“Державна мова належить не лише етнічним українцям, а всім громадянам країни”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
ЗАБОБОН НЕПЕРЕКЛАДНОСТІ ЧИ ПІД СИЛУ МОВІ ТАРАСА ПЕРЕКЛАД ЦИТАТ?
Слово Просвіти, №51 за 2008 рік
зрозуміти й подати чужу думку. Поруч з цим забобоном у парі зазвичай іде нічим не об$ ґрунтоване переконання, що для терміно$ творення надаються слова тільки чужої мо$ ви, що “дуративність” краще звучить, ніж “тривалість”. Принциповим самоїдам зов$ сім невтямки, чому вчені Британії та США не витісняють з ужитку своє слово нашим tryvalist (spriyniattia, opovid, namir, postiyno тощо, пор.: рецепція, нарація, інтенція, пер# манентно). Само собою, списати слово чи текст завжди легше, ніж перекласти. Але ця пря$ ма й добре вторована стежка, коли її виби$ рають із лінощів чи з недомислу, зрештою веде до псування мови, до витіснення її із самої себе і непорозумінь, до “обмежених лімітів”, лампочок “осрам” та інших мовних калік-мутантів. Звичайно, іншомовні вкраплення в тек$ сті іноді важливі як ознаки стилю. У худож$ ніх творах вони можуть бути засобом інди$ відуалізації мови героїв. А загалом мова збагачується через запозичення навіть то$ ді, коли її виражальні потреби могла б задо$ вольнити мобілізація її власних ресурсів. Суть проблеми не в тому, чи можуть варва$ ризми взагалі стати в пригоді, а в тому, нас$ кільки вони доречні, тобто чи сумірна ко$ ристь від них із користю від збереження ці$ лісності мовної системи. Адже така систе$ ма хоч і відкрита, незамкнена, вона, щоб виконувати свої найважливіші функції (на$ самперед комунікативну і пізнавальну, а та$ кож функцію накопичення і збереження ін$ формації), має бути обов’язково консерва$ тивною, закоріненою у свій національно$ культурний ґрунт. Всеїдність у запозичен$ нях веде до руйнування цілісності мови, до вихолощення й заміни мови. Власне, забобон неперекладності дав$ ній, як Вавилонська вежа. Від епохи Від$ родження, коли національні мови заміни$ ли літературну й офіційну латину, сумнів у можливості повноцінного перекладу лише утверджувався. Хоча світ доходив порозу$ міння і розбудовувався не тільки всупереч, а й завдяки відмінності мов. Відоме ж бо правило кібернетики: що більша різнома$ нітність у системі, то вищий рівень її роз$ виненості. Багатомовність світу — велике благо, звичайно ж, за умови повноцінного функціонування мов як цілісних систем. Протилежністю цьому може бути одна на всіх і єдина для кожного землянина нежи$ ва одноманітна мова — всесвітній еспе$ ранто-суржик. Тому переклади були, є і будуть. Перекладач — чи не найдавніша професія світу, а її роль і лави нині невпин$ но зростають. Адже вона забезпечує спів$
працю, єдність і поступ людства. “Хай би що казали про хиби перекладацької робо$ ти, — писав Ґете, — вона була й залиша$ ється однією з найважливіших і найдос$ тойніших справ, що зв’язують воєдино всесвіт”11. Той же Ґете радив перекладачам “доби$ ратися до неперекладуваного”, бо “тільки тоді можна по-справжньому пізнати чужий народ і чужу мову”. Перекладність у прин$ ципі не означає всеперекладності, ілюзію якої створює цитування без зрушення букв — своєрідний цитатний буквалізм. Та й ко$ му потрібна копія оригіналу, коли вона так само потребує тлумачення відповідником? Відмінна подібність, що нею є переклад, має безперечні переваги над дублікатом, і насамперед це перевага ясності й природ$ ності, зрозумілості й органічності вислову. Навіть за доступності тонкощів оригіналу переклад вигідний, бо надає сприйняттю широти, стереоскопічності й динаміки, а головне — він залучає свою культуру, зба$ гачує її й тому виступає явищем людської культури як такої. Перекладність — величина динамічна. Її межі рухомі відповідно до зміни умов. Зок$ рема вона залежить: 1) від близькості мов і дистанції між культурами (з якої мови укра$ їнською перекладати легше: з японської чи з білоруської?); 2) від вивченості джерела, яке треба глибоко розуміти для того, щоб перекласти (а у класиків чимало темних місць); 3) від специфіки оригіналу, його жанру і стилю (поезію романтиків перекла$ дати важче, ніж класицистську, опис старої автівки — легше, ніж наукове відкриття); 4) від розширення з плином часу ресурсів мови (власне, сам переклад розвиває мову так, що створює нові можливості для на$ ступних перекладів); 5) від збільшення у чи$ тача так званих фонових знань, або тезау$ руса, який є поняттєвим апаратом сприй$ няття й пізнання (таким собі “локатором”, обмежена потужність якого в минулому примушувала адаптувати тексти, вдаючись до переказу, травестії, заміни чужих реалій своїми тощо)12. От і спитаймо любителів цитувати без перекладу. По-перше, якщо українською мовою пе$ рекладено самобутню поезію Сходу, Гоме$ ра, Данте, Ґете, Гюґо, Байрона, Пушкіна і всього Шекспіра, та так, що за цими перек$ ладами в університетах вивчають історію світової літератури, то невже цитатне укра$ їнське слово затісне для ворушіння мізків тих російськомовних недорік — писак і про$ мовців, зокрема й доморощених, позначе$ них безпомильно вгадуваним і невідчепним
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
