Культурний простір · “Вона тримає нас в українстві, зміцнює нашу духовність, формує націю”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
На поклик народної пісні
Слово Просвіти, №50 за 2023 рік
Яскравою культурною подією року, що минає, стало X Свято народного хорового мистецтва “Дарничанка” скликає друзів”, що відбулося в Києві, в Центрі художньої творчості “Печерськ”.
Галина ДАЦЮК, журналістка
Це пісенне дійство вкотре підтвердило красу і силу української пісні, яка допомагає нам зберігати свою ідентичність, піднятися на повен зріст. Водночас свято продемонструвало одержимість творчих людей, які за всіх часів і умов самовіддано плекають народний хоровий спів на найвищому рівні. За всю історію Свята “Дарничанка” скликала народні хорові колективи з Київської, Закарпатської, Миколаївської, Кіровоградської, Полтавської, Рівненської, Черкаської, Сумської областей, міста Києва, столиці Білорусі – Мінська. Гостем ІХ Свята у 2019 році був Український народний хор “Коріння” з канадського міста Калгарі. Як поетично сказав тоді художній керівник “Дарничанки” Петро Андрійчук: “Коріння хору проростає з України, скроплюється заокеанською водичкою, освітлюється канадськими промінцями, дихає кал гарським гірським повітрям”. Перефразуючи ці слова, можна сказати, що й “Дарничанка” заряджає нас повітрям волі, сонцем любові і цілющою водою сили! Цей хор вливає в наші груди енергію радості, прищеплює смак до народної пісні, додає нам впевненості і віри, повертає і зміцнює пам’ять про нашу ідентичність. Останні три роки Свято не проводилося, і от відродилося – попри Велику війну і повітряні тривоги. Натхненник і засновник Фестивалю – заслужений працівник культури України, голова Національної музичної спілки України, лавреат премії імені Івана Огієнка, професор, просвітянин Петро Олександрович Андрійчук. Хоча Свято народного хорового мистецтва “Дарничанка” скликає друзів” стало уже традиційним, але щоразу – це неповторна подія в культурному прос іменем свого засновника, подвижника хорового мистецтва Віталія Іжевського, якого свого часу репресувала радянська влада і від правила до Сибіру. Але він не зламався, повернувся на Вінниччину і заснував народний хор. Як сказав П. О. Андрійчук, представляючи “Вінок Поділля”, “хористи пам’ятають справи свого засновника і гідно їх продовжують. Уже пройшло шість конкурсів імені В. Іжевського. Спочатку це були українські конкурси, а тепер стали міжнародні, в яких беруть участь, окрім українських колективів, близько десяти хорів з
за кордону. Маленькому містечку Іллінці вдалося магнетично притягнути до себе хорові колективи і стати одним з визначальних хорових центрів. Цей колектив був учасником “Сонячних кларнетів”, фестивалів і конкурсів у Польщі, на конкурсі Порфирія Демуцького здобув звання лавреата, брав участь у фестивалі хорового мистецтва імені Анатолія Авдієвського “Пісні над
Дніпром” в Києві, перемагав на конкурсі імені Івана Сльоти “А льон цвіте” в Житомирі. Сьогодні ми знайомимося з талановитим керівником хору Геннадієм Сергеєвим, який очолює колектив з 2022 р. – на нього у хорі величезна надія. У колективі є і ті, хто творив його високу славу, і юнь та молодь, які підхопили естафету. Виростають майбутні віночки Поділля. Є в цьому хорі ще одна дивовижна людина – Микола Федорович Романов, чию роль важко переоцінити – режисер, драматург, актор, поет, співак, завдяки якому славетний носій народних традицій і народних пісень “Вінок Поділля” виграє особливою барвою. Саме завдяки йому цей славний творчий колектив, незважаючи ні на що, зберігся, розвивається, має у своєму складі інструментальну групу, долучаються й танцівники”. Коли виступ “Вінка з Поділля” підхопив заслужений народний хор України “Дарничанка”, глядацька зала щиро зааплодувала. Зазвучали рідні, “знайомі до болю” пісні, проте російсько
українська війна додала особливої пронизливості. І що б не слухалося, крапелини болю озивалися в серці – і коли виконували “Молитву останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського” (муз. і сл. М. Шапошника, соліст Микола Ватажко), і “Думу про землю” (муз. В. Верменича, сл. М. Сома в опрацюванні П. Андрійчука, солістка Світлана Кузнєцова), і коли до чоловічої групи на хвильку долучився у військовій формі соліст Павло Стаднік – він зараз служить у ЗСУ і прийшов на свято в коротку відпустку. Таких моментів було чимало: і коли на пісенно
танцювальне дійство вінничан “Весілля” вийшов чоловік у військовій формі, і коли вклонялися Юрію Мединському, батька якого, Максима, вбили фашисти, а внука Максима – рашисти. Тому вшанували хвилиною мовчання полеглих воїнів, що віддали життя за волю України, захищаючи від російського окупанта. Такі маркери сьогодення. І навіть у пісню “Хай живе вільна Україна” (музика і слова Миколи Шапошника) вплелися зарубини війни: “Хай живе, хай живе Буча і Гостомель, хай живуть, хай живуть Суми і Ірпінь, хай цвіте, хай цвіте мужня Бородянка, нехай згинуть воріженьки навіки
віків”. І все
таки – це було свято духу, і зала була налаштована на за ряд нашої сили. За деякі пісні, які “Дарничанка” представляла у вигляді пісенно
танцювальних композицій, зала щедро обдаровувала улюблений колектив оваціями і вигуками “Молодці!” та “Браво!” Тож укотре переконуєшся, що в народній пісні закарбовані найголовніші сенси нашого буття. Що вона тримає нас в українстві, зміцнює нашу духовність, формує націю. Вона – наш інформаційний простір. У часи нашої звитяги – це наша мова, віра і наше військо. Тому не просто словами, а заповітами стають рядки з пісень, про землю, яка і легка, бов ній лежать герої, і страшна, коли горить пшениця, і рясна, як поле колоситься, і одна – нам іншої не треба! І за оборону рідної землі наші воїни готові віддати
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
