Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» · “На школу № 34 в Єнакієвому, в якій навчався Президент України, з державного бюджету виділили 29 мільйонів грн”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Мовний Сандармох на Донеччині», с. 3

Мовний Сандармох на Донеччині

Слово Просвіти, №51 за 2012 рік

Закінчення. Початок на стор. 3 окупації Донеччини. Насправді все робиться навпаки. 1 вересня 2003 року учнів українськомовної школи № 36 м. Донецька та їхніх батьків зустрічали представники місцевої влади, працівники системи освіти та… правоохоронних органів. На жаль, не для того, аби традиційно побажати дітям успіхів у навчанні, здоров’я та нових звершень. Замість цього було проведено чергову акцію старанно спланованої операції із залученням усіх ресурсів, доступних місцевому самоврядуванню: солдати із сусідньої військової частини під керівництвом дільничного міліціонера та його колег отримали наказ терміново звільнити приміщення школи для інших цілей. Дітям та їхнім батькам, учителям бунтівної українськомовної школи, які мужньо стали на боротьбу за виживання рідного закладу, завдано глибокої морально-психологічної травми й наочно продемонстровано цинізм і безконтрольне свавілля місцевої влади. Отак у східному регіоні України влада за державний рахунок удосконалила технології комуністів із дискредитації українського національного відродження, а “державній мові” відвела роль “хохляцкого нарєчія” на маргінесі громадського життя. Діти й дорослі прийшли, бо як громадяни нормальної європейської держави повірили своєму урядові. Спочатку віце-прем’єру Дмитру Табачнику, який авторитетно запевнив 246 делегатів і 77 високих гостей VIII Всесвітнього конгресу українців із 28 країн світу, що Донецька школа №36 працюватиме. Потім прем’єр-міністрові України Віктору Януковичу: 36-ту не закриють. Обдурили чиновники. Не знайшли батьки і підтримки в судах, куди звернулися, аби захистити реалізацію конституційного право навчання державною мовою в незалежній Україні! Донецькі владні діячі пояснюють ліквідацію школи 36 лише реалізацією формульного підходу у формуванні бюджету, що порушує законне право платників податків в одержанні рівної за вартістю освіти. Насправді головна причина ліквідації 36-ї школи у тому, що вона розвіяла міф про “насильницьку українізацію донецьких шкіл”. Мешканці нашого краю — росіяни, українці, греки, азербайджанці та представники інших національностей — охоче відправляли своїх дітей у 36-ту навчатися українською мовою. Хіба таке в Донецьку дозволено, щоб у рідній країні здобувати освіту українською мовою? Українських громадян сьогодні не висилають у ГУЛАГи, не розстрілюють у Сандармосі, не влаштовують голодомори, а використовують інші, витонченіші методи. Унаслідок цього за підсумками перепису населення 2001 року чисельність українців у Донецьку становила 469008 тис. осіб. Порівняно з попереднім переписом 1989 року дані збільшилася майже на 34,5 тис. осіб (на 8 %). При цьому кількість українців, які вважають українську мову рідною, за 12 років скоротилася майже вдвічі. 1989 року — 189635 тис. українців (43,6 %) визнали українську мову рідною, а 2001- го (коли українська уже 10 років функціонувала як державна) — лише 108004 осіб (23,0 %). Станом на 1 вересня 2012 року в Донецьку функціонувало 158 шкіл, 18 з яких українськомовні, 70 — з двома мовами навчання (ук/ раїнською та російською). Інші 70 шкіл Донецька й досі працюють державною мовою Російської Федерації, в яких українська державна мова вивчається як мова національної меншини. Отже, саме українська державна влада продовжує нещадне політичне російщення та денаціоналізацію. Українською мовою навчається лише 28,3 % школярів. А 71,7 % школярів м. Донецька навчаються російською мовою. Тільки 26,5 % першокласників у м. Донецьку навчаються українською мовою. У Донецькій області загалом 1058 ЗОШ. Мова навчання тут за останні 5 років змінювалася так: 2008/2009: українська мова — 40,3 %; російська мова — 59,7 %; 2009/2010: українська мова — 43,3 %; російська мова — 56,7 %; 2010/2011: українська мова — 46,7 %; російська мова — 53,3 %; 2011/2012: українська мова — 48,4 %; російська — 51,6 %; 2012/2013: українська мова — 50 %; російська — 50 %. Тобто, тільки 2012 року було майже виконано Державну програму розвитку української мови, яка мала бути виконана 2000 року! Але й ці цифри, а саме збільшення за 22 роки дітей, які навчаються українською мовою, з 0 до 28,3 % в Донецьку та з 2,3 % до 50 % в області, страшенно налякали антиукраїнську колоніальну владу. І тоді правляча Партія регіонів на Донеччині розробила програму “оптимізації” тількино відроджених українськомовних шкіл: ліквідували відроджені українськомовні школи №3, №27, №100 в Макіївці, на фінансування яких не вистачало всього 1,8 млн гривень на рік та №111 ум. Донецьку за тими ж формульними підрахунками. При ліквідації міськими радами цих шкіл, як і у випадку зі школою №36, було задіяно весь репресивний апарат влади: міліцію, СБУ, уповноважених у справах сім’ї, відділи освіти. Сьогодні судові справи з захисту ліквідації цих шкіл владою перебувають у Вищому адміністративному суді України! А в цей час на школу №34 в Єнакієвому, в якій навчався Президент України, з державного бюджету виділили 29 мільйонів грн! Отакий формульний підхід, отакі рівні конституційні права та “відсутність” привілеїв. Ми живемо в ситуації абсурду. Якщо раніше українську мову забороняла окупаційна влада російської, царської та більшовицької імперій, то сьогодні це робить Уряд України, Верховна Рада, Президент, обласні та міські ради. Тобто, маємо окупацію України загалом та Донеччини зокрема неукраїнською державною владою. І результати з приходом до влади Президента України Віктора Януковича та ініційованими Партією регіонів мовними війнами не забарились: кількість першокласників, які навчаються українською мовою, скоротилася з 55 % станом на 1 вересня 2009 року до 50,5 % на 1 вересня 2012 року. Хоча станом на 1 вересня 2012 року українською мовою в дитячих садочках виховується 74,8 % дітей. Замість відновити знищені права українців, які хоч і не володіють українською, але хочуть, щоб їхні діти без боротьби та судів у своїй державі могли вільно навчатись нею, і припинити масово дискримінувати українських громадян на Донеччині законодавчо закріплюється єдина державна російська мова в статусі регіональної. А для обґрунтування цього використовуються дані перепису населення, в яких закріплено “здобутки” царськобільшовицької русифікації на Донеччині 1989 та 2001 року, в результаті Донеччина в мовному плані стала “всесоюзним крематорієм”, а не події 1897 року. На превеликий жаль, розраховувати на покращання ситуації не доводиться, адже у Верховну Раду України прийшли ті, що палають ненавистю до України, до її мови та культури. Як, наприклад, Микола Левченко, який 10 останніх років перебував на посаді секретаря Донецької міської ради і який бореться за єдину державну мову в Україні — російську. Так що послідовно відстоювати утвердження повноцінної, європейської, заможної та соціально справедливої національної держави українського народу донеччанам доведеться самим за допомогою мітингів, пікетів, судів, прокуратури, заяв, звернень до міжнародних організацій. Ефект від такої роботи малий, але є. Все-таки батьки учнів українськомовної школи №111 у Донецьку перемогли владних чиновників-ліквідаторів у судах першої і другої інстанцій. Школа №111 продовжує свою діяльність, на відміну від шкіл №36 у Донецьку, та №3, 27, 100 в Макіївці. Мізерна надія на справедливі судові рішення Вищого адміністративного суду України. Тож якщо в нашій державі й треба говорити про захист і підтримку якоїсь мови, то насамперед — української. Бо наслідки такого мовного становища очевидні. Вихована в українських родинах молодь, навіть у ненависній українофобам Західній Україні, вступаючи в доросле життя, змушена зросійщуватися через панування в незалежній Україні російськомовного інформаційного продукту — хоч в телерадіопросторі, хоч у друкованих ЗМІ, на книжковому ринку й на ринку освітніх послуг, не кажучи вже про інформаційно-комп’ютерні мережі й Інтернет. Фактично повністю російськомовними єй сфери трудової діяльності молодого українця, особливо найбільш привабливі — бізнес і науково-технічні галузі, промислове виробництво і сфера обслуговування та інші. А у східних та південних регіонах України наслідком російської культурно-мовної ситуації є те, що закінчивши українські школи, молодь продовжує навчання в російськомовних ПТУ або ВНЗ. Адже із 32 ВНЗ на Донеччині тільки в Донецькому національному університеті є паралельні українськомовні і російськомовні групи, які ввів знятий теперішньою владою ректор, академік НАНУ Володимир Шевченко. І молода людина, навіть народжена і вихована в патріотичній українській родині, приречена, у кращому разі, відчувати значний психологічний дискомфорт, а найчастіше — зрікатися рідної української мови в рідній українській державі. Це ми і спостерігаємо за переписами населення на Донеччині. Українська мова, що була заборонена століттями, вижила. І сьогодні є держава, і є єдина державна мова. Нехай в українській державі розвиваються інші мови, окупаційна російська також, але не за рахунок української. Марія ОЛІЙНИК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин