Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче “Не має душі і рації, хто піддається русифікації”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

СПОГАД ПРО ПЕРШІ КРОКИ

Слово Просвіти, №51 за 2010 рік

Степан СТЕЛЬМАЩУК, професор, м. Львів Коли за так званої Горбачов% ської перебудови в Україні пож% вавився національно%відроджу% вальний процес, коли в Україні почали утворюватися організації й осередки Товариства, то пер% шим воно виникло на батьків% щині Івана Франка у Дрогобичі — як міська організація. За ним з’являлися осередки ТУМ у різ% них установах міста, згодом і ра% йону. Наш тодішній педагогічний інститут ім. Івана Франка дещо відставав у цьому процесі. Та ось одного дня підходять до мене ла% борантка кафедри української мови Наталя Яцків і викладач музичного факультету Ольга Ся% тецька: — Степане Ільковичу, створі% мо Товариство української мови! Отже — до праці! Насамперед треба було розширити організа% ційний комітет. Я підібрав людей по одному з кожного факультету. Так, із філологічного залучив На% талю Яцків, з музичного — Ольгу Сятецьку, із фізико%математич% ного — декана факультету Рос% тислава Луцишина, із загально% технічного — старшого виклада% ча Володимира Семчишина. Визначили й дату проведення організаційних зборів, я “змайс% трував” оголошення і розвісив у всіх навчальних корпусах, проду% мав хід зібрання. І ось — організаційні збори. Члени комітету зайняли місця за робочим столом, я зробив корот% кий вступ про Товариство, його значення і завдання на майбутнє, зачитав дещо із тимчасового ста% туту. Починається запис у члени Товариства: кожний охочий за% писався у представника свого факультету. Із двохсот присутніх заявили про свій вступ до ТУМ 62 викладачі та студенти. Інші за% лишили актовий зал інституту. Головою тоді став доцент ма% тематики Петро Сидорчук. Він був дуже добрим керівником, на% лагодив контакт із міським Това% риством, сприяв організаційній і культурно%виховній праці осе% редку; при ньому і за його спри% яння проводили мистецько%ви% ховні заходи (концерти, творчі зустрічі, раніше започатковані т. зв. мистецькі вечорниці тощо), тоді був започаткований у межах інституту Університет україно% знавства, який набув загально% міського характеру і в якому бра% ли участь наші провідні науковці. У Будинку культури відбувся доброчинний концерт, присвя% чений 175-річчю від дня народ% ження Тараса Шевченка (17 квіт% ня 1989 р.), який ми провели спільно з Будинком учителя. У ньому брали участь чоловічий хор “Бескид” і жіноча хорова ка% пела “Освітянка” під проводом Марії Ек%Гірняк. Під час цього свята збирали добровільні пожертви на пам’ят% ник Тарасу Шевченкові в Дрого% бичі. Коли у своїх видавничих справах я був у Києві, то зайшов до Спілки письменників, де тоді зосереджувався центр ТУМ, за порадою. Там застав Дмитра Павличка, і він запропонував зв’язатися з директором Все% союзного інституту зернового господарства у казахському міс% течку Шортанди академіком Мехлісом Сулейменовим. Там, мовляв, він створив українську школу й потребує нашої допомо% ги. Тут треба нагадати, що резо% нанс про “українську школу” Сулейменова покотився по Ук% раїні: про неї писали в пресі, го% ворили в радіо% і телепередачах… Як виявилося згодом, це був гур% ток із вивчення української мо% ви, організований М. Сулейме% новим у місцевій школі з дітей батьків, працівників підлеглого йому інституту. Сам він самотуж% ки оволодів українською мовою і спілкувався нею зі мною постій% но. Тоді українська громада Ка% захстану делегувала його на Всесвітній форум українців у Ки% єві, де він і виступав від її імені. Своїх вихованців з україн% ськомовного гуртка М. Сулейме% нов привозив на Прикарпаття для знайомства з Україною. За тиждень ми познайомили їх із Дрогобичем, Нагуєвичами, Бо% риславом, Трускавцем і, звичай% но ж, зі Львовом. А під час гостин цих дорогих україношанувальни% ків із Казахстану в моїй господі “на варениках”, я навчив дітей співати українську гаївку, яку во% ни дуже мило виконували. Це наша відома “Грушечка”. “Дай, Боже, дай” повторюва% лося в кожному куплеті, і тоді ді% ти складали руки, як до молитви. Сулейменов захоплювався: “Тут наші діти вперше вимовили сло% во Бог”. А між ними були діти% вихідці з родин українських, ро% сійських, польських і німецьких. Ще двічі гостював у мене Мехліс Сулейменов уже у Львові, куди ми сім’єю переїхали 1989 року: коли був учасником Всесо% юзної наукової конференції з пи% тань зернового господарства, що проходила у підльвівських Дуб% лянах (там знаходився сільсько% господарський інститут), де він єдиний виголосив доповідь укра% їнською мовою, і коли їхав на та% ку ж конференцію до Польщі. Наша співпраця з Сулейме% новим набула розголосу. Мож% ливо, що саме тому Д. Павличко прислав до інститутського осе% редку ТУМ активіста націо% нального руху з Гуляйполя, вчи% теля музичної школи Василя Коростильова переймати дос% від, бо, мовляв, у Дрогобичі добре поставлена робота. Тож заходить до мене той чоловік, щиро вітається: — Не гнівайтеся і не бійтеся мене: Я до вас — із добром. Чи можна зайти? Із паном Коростильовим досі підтримуємо контакти. Він спі% ває в народному хорі, є активним учасником обласних фестивалів “Вольниця”, що проходять у Гу% ляйполі Запорізької області. Діяльність інститутського осередку ТУМ була досить інтен% сивною, та з моїм переїздом 1991 року до Львова я відійшов від праці в Товаристві. Проте воно діє й досі, але вже як “Просвіта”. Документи, які нагромадили% ся за час “перших кроків” осе% редку ТУМ у Дрогобицькому пе% дагогічному інституті імені Івана Франка, я передав у відділ руко% писів Наукової бібліотеки імені В. Стефаника у Львові. Незважаючи на вік, я долу% чився до праці у “Просвіті” Га% лицького району міста Лева.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин