Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Держава не захищає прав корінної нації на життя у своєму мовному середовищі”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

ЛІТОПИСИ «ПРОСВІТИ»

Слово Просвіти, №51 за 2008 рік

Жорстоких переслідувань заз$ нали гуртківці від денікінців. За зберігання “Кобзаря” просвітяни$ на О. П. Коломійця закатували у в’язниці. Катувань зазнав і просві$ тянин П. Л. Судак. У 30$х роках багатьох підлипен$ ських просвітян звинуватили в наці$ оналізмі й репресували. Розстріля$ ли талановитих самодіяльних акто$ рів М. А. Нероду, І. Р. Крицького, члена Центральної Ради І. Г. Довго$ го та інших. Цю трагічну сторінку в діяльності “Просвіти” на Конотоп$ щині ще належно не досліджено. Жорстоко розправилися з роди$ нами січовиків бойовики з військо$ во-революційної дружини. Люто ка$ тували батька організатора Підли$ пенської “Просвіти” Лисенка, запи$ туючи, де його син, “бандит-петлю$ рівець”. “Мій син не бандит, а сокіл” — за таку відповідь його так побили, що через день він помер. Трагічною була доля настояте$ ля Свято-Миколаївського храму с. Підлипного Дмитра Степанови$ ча Карпенка, людини високоосві$ ченої, національно свідомої. Саме він заборонив брати за треби пла$ ту з бідних родин і сиріт. У реєстра$ ційній картці служителя культу вка$ зано, що церква була підпорядко$ вана Всеукраїнській Церковній Ра$ ді, тобто не належала російському патріархату, а визнавала єписко$ пом Василя Липківського. Богослужіння відбувалися ук$ раїнською мовою. Зусиллями свя$ щеника Карпенка створили чудо$ вий церковний хор, що виконував і класичні твори. Регентом був просвітянин Д. М. Лисий. На свята він співав у церкві, а на репетиціях розучували українські народні піс$ ні. Свій перший термін за переко$ нання — три роки — отець Дмитро Карпенко отримав 1929 року, але через рік його звільнила Харків$ ська прокуратура за відсутністю складу злочину. Та вже 1930$го як “активіста СВУ” його знову за$ арештували. Повернувся він на Сумщину 1956$го, так і помер — не реабілітованим. Про винищення сталінськими опричниками цвіту української на$ ції писав у концтаборі Хібіногор$ ська підлипенець Іван Андрійович Лисий, уся родина якого загинула на засланні, а йому дивом вдалося врятуватися: Просвітянський самодіяльний гурток, м. Конотоп, 1914 р. Просвітяни в с. Шаповалівка під час відзначення перемоги в Конотопській битві Нас розсіяли скрізь по чужині В безіменних могилах, У ворожій країні, У багнюках немилих. Лиш вітри з України Поголосять над кожним з убитих, Принесуть нам жахливі новини Про вождів — людожерів неситих. Вітри національного пробуд$ ження після розвалу радянської ім$ перії не обминули і Конотопщини. Навесні 1989 року в Конотопі було створено Товариство української мови ім. Т. Шевченка. Фундатора$ ми його стали вчителі В. Оболоник, М. Кірнос, журналіст А. Соболєв, лі$ карі О. Калиняк, Л. Чумак, біохімік З. Шалівська, інженери Я. Мисник, А. Клименко та інші. На той час в Конотопі не зали$ шалось жодної української шко$ ли. Доведені до останньої межі духовного зубожіння, батьки звільняли своїх дітей від вивчення рідної мови. Тож члени товарис$ тва заповзялися повертати зро$ сійщеному місту українське об$ личчя. Шалений спротив чинили чиновники, до слова, вихідці з сіл, що ледь опанували престижну ро$ сійську мову. Ми йшли у школи, гуртожитки, бібліотеки. Особливу

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин