«Просвіта» сьогодні · “У 20—30$х роках ХХ століття осередки “Просвіти” організовували бійці армії УНР”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Просвітянське століття
Слово Просвіти, №51 за 2017 рік
Іван ВЄТРОВ, голова Рівненського ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Закінчення. Початок у ч. 50 за 2017 р.
У Березному за часів польської окупації товариство “Просвіта” заснував Микола Бухович, настоятель УАПЦ Різдво-Борогодицької церкви. Перший осередок просвітянської організації “Рідна хата” у Людвиполі (тепер Соснове) заснував Петро Кухарчук, який залучив до просвітницької роботи Тараса Бульбу-- Боровця, той своєю чергою 1932 року створив молодіжну просвітницьку організацію “Українське національне відродження”. У 90-ті роки Березнівська “Просвіта” була найчисленнішою, налічувала 405 осіб у 22 осередках. У відновленій “Просвіті” з 1991 року активними учасниками були Галина Мовчанець, Алла та Віктор Куци, Сергій Шабатюк, Галина Никитюк, Леся Цимбалюк, Наталія Трохлюк, Віталій Лашта, Степан Ткачук, Галина Осташевська. Сьогодні Березнівську “Просвіту” очолює Наталія Бойчук.
Вараська “Просвіта” утворилася в січні 1989 року з Товариства української мови, яке організували Володимир Веремчук з побратимами. 1991 року “Просвіту” очолив учитель історії та права Євген Ситайло, згодом – Ірина Кушнір та Людмила Мельник. Із 2009 року голова міської організації — Людмила Грекова.
На Володимиреччині у 1992— 1996 рр. “Просвіту” очолювала Стефанія Буднік. Тільки за 1992 рік у районі було зареєстровано 76 первинних осередків. У 1996—2009 рр. головою став Кузьма Смоляр. Осередки працювали у школах сіл Антонівка, Біле, Хиночі, Нова Рафалівка, Довговоля та інших; також у центральній районній лікарні. Із 2009 р. головою районного об’єднання ВУТ ім. Т. Г. Шевченка є Людмила Босик.
Гощанська “Просвіта”. У 20— 30-х роках ХХ століття осередки “Просвіти” організовували бійці армії УНР. Велику державотворчу роботу проводили просвітянські групи у Русивлі, Синьові, Майкові, Бугрині, Тучині, Рясниках тощо, які охоплювали не менш як тисячу активних учасників. Вдруге відновлена “Просвіта” діяла до приходу червоних “визволителів” 1939 року. Утретє “Просвіта” відновилася у 90-ті роки ХХ століття. Районне об’єднання очолювали лікар-педіатр Олег Скульський, Ельвіра Сидоренко, Михайло Кашперук, Михайло Матвіюк, Галина Гончарова. Відроджувалися осередки у селах Липки, Гориньград, Бабин, Тучин. Там активно діяли Богдан Родчин, Петро Шолудько, Віталій Гупалюк, Валерій Бейлах. Із 2005 року головою Гощанської “Просвіти” є Олександр Міщук. 31 грудня 1920 року зареєстроване Дубенське повітове товариство, однією з філій якого була Демидівська “Просвіта”. Вже 1921 року в багатьох селах Демидівщини діяли створені “Просвітою” хорові колективи, зокрема, у селах Вовковиї, Рудка, Княгинин. 1926 року Демидівську “Просвіту” очолював Іван Ніпрук. 1932 року, після звільнення вчителя Олексія Мостового, Золочівську “Просвіту” формально (офіційно осередок було закрито) очолив Тадей Шепелюк. У 30-ті роки просвітянські сили на Демидівщині гуртувалися навколо Юстима Омельчука. Після утворення Демидівського району “Просвіту” очолює Микола Кривіцький, його заступником стає Олена Рашко. Активні члени “Просвіти” Сергій Іщук, Василь Смаль, Василь Максим’юк, Іван Жуковський, Ольга Корнійчук, Олена Рашко, Валерій Стасюк, Оксана Королик, Маркіян Драганчук, Микола Рудковський. З їхньої ініціативи було створено музей Валер’яна Поліщука при Малівській школі, зібрано кошти на спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку. Нині районну “Просвіту” очолює Валерій Стасюк.
Дубенське повітове товариство “Просвіта”, зареєстроване 31 грудня 1920 року, входило до складу Львівської “Просвіти”. Головою ради кілька років був сенатор Михайло Черкавський, громадсько-політичний діяч і публіцист; згодом — посол польського сейму. 1941 року головою Дубенської “Просвіти” обрали Антона Камінського. У 1941—1942 роках Дубенська “Просвіта” організувала у місті музичну школу, директором якої став Леонід Березовський, та Волинський музичний інститут імені М. Леонтовича. Наприкінці 80-х років члени Товариства української мови імені Тараса Шевченка втретє відродили “Просвіту” у Дубні. У різні періоди Дубенську “Просвіту” очолювали Микола Пшеничний (перший голова), Олександр Петрук, Микола Тимчак, Петро Вишневський, Ольга Козловська, Іван Швед, Олександр Дехтярчук, Лідія Шевчук; пізніше краєзнавець Алла Семенюк, із 2012 року — Оксана Гончарук. Найчисленніші просвітянські осередки були у селах Верба та Варковичі. Микола Пшеничний започаткував серію книг “Наш край”, разом із Миколою Тимчаком реставрували Козацький редут у Семидубах, причетні до реставрації і встановлення пам’ятних дощок, багатьох інших діянь.
У Дубровицькому районі у 30- ті роки ХІХ століття єдиним населеним пунктом, де зародилась і діяла “Просвіта”, було містечко Бережниця. Душею місцевої філії “Просвіти” були Мусій Юрчук, Трифон Сікідін, Семен Яковець, Тетяна Волкова та інші. 1964 року в центрі села Бережниця був встановлений перший у районі пам’ятник Т. Шевченку, автором якого є видатна скульпторка України, народжена у Бережниці Теодозія Бриж. Ініціатором був учитель української мови та літератури Антон Антон-чик. Головою “Просвіти” у новітній період був освітянин Петро Кузін, далі — Михайло Гриневич,
директор Лютинської сільської школи. Просвітяни Дубровиччини пишаються тим, що саме з Дубровиці пішло перше замовлення від населення на українське слово — першу українськомовну книгу “Пересопницьке Євангеліє” і бережуть пам’ять про просвітительок Юліану Гольшанську-Дубровицьку та Анастасію Заславську.
Зарічненщина — батьківщина рукописного Четвероєвангелія, написаного 1520 року в селі Нобель Зарічненського району і знайденого Петром Гільтебрандтом серед рукописів Віленської публічної бібліотеки 1865 року. Просвітяни вважають справою честі для Української держави повернути поліську святиню, або ж виготовити її факсимільну копію. З таким клопотанням та ініціативою відзначити 2020 року 500-ліття “Нобельського Євангелія” на державному рівні правління обласного товариства звернулося до першого Президента України, нашого земляка Леоніда Кравчука та народних депутатів Верховної Ради від Рівненщини. У новітній період Зарічненську “Просвіту” очолювала освітянка Світлана Сарич, яка багато уваги приділяла наповненню навчально-виховної роботи в школах національним змістом.
Здолбунівська “Просвіта” “Просвіта” у Дермані виникла під час української національно-визвольної революції 1917— 1920 рр., а організаційно була оформлена у 1921 р. (існувала до 1932 р.). Першим її головою став Іван Михайлович Мартинюк, інженер-землевпорядник, заступником — Іона Гнатович Мартинюк”. Знаменитий Дерманський просвітянський хор Дмитра Котка, танцювального ансамблю Василя Авраменка, театру Петра Певного. У 1941—1943 роках у відродженій “Просвіті” відзначався Олекса Скоропада, керівник Дерманського хору, який виступав перед учасниками конференції поневолених народів Східної Європи й Азії, що проходила в селі Будераж Здолбунівського району. Із розпадом СРСР “Просвіту” у Дермані відновлює Микола Семерик. Активними діячами товариства стали Галина Ужвін, Галина Даньковська, Федір Єфімчук, Дмитро Кравчук. Від кінця 20-х і до кінця 90-х років естафета керівництва “Просвітою” передавалася всередині родини Кухарчуків. У 1999— 2006 роках Василь Кухарчук був членом “Молодої Просвіти” Уїздців. Сучасні організатори Здолбунівської “Просвіти” — Раїса Мацюк, Мирослав Блащук, Олег Матковський, Віталій Баталов, Микола Семерик, Олекса Поліщук, Ірина Гринюк. Великим досягненням здолбунівських просвітян було видання газети “Дзвін”. Очолювали організацію Володимир Гершун та Жанна Місюра. Тепер — Зоя Вітень.
На початку 1920 року на Кореччині створили Межиріцький осередок “Просвіти” (керівник — Василь Горохович).
Івану Підстригачу, обраному 1926 року до складу комісії “Просвіти” та громадського суду, вдалося розширити мережу шкіл на Кореччині. Діяли просвітянські осередки сіл Черниця, Устя, Головниця, Сторожів, Богданівка, Невірків, Стовпин, Застав’я, Городище, Дивень, Щечикин та містечко Корець. Окремо слід сказати про межиріцьку подвижницю Антоніну Горохович, родини Івана, Василя і Параскеви Підстригачів, життя яких було сповнене християнських і національних ідеалів. Процес відновлення Корецької “Просвіти” розпочався зі створення наприкінці 1988 року на базі школи № 3 першого Товариства шанувальників української мови (до 1992 року голова — Ніна Дицяк). У різні періоди організацію очолювали Анатолій Іващук, Тетяна Радковська, із 2000 року — керівництво знову було довірено Ніні Дицяк.
Костопільська “Просвіта” Діяльність осередку “Просвіти” на теренах села Золотолин пов’язана з іменем вчителя Антона Олійника (1913 р.). Першим керівником Костопільської “Просвіти” у 20-х роках був фельдшер Лаврентій Серветник. У січні 1942 року головою Правління відновленого повітового товариства “Просвіта” обрали священика Романа Данилевича. У 1924—1938 рр. значну просвітницьку діяльність у Костополі проводило подружжя лікарів — Петро і Ганна Рощинські.
“Просвіта” на Костопільщині відродилася на початку 1989 року як Товариство шанувальників української мови та культури імені Т. Г. Шевченка на Костопільському хлібозаводі, яке організував і очолив Богдан Дідич. 20 лютого 1992 року було зареєстровано Костопільську “Просвіту”, яку очолив Святослав Праск, пізніше — Параскева Вибач. Сьогодні активно працюють просвітяни сіл Лісопіль та Маща — родина Володимира Степанюка, Галина Потарейко, Марія Камінська, Марія Нитка, Галина Новак, Людмила Дубич, Олена Лесик, Ганна Мосійчук, Оксана Красновська, Тамара Салаган, Софія Савчук; “Золотолинська “Просвіта” (Руслан Крук). Останніми роками Костопільську “Просвіту” очолювали Віктор Кірсанов, Богдан Праск, Деонисій Шарапа.
Ініціаторами створення “Просвіти” на теренах Млинівщини були Тимофій Пуцак і Тимофій Євгенюк. Починаючи із 1921 року у багатьох селах, зокрема у Бокіймі, Смордві, Ярославичах, діяли хати-читальні, гуртки, хорові колективи. Керували ними місцеві аматори, вчителі та священики, які пропагували учням книги українських письменників. За такі переконання були покарані та засуджені просвітителі М. Я. Кудак, О. Новак, М. Мельничук. У 90-х дієвим ядром Млинівської “Просвіти” були активісти Ярослав Кушпета, Галина Мазуркевич, Володимир Пасека,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
