Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Я не писав. Я плакав і сміявся. Благословляв, співав і проклинав”. Ліна Костенко · с. 15сторінка оригіналу ↗

ПРИСВЯТА ШЕВЧЕНКОВІ МУЗИКОЮ Й СЛОВОМ

Слово Просвіти, №51 за 2007 рік

Валентина ДАВИДЕНКО Фото Мар’яна ПІНЯКА Я дізналася, що Тарас Григорович Шевченко, за свідченнями сучасників, мав чудового тембру голос — тенор чи високі ноти басу і любив співати друзям і навіть на салонних вечірках. Він був добре обізнаний з європейською музикою нового часу, інколи виконував у власному супроводі під гітару фраґменти романтичних опер та українські народні пісні. Припускають, що й поезії свого “Кобзаря” він теж наспівував, отже, був ще й першим автором власних пісень. А вже потім музику до його віршів написали композитори різних часів і народів. Перші ж музичні твори з’явилися ще за його життя. “Круглий стіл” на тему “Інтерпретація поезії Шевченка в музиці” відбувся у рамках ІХ Міжнародного фестивалю академічної та сучасної музики “Фарботони”, який мав назву “Жива душа поетова святая…” і був присвячений творчості Тараса Шевченка. Організатор фестивалю — композитор, виконавець, педагог Іван Тараненко сподівається привернути увагу до Шевченківського заповідника і до рідного міста митців, громадських діячів, політиків, які б ушановували ім’я великого Кобзаря не тільки на офіційних святах. Канів має стати духовною і Вадим Борисов та Інна Бутрій мистецькою Меккою, а для цього потрібний рух не лише столичних ентузіастів, а й місцевої громадськості. На нинішній фестиваль запросили визначних учених, письменників, співаків, музикантів. Як що відверто, то найорганізованішими виявилися останні, інші по чесні гості з різних причин не змогли побувати у грудневому Каневі. Та щоб на подібні акції приїздили всі, мабуть, потрібно, щоб і форуми такої ваги відбувалися не епізодично (знаю, скільки зусиль довелося докласти організаторам у пошуках фінансування), та й про умови проведення концертів і зустрічей повинні поміркувати представники місцевої влади. Холодні зали мало приваблюють публіку, не кажучи про стан хористів і музикантів, які проводять до двох годин на сцені в концертних костюмах. Готель без опалення й гарячої води, і, звісно ж, сакраментально відомий стан канівських доріг. Якщо довести до ладу інфраструктру, то й зарубіжні гості та туристи їхатимуть сюди не лише в погожі травневі дні. Та є ще одна риса, на яку не безпідставно вказав на “круглому столі” місцевий етнограф. На жаль, саме канівчани і зокрема, молодь, залишаються осторонь значних духовних і культурних явищ, які відбуваються в їхньому місті зусиллями столичних гостей. Достатньо згадати акції “Фарботонів”, розраховані на найширший загал. “Круглий стіл” “Нове прочитання Шевченка сьогоденням”, творча зустріч “Шевченко — художник”, літературно музичний салон “Грудневий вечір при свічах”, концерти за участю муніципального академічного хору “Київ”, фольклорного тріо “Золоті ключі” (у складі народних артисток України Ніни Матвієнко, Марії Миколайчук і Валентини Ковальської), заслуженого артиста України бандуриста Романа Гриньківа, солістки бандуристки Лариси Дедюх, лауреатів міжнародних конкурсів Інни Бутрій та Вадима Борисова, віртуоза акордеоніста Павла Фенюка, заслуженого діяча мистецтв Василя Довжика. В окремих акціях узяли участь і місцеві творчі сили. На грудневому вечорі при свічах виступали не тільки гості з Києва, а й місцеві поети і навіть заступник міського голови Канева, який також пише вірші. Як пояснив ініціатор проекту Іван Тараненко, різноманітна палітра, яка була представлена на фестивалі, підкреслювала уподобання Тараса Шевченка. “Наприклад, він дуже любив струнні інструменти — скрипку, віолончель. Тож прозвучали і такі твори, а ще тематичні, скажімо, “Ой, три шляхи широкії” або “Плач Ярославни”. Павло Фенюк зіграв мою п’єсу “Причинна”, яку показував уже в багатьох країнах, вона по но Тріо “Золоті ключі” вому прозвучала на цій землі. І це не данина традиції з ушанування пам’яті поета, а постійний стан душі, який мав би бути в такому місці. У перший день фестивалю, коли виступав камерний хор “Київ”, частину концерту складали старовинні духовні твори, і в другій половині були обробки старовинних пісень українських композиторів”. — Як зреагували канівчани на цю мистецьку подію? — Це складна проблема: коли хліб безкоштовний, його менше цінують. Але це вже був дев’ятий фестиваль, і він дав якийсь поштовх, пішов розголос. Місцеві бізнесмени вже почали привозити до Канева вистави київських театрів, Національної опери, недавно відбулася вистава Черкаського драматичного театру, і коли почули, що буде фестиваль “Фарботони”, самі запропонували допомогу. Тобто при всій нинішній культурній халепі у нашій державі люди на місцях почали вже прокидатися. Цього року глядачів було більше принаймні на останніх концертах. Коли учасники хору “Київ” брали участь у покладанні вінків до могили Шевченка, вражали їхні очі, сповнені глибокої шани до світлої пам’яті українського генія; бо це місце святе, воно на дихає будь яку людину. Коли у нас був п’ятий фестиваль, то учасники — піаністи і композитори казали: “Нам не важливо, які будуть призи, важливо, де ми граємо”. Так само, коли Лідія Шутко з Олександром Козаренком зіграли концерт українських композиторів — це було на одному диханні. Коли навіть стоїш на тій горі в будь яку пору року, бачиш усю Україну, це дає можливість відчути себе інакше. — Такі акції якось змінять життя канівської молоді? Адже всі соціальні проблеми, які існу6 ють в інших містах, є й у Каневі: проблеми працевлаштування, Муніципальний академічний хор “Київ” дозвілля, алкоголізму, нарко6 манії. — Я не сказав би, що Канів — найдепресивніше місто в Україні, і все таки він на першому місці в області за рівнем наркоманії серед молоді. І вважаю, що це проблема насамперед духовності. Батьки заробляють гроші, а моральним вихованням не переймаються. Це злочин на державному рівні, коли людей зомбують іншими пріоритетами, та ще й шоу мистецтвом у лапках. Думку Івана Тараненка поділяє музикознавець Ірина Сікорська: —Кілька років тому президент сусідньої держави хвалився успіхами своєї країни і сказав, що у провінції можна купити ті самі товари, що й у Москві. Справді, якісь джинси чи жуйки можемо купити і в селі. Але втрачено щось важливе. Раніше Ріхтера можна було почути в Кіровограді і навіть в Олександрії Кіровоградської області. І люди це за пам’ятали на все життя. А з руйнуванням налагоджених концертних системних організацій концерти припинилися, і виросло покоління, яке не чуло не те що живого оркестру, а, може, й живого звучання скрипки чи фортепіано. Це не про вина його, а біда. Воно не знає, що втрачає. Не можна не любити того, чого не знаєш. Усі найкращі сили концентруються у столиці. Добре, що Україна відкрила кордони, з України сорок відсотків складу світових симфонічних оркестрів, тридцять п’ять — оперних театрів, це наші найкращі інструментальні й вокальні сили. Але це знекровлює те, що називаємо материзною. Тобто провінція потерпає від нестачі висококваліфікованих музикантів і від майже розваленої системи музичної освіти. Раніше дитина приходила в музичну школу чи студію, а там черга — музична освіта була престижна. Вона потрібна зараз не лише заради того, щоб розвивати систему підготовки мистецьких професій, а щоб і решта дітей набувала загальної мистецької культури. Нині концертне життя перемістилося в зону фестивалів. Тому так важливі “Фарботони” для Канева. Це ковток свіжого повітря, долучення до найвищих зразків нашої і світової музичної культури. Унікальність фестивалю — в його синтетичності. Не тільки музика звучить, а синтез мистецтва художників, поетів, журналістів. Цей сплав дуже важливий, дуже цінний — і не тільки для Канева. Це взаємне збагачення митців Києва, Львова, Криму, які приїжджають на фестиваль. Це як звіт перед Шевченком, перевірка себе на справжність: чи ти відбувся, чи такий як є, без усіляких прикрас. І відповідно ти цій землі хочеш так само відкритися й реалізуватися, на що ти здатен. Організатор фестивалю Іван Тараненко Приємно, що на “круглому столі” “Інтерпретація Шевченка в музиці” були фахівці з Канева Надія Долгич і Зінаїда Тархан Береза. А Світлана Брижицька випустила монографію “Я не одинокий. Національне самоствердження Тараса Шевченка та його вплив на становлення національної ідентичності українців”. Сьогодні це дуже важливо для формування національної, патріотичної ідеї виховання нашої молоді. З одного боку, виросло покоління, яке не знає, що таке Радянський Союз, і це добре. Ця молодь — громадяни України, а з другого боку, вона не може для себе сформулювати, заради чого постала незалежна Україна. Тому вітаю Івана Тараненка з проектом, який не приурочений до конкретних круглих дат — від святкування до святкування, — а віддає данину Шевченку. — Наскільки делікатною зда6 ється Вам сучасна інтерпретація Шевченкових поезій у музиці? — За радянських часів дуже багато композиторів зверталося до Шевченка, може, понад сотня: інколи з обов’язку чи як ознака хорошого тону, чи з кон’юнктурних міркувань. Звичайно, так підкреслювалася громадянська позиція, з Шевченка робили революціонера демократа, а ті, хто стояв осторонь магістральних ліній, зверталися до лірики. У радянські часи створено колосальний пласт лірики. І в солоспівах, і в романсах, і в хорах. Згадайте, зокрема, хори Лятошинського, Богдани Фільц. Сучасні композитори звернулися до Шевченкових псалмів. Цю тему раніше забороняли. У драматичних збуреннях Шевченкової поезії намагаються знайти й адекватне рішення, і відповіді на сьогоднішні питання. Дуже цікава сторінка “Шевченко і рок музика, молодіжна культура”. З “Червоної Рути” поштовх дав Андрій Середа з гуртом “Кому вниз” зі своїм “Суботовим”. Далі ця тема втілилася у творах гуртів “Зимовий сад”, “Мандри”, “Тартак”. Ав академічній музиці звертання до Шевченка — це прерогатива композиторів старшого покоління. У Каневі повторили істину, що до Шевченка, очевидно, ще треба до рости, стати мудрим. Мінус наших композиторів — що на форумах музики молодих Шевченка нема. Аз іншого боку, Шевченко потребує високого професіоналізму, він не предмет експериментаторства, і це, може, й плюс.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин