Постать · “Сповнене страждань, поневірянь, боротьби, поразок і перемог, навіть тріумфу, коротке, але яскраве подвижницьке життя”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Пасіонарій До 75-річчя від дня народження В’ячеслава Чорновола
Слово Просвіти, №51 за 2012 рік
Анатолій КОВАЛЬЧУК, голова Бориспільського об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
Наділений від природи неабиякими здібностями, завжди був першим учнем, закінчив школу із золотою медаллю. Вступив на українське відділення філологічного факультету Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Згодом перевівся на факультет журналістики, який закінчив із червоним дипломом. У період “хрущовської відлиги” в головах багатьох молодих інтелектуалів відбулося критичне переосмислення сукупності знань із суспільних наук, а в романтичних душах — ідеологічний круто-злам. Це призвело до перетворення ідейних комсомольців на стихійних антикомуністів. Багато хто з них на цій початковій стадії саморозвитку й зупинився назавжди, живучи, “як усі”. В’ячеслав Чорновіл не боявся додумувати все до кінця, чітко аналізувати, аргументовано говорити, критикувати й відверто обурюватися радянською дійсністю. А оскільки був людиною активних дій, вирішив гострим словом боротися проти антиукраїнської, антинародної політики комуністичної влади. Разом із однодумцями створив Клуб творчої молоді, на засіданнях якого обговорювали питання функціонування української мови, розвитку національної культури, писав статті до самвидавського журналу, читав книги, в яких містилися критичні судження про радянську дійсність. Справедливо вважав недопустимим для країни, яка називає себе демократичною і підписала Загальну декларацію прав людини, брутально порушувати ці права! Розправа не забарилася. Спочатку це було звільнення з роботи. Але вже 1967 року за свої погляди і відкрите їх висловлювання В. Чорновіл отримав перший шестирічний термін ув’язнення. Відсидів півтора року. Проте не покаявся. Тому 1972 року був знову засуджений, але вже до шести років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії
— Повернімося подумки до грудня 1991%го, до перших пре% зидентських виборів в Україні. — Рік, коли український народ висловився за незалежність України. Рік перших президентських виборів. Серед тих претендентів на президентський пост В’ячеслава Чорновола найбільше боялася комуністична система і робила все можливе, щоб дискредитувати його. Але попри все серед демократичних кандидатів він отримав найбільшу підтримку українців. Це була оцінка його і як політика, і як лідера. Тоді, 1991-го, Україні забракло сил обрати Чорновола президентом і вийти на справді демократичний шлях розвитку. — Він був, якщо можна так сказати, стратегічно цілісною особистістю... — Чорновіл був, можливо, єдиним із дисидентів, який розумів, що можна нормально співпрацювати з тими, хто залишився від старої влади. Єдине, він казав, що треба було позбавляти їх впливових владних важелів, функцій і давати їм конкретні завдання. Коли він був у Львові, його запитували: “Ну чого ви такого-то генерала ГеБе, який вас арештовував, не викинули геть?” “Не викинув, бо він, по-перше, має досвід роботи, — відповідав В’ячеслав, — а по-друге, він зараз відчуває свою провину і працюватиме, можливо, краще, ніж ті, хто строгого режиму і до 3-х років заслання за зберігання й поширювання документів і літератури, що нібито “порочать радянський державний і суспільний лад”. На судовому процесі В. Чорновіл поводився гідно, незалежно, цитував уривки з творів Маркса й “дореволюційного” Леніна на захист свободи слова і друку. Щоправда, тодішні прокурори й судді керувалися іншими настановами “вождя”. Показовим був третій суд, перед яким В. Чорновіл постав за сфабрикованим звинуваченням. Тодішня влада часто вдавалася до брудних способів компрометації і дискредитації своїх політичних опонентів. Їм підкидали наркотики, зброю, порнографічну продукцію тощо. Розповідають, що В. Чорновола збентежило не те, що влада, намагаючись перешкодити його поверненню в Україну після відбуття другого ув’язнення, сфабрикувала третій судовий процес. Він не міг повірити, що можновладці можуть так низько морально опуститися, інкримінувавши йому образ ґвалтівника. Незламність духу виявляв В. Чорновіл і в місцях позбавлення волі. За це отримав від інших політв’язнів почесне звання “зеківський генерал”. Вражені одержимістю незвичайного в’язня, тюремники запитували, ким він себе бачить в омріяній самостійній Україні — президентом, прем’єром чи головою парламенту. Відповідь ошелешила всіх: “Редактором опозиційної газети!” — “Невже Ви, націоналісти, допустите існування в Україні опозиції?” — “Безперечно, бо хочемо України демократичної, європейської, а не тоталітарної…” Звільнившись і повернувшись в Україну в середині 1980-х, колишні політв’язні стали каталізаторами процесів демократизації і національного відродження. Відновився випуск самвидавського журналу “Український вісник”. В. Чорновіл написав програмові документи Української Гельсінської Спілки — першої опозиційної організації партійного типу, часто виступав на мітингах у Києві, Львові, багатьох інших містах, гуртував довкола себе всіх небайдужих до долі Батьківщини людей. В. Чорновіл увійшов до Народного Руху України — першої в нашій історії масової громадськополітичної організації, згодом став одним із його співголів. Потім очолив політичну партію з аналогічною назвою.
Упродовж багатьох років після перших президентських виборів 1991 року чимало людей жалкували, що їхнім переможцем став чільний компартійний діяч Л. Кравчук, а не послідовний антикомуніст В. Чорновіл. Вважаю, що В. Чорновіл як людина, політик і державний діяч мав багато переваг перед нинішніми владоможцями, зокрема й лідерами опозиції. Він не мав гріхів користолюбства і грошолюбства. Був невибагливий у побуті. Хоч і перебував при владі, не надбав ні статків, ні маєтків. Щиро вірив у те, що говорив, що писав, до чого закликав інших. Він належав до пасіонаріїв — невгамовних людей з полум’яним серцем, призначених творити нові держави, давати їм закони й конституції, проводити докорінні реформи, вигравати битви. Такі люди народжуються нечасто, живуть недовго, але впродовж короткого життя встигають зрокону, людської порядності, то наживав собі лютих ворогів. — Наприкінці життя В’ячес% лав Максимович зазнав, напев% но, найпринизливішого від своїх друзів — зради. — Напередодні ганебного конфлікту в Русі він казав, що так, як розмовляли з ним тоді однопартійці, у такому тоні з ним навіть слідчі не розмовляли. Конфлікт назрівав приховано. Нарешті античорноволівська групка пішла у відкриту. Скориставшись тим, що то був день пам’яті Шевченка (В’ячеслав і Атена були в оперному театрі), осіб десять увірвалися в його кабінет, вчинили справжній погром. Коли зателефонували і я прибув туди, до мене застосували грубу силу. — Історія і час поставить усе і всіх на свої місця. Сьогодні вже чимало зроблено для увічнення пам’яті В’ячеслава Чорновола. Але що має бути тут найголовні% шим? — Важливо, що ми видаємо його твори. Це видавництво “Смолоскип” робить. Ми видали вже вісім томів, за два роки закінчимо. Його твори — ґрунтовна пам’ять.
24 грудня минає 75 років від дня народження В’ячеслава Чорновола — великого сина України, борця проти комуністич% ного режиму за незалежну, демократичну Україну, по% лум’яного публіциста, одного з лідерів руху шістдесятників, правозахисника, багаторічного політв’язня радянської реп% ресивної системи, голови Народного Руху України, народно% го депутата України трьох скликань, одного з батьків%заснов% ників Української Держави, лауреата Шевченківської премії, Героя України. Відповідно до постанови Верховної Ради Укра% їни від 21 березня ц. р. №4561 і розпорядження Кабміну від 5 грудня ц. р. №1011 відзначення цієї події має відбутися на державному рівні. Проте мільйони українців вшанують вели% кого сучасника не тільки з огляду на зазначені нормативні ак% ти органів влади, а за велінням розуму й серця.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
