Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Людина приречена на двобій високого помислу й людських вад”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ДВОЄ ЗАПОРІЗЬКИХ ВЕЛЕТІВ

Слово Просвіти, №51 за 2008 рік

У виставковій залі Запорізької обласної організації Націо* нальної спілки художників України урочисто відкрито виставку робіт художників Станіслава Шинкаренка й Івана Василенка. Ідея організації виставки належить голові Запорізького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, кан* дидатові філологічних наук, доценту Запорізького націо* нального університету Тарасу Шевченку. Ліворуч — Станіслав Шинкаренко Багато людей запам’ятали йо$ го завдяки колоритній зовнішності, козацьким вусам, високому зрос$ ту. Громадська робота органічно входила в життя художника. Він був серед ініціаторів створення Запо$ різької обласної організації Спілки художників України 1961 року. Був членом її правління, очолював сек$ цію живопису. Працював членом правління Запорізького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Заслужений діяч науки й техні$ ки України, письменник, академік АН ВШ України Віктор Чабаненко, на той час голова Запорізького обл$ об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, познайомився й заприятелював зі Станіславом Гав$ риловичем у кінці 80$х. Якось після одного із засідань правління ху$ дожник запросив його в майстер$ ню. Шкодував, що довго на тему козацтва було накладено табу. — У майстерні я побачив бага$ то етюдів на козацьку тематику, — розповів Віктор Антонович. — Нам пощастило брати участь у підго$ товці відзначення 500$річчя запо$ розького козацтва. 5 серпня 1990 року ми побува$ ли в Капулівці на могилі Івана Сір$ ка, де зібралося понад чверть міль$ йона осіб — майже з усієї України. У Віктора Антоновича зберегло$ ся історичне фото, яке зафіксувало цю подію — першим іде Станіслав Шинкаренко, поруч Віктор Чаба$ ненко, далі — Михайло Горинь, Дмитро Павличко, Лесь Танюк, Андрій Бурячок. У колоні були Ми$ кола Поровський, Олексій Гудима. Народна артистка України Те$ тяна Мірошниченко згадує Станіс$ лава Шинкаренка як активного просвітянина. Часто зустрічала йо$ го в “Клубі творчої інтелігенції”, яким керувала Зіта Дніпрова. Митець Шинкаренко почувався художником-громадянином, на$ щадком запорожців, сином своєї землі, намагався осмислити її істо$ рію від скіфських і давньоруських глибин у картинах 60—80$х років: “Навала” (1960), “Київська Русь” (1970—71); через козацькі образи — “Іван Сірко” (1976); через трагіч$ Іван Василенко ні сторінки в історії ХХ століття — “30—40$ві” (1989), “Затемнення” (1989), “Тумани 33$го”. Із теплотою згадує співпрацю з художником провідний науковий працівник Запорізького художньо$ го музею Ірина Ласка: — Коли було створено Запо$ різький художній музей, Станіслав Шинкаренко один із перших пода$ рував картину “Медсестра”. Усьо$ го в музеї зберігається вісім робіт художника. Станіслав Шинкаренко був майстром портрета — йому позу$ вали лікарі, сталевари, художники. Улюбленим жанром митця був натюрморт. “Червона калина” (1984), “Диня з яблуками” (1985), “Квіти” (1986), “Гриби” (1987), “Бу$ зок” (1990). Ставши досвідченим майстром, він створює натюрмор$ ти, які через предмети, образи пе$ редають історичну епоху, відобра$ жають український національний колорит: “Вересень” (1985). Суспільного звучання набув на$ тюрморт “Чорні яблука” — одна з останніх робіт, що виникла із чор$ нобильського болю. Цю роботу За$ порізькому художньому музею по$

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин