Український шлях · “Отямившись і дещо зрозумівши, ми шукаємо рідних порогів, щоб вертатися назад, до отчого дому”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Пізнай самого себе! Львів вшанував Григорія Сковороду
Слово Просвіти, №51 за 2012 рік
12 грудня у приміщенні львівської організації НСПУ до 290%ї річниці з дня народження Григорія Сковороди відбулася науково% практична конференція “Філософсько%педагогічна спадщина Гри% горія Сковороди і сучасність”. Зі своїми міркуваннями та повідом% леннями виступили Володимир Панасюк, доктор технічних наук, академік НАН України, почесний президент товариства “Рідна школа”, Ярослав Камінецький, директор Львівського науково% практичного центру професійно%технічної освіти НАПН, член%ко% респондент НАПН України, кандидат економічних наук, Петро Сі% корський, доктор педагогічних наук, професор, президент Львів% ського крайового товариства “Рідна школа”, Марія Кашуба, док% тор філософських наук, професор кафедри теорії та історії культу% ри Львівського національного університету ім. Івана Франка та ін% ші — загалом 17 осіб. Оригінальним був виступ Григорія Васянови% ча, доктора педагогічних наук, завідувача відділу гуманітарної ос% віти Львівського науково%практичного центру професійної освіти НАПН України — пан професор із великим душевним піднесенням проспівав пісні мандрівного філософа. Нижче подаємо короткі ви% тяги дібраних афоризмів великого любомудра.
Г. С. Сковорода. Портрет невідомого художника
Чим швидше відбудеться сковородинізація українців, тим швидше ми будемо справжніми синами свого народу. І висловив надію, щоб ми ніколи не забували дві притчі любомудра: “Благодарний Еродій” і “Убогий Жайворонок”, де він затято викриває нашу схильність мавпувати все чуже, яке далеко відводить нас від власного коріння. Тоді, отямившись і дещо зрозумівши, ми шукаємо рідних порогів, щоб вертатися назад, до отчого дому. Наша інтелігенція повинна над цим питанням дуже задуматися і провадити всю свою, якщо можна так сказати, політично-виховну і навчальну роботу у наближенні чи то нас до Сковороди, чи то, швидше всього, Сковороди до нас. З 2006 р. Микола Корпанюк очолює Центр сковородинознавства при університеті. З 1989 р. він відповідальний за організацію всеукраїнських, а з наступного, 2013-го, уже Міжнародної сковородинівської конференції. На ній науковці різних країн розглядатимуть творчий доробок Г. Сковороди не лише як українське явище, а й вплив його вчення у минулому і на майбутнє, ретрансляцію на прийдешні покоління. Наступного року буде нова тема. Науковці хочуть показати Сковороду як спадкоємця давніх українських традицій. Річ у тім, що наступного року виповнюється 500 років Станіславу Оріховському. Це один із основоположників української ідеї — це хребет нашої нації. Але, на жаль, ми мало знаємо про нього. Його вплив на Хмельниччину — величезний, ще більший — на києво-могилянців. А Сковорода — типовий представник києво-могилянської еліти, їхніх традицій тощо. Тож вивчаючи предтеч Сковороди, ми глибше розумітимемо його і його творчість. Насамкінець учасники виставки послухали вірші Григорія Савовича у польському перекладі, а кобзар Тарас Компаніченко, дослідник пісенної творчості, текстів, нот, нотних записів XVII— XVIII ст. виконав низку пісень на релігійно-філософські тексти Сковороди. Цікаво було дізнатися, що більшість пісень з оригінальним озвученням текстів, пошук мело-образів, мело-ритміку заклав саме “апостол правди і добра”.
Богдан ЧЕПУРКО, поет і народознавець
Шумерське “думу” означає “дитина”. Це геніально прозрів Тарас Шевченко: “Думи мої, думи мої, квіти мої, діти! ” Отож філософські думки — це розквіт нашого мислення, що його породжує сердечна мудрість душі. Українські народні прислів’я гласять: “Де просто — там живуть років зо сто”, але з іншого боку “Від простоти люди пропадають”. Не такий уже й “простий”, не кажу простакуватий, Григорій Сковорода! По-перше, наш філософ був максималістом, і не від здитиніння чи дитячості розуму, не від затятості установок, а таки від глибини та високості знань і переконливої обґрунтованості власної практичної філософії. Або “пізнай самого себе”. Але якого себе? Пізнай і реалізуй себе кращого, ідеального, геніального, Богонатхненного, створеного за образом і подобою Божою, а не сякого-такого. По-друге, одна філософія серця чого варта, а вона ж пронизує всю народну культуру, була властива вченню Ісуса Христа і знову підняв її на належний рівень Григорій Сковорода. Український любомудр недаремно говорив про природні нахили людської натури: будьте людьми — кожний на своєму місці, шукайте своє питоме місце, значення-призначення й сродне заняття в житті й наповнюйте його відповідним змістом, смислом, сенсом, але робіть це в злагоді з природою: немає ж бо нічого природнішого від природи! Не забувайте, що те саме не є те саме: є Господь, але є й гаспид, тому незіпсована природа — це шлях до Бога, а зіпсута — до пекла. Уже те, що Шевченко “списував Сковороду”, а Толстой визнав у ньому великого філософа-мораліста — багато про що говорить. Тут важливі народні легенди й перекази про життя, смерть і поведінку філософа. Його спокушали придворні Єкатерини і достойники Церкви — не піддався! Відчувши завершення земного шляху, бо ж “усе минеться — одна правда зостанеться”, сам викопав яму, помився, помолився, вдягнув чисту сорочку, ліг на лавку й віддав Богові душу. Визначальним принципом у його життєвій теорії-практиці була цілісність та взаємовідповідність: як говорив чи думав, так і поводився. Не лукавив, був справжній: міг би сказати за Шевченком, а воно ж Шевченко намагався жити за Сковородою: “Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою”, тому й зберіг чистоту душі. Чи пізнав він самого себе, своє призначення в контексті Божої правди? Звісно ж, не абсолютно: рівно настільки — наскільки пізнав. Водночас Григорія Сковороду завжди спрощували — кожний на свій копил — насправді ж це був чоловік, який напряму розмовляв із Богом і був практикуючим християнином не в ритуально-церковному розумінні, а в тому значенні-призначенні, що кожна доля — окрема стежка до Бога.
З усіх утрат — втрата часу найтяжча. Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом із ним і двох-трьох ворогів. Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звернеться до поганого. З видимого пізнавай невидиме. Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга. Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось. Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим. Бери вершину і матимеш середину. У тих, хто душею низький, найкраще з написаного стає найгіршим. Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
