Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Бо хоч і минуще все на цім світі, але який же він прекрасний, і яке щастя побути з ним ще якусь мить”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

СЕКРЕТ КАГАМЛИКІВ

Слово Просвіти, №51 за 2007 рік

скриню, там і подушка була, й пальто, і всього багато: хату свекрів у своє вбрала. Згодом повернулися в Теплівку, там обом була робота. 1936 року народилася Галина, 1938 — Микола. Того ж року Василя взяли в кадрову армію, потрапив на Фінську війну. Там довелося довго сидіти в болоті, застудив ноги, і з роками хвороба дала про себе знати. 1940 року, повернувшись з армії, забрав родину в Оржицю. Батько на той час уже був хворий, а в старій хатині знайшлося місце всім. Працювали в колгоспі “Червона Україна”. А 1941 го з першого дня війни разом з машиною його забрали на фронт. Ешелон ішов на захід, але під Рівним його розбомбили. Василь залишився живий, а техніку було знищено. Чоловік всю війну був водієм при штабі 2 го Білоруського фронту. Доводилося возити Рокосовського. Листи отримував з до фронтовик лише молилися за таке щастя — повернувся додому живий здоровий. Діти, які росли без батька, довго називали його дядьком. Працював на бурякопункті Яготинського цукрового заводу, на харчокомбінаті. 1947 року народився в них син Іван. 1964 року разом з сином Миколою побудували хату під одним дахом, на два входи. — Я запитав його: “Де хочеш жить?” Він каже: “Он з того боку”. Так і вселилися, — згадує Василь Павлович. Сімейні питання завжди намагалися розв’язувати за згодою. — Я не змагалася зі свекрами, — розповідає Марія Тихонівна. — Вони, було, і на кричать, і пожаліють, дітей моїх гляділи. Жили вони душа в душу. Бувало, що чоловік крикне на неї, вона щось відповість. Але відразу ж забували про непорозуміння. І сьогодні світла хата дідуся Василя й бабусі Мані затишна й гостинна. Тут любить бу

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин