Молода країна · “Наведи лад у своїй голові, знайди близьке своєму серцю”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
ТВОРЧІСТЬ І ТВОРЕЦЬ
Слово Просвіти, №51 за 2010 рік
Євген БУКЕТ Фото Олеся ХОЛОДА
Чи не думали ви про те, наскільки змінилося лише за кілька десятиліть життя людини? Чим живе сучасна молодь, які її уподобання, мрії, проблеми? Спроба порівняти життя сучасної молоді з тим часом, коли я навчався в школі й університеті, дещо шокувала. Сучасна молодь, яка навчається, працює, їздить у громадському транспорті, протягом усього цього часу намагається перебувати у віртуальному світі… Це світ, у якому на повідомлення “он-лайн” реагують, неначе людина знаходиться поруч, де думка про людину складається за статусом у соціальній мережі й цитатами зі щоденника, де не знаходять слів і надсилають “смайли”, віртуальні серця та посилання. Зрештою, у цьому світі друзі формуються “списком друзів”, з якого можна видалити людину простим натисненням клавіші delete… А тепер уявіть, що сучасні школярі й студенти не знають про те, як протирати одеколоном звукознімач у касетному магнітофоні, як склеювати лаком для нігтів плівку в касетах, що “зажувалася”, як
Один із хвилюючих моментів — читання поезії Т. Г. Шевченка
Євген Букет, Іван Ющук і директор Інституту журналістики КиМУ Наталія Зикун
“заряджати” картку для таксофонів на холодильнику або біля екрана телевізора. Вони не розуміють, навіщо колекціонували корисні поради з відривних календарів і вирізки з газет, навіщо писали “листи щастя”, навіщо збирали цілі альбоми вкладишів із жувальних гумок. Навряд чи вони скажуть, не скориставшись Інтернетом, що таке “Стіморол”, “Юпі”, “нінтендо”, “тетріс”, “тамагочі”, “стрибунець”, “лизун”, “Рабиня Ізаура”, “Просто Марія”, “Санта Барбара”, “Макарена”, “Ламбада”… Лише той, хто пам’ятає останнє десятиліття минулого століття, зрозуміє, що означає перемотувати аудіокасету олівцем, щоб не садити батарейки та повертати телевізійну антену, щоб “зловити” ще один телеканал. Пройде ще десять років і багато звичних для мого покоління речей, як то аудіота відеокасети, магнітофони, на яких їх прослуховують, ігрові приставки тощо можна буде побачити лише в музеях!.. Ще десять років тому ми спілкувалися в молодіжних організаціях, а не в Інтернеті, у нас не було мобільних телефонів, були лише звичайні дротові, ми слабо уявляли, що таке супутникове й кабельне телебачення, була звичайна, а не електронна пошта. А зараз ми маємо список із десяти номерів, щоб підтримувати зв’язок із трьонішої громадської організації промовило двадцять два студенти Галицької академії “Молодої Просвіти”. Сюди влились і заслужена артистка України Ірина Лончина, яка тут у “Просвіті” з Клубу обдарованих дітей розпочинала свою творчу діяльність, як і Руслана Денега — нинішній його керівник. Присягли і продемонстрували перед переповненим залом людей, що “Просвіта” може примножуватися молодими силами, новими ідеями, розмаїттям форм і методів роботи. Цього разу вони приємно здивували театральною виставою “Український каламбур”, де ролі виконували і студенти, і викладачі. Глядачів порадували фрагментами з вистав “Наталка Полтавка”, “Сватання на Гончарівці”, “Кайдашева сім’я”, “На Кожум’яках” і “По-модньому”, “Мина Мазайло” (керівник із фольклору Надія Гаріджук). Від “Молодої Просвіти” та від старшого покоління просвітян честь покласти вінок ма найближчими людьми, пишемо електронні листи співробітникам, які сидять у сусідній кімнаті, роками не спілкуємося з друзями, бо їх немає у соціальних мережах, прокинувшись зранку, ще до того, як поснідати, під’єднуємося до Інтернету і просто впадаємо у стан паніки, якщо вийшли з дому без мобільного телефону!.. Коли з’явилося телебачення, передрікали що воно повністю замінить театр, із появою Інтернету говорили, що людство забуде про газети й журнали, нині модна думка про те, що електронні книжки витіснять звичайні. Але між магнітофонами і плеєрами, телефонами, телевізорами, ігровими приставками і комп’ютерами, з одного
Колектив викладачів Інституту журналістики — організатори дійства боку, та театром, книжками, газетами і журналами — з іншого, є одна принципова відмінність. Перші — це технічні засоби, які поступово старішають і замінюються на нові, другі — продукти людської творчості, що ніколи не замінять одне одного, а лише доповнюватимуть і удосконалюватимуть уже існуючі форми самовираження їхніх творців. А бажання, прагнення, емоції у сьогоднішньої молоді та тієї, що жила у їхньому віці 10—20 років тому, абсолютно однакові. Не відрізняються вони й від тих, якими жили покоління їхніх батьків, дідів, прадідів. У цьому я переконався, відвідавши днями Київський міжнароддо могили першого голови “Просвіти” тодішнього Станіслава Євгена Желехівського мали Михайло Січка та Петро Арсенич. Дорогий подарунок “Просвіті” на день її народження зробив місцевий художник, просвітянин Іван Гаврилів. Велике художнє полотно “Голгофа України”, відтепер прикрашатиме стіни Народного дому. Це вже другий такий подарунок. Намальований ним раніше портрет Т. Шевченка зберігається у робочому кабінеті голови “Просвіти”. На святкових урочистостях обласна “Просвіта” отримала в подарунок книгу “Нариси історії Канадсько-українського інституту “Просвіта” через мешканця села Грушки Тлумацького району Федора Гуменюка. Нині його родич Теодор Гуменюк очолює комітет у Вінніпезі. Покоління, яке започаткувало та вклало багато зусиль у громадську працю, відходить у вічність. А щоб ця праця не пішла з ними, вони вирішили видати цю книжку на чужині. Вся 85-
ний університет і ознайомившись із творчістю його студентів. “Наведи лад у своїй голові, знайди близьке своєму серцю”. Таким гаслом закликали студенти перших трьох курсів Інституту журналістики на театралізоване дійство, вдало зміксоване з творів класиків української літератури й сучасних пісень. Однодумців зібрала того вечора українська мова, медіатором якої торкалися струн душі кожного присутнього. Студенти були в захопленні від сцен із “Мини Мазайла” і віршів Т. Шевченка, від пісень Тараса Чубая і Скрябіна. Але чи не найбільше радів від побаченого Іван Пилипович Ющук — професор, заслужений діяч науки і техніки України, відмінник освіти України, член Національної спілки письменників України і Центрального правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, лауреат Всеукраїнської премії ім. Б. Грінченка, ведучий передачі “Як ми говоримо” на радіоканалі “Культура”, автор багатьох підручників з української мови та перекладів із південнослов’янських літератур, член редакційної колегії тижневика “Слово Просвіти”. Іван Пилипович упевнений, що молодь щороку кращає, що вона щоразу розкривається по-новому, і спілкування з молодими допомагає йому вірити в світле майбутнє України. Багато років поспіль Іван Пилипович керує ще й літературною студією “Хвиля” в Київському міжнародному університеті. Для нього студенти, які відвідують студію, позначені безперечним талантом, іскрою Божою, яка породжує надію. З року в рік, упевнений він, не згасає ця іскра, а розгорається. Іван Пилипович дбайливо, по-батьківськи, береже цей вогонь у серцях молодих людей, не зважаючи на форми, в яких він проявляється. Іван Ющук переконаний, що той самий творчий дух, який вирував у часи його молодості, продовжує вирувати нині. У Івана Пилиповича лише змінилася роль. Тепер він — творець — заряджає творчим духом молодь, яка відповідає йому взаємністю і вибухає то віршами й оповіданнями, то театральними виставами й музикою. У всі часи — кожна окрема людина з її мріями й прагненнями, з її міжособистісними стосунками — це невичерпний всесвіт, якого не можна збагнути до кінця. Кожна людина розкривається у творчості та вносить неповторну часточку в цей світ.
річна діяльність “Канадсько-Українського Інституту Просвіта” у Вінніпегу — це рішучість української імміграції продовжувати просвітянську роботу матірного товариства “Просвіта”, заснованого у Львові. Зокрема підвищення рівня української національної християнської свідомості української громади, пропагування ідеї української самостійної держави, захист прав людини в Україні. Тому спомин у цьому нарисі Історії — це вияв вдячності всім патріотам-діячам, які присвятили себе цій шляхетній справі. На святі вперше прозвучала “Ода “Просвіти”, слова і музику до якої написав нині, на жаль, покійний Борис Данилишин — колишній керівник Клубу обдарованих дітей. А виконала її нинішній керівник Руслана Денега. Словами Оди і закінчую свій матеріал: “Єднайте, “Просвіта” український люд, Святині невтомний наш труд!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
