Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · “Відмова від теледебатів низки кандидатів засвідчує брак глибоких демократичних традицій”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

ТРИ ПРОМАХИ АРСЕНІЯ ЯЦЕНЮКА

Слово Просвіти, №51 за 2009 рік

КОЛОНКА ПУБЛІЦИСТА Віталій КАРПЕНКО Вісімнадцятку претендентів на президентське крісло можна поділити на дві нерівні частини. Менша — так звані “важковаговики”, які посідали в минулому або посідають нині найвищі пости в державі: Віктор Янукович, Юлія Тимошенко, Віктор Ющенко, Володимир Литвин, Сергій Тігіпко, Анатолій Гриценко. Більша — аутсайдери, яким нічого не світить: це і “технічні кандидати”, які відпрацьовують чужі гроші, й представники ідеологічних партій, що мають власний стійкий електорат, а саме: комуніст-інтернаціоналіст Петро Симоненко та його антипод націоналіст Олег Тягнибок, який помітно нарощує рейтинг, але час якого ще не настав. Нинішні рейтинги відносні. Солідні соціологічні фірми утримуються від оприлюднення своїх даних, а тим, що спішать поперед паровоза, навряд чи можна довіряти повністю. Проте тенденції виявляються очевидно. Ні в кого, наприклад, не виникає сумніву, що головна боротьба точиться між блоками Віктора Януковича та Юлії Тимошенко. І лідер реґіоналів почувається впевненіше: він має власне електоральне поле. Юлії Тимошенко доводиться сутужніше: вона, як і дюжина інших претендентів, розраховує на колишній електорат Віктора Ющенка, який і розривають на шматки. Тимошенко, яка на початку року була безальтернативною володаркою електоральних симпатій, нині, попри неймовірні агітаційні зусилля, значно здала позиції й відстає від біло-блакитного кандидата на 12— 17 відсотків. Тому ще не факт, що саме вона вийде у фінал з Віктором Януковичем. У зв’язку з цими обставинами слід пильніше придивитися до перипетій боротьби за третє місце. Спочатку значні надії подавав Арсеній Яценюк, який, здавалося б, твердо закріпився третім у шерензі претендентів, цілком реально наздоганяючи Юлію Тимошенко. Проте несподівано різко здав позиції, а його місце зайняв після стрімкого старту Сергій Тігіпко, рейтинг якого зріс мало не від нуля до 7 %. Але теж не надовго: його, якщо вірити останньому опитуванню, тіснить Володимир Литвин. Цілком реально може розраховувати не тільки на третє місце, а й на вихід у фінал Віктор Ющенко, чий рейтинг віднедавна стабільно зростає і за короткий термін збільшився вдвічі з лишком і теж за деякими даними досягає 7 відсотків. Однак нині доцільно з’ясувати, що ж трапилося з Арсенієм Яценюком, чим пояснити спад інтересу виборців до його персони — з 9,3 % у жовтні до 4,8 % у грудні, як свідчать російські соціологи (“ФОМ- Україна”). Цей молодий амбітний політик почав свою кампанію трохи зарано і не зовсім вдало. Його смугастотемні білборди, що нагадують чи то прикордонний стовп, чи то зеківську робу, люди сприйняли скептично. Проте запам’ятали, і якщо тільки це ставилося за мету, то її досягнуто: Арсеній Петрович став упізнаваним. А далі молодечий запал, енергійний натиск в усній пропаганді, рішучість висловлювань, що так подобається аудиторії, дали позитивний результат: у рейтингових змаганнях він вийшов на третє місце і став загрозливим для Юлії Тимошенко. Однак мовний запал Арсенія Петровича став повторюватися, пробуксовувати, оскільки при пильному погляді, крім різкої критики влади, позитиву не було видно. Тобто кризові явища називалися, а ось реальних і конкретних шляхів виправлення становища не пропонувалося. І тут його передвиборна кампанія почала давати збої, люди стали помічати те, на що раніше не звертали уваги. Та ще й конкуренти підкидали хмизу у вогнище: мовляв, кандидат говорить загальні й давно відомі речі, запропонувати виходу не може, бо й у самого досвіду замало, був на високих посадах, але ніде довго не затримувався. Проте не в цьому суть. У виступах Арсенія Петровича почали виявлятися нотки росієцентризму, якщо можна так сказати. Звичайно, сусідів не обирають, і з російським фактором у політиці треба рахуватися, проте будувати міждержавні відносини слід на принципах рівноправності, паритетності та взаємовигоди, себто так само прагматично, як і Росія. Саме так бачить проблему чинний Президент Ющенко, що, звісно, не подобається Кремлю. Промосковська орієнтація Яценюка очевидна. Відчувається, що його консультують російські політтехнологи, хоч кандидат цього не визнає. Але навіть сама назва створеного ним виборчого блоку, а тепер уже й політичної партії “Фронт змін” засвідчує російське походження. По-перше, невдале саме слово “фронт”: воно налаштовує на війну (проти чинної влади, треба розуміти, до якої й сам належав), але час фронтів не тільки давно минув, а й набрид — то чи ж варто його реанімувати? По-друге, словосполучення взято з російської, де воно звучить цілком нормально — “фронт перемен”. Перекладене ж українською, його навіть важко вимовити — “фроНТ ЗМін”. В українській мові, як, певно, і в інших, збіг чотирьох приголосних неприродний і небажаний. Другий негативний момент — нечітке розуміння Яценюком суті національного питання й українського патріотизму. Принаймні претендент на президентську посаду не декларує свою українськість, як це, приміром, робить Віктор Ющенко, Олег Тягнибок чи Юрій Костенко. Більш того, свого часу перед голосуванням за його кандидатуру на посаду Голови Верховної Ради Арсеній Петрович ухилився від відповіді на запитання про його національність. Зате тепер йому згадали давнє інтерв’ю, коли на запитання, чи є він патріотом, Яценюк, не моргнувши оком, випалив: “Класичний. Таким мене виховали батьки. Я — завзятий хо-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин