Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“У Києві шукаєш Київ”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

ПАЛІТРА

Слово Просвіти, №51 за 2007 рік

Микола СТРАТІЛАТ, заслужений художник України Москаль повіяв… Спопеліли Садки вишневі. Наче крук, На чорнім камені могили Регоче клятий Басаврюк. Той регіт душу наскрізь виїв, Коли (не літо, не зима) У Києві шукаєш Київ, А в Києві його нема. Юрій Ковалів Отак і живемо. Сюжет не новий. Ще мій тезка письменник Микола Лєсков, який дуже любив Київ і живу його сучасному центрі на Козиному болоті (нині Майдан Незалежності) упродовж восьми років, висловлював жаль з приводу змін, що відбувалися на його очах. Місто змінювало свій образ, із затишно го, “садами повитого і тополями увінчаного”, почало перетворюватися на казенне і непривітне… Коли до Києва прибув новий губернатор Дмитро Гаврилович Бібіков (“безрукий” — так називали його кияни), місто йому не сподобалося, і все те, що створювало його чарівний образ, дратувало чиновника. Бібіков одразу ж розпочав запроваджувати нововведення, хоч загалом був ворогом усякого прогресу. Він перебудував місто на свій смак. А зразком був Петербург… Почали руйнувати житла киян. Але перед тим на мальовничих білих будиночках з дерев’яними віконницями вивішували дошки, що попереджали про знесення, їх так і називали — “бібіковські дошки”. На кожній був напис: “Зламати в такому році”. Ось ці “бібіковські дошки” наводили на письменника “сум і нудьгу”, про що він писав у повісті “Печерские антики”. А будинок, в якому жив сам письменник і куди 1859 року завітав Тарас Шевченко і навіть сфотографувався у свого друга Івана Васильовича Гудовського, знесли уже порівняно не давно, за інших, “совєцьких правителів”. Цим правителям краса вічного Києва завжди стояла поперек горла. І на будинках, що підлягали знищенню, уже ніхто не вивішував ніяких дощок, навіть меморіальні не могли їх захистити від нещадно го бездумного руйнування. Кожна епоха має своїх басав рюків. У тоталітарні часи було знесено багато будинків, пов’язаних з іменами визначних людей української історії та літератури. Якщо говорити лише про шевченківські місця, то це вже згаданий будинок купця Смирнова на Хрещатику, де було відкрито перше у Києві фото ательє, і будинок педагога І. Д. Юркевича Красковського на вулиці Ірининській, де бували всі кирило мефодіївці, і будинок священика Юхима Ботвиновського у Георгіївському провулку, тут Тарас про вів кілька днів, востаннє перебуваючи в Києві у серпні 1859 року. Про це можна ще багато говорити, списуючи все на комуністичний режим, якому національні символи були ні до чого, хоча й було створено Товариство охорони пам’яток. А що ж маємо нині, в часи незалежності та демократії? Недавно з’явилися повідомлення в пресі про пожежу в будинку на Андріївському узвозі № 34 В в ніч з 17 на 18 листопада 2007 року. Причина її, як хочуть переконати громадськість, — недбалість чи недогляд. Та всі впевнені, що це умисний під пал, щоб “вижити” творчих людей з їхньої майстерні. Цьому є переконливі докази, які ми вже наводили. Усім киянам давно відомо, що вулиця художників не дає спокою “крутим”, які хотіли б набудувати тут кафе, ресторанів, казино, бо одна з найдавніших вулиць міста дуже популярна серед іноземних гостей. Медіа часто порушують питання про реконструкцію Андріївського, але нібито їй саме художники заважають. Погляньте на кафе під назвою “Едем на Узвозі” (російськомовні читають “Едем на Подо лє”) — який несмак і в самій назві, ів тій, сказав би Тарас, “аляпова тості” оформлення, що видають за українське. Кому що до того — аби гроші платили. Вулиця катастрофічно втрачає затишний самобутній вигляд, неповторну ауру, і, хоч оголошена пішохідною, для “крутих” іномарок закон не писаний, і тому вони з роздратуванням сигналять повільним пішоходам, що роззираються на Андріївську церкву, покинутий будинок Річарда і святі Київські гори. Андріївський узвіз, будинок Грабовського. Друга половина ХІХ ст.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин