Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Виховати патріотичних людей, здатних організувати суспільне життя й розвиток держави, неможливо чужою мовою”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

ВІД ГЕНОЦИДУ — ДО ЛІНГВОЦИДУ

Слово Просвіти, №51 за 2007 рік

Василь АНТОНІВ, академік, м. Москва Історія України знає чимало трагедій, але Голодомор 1932— 1933 років за вимірами трагізму не має аналогів не тільки в історії України, а й в історії людства. За кілька місяців у межах однієї країни, в мирний час голодом знищено близько 10 мільйонів людей — громадян цієї країни. Росія визнає факт голоду, але не вважає його геноцидом українського народу, бо ж голод був не тільки в Україні, він люту вав і в багатьох реґіонах Росії. Прокомуністичні сили в Росії й Україні цю страшну трагедію українського народу не вважають штучною і ретельно спланованою, пояснюючи її виникнення випадковим збігом обставин. Але факти свідчать про інше. Одразу після закінчення громадянської війни й створення СРСР в Україні й на українських етнічних землях було проголошено українізацію. В реґіонах компактного проживання українців (Східна Слобожанщина, Кубань, Південне Поволжя, Алтай, Далекий Схід) відкрито українські школи, які Україна в ті нелегкі часи забезпечувала підручниками й учителями (зараз незалежна Українська держава не робить цього, та і в ній панує російська мова). Українці цих реґіонів почали видавати українською мовою газети, часописи, друкувати книжки, відкривати українські театри. Так хитро, підступно україножери визначили, де на безкрайніх просторах імперії українці залишились українцями, де вони зберегли свою національну ідентичність. Саме в цих реґіонах за межами України в 1932—1933 роках мільйони людей померли з голоду. Отже, правда, що голод був не тільки в Україні, він був і в Росії, але помирали переважно українці. Без сумніву, ця страшна трагедія була не випадковою, а спланованою і цілеспрямованою. Голодомор 1932—1933 років — одна з найтрагічніших ланок лацюга геноциду української нації. Глибока рана на тілі народу не загоїлася, вона досі ятриться і кровоточить. На теренах широкої смуги розселення українців від Азовського моря, через Кубань до Тихого океану (Зелений клин) розкидані сотні, якщо не тисячі, сіл і містечок із суто українськими назвами. В більшості з них, особливо в Нижньому Поволжі, марно шукати хоч би слідів українців — українських прізвищ, звичаїв, не кажучи вже про самих українців. Назви цих сіл на придорожніх знаках сприймаєш як епітафії на надгробках українців, що освоїли ці землі, зігріли їх своєю працею і жили тут до 1932—1933 років… Скільки їх тоді в муках попрощалось із білим світом? Без сумніву, що не один і не два мільйони, бо ж відомо, що до 1930 року в СРСР проживало до 80 мільйонів українців. Очевидно, що понад 20 мільйонів із них мешкали в межах теперішніх кордонів Росії. Зараз їх у Росії близько чотирьох мільйонів. Куди ж вони поділися? Їх знищили фізично голодоморами, ГУЛАГами, розстрілами та депортація ми, під страхом смерті насильно русифікували. У східній частині Польщі на етнічних українських землях споконвічно жили українці (Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя). Вони зберегли діалекти української мови, звичаї, молились Богові в ошатних церквах храмах. Після примусової кривавої депортації 1944—1946 років, спланованої за участю Москви, і не менш жорстокої акції “Вісла” 1947 року в цих місцях замість квітучих, густонаселених сіл залишилися тільки придорожні таблички з назвами українських сіл польською мовою. І тут їх сприймаєш як епітафії. Відносно чистий генофонд українців зберігався в північно східних районах Волині й на Поліссі. Та після чорнобильської катастрофи тисячі людей загинули від променевої хвороби. Через 5—6 років після аварії люди (переважно діти й молодь) почали гинути від патології щитоподібної залози, від злоякісних пухлин дихальних шляхів, хвороб крові. Протягом 20 років кількість недужих неухильно зростає. Обсяги цієї катастрофи ще не відомі, як і її наслідки. Які хронічні радіогенні хвороби чекають мешканців цього реґіону? Як проявиться тривалий контакт із малими дозами радіації, з радіонуклідами, що потрапляють в організм із повітрям, водою та їжею? Як зміниться генетичний код людини під упливом мутагенної дії радіації? Невідомо, чого нам чекати від природи, але знаємо, що вроджені й спадкові хвороби від впливу радіації — ще попереду. То що ж спільного між Голодомором, насильницькою депортацією українців з етнічних українських земель, які тепер перебувають у межах Польщі, й чорнобильською катастрофою? Ці трагічні події — ланки в довго му ланцюгу етноциду (геноциду) українського народу. На превеликий жаль, геноцид українців триває. У незалежній Україні він набуває нових підступних форм. Під прапором України, за підтримки зовнішніх антиукраїнських сил його проводять нащадки комунобільшовизму, внуки й правнуки тих, що 1932—1933 років спланували і провели нечуваний у світі Голодомор і депортації українців. Однією з форм теперішнього геноциду є лінгвоцид — жорстока війна проти української мови. Переважна більшість газет, часописів і книжок виходить російською мовою, мова російської В Українському культурному центрі в Москві розгор6 нуто виставку “Розсекречена пам’ять” до 756ої річниці Голодомору 1932—1933 років в Україні. На виставці мож6 на ознайомитися з розсекреченими Службою безпеки України документами, які є незаперечним свідченням того, що ця страшна трагедія була завчасно спланована і проведена з неймовірною жорстокістю.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин