Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · “Окупантам потрібно було ще більше залякати український народ та вбити всяку надію на визволення”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Правдиво про боротьбу за Україну

Слово Просвіти, №50 за 2023 рік

Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ Автор П. Таборенко мені не відомий. За якусь годину півтори прочитав я цю невелику повість і подумав, що недарма відклав її у своїй бібліотеці. Очевидно, думав перевидавати для наших полтавських пластунів, але за безкінечними клопотами – рухівськими, просвітянськими, депутатськими – геть про неї забувся. Автором виявився вірний син українського народу, відомий діяч українського соціалістичного руху, доктор історичних наук, професор, письменник, публіцист Панас Васильович Феденко, а Таборенко – псевдонім. Цього річ 13 грудня минуло 130 років з дня його народження. Тож, подумалося мені, недарма ця повість потрапила мені до рук саме зараз, і я приступив до праці над нею разом із незмінними моїми помічницями просвітянками Ганною Дениско, рідкісним знавцем української мови, та фахово сильною макетувальницею Галиною Пустовіт. Думаю, що днями ми видамо цю невелику повість і роздамо її учням полтавських шкіл, і не тільки полтавських. Хай вчить вона їх любові до Вітчизни, вчить виростати мужніми й сильними, освіченими, культурними й мислячими в системі українських ціннісних координат, щоб могли вони зробити Україну процвітаючою і культурною державою та вміли здалеку бачити підлі ворожі підступи й задуми споконвіків дикунської московщини, що вкрала нашу самоназву Русь. Українська соціалістична демократична робітнича партія (УСДРП) того часу за світоглядом була далека від Лєнінської російської однойменної партії з додатковим словом (большевиків) з її теорією диктатури пролетаріату, класовою ненавистю та практикою неймовірних масштабів терору проти власних громадян, геноциду поневолених народів, зокрема українського, тотального винищення окремих соціальних станів і соціальних груп, повної відсутності прав націй та людини. Наріжним каменем філософії українських есдеків, як тоді називали членів УСДРП, після утворення у 1905 році спочатку були автономія України в майбутній демократичній Росії та права людини, в тому числі найманих робітників і селянства. З розвитком революційної ситуації в російській імперії перейшли на ідею повної незалежності України. Менша частина членів партії відкололась і пізніше разом із частиною українських соціал революціонерів створили Українську комуністичну партію, що визнавала співпрацю з росією та створення спільної держави на основі федералізму з широкими правами національних республік. Згодом, коли вони стали не потрібні зміцнілій російській комуністичній владі, їх майже всіх було фізично знищено російськими окупантами, які більше не приховували своїх імперських устремлінь. Отак довіра до російських більшовиків, нерозуміння їхньої імперської сутності приз вели до розколу українського суспільства і сприяли перемозі росіян над УНР. Панас Феденко був в українському війську аж до переходу Армії УНР за Збруч, де вона була інтернована поляками у спеціальних таборах. Такий гіркий історичний досвід. І нинішня російська агресія значною мірою відбулась тому, що агресори, бачачи у значної частини українського народу прихильність до російських колоніальних цінностей – мови, віри та наскрізь імперської та антиукраїнської культури, думали, що в Україні їх зустрічатимуть з хлібом сіллю та квітами, тож і прийняли рішення про вторгнення. Однак сильно помилились… Тридцять років відновленої державності не минулися даремно. Переважна більшість українських громадян, попри залишки колоніальних цінностей у свідомості, вже відчули розумом і серцем свою приналежність до демократичної Української держави. Порівняно невелика кількість українців перейшла на службу агресору. Зрештою колаборанти були в усіх народів. І знову, як і сто років тому, московські дикуни чинять масові вбивства мирних жителів, насильство над усіма, втому числі над дітьми та жінками, катування. Історія вкотре вчить нас: “Геть від Москви!” – гасло, яке виголосив прекрасний український письменник Микола Хвильовий у 1920 х роках і повторив український Президент Петро Порошенко у 2018 р., не просто надактуальне, а назавжди визначальне для наших відносин з росією і завершує трьохсотлітній шлях боротьби за нашу свободу й державність. …Панас Васильович Феденко народився 13 грудня 1893 року на Катеринославщині (нинішній Дніпропетровщині і, сподіваюсь, майбутній Січеславщині) в багатодітній селянській родині, де був дев’ятою дитиною. Ачей знайдуть народні депутати спосіб перейменувати Дніпропетровщину на Січеславщину, як це було за часів УНР. Родина Феденків проживала на хуторі біля села Веселі Терни, а згодом переїхала в саме село, бо там було дві школи і діти змогли б отримати непогану початкову освіту. Панас Феденко показав себе старанним і здібним до науки учнем, тому за порадою вчителів батько переводить його до гімназії в місто Олександрію, яку він успішно закінчує в 1913 році. Того ж року стає студентом Історико філологічного інституту в Петербурзі. Мріяв бути шкільним учителем української мови та історії в рід них Веселих Тернах (нині – частина Кривого Рогу). Під час навчання в Петербурзі, співпрацюючи з журналом “Наше життя”, очолюваним Володимиром Винниченком, та “Украінская жізнь”, очолюваним Симоном Петлюрою в Москві, він стає досвідченим і дієвим українським патріотом, членом УСДРП, у діяльності та програмі якої він бачив відповідь на пекучі питання життя поневоленої росією України. У рідні Веселі Терни після падіння самодержавства в 1917 році він повертається, сповнений завзяття до праці задля визволення рідного народу. Разом із друзями створює у Веселих Тернах першу українську гімназію, у якій викладає українську мову, літературу