Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Якби всі дружно, незалежно від рангів і чинів, допомагали одне одному, то все було б прекрасно”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Механічне серце. Чи болить, чи чогось бажає, чи вміє радіти?

Слово Просвіти, №50 за 2021 рік

Неля ДАНИЛЕНКО, заслужена журналістка України “…Серце моє трудне, Чого ти бажаєш, що в тебе болить?..” Тарас Шевченко Коли я дізналася, що в столичній Олександрівській лікарні імплантують найкращі у світі серця, мало сказати, що я була здивована. Чомусь одразу виникла думка: механічне серце… чи ж воно хоч щось відчуває? Все стало на місце, коли зустрілася із завідувачем відділення кардіохірургії, кан' дидатом медичних наук Віктором Микола' йовичем Клюзком. – Чи живуть почуття у механічному серці? Аякже! І біль, і радість, і любов. Бо серце, яке ми встановлюємо людям і яке прийнято називати механічним, – не зов' сім таке. Це механічний лівий шлуночок, насос. Ми серце не забираємо, серце у лю' дини залишається своє, рідненьке. До ньо' го пришивається частинка – своєрідний гаджет, який качає кров, він дуже добре виконує цю функцію. Завдяки Київській міській держадміністрації ми придбали найкраще серце, яке є у світі, серце, що за' безпечує життєдіяльність людини. Я вирішив це робити на постійній ос' нові, коли три чи чотири роки тому до ме' не прийшла молода людина, високий, гар' ний хлопець. І я бачив, як він помирає… Що ми тільки не робили! Ми ставили йому стимулятор і стентували, а він все одно за' дихався, не міг пройти буквально 15 мет' рів. Прихожанин церкви, віруюча людина. Священник благословив його на встанов' лення механічного серця. Я не знаю, чому не пересадка донорського, але він так бла' гословив. Зайшов цей молодий чоловік до мене в кабінет і бачить ікони. Каже: “Я думав уже помирати. Ось зайшов до вас – і тепло на душі стало. А поговорив із вами – хочеться жити”. Операція минула вдало. Людині повер' нуто життя. Ми зробили також нещодавно імплан' тацію механічного серця учаснику бойо' вих дій, котрий захищав Україну на сході. Все вдало, почувається прекрасно. А не' щодавно всі ми були підняті вночі по три' возі. Так'так, спрацював режим тривоги – наш пацієнт забув прийняти ліки. І ми консультували його, як правильно вийти зі становища. Все закінчилося добре. – Хто ще в Україні імплантує людям механічні серця? – У Києві в Центрі серця зробили до семи операцій. Щоправда, там інші серця. Їх зараз зняли з виробництва, тому що во' ни не показали ефективності. Серця, які ставимо ми, використовували ще у двох центрах. Там це повністю робили іноземці, приватним чином. У нас це все за програмою. Поки що ми зробили три такі імплан' тації. – Механічне серце. Наскільки це надійно? – Про це нині багато інфор' мації. Десятилітній аналіз паці' єнтів з пересадженим серцем і з механічним серцем засвідчив: різниці між ними практично не' має. Є свої плюси в пересадже' ному серці, є свої плюси для ме' ханічного серця. Тому що при механічному серці людина прий' має лише один препарат – для зарядки пристрою – і все. При пересадженому серці потрібно приймати дуже велику кількість ліків, є побічні дії, можуть вини' кати пухлини. Але, звичайно, не лише імп' лантація механічного серця. Складних і надскладних опера' цій на серці у нашому відділенні робимо за рік до 200. І кияни зав' дяки міським програмам можуть безкоштовно отримувати вартісні клапа' ни, яких ніде більше в Україні не ставлять. А також стенти, оксигенатори. Усе – за ра' хунок бюджету міста. – Власне, як і створення вашого відділення? – Так. Це відділення створене Київ' ською міськдержадміністрацією. Сучасне чудове обладнання, одне з найкращих на' разі в Україні. У нас усі надсучасні апара' ти: дихальні, штучного кровообігу, інші. У нас є все те, що я бачив не так давно в Ні' меччині та Ізраїлі. І це відбулося за остан' ні три роки, дуже динамічно. Я працював у багатьох центрах – мене запрошували. Я знав хороших людей. А тут уже я сам зібрав найкращих. І ми працює' мо самовіддано, із задоволенням. – У вас такий затишок у відділенні. Як вдома. – Така тут філософія: людина повинна почуватися затишно. Вона і так перебуває в колосальному стресі перед операцією. Отож, лікарня повинна починатися в опе' раційній. До того – максимум комфорту і душевної теплоти від усіх працівників від' ділення. У нас по одній'дві особи в палаті. – Ви сказали: “Все, що я бачив у Німеччині, в Ізраїлі…” – Так, я багато вчився і стажувався. Я вдячний долі. На початку моєї лікарської практики мав честь працювати з одним із найвидатніших наших хірургів Борисом Михайловичем Тодуровим, потім мене запросив до “Науково'практичного ме' дичного центру дитячої кардіології та кар' діохірургії МОЗ України” Ілля Миколайо' вич Ємець, далі була Одеса. Мені довелося працювати і рядовим хірургом, і завідува' чем відділення, і начмедом… Були стажу' вання. Спочатку в Німеччині, де мене швидко поставили на операції. Там такі матеріали й техніка для операцій, які в Ук' раїні ми бачили лише на картинках. Я вперше працював на таких операціях, які ще не робили в Києві. 43 операції за мі' сяць. Тоді, до речі, в Німеччині часто вис' тупав із боями Віталій Кличко. І так збіг' лося: він Кличко, я Клюзко. І мене назива' ли Кличком (усміхається). У Німеччині мені пропонували залишитися. – А ви? – Як бачите, не залишився. Як би це пафосно не звучало, я патріот своєї країни. А в Україні тоді був складний час. Як же не повернутись? Працюючи з чудовою апара' турою, ефективними препаратами в Ні' меччині, я вибудовував алгоритм, як ліку' вати хворих в Україні. Потім я ще стажувався в Ізраїлі, багато чого й там навчився. І з усім цим багажем повернувся додому. Тепер є наше відділення, тепер ми з надсучасним обладнанням допомагаємо українцям. – У вашому кабінеті кілька ікон… – Перший пацієнт, якого ми прооперу' вали в нашому оновленому відділенні 20 березня 2019 року, був священником. Він і подарував мені ікону Божої Матері. У мене всі ікони особливі. Інколи я відвідую Афон. Настоятель монастиря Ватопед Єф' ремій теж подарував мені ікону Божої Ма' тері, благословив мене на роботу в Україні. І він прозорливо сказав, що будуть великі випробування, але ти пови' нен залишатися таким, як є, і в те' бе все буде добре. До тебе звертати' меться дуже багато людей, яким інші відмовлятимуть. Ти всім до' поможеш. Справді, на сьогодні у нас дуже хороші результати. Люди йдуть до нас – і ми допомагаємо. – Трохи дивно. Зазвичай лікарі вірять в науку. Ви хірург, лікар – ві+ руюча людина?.. – Як же інакше? Як я можу не вірити? Знаєте, що більше бачиш людського горя, то більше береш навантажень на себе, аби допомог' ти людям, і витримуєш. І розумі' єш, що не все в твоїх силах. Є сила вища. – Ваша мрія? – Мрія навчитися робити такі операції, де не потрібно робити операцію (усміхається). Так, меди' цина розвиватиметься. Колись можна буде лікувати людей без усіх цих гаджетів… Мабуть, я вас зди' вую. Насамперед я лікар, а вже по' тім хірург. Була у мене одна операція, коли я відкрив пацієнтку, а там був настільки виражений кальцій, що я, оцінивши ризи' ки, зрозумів: ця жінка помре у мене на сто' лі. Я вийшов до родичів, сказав про ситуа' цію. … Я закрив її. Такі випадки б’ють по репутації. На' смішки, глузування: відступив, не впорав' ся. Я терпів. Минув рік. Були закуплені нові прилади, які дозволили зробити цю операцію через артерію стегна. І ми ту жін' ку врятували. Далеко не завжди хірург по' винен будь'що оперувати. Інколи прохо' диш на грані дуже складних моментів. Ко' ли терапевт і хірург у тобі порозуміються, іти винесеш правильне рішення, нагоро' дою буде врятоване людське життя. По' годьтеся, це немало. – Ви не покинули Україну, коли вам про+ понували це зробити. Яким бачите її май+ бутнє? – Сам Бог дає нам силу. Ми ні на кого не нападаємо, ми ні в кого нічого не заби' раємо, ми нікому не зичимо зла. Цього лі' та в Україні було багато туристів із Саудів' ської Аравії. Вони всі здивовані добротою наших людей. Це означає, що ми самодос' татні, нам не потрібно за рахунок інших народів розбудовувати свою країну, когось пригнічувати, щось доводити. Зараз нам тяжко, але якби всі дружно, незалежно від рангів і чинів, допомагали одне одному, то все було б прекрасно. Ось до нас у відді' лення звертаються люди, ми допомагаємо, для кожного знаходимо добре слово – і ба' чимо вдячні світлі обличчя. От би так по всій Україні! Правда ж?

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин