Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Ми у світі · “В Україні дуже багато ледачих людей, які щодня чують українську мову і не хочуть напружитися, щоб її знати”.“”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Слово Просвіти, №51 за 2009 рік

Третій — це урок сільського господарства. Країна у пустелі не лише розквітла, не лише забезпечила себе продуктами, м’ясом, рибою, а й почала експортувати овочі й фрукти. Цей неймовірний ривок вдалося здійснити лише завдяки тому, що вона опанувала технологію мікрозрошення, яку потім ізраїльтяни в центральноазійських республіках Радянського Союзу запроваджували. Ці технології тільки зараз у них перебрали Йорданія й арабські країни і також почали запроваджувати у себе. Це технологія, яка перетворила Ізраїль на квітучий сад. Відомі фотографії, на яких — кордон між арабською країною й Ізраїлем. З одного боку — квітучий сад, а з другого — пустеля! І це правда, не вигадка! Було й ще кілька уроків… Уроки побудови армії в Ізраїлі, адже це великою мірою країна військових. Офіцерів, які йдуть у відставку, ніколи не забуває держава, вони залишаються офіцерами. Їх запрошують на збори, вони відіграють значну роль у житті своєї держави. Це — патріотичні сили, які тримають Ізраїль, відповідальні за долю цієї країни. Для мене ці уроки були дуже значними, імені боліло серце, коли приїжджали наші делегації, і я там з ентузіазмом казав: “Поїхали в кібуци, подивимося, як вони процвітають…” Це унікальна форма соціальної організації суспільства. Вони створені за зразком комун, але з допомогою сучасних технологій. І що особливо добре, там люди похилого віку знаходять своє місце у суспільстві, вони трошки працюють, заробляючи невеличкі кошти, але ж у тих кібуцах — їжа, харчування, обслуговування — все безплатно, за рахунок цього кібуцу. Є й форми об’єднання фермерів. Це все вкраїні існує. І ось приїжджають наші й кажуть: “А нащо нам це треба?” Це були бундючні червоні колгоспні барони, яких нічого не цікавило, і мені це дуже боліло. Але я пишаюся тим, що я був першим Послом в Ізраїлі. Тепер ми маємо налагоджені добрі відносини. А потім ще той факт, що з України виїхало 300 тисяч євреїв. Я зустрічав в Ізраїлі однокурсників з медінституту, якихось людей, яких давно вже забув, потім вони підходять, і згадую, що ми з ними жили в Україні. І це теж був важливий і цікавий фактор спілкування. М. С. Одного дня ми дізналися, що Надзвичайним і Повноважним Послом до Сполучених Штатів Америки призначено Юрія Щербака. Ми тоді зрозуміли, що Ви були переведені, легітимізовані в ранг дипломатичного важковаговика. Отже, якою вона була, ота нова країна Америка? Ю. Щ. Було неймовірно важко. Ця посада вимагала багато сил і знання велетенського обсягу інформації. А з якими проблемами я зіткнувся! Ви правильно кажете, це був перехід до іншої вагової категорії. Я вже й до того розумів, що моя діяльність — і політична, і дипломатична — вимагали такої концентрації сил, що про жодну літературу навіть мови бути не могло. На жаль, кажу, бо мені шкода, що перестав активно займатися літературою. Яй сьогодні нею не займаюся, бо набагато більше читаю політичних книжок англійською мовою, ніж українською або російською, тому що це сфера моєї діяльності. Продовжую вивчати політику, геополітику в усіх виявах… Америка тоді стала нашим партнером номер один. Росія Єльцина на той час доволі миролюбно ставилася до України, не висувала своїх імперських претензій, були певні поодинокі голоси, але загалом Борис Миколайович Єльцин позитивно ставився до України. І тоді більше важили господарські, економічні відносини між Києвом і Москвою, ніж політичні. Натомість в Америці треба було себе представляти як новонароджену державу. Американці не знали, що таке Україна, і це був дуже великий виклик і для Посольства, і для України. Я вдячний долі, що був другим Послом у Сполучених Штатах після Олега Григоровича Білоруса, якого призначив ще президент Кравчук, і він дуже позитивно там діяв. Коли я приїхав, мені там уже було легше, бо не треба було вибирати приміщення, все налагодилося, працював дуже добрий механізм. Посольство було в п’ять разів більше за кількістю співробітників і обсягом роботи від Посольства в Ізраїлі. І, звичайно, доводилося змінювати стиль діяльності, пристосовуючись до тамтешніх потреб. Що сказати про Сполучені Штати Америки? Просто назву кілька цифр глобальної економіки цієї країни: якщо 1913 року Штати давали 32 % світового валового внутрішнього продукту, 1960-го — 26 %, 1980-го — 20 %, а 2007року — 26 %. Лише уявіть, який це гігант і як усе функціонує. Це країна, унікальна за історією, за організацією, за демократизмом, який поєднаний з дуже сильною державною владою, могутніми збройними силами. 12 країн, і Росія теж, які стоять за Сполученими Штатами, сумарно отримують ті самі кошти на розвиток збройних сил, що й США. Ми мали дуже широкий спектр діяльності відносин з політичного боку. Це було становлення нашої держави, демократичних механізмів. До того ж, це був той щасливий період, коли Україна була десь третім, четвертим, п’ятим пріоритетом в діяльності Сполучених Штатів. Був момент, коли ми отримували економічну допомогу і були на третьому місці. На першому — Ізраїль, на другому — Єгипет і на третьому — Україна. Це про щось свідчить, і вони нам надавали велику допомогу через Світовий і Міжнародний валютний фонд, через Світовий банк, інші інституції. Це було дуже важливо для України. Я вважаю це своїм великим досягненням, хоч, звичайно, не я один цим займався. Радник з питань національної безпеки Володимир Павлович Горбулін також доклав дуже багато зусиль. 1996—1997 рр. вийшли на рівень стратегічного партнерства зі Сполученими Штатами. Було лише п’ять країн, які мали статус стратегічного партнерства, і це не так просто. Ми намагалися наповнити це партнерство реальними справами і створили комісію Кучма—Гор, яка збиралася регулярно тов Києві, то в Сполучених Штатах, де обговорювали дуже важливі питання. Американці виступали як учителі, нас вчили входження в світову економіку, ми ж не мали досвіду, в нас були юристи, виховані ще на радянському праві. І все це ми подолали і врешті-решт вийшли на рівень стратегічного партнерства. М. С. Україна після Вашого повернення з Канади отримала найцікавішого автора. З питань історико-політичних Ви коментуєте всі резонансні події, докладно зупиняєтеся на, сказати б, їхньому українському відлунні. Як чоловік глибоко системний, Ви щоразу нагадуєте історію — чи й передісторію — того чи того питання, і Ваш уважний читач має виразні орієнтири в примхливих хитросплетіннях політичних сюжетів. І є ще два дуже важливі моменти у Ваших коментарях. Перший: усе це, як мовиться, з перших рук. Ви не тільки знаєте головних дійових осіб, наприклад, з американської політичної сцени, як і добре знаєте, хто і що за кожним із них стоїть чи яким було їхнє вчора й позавчора; Ви легко зводите до спільного зна' менника всі їхні мотивації, вичерпно конкре' тизуєте зміст найабстрактніших — позірно суто ритуальних — фраз політиків. Другий — не менш важливий: те, що, на превеликий жаль, дуже рідко зустрічаємо в публікаціях наших авторів такого характеру: усе це побачене суто українськими очима, про все говориться з погляду саме україн' ських інтересів, саме з перспективи можли' вого впливу на всі наші справи. Й оця доро' гоцінна українська рецепція, помножена на фахову компетентність, надає особливої ва' ги всім Вашим публікаціям на сторінках “Дня”. Це, по суті, український політичний щоденник. Хоч у ньому йдеться про події, які здебільшого відбуваються далеко від Украї' ни, але з нього вичитуємо не тільки осмис' лення закономірностей світового політично' го клімату з усіма закономірностями зміни погоди, а й прогнози для нас — які грози, які хуртечі й вітри насуваються на Україну. Принагідно ще скажу й про те, яке задоволення маю з цих публікацій од Щербака-письменника, від майстра політичних портретів. Досі, наприклад, пам’ятаю Вашу статтю про самотність Джорджа Буша, про рік Обами й про нинішню ситуацію у США та її відлуння у світі. Там Ви знову згадуєте свою добру знайому Гіларі Клінтон. Наскільки сьогодні вона може мати вплив на політику США щодо України? Ю. Щ. Михайле Федотовичу, не маю для Вас сьогодні дуже оптимістичної інформації щодо Гіларі Клінтон, бо вона там відіграє хоч і не останню роль, але не визначальну. Все там визначає президент Обама. Я згадував, що раніше ми були на третьому-п’ятому місці в пріоритетах США, коли вони хотіли показати світові, що Україна йде шляхом реформування, демократичних трансформацій, але потім дуже розчарувалися, і сьогодні навіть не можу сказати, чи Україна входить навіть у тридцятку пріоритетів США. Зараз увага адміністрації президента Обами сконцентрувалася на Росії. І це цілком зрозуміло. Для них нині важливі два пріоритети: Афганістан, де вони застрягли, і це дуже нагадує радянську ситуацію, коли не знали, як вийти звідти. Там таліби весь час виграють якісь локальні битви, і тому до стабілізації ще дуже далеко. Для того, щоб контролювати ситуацію в Афганістані, американці потребують участі й допомоги Росії, яка дозволила робити лети військових літаків зі зброєю до Афганістану (російські інспектори контролюють, що вкладають у літаки). Без дозволу Росії вони цього робити не можуть. Другий — Іран, який випробував уже ракету з дією 2 000 км, що може накрити всі цілі в Європі, навіть долетіти до американських баз. Це дуже серйозний момент. Іранську ядерну програму розкручують на повну котушку. США виробляють збагачений уран, що заборонено угодами, підписаними з МАГАТЕ, й угодою про нерозповсюдження ядерної зброї. Знову ж таки Росія підтримує Іран, постачає устаткування, побудувала ядерну станцію в цій країні, готова продавати їй збагачений уран. Іран просить Росію продати дуже ефективні ракети протиповітряної оборони С-300. Звичайно, це викликає величезне занепокоєння США, і тому зараз триває велика гра, коли Америка оголосила “перезавантаження відносин”. І Гіларі Клінтон брала в цьому участь, і президент Обама. Вони тепер чекають від Росії наступних кроків, тим паче, що строк дії угоди “Старт-1” за стратегічними озброєннями закінчується, і зараз домовилися вдвічі зменшити рівень стратегічних ракет спрямування. Їх там достатньо, щоб знищити всю земну кулю. Триває дуже серйозний торг між тими двома країнами, де Росія висунула ідею створення зон свого впливу. Туди входять Грузія й Україна. Росія наполягає на тому, щоб Україна не мала доступу до НАТО, хоч сама Росія підтримує прекрасні стосунки з НАТО. Росія дуже неприхильно ставиться і до нашої ідеї вступу до Європейського Союзу і не сприятиме нам. Як свідчить послання президента Медведєва, це фактично ультиматум не тільки Президентові Ющенку, а й усьому українському народові. Там є пункти, згідно з якими ми не маємо права розвивати нашу мову, мати власний погляд на історію — на Голодомор, змагання ОУН-УПА. Там є величезні претензії Росії щодо нашої зовнішньої політики. Так, якщо Україна і будь-хто з нових президентів України піде на ці умови, то Україна стане бандустаном, сателітом, буде в гіршій ситуації, ніж Болгарія при Радянському Союзі. Отаке похмуре майбутнє на нас очікує. Від Америки великою мірою залежить багато. США нас заспокоюють. Віце-президент Байден тут був і сказав: “Усе гаразд, ми — за територіальну цілісність України…” Але не забуваймо: світ увійшов у стадію дуже серйозної перебудови геополітичного простору. Америка в результаті страшної фінансової катастрофи втрачає свій вплив. На перше місце виходить Китай, і в цій ситуації важко буде зрозуміти, що трапиться через п’ять-десять років, адже Європа — дуже пасивна. У Європі Німеччина і Франція — проти української участі в НАТО. Однією з головних причин нашого сьогоднішнього становища є слабкість політичного керівництва, державних механізмів. Та ганебна суперечка між Президентом, прем’єр-міністром і Верховною Радою, яку тиражують на всіх рівнях, звичайно, не сприяє нашому авторитету й на зовнішньополітичній арені. М.С. Мені неоднораз довелося спостерігати за роботою Посла Юрія Щербака в Канаді, я брав участь у деяких урочистих церемоніях з участю Посла. І щоразу мав враження, що все те для Вас — рідна стихія. Ю.Щ. Насамперед Канада кардинально відрізняється від США. І ті наші люди, які цього не розуміють (а це спочатку важко), помиляються, ототожнюючи США з Канадою. І те, і те — це англосакська, північноамериканська цивілізація, але Канада завжди була законослухняною частиною Британської імперії, домініоном, була побудована за британським принципом і досі такою лишається. Це країна номер один, на мій погляд, якщо казати про розв’язання соціальних проблем. Америка не має таких величезних соціальних вкладень в людину, як Канада. У Канаді хоч і вищі податки, але людина забезпечена медичним обслуговуванням на дуже високому рівні, безкоштовними ліками, має велетенські привілеї в інших сферах, прекрасно налагоджену систему освіти. У Канаді злочинність — на мінімальному рівні, не можна порівнювати з Америкою. Канада нині — країна, може, найвищої демократії у світі, тому що це дуже

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин