Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Народний звичай · “Немає в Україні такого села, де не було б місцевих повір’їв”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

НА АНДРІЯ РОБИТЬСЯ ДІВИЦЯМ НАДІЯ

Слово Просвіти, №51 за 2010 рік

Уляна ВОЛІКОВСЬКА, фото автора Зима карбує дивовижні орнаменти, ненароком зазираючи суворими очима у вікно… А в стінах Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара” тепло й затишно. Тут у розпалі традиційні “Вечорниці на Андрія” із частуванням, ворожінням, піснями й танцями. На свято сюди завітало чимало шанувальників української автентики: культурних діячів, фольклористів, митців… Викликала неабиякий резонанс ця подія і в колах ЗМІ, словом, можна Із творчою спадщиною Костянтина Сементовського вперше ознайомився ще в кінці 807х років, коли разом із про7 фесором В. Д. Ужченком працював над посібником для вчителів “Дидактичний матеріал з народознавства на уроках ук7 раїнської мови”. Народився він 1823 року в селі Семе7 ногірка (тепер у складі села Іраклієва Чорнобаївського району Черкаської об7 ласті) в сім’ї землевласника. 18397го закінчив Ніжинський ліцей, після цього служив у Чернігові, Полтаві, Харкові. У Харкові він познайомився з М. Косто7 маровим, Г. Квіткою7Основ’яненком, І. Срезневським, А. Метлинським. На початку 18407х років естетичні погляди Костянтина Сементовського формувалися під впливом фольклорис7 тичних досліджень Миколи Костомаро7 ва. Саме захоплення фольклорно7етно7 графічними студіями й українською лі7 ляння макогона”, Сашко Лірник розважав публіку казками й жартами. Не забарилися із цікавими майстер-класами і студенти Київського національного університету культури і мистецтв. Дівчата подивували глядачів особливостями виплітання українських традиційних зачісок і таємницями приготування обрядових страв… А ось і “пан Калитинський” із ритуальним коржем, а навколо — гурт парубків, охочих відкусити шматок… “Кусання калити — це своєрідна посвята в козаки. Кусаючи корж, парубки розважалися. Це єдиний день року, коли хлопцям пробачали будь-які пустощі. Так, наприклад, коли батьки не хотіли відпускати дівчат, хлопці робили “приємні сюрпризи”, могли, приміром, напустити в димар горобців…”, — розповів “пан Калитинський” Валерій Гладунець. Підвішений на стрічці солодкий корж як відгомін стародавньої сонячної емблеми (корж символізує сонце, а “Коцюбинський” — сили зла). Кожний хлопець, “під’їжджаючи на коцюбі”, намагався ухопити зубами калиту. А присутні обов’язково смішили “пана Коцюбинського”: якщо засміється, то охоронець калити вимазує сажею його обличчя. Цього вечора чимало парубків були “виписані сажею” — нелегка то справа вкусити ритуального коржа! А по забаві всі смакували вареники, та й тут обережно — водному з них неїстівна начинка. І таких жартівливих несподіванок на вечорницях безліч! Отож святкове дійство вдалося на славу: дотепи, співи, небилиці… Чого ще бажати щирому українському серцю в обіймах такого незабутнього вечора?! року із домівок не викидають сміття, а збирають в одне місце. А на Новий рік уранці, ще до сходу сонця, виносять сміття в садки й підпалюють, вірячи, що дерева набувають більше життєвої сили і принесуть багатий урожай. Перед Богоявленням Господнім — голодна кутя, коли, як і на різдвяну вечерю, варять узвар, кутю і печуть пироги. Цього дня на всіх дверях, вікнах, зовні й усередині пишуть невеликі хрестики, тобто відганяють нечисту силу. Той, хто їх пише, звичайно ходить з одним чи двома пирогами, примовляючи: “Хрест писнув, пиріг куснув”. Воду, яку освячують, набирають у посудини й зберігають протягом усього року, вживаючи її для окроплення погребів, в які ставлять на зиму вулики. Також використовують під час збирання роїв. Народ вважає покровителем бджільництва Святого Зосима, зображення якого можна зустріти на кожній пасіці. Після вечері, не раніше сходу першої зірки, пострілами чи ударами палиці у ворота проганяють кутю. Протягом всього Сирного тижня варять вареники з сиром. Цей час проводять весело, але не так шумливо, як у губерніях російських. Тому й дотримуються старовинного прислів’я: “Вареники доведуть, що й хліба не дадуть”. У понеділок Сирного тижня заміжні жінки й баби, зібравшись, переслідують нежонатих хлопців і прив’язують до ноги кожного колодку як покарання за те, що протягом м’ясниць не одружився. Хлопець повинен викупитися, і після того колодку знімали. Так само роблять і з дівчатами. Не тільки батькам, родичам, навіть знайомим прив’язують колодку за те, що їхні знайомі не одружились. Поволочивши колодку, на зібрані гроші бенкетують. На заговіння, тобто в неділю, перед початком Великого посту, ходять до рідних, просячи прощення за образи. Стараючись згадати в цьому нарисі повір’я і звичаї, що поєдналися в Україні з християнськими святами, не міг згадати всі, а мав на увазі найзагальніші, що існують на Полтавщині. Висловлюю щиру вдячність нашому шановному літератору Г. Ф. Основ’яненку. А скільки ще залишається недослідженого! Немає в Україні такого села, де не було б місцевих повір’їв, не кажучи вже про повіти, де часто зустрічаються великі відмінності в одязі, піснях і казках, вимові. Зібрати й впорядкувати залишки народної поезії — пісні й казки, перекази, легенди, повір’я української демонології, народної медицини, історії, описати звичаї, сімейне життя українців, проаналізувати все це — ось що потрібно майбутньому дослідникові української старовини. Багаті жнива чекають працелюбного діяча. Переклад Олексія НЕЖИВОГО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин