Культурний простір · “Щире бажання захистити кордони й втримати культуру зміцнюється в серцях українців”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
“Хазяйське колесо”: кого розчавить, а кого нагору вивезе
Слово Просвіти, №50 за 2023 рік
Днями в Київському академічному драматичному театрі на Подолі відбулась прем’єра вистави “Хазяїн” за однойменною п’єсою І. Карпенка-Карого. Режисер Іван Уривський переосмислив відомий класичний твір, створивши сучасну історію, дія якої відбувається нині.
Ангеліна ВЕЛИКА
У виставі є персонажі, зовсім відсутні у драматурга, деякі об’єднані в один, тому їхні прізвища змінені. Жінки грають чоловічі ролі, а сама п’єса зазнала істотних скорочень. Архаїчна і метафорична мова, якою розмовляють герої, нагадує нам, що це класичний твір. Сцени, де тексти звучать винятково в побутовій площині, читаються доволі однозначно і дещо штучно, а разом із міксом авторських режисерських вставок, суржику, зросійщених жартів і зовсім перетворюються на ф’южн, здавалось би, непоєднуваних речей. Проте багатозначності й багатоплановості дійству додають ті сцени, де актори підсилюють оригінальні тексти Карпенка
Карого образними, метафоричними підтекстами, перетворюючи їх на крилаті вислови або філософські цитати, тим самим органічно прокладаючи місток між традиційним прочитанням твору і новими, запропонованими режисером обставинами. На мою думку, задум Івана Уривського цілком виправдовує перенесення цієї історії в наш час. Адже образ Пузиря є архетипом панства, міщанства та влади над простим людом. Режисер транс формує традиційного Хазяїна в сучасного бізнесмена у брендовому костюмі з краваткою, наголошуючи, що од вічна ментальна проблема українців є на сьогодні гострою і невирішеною. А сама система – владне колесо, як і сто років тому, працює за подібними цинічними сценаріями. Змінюються лише час, костюми, декорації... Декорація – офіс з комп’ютерними столами, шкіряними кріслами, камерами для відео спостережень, плазмовим монітором та мініатюрним полем для гольфу на авансцені. Тут хазяйнує успішний бізнесмен Терентій Гаврилович Пузир (В’ячеслав Довженко) зі своєю дружною командою: Феногеном (Роман Ха лаімов), Петром Петровичем (Михайло Кришталь), Маєю (Катерина Рубашкіна), Порфирієм (Михайло Кукуюк), Харитоном (Сергій Гринін). Герої вбрані у вишукані ділові костюми сірих невиразних тонів. В основі піраміди цінностей “хазяїв” – долар із багатьма нуля ми. Підприємці живуть за принципом: мета виправдовує засоби, вони провертають вигідні фінансові афери, ремига ючи квашену капусту з промовистою назвою “Пузи рьок”, доводять підлеглих до самогубства, вішаючи на бідолаг безпідставні злочини. А потім, відмиваючи руки, жертвують гроші на притулки для безпритульних тварин. Святкують перемоги з повіями в екстазі наркотичного дурману та одержують від влади ордени Ярослава Мудрого різних ступенів, навіть не замислюючись, хто такий Котляревський та інші великі українці. У виставі немає жодного позитивного героя, навіть донька Соня (Марія Деменко) ззамолоду увібрала від батька чимало поганих манер. Як і личить молодій емансипованій дівчині, вона демонстративно намотує кола по сцені, випускаючи клуби диму з електронної сигари, та відчайдушно віддається коханому на першому ж побаченні. Її обранець – простий робітник Петро (Кирило Карпук), що посмів обуритись через черствий хліб, яким Хазяїн нагодував свій народ. Та згодом, потрапивши в обійми рішучої бізнес
вумен Соні, хлопець перетворюється з хороброго бунтаря на та кого ж зажерливого й цинічного Пузиря. У фіналі вистави Хазяїн не помирає, а інсценує власну смерть, тікаючи за кордон від суду та тюрми. А в наступній сцені вже в образі нарде
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
