних журналістом Д. Г. Клеменсовим, читаємо про те, що під час якогось виїзду засланця з укріплення в сусіднє киргизьке стійбище, де він гостював у місцевого бія (князя), Шевченко зустрів його “лежачи на простеленій коло бійової палатки кошмі і п’ючи плитковий чай…”7 “Я вирішив завестися мідним чайничком” По-справжньому цивілізоване, доволі систематичне чаювання у засланця налагодилося в Новопетровському укріплені під опікою коменданта І. О. Ускова, який, прибувши туди навесні 1853 р., за словами його дружини А. О. Ускової, “запропонував Шевченкові ходити до нас обідати й увечері чай пити...” Молода дочка Ускових Надія Іракліїв-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин