“А щодо предків, то праукраїнці свято вірили: наші боги — це і є наші пращури”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
ВАЛЕРІЙ ВОЙТОВИЧ ЗРОБИВ УКРАЇНУ СТАРШОЮ НА ТИСЯЧІ РОКІВ Нещодавно у Рівному презентував свій доробок художник, письменник і дослідник української міфології Валерій ВОЙТОВИЧ. На суд читача пред6 ставлено нові книги: “Антологія українського міфу” у трьох томах та “Генеа6 логія богів давньої України”.
Слово Просвіти, №51 за 2007 рік
Пізнай істину — ввійде тоді у твою кров Сонце. Григорій Сковорода
Читачам, які про Валерія Вой0 товича чують уперше, скажу, що він одержав визнання 2002 року, коли подарував Україні зібрану по крупинках з багатої народної спад0 щини “Українську міфологію”. Це праця обсягом до семисот сторі0 нок. Книга своєю появою постави0 ла крапку в суперечках істориків, які намагалися “вкоротити Україні віку”. “Антологія українського міфу” — укладене за розділами зібрання міфологічних легенд, колядок, за0 гадок, вірувань, описів родинної обрядовості тощо. Та чи не най0 більше порадував Валерій Войто0 вич тих, хто цікавиться народною спадщиною, — презентував мо0 нографію “Генеалогія богів давньої України” з додатком0схемою, над якою працював добрий десяток літ. Усі названі книги у всеукраїн0 ському видавничому рейтингу виз0 нані кращими неспроста. Вони ви0 дані на найкращій поліграфічній основі. Крім того, Валерій Войто0 вич — автор не лише тексту (окрім “Антології”, де виступив як упоряд0 ник), а й графічних зображень кож0 ного міфологічного персонажа. Ретельно добирав ілюстрації дав0 ніх археологічних знахідок, які під0 тверджують гіпотези щодо суті й значення того чи іншого божества. На основі зібраних характеристик, опираючись на праці дослідників минулого й позаминулого століть, відтворив богів та покровителів, яким віддавна поклонялися наші предки, у власній багатій уяві й по0 дарував нащадкам. А ще як умілий художник0дизайнер сам зверстав свої книги. Дітище вийшло гідне подиву. Важко навіть повірити, що все це створила одна людина — дивак, одержимий великою любов’ю до рідної землі й бажанням донести пракоріння свого народу — стри0 жень, який пов’язує воєдино лан0 цюг усіх поколінь справіку й доте0 пер, до нащадків. Як йому це вдалося? Валерій Войтович охоче ділиться секретами своїх відкриттів. — Чому книга називається “Українська міфологія”? Чому не слов’янська? Адже матеріа0 ли, покладені в її основу, при6 йшли з правіків. Історики вважа0 ють, що України тоді й бути не могло. — Зробив це свідомо. Адже та основа, на яку опирається дослідження, — саме українські народні вірування, обряди, повір’я, що творилися тисячоліттями, їхніми спадкоємцями є багато різних племен, а слов’яни — лише одне з тих племен. Персонажі, описані в “Міфології”, не вигадані, а знайдені у наших колядках, їх і досі разом з персонажами “ясне сонійко”, “дробен дощичок” та “ясен місячик”, з мотивами про творення світу з води й вогню можна записати у наших поліських селах. Як зазначають учені, таким колядкам понад десять тисяч років. Щоправда, я взяв на себе відповідальність дати життя окремим персонажам. Однак не просто так, а опираючись на народні вірування, звичаї та здобутки дослідників. Це змусило певною мірою узагальнити знання з міфології племен і народів, які проживали на теренах давньої України, і зробити на основі історичних джерел, які, власне, і складають кістяк такої розвідки, спробу наукової реконструкції світогляду предків, зокрема пантеону їхніх богів. — З дитинства ми знали про існування грецької та римської міфологій. Широковідомі й скандинавські, давньокитай0 ські, шумерські міфи. Чимало міфів знаходимо у давньоіндій0 ських “Ведах” та ще у багатьох народів світу. У чому своєрід0 ність нашої міфології і чи справ0 ді вона давніша від усіх назва0 них? — Шлях до розуміння єдиного Бога у кожного народу свій. Нам ні куди подітися від того, що ми — язичники. Навпаки, цим варто пишатися. На відміну від міфології інших народів, давньоукраїнські персонажі живуть не на якомусь недосяжному Олімпі, а серед людей: у полі, лісі, воді, помешканні. Усе навколо живе, одухотворене і сповнене сил. Світло і тьма, тепло і холод, день і ніч, народження і смерть — це не лише початок і кінець, а й вічна боротьба богів: Білобога, бога білого дня, і Чорнобога, бога темної ночі. Сварог — не тільки бог вогню для землі й людей, а й того вогню, що горить у печі. Народ наділив богів певними функціями, здібностями, дав їм характеристики. Єдиним богом наших прабатьків була Природа. Дажбог — це природа. Богиня води — Дана. Богиня всесвіту — Лада. Досі Водохреща називають Ордан (Йордан). Проте мало хто здогадується про походження цієї назви: Ор — це Сонце, а Дана — Вода. Ідеться про творення світу. Коляда — опікун Сонечка, яке тільки народжується. Свята вечеря для того, щоб підтримати Коляду, щоб темні сили не зашкодили Сонечку народитися. Співали “Радуйся”, бо “Ра” — Сон це. А кутя — це їжа для духів, предків. Кожен із міфічних персонажів має свою неповторну душу. Як і кожен з нас. Як родина і народ. Це цілісність, на якій базується світогляд предків. У нас, на відміну від інших народів, не збереглося помпезних храмів. Проте народ зберіг колядки, яким до 14 тисяч років, у них опоетизовано персонажів міфології. Поетична краса міфу досить яскраво виявлена й у казках, легендах, переказах, народних об рядах. Звісно, міф, як і кожен різновид народної творчості, за віки набув чимало нашарувань. На ньому позначається вплив різних історичних епох. Але все це зливається в єдине ціле. А щодо того, чиї міфи дав ніші, то вважаю, що наша міфологія старша від грецької приблизно на 2—3 тисячі років. Олександр Знойко у своїх дослідженнях переконливо показав Ра Синське (сини Сонця) походження більшості грецьких богів. Існує міф, що родоначальники нашої раси володіли позамежними знаннями, енергія ми та можливостями і дали поштовх для розвитку світової цивілізації на всіх континентах. Описи зовнішнього вигляду богів у давніх міфах, їхніх звичаїв і навіть одягу ідентичні описам Pa Синів у давніх греків чи описам їх в інших народів. Ось як описано бога в одному з ацтекських кодексів: “Білявий і рум’яний чоловік з довгою бородою, високим чолом, великими очима, який прибув із за моря на човні, що плив сам по собі без весел”. Прабатьківщиною наших великих пращурів була Гіперборея, існування якої на місці нинішнього Льодовитого океану науково підтвердив індійський учений Тілак у фундаментальному дослідженні “Арктична батьківщина у Ведах”. Про те, що “український народ — один з менших синів в сім’ї індоєвропейських народів”, зазначає й Іван Нечуй Левицький. На жаль, дуже раннє християнство в Києві, рання візантійська просвіта “повернула життя українського народу на іншу стежку й занапастила багато цікавого для науки в українській міфології”. І ми втратили цей код. Писанки, малюнки, символіка орнаменту, яку можна читати… Тільки тепер починаємо до цього приходити. — І все ж дослідни0 ків міфології нерідко зневажливо називають “казкарями”… — Немає у світі нічого реальнішого, ніж міф. Це той духовний стержень, завдяки якому ми збереглися. Може, саме тому, що наші предки у свої міфи свято вірили і передавали ці вірування з покоління в покоління, точиться така непримиренна боротьба проти наших міфів, які розкривають правду історії… І сьогодні триває підступна боротьба проти українських традицій не лише за допомогою псевдо культури телебачення, а й засобом сучасного “букета” геноцидів, що призводить до вимирання нації. — Валерію, основа для твоєї міфології — народна творчість та вірування. Невже не зберег0 лося пам’яток матеріальної культури, які б підтверджували те, що зберегла пам’ять поко0 лінь? — То цілі скарби! Ось на обкладинці “Міфології” зображено черничку, джерело жіночої енергії. Це застібка для одягу XII століття, знайдена у Пересопниці. Якась жінка з князівської знаті знала, чому носила такий символ. Є пам’ятки Трипільської культури — фігурки Оранти, Мадонни з дитиною та зображення Всевидячого Ока або ж Богині Птахи. Знаходимо у дав ньому епосі й зображення Інь Янь, і велетня Пуруші з двома тулуба ми, що творить Всесвіт. На розписах посудин є зображення божеств неба і води, модель храму (Сонце і Місяць). У кургані Солоха під Нікополем знайдено унікальний гребінь, який датують IV століттям до н. е. Учені вважають, що це зображення війни між молодими і старими скіфами. А я придивився і потрактував по іншому: верхня частина гребеня — зображення в образі трьох воїнів (Ранок, Полудень, Вечір) Сонячного божества, а нижня частина, власне гребінь — уособлення Місяця, який кожних 19 років займає те саме місце у небі (у гребені 19 зубців). У Кам’яній могилі, що поблизу Мелітополя, знайдено кам’яну чурингу, на якій зображено звіра, що одним ротом ковтає Сонце, а другим — випускає… І таких пам’яток чимало. — Під час презентації книжок в обласній бібліотеці ти повто0
рив кілька разів: “Шануймо предків, і сила їхня перебуде з нами до кінця…” Боги і предки — яка тут дотичність? — Це слова з Велесової книги. У вислові — велика мудрість і сила. Лише той народ зберіг власну ідентичність через віки, який береже свої міфи, вірування й традиції, історію, пам’ять про героїв. Це дає усвідомлення того, хто ми, звідки родом, і силу не розчинитися в морі інших, може, сильніших завойовників. А щодо предків, то праукраїнці свято вірили: наші боги — це і є наші пращури… Яскраве підтвердження знаходимо у “Слові о полку Ігоревім”: “Погибашеть жизнь Дажьбожа внука”, “Бояне, Велесов внуче”… — Як творилося генеалогічне древо богів? Як можна визначи0 ти ієрархію божеств? — Схему цю я вибудовував десять років. Коли починав роботу над генеалогією, думав, що це буде маленька книжечка. А вийшло 554 сторінки. Це велика відповідальність не лише перед собою, ай перед майбутнім.
Валерій Войтович (за фахом інженер) жертовно поклав на виконання своєї місії — реконструювати для майбутніх поколінь величезний пласт давньої культури — усе життя. Усі видані ним книги — то плід 25 річної невтомної праці. Коли працював над “Міфологією”, за чинився у майстерні від усіх — сім’ї (дружини і двох синів), рідних, друзів. Ніде не працюючи, творив щось про якихось незрозумілих язичницьких богів. Перебивався тим, що вряди годи продавав якусь картину. Хто це міг зрозуміти?! Тож закономірно, що дружина, покинувши такого дивака, вийшла заміж, а сини зрозуміли батька лише через кілька років, коли стали зовсім дорослі, а батькові книги побачили світ. Валерій ще й сам не був певен, чи варте те, що він пише, такої високої ціни, та його під тримав один мудрий чоловік — письменник, редактор, літературний критик, учений краєзнавець, якого творча еліта неспроста називала Учителем, — Григорій Семенович Дем’янчук. На жаль, не до жив до часу, коли книжки Войтовича побачили світ, а то б щиро пора дів за свого великого учня і друга. Вічна йому пам’ять. Прикро, що наше суспільство не розуміє ні книг, ні самого Валерія Войтовича. Дослідник української міфології настільки скромний і непублічний чоловік, а сфера його досліджень така далека від суєтного життя й політики, що про нього і його доробок знають далеко не всі, кому належало б знати. Валерій Войтович воскресив Україні її міфологію. Один, за словами виступаючих на презентації його книг науковців, працює за цілу Академію наук. Без заробітної плати, без жодних соціальних благ, нерідко, як твердять друзі, перебиваючись із хліба на воду. І на ганьбу владі й усім нам, цей дивовижний трудівник тулиться у маленькій комірчині, яку йому колись виділили під майстерню. Та й із тієї рік тому його заповзялися виселити недоброзичливці. Недобра, з судовими позовами вовтузня навколо напівпідвального помешкання, де живе і творить безсмертя України Валерій Войтович, триває й сьогодні. Дивно і парадоксально, та чомусь справді великих художників, поетів, учених оцінюють і шанують лише після їхньої смерті. А коли генії живуть поміж нас, то їх не те що не визнають, а ще й, заздрячи, немилосердно перекривають їм дихання: оббріхують, переслідують, цькують… У травні цього року Валерій Войтович відсвяткував свій 55 річний ювілей. Гідний дати презентував доробок. На таке спроможні хіба одиниці. Україна має пишатися Войтовичем. Він ще молодий, завзятий до праці й сповнений сил, планів — більше, як книг на столі. А для того, щоб він почувався щасливим і творив, потрібно зовсім небагато: надання безвідсоткового кредиту для видання книг (за “Генеалогію” В. Войтович заборгував львівській друкарні понад 30 тисяч гривень) і бодай елементарні людські умови для праці.
Спілкувалась Людмила МАРЧУК, м. Рівне
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