та історію України. По якімсь часі Центральна Рада призначає його у Верхньодніпровський повіт інструктором, відповідальним за політичну освіту мас та їхню організацію, відповідно до завдань ЦР. На селянському з’їзді цього повіту його обирають делегатом до Української Центральної Ради, в якій він пропрацював до квітневого перевороту 1918 року в Києві. Активна політична робота змусила Феденка переїхати до Катеринослава, де він як член Центрального комітету УСДРП (з 1919) бере участь у роботі друкованого органу партії – “Наша справа”. Ця робота зближує його з Ісааком Мазепою, який став його другом на все життя, і дослідженню життєпису якого Па нас Феденко присвятив монографію. Одночасно займається викладацькою роботою в Учительському інституті в Катеринославі. У січні 1919 року Панаса Феденка та Ісаака Мазепу обирають делегатами VI з’їзду УСДРП та Трудового конгресу України, що проходили в Києві. Панас Феденко стає автором резолюцій, покладе них в основу “Закону про владу” та Універсалу Трудового конгресу, який затверджував злуку Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) 28 січня 1919 року. Після того, як головою уряду УНР став Ісаак Мазепа, 25 річний Панас Феденко став одним із політичних референтів при українській армії. Брав участь також у складанні Декларації “Від правительства УНР”, а потім – у Першому зимовому по ході (6 грудня 1919 – 6 травня 1920). Просування більшовицьких військ в Україну змусило Панаса Феденка переїхати до Львова, а згодом – до Польщі. У березні 1921 року в місті Тарнові почав працювати Уряд УНР в еміграції, де Панас Феденко був представником від УСДРП. Там само, в Польщі, він почав видавати журнали “Вільна Україна” та “Соціалістична думка”. Ставлення польської адміністрації до всього українського було вкрай негатив ним, тому через деякий час Па нас Феденко та Ісаак Мазепа переїжджають до Німеччини. В українському посольстві в Берліні Панас Феденко робить доповідь про становище населення України після встановлення вкраїні більшовицької влади. У 1923 році в Берліні з друку виходять його праці “Українська національна та визвольна боротьба” та “Голод в Україні” (у співпраці з Ісааком Мазепою). З 1923 по 1945 рр. Панас Васильович проживає у Празі (Чехословаччина). Перший президент Чехословаччини, яка сама щойно визволилася з лап Австро Угорської імперії, Томаш Маса рик співчував українській еміграції і всіляко сприяв українському еміграційному уряду. Так, у Празі відкрилися Український вільний університет, Український педагогічний інститут, Господарська Академія у Подєбрадах, стараннями Софії Русової була створена школа інтернат, де могли навчатися діти українських старшин та козаків, працівників різних установ УНР і загалом усіх емігрантів, які цього потребували. Всі ці установи фінансувалися чехословацькою державою та коштами меценатів. Немало випускників школи вступали до українських вищих навчальних закладів, їхні дипломи визнавали в усьому вільному світі. В Українському вільному університеті в 1923 році Панас Феденко захищає докторську дисертацію на філософському факультеті і згодом починає викладати в Педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова у Празі, через деякий час займає посаду завідувача кафедри, а згодом – декана історичного факультету. У 1932 році стає доцентом Українського вільного університету. Використовуючи наукові бібліотеки та архіви Праги, Феденко отримав необхідні джерела, які допомогли йому дослідити українську історію Козацької доби. Всі його історичні розвідки були високо оцінені провідними істориками того часу. У цей період його діяльності виходять перші фундаментальні дослідження з української політичної історії початку XX століття. І надалі він поєднуватиме наукову працю з політичною діяльністю. Тим часом російський окупаційний більшовицький режим, готуючись до ще більшого винищення української інтелігенції, сфабрикував справу “Спілки визволення України”, за якою на блюзнірському процесі в Харківському оперному театрі арештовано й засуджено спочатку 45 найвидатніших постатей української культури та науки на термін до десяти років концтаборів, а потім – ще близько п’ятисот по всій Україні. Мало хто з них ви жив у концтаборах, а 15 взагалі було засуджено до розстрілу. На процесі в Харкові лунали прізвища Панаса Феденка та Ісаака Мазепи. Після вбивства Симона Петлюри окупантам потрібно було ще більше залякати український народ та вбити всяку надію на визволення. А також дискредитувати українську інтелігенцію і всі її досягнення як ворожі українському народові і такі, що служать його експлуататорам. Окупаційна та колаборантська преса, на всі лади оббріхуючи найкращих українців, готуючи поневолене суспільство до ще більших жахів – фізичної ліквідації священників та ієрархів Української автокефальної церкви, масового вбивства голодом української нації, найчисельнішим представником якої було селянство, повністю виконала це завдання. Вже через покоління майже ніхто не знав правду про героїчну боротьбу українців за своє національне та соціальне визволення і мислили насадженими категоріями поневолювачів про дружбу народів, великий російський народ і зрадників України – петлюрівців. У відповідь на процес СВУ Панас Феденко публікує у львівській газеті “Діло” відкриті лис Якось я шукав у домашній книгозбірні потрібну мені книгу і надибав на маленьку, пожовклу книжечку “Панцерний поїзд “Стрілець””. Глянув на рік видання – 1948, Авгсбург. На форзаці – штамп Товариства української мови у США. Отже, потрапила до мене ця книжечка разом із багатьма іншими, що надсилала нам у Товариство української мови (нині “Просвіта”) у 1990-му і подальших роках пані Віра Боднарук, яка й створила однойменне “Товариство” у США і ділилася з нами книжковим багатством вільних, нескорених українців – політичних емігрантів.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин