Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Вітаємо! · “Його книги проектують у будучність історію боротьби за рідну мову і державу”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Співець Закарпатської Гуцульщини Відомому закарпатському просвітянину Василю Піпашу-Косівському — 95!

Слово Просвіти, №51 за 2017 рік

Масштаб особистості визначають не прожиті літа, а її діяння. Біблійне “за справами їхніми пізнаєте їх” дає чіткий код до розуміння сутності кожної людини і творить багатовимірну матрицю, на котру й накладається успіхом позначене чи намарно прожите життя. Одним побіжним позиром не осягнути масштабність діянь многотрудних знаного фольклориста, поета-коломийкаря, просвітянина Василя Піпаша-Косівського. Цей завзятий гуцул на довгому життєвому шляхукрутозламі жодного разу не спіткнувся, не впав під, здавалося б, непосильною ношею, що її добровільно взяв на свої плечі, бо властиво на таких, як він, і тримається українська справа. Олександр МАСЛЯНИК, заслужений журналіст України, лауреат Міжнародної літературної премії ім. Ірини Вільде та премії ім. В. Чорновола Кожен ювілейний спіч за давно усталеною традицією мав би містити згадку про першу зустріч з соленізантом. Скажу відверто — не пам’ятаю, оскільки мав тоді всього кілька місяців, і “познайомив” нас мій батько — закарпатський журналіст Іван Масляник, який тривалий час працював з Василем Піпашем-Косівським у тячівській та рахівській районних газетах. Їхні долі-біографії тісно переплетені — обидва сповна відчули на собі “принади” кількох окупаційних режимів, служили в гортіївській армії і втекли на бік червоної, неодноразово були пресовані райкомівськими партопричниками. Як і Піпаш-Косівський, батько теж досліджував Закарпатську Гуцульщину, пішки обійшов усі полонини Рахівщини, був знайомий з бокорашами, вівчарями, лісорубами. У нашій хаті неодноразово гостювали майбутні класики української закарпатської літератури Іван Чендей, Михайло Томчаній, Андрій Патрус-Карпатський. Любив спілкування з простими людьми, захищав горян від сваволі можновладців, чим викликав їхнє невдоволення і переслідування. Своїм синам інфікував любов до України і внутрішній опортунізм та несприйняття тодішньої брехливої комуністичної ідеології. У лемківськоверховинській родині з пошанівком ставилися до гуцульських традицій, ба більше — ті традиції стали родинними. Василь та Юлія Піпаши у національно свідомому дусі виховали своїх дітей — доньку Наталку і сина Володимира — нині знаного історика, який нещодавно потішив загал ґрунтовною розвідкою “Закарпатська Гуцульщина”. З простої гуцульської родини походить Василь Піпаш-Косівський. Його мала батьківщина — мальовниче високогірне село Косівська Поляна (звідси й додаток до прізвища — Косівський) на Рахівщині, яка у роки визвольних змагань нашого віку була П’ємонтом Українства в Карпатах, своєрідним центром боротьби за нашу незалежність, за українську державність. Гуцульщина — саме вона стала його найбільшою любов’ю і покликанням… Невеликий мальовничий куточок, розташований у предковічних Карпатах, покритий зеленими лісами, оповитий білими туманами-гунями, мов писанка в лоні просторої України. Край смарагдових лісів, що навівають спокій і тишу, зцілюють п’янкими ароматами, край дзвінких потічків і стрімких рік, що виблискують, немов коштовні перли. А найперш — привітні люди, які живуть у гармонії з довкіллям споконвіку і донині будують, творять життя в усій його красі, зберігають свої самобутні звичаї, традиції, обряди, культуру. Життєпис: Народився Василь Піпаш 17 грудня 1922 року, дитинство та юність сільського хлопця минали на тлі чарівної гірської природи серед гордих, працьовитих і вільнолюбних гуцулів. Це вони прищепили йому велику любов до рідної землі, свого народу, його мови й культури. Початкову освіту здобув у рідному селі, горожанську школу закінчив у Великому Бичкові, а гімназію о. Василіян — в Ужгороді. Пластун. Ще в юнацькі роки захопився збиранням фольклорних та етнографічних матеріалів, записував народні пісні, перекази тощо. Під впливом то веселої й жартівливої, то сумної й бунтівливої гуцульської пісні-коломийки юнак і сам почав писати вірші та оповідання. З 1936 року свої вірші, оповідання й перекази та фольклорно-етнографічні матеріали друкує в часописі О. Маркуша “Наш рідний край”, а в роки окупації — у “Літературній неділі”, “Руській молодежи” та “Благовіснику”. 1941 року в Тячеві надрукував “Збірничок гуцульських коломийок”, а 1942 року — збірочку оповідань для молоді “Дві зірки…” В роки окупації українська мова в Закарпатті була заборонена, мадяри насаджували своєрідний суржик — “угро-руський язик”. Учасник тих подій Василь Марко (В. Маркусь) у своїх “Споминах” стверджує, що “поява збірки оповідань В. Піпаша “Дві зірки…” стала подією в Закарпатті, бо то була ще “одна проба публічного вияву української літератури в Закарпатті в 1940-х рр.” і вона “якось піднесла українську інтелігенцію, а зокрема молодь, й сповнила її новими надіями”, вірою в невмирущість українського слова. Еволюція світоглядних поглядів Василя Піпаша-Косівського, як і кожної мислячої людини, тривала кілька десятиліть, він плавно переходить від спонтанно рефлексуючої до професійно спрямованої творчості. Ювіляр сповна виконав високе покликання сіяти на Закарпатській Гуцульщині зерна любові до всього українського й услід за нашим Пророком своє слово поставив в обороні рідної мови. Як і нині діючий голова Рахівського районного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, багатолітній очільник міського осередку Народного Руху не втомлюється мобілізовувати краян на захист маминої співанки і прабатьківської віри. Разом із сином — відомим істориком Володимиром Піпашем — досліджує історію Гуцульської республіки та Карпатської України. Власне етнологія, фольклористика, коломийкознавство, суспільно-політична діяльність на зорі відновлення української державності виокремили Василя Піпаша- Косівського, поставили його у першу шеренгу закарпатських просвітників, провідників. Залишимо літературознавцям творчі дискусії навколо поетичного доробку рахівського журналіста й літератора — громадськості цікавіша й ближча його політична діяльність як рухівця, лідера місцевої “Просвіти”, гуцула-патріота, який прагнув повернути історичну правду, вирвати Срібну Землю зі смертельних обіймів сепаратистського спрута і услід за Духновичем (“оставте свій глибокий сон”) взявся будити земляків з летаргії безпам’ятства. Життєпис: Як фольклорист, В. Піпаш- Косівський невтомно збирає й систематизує народно-пісенний матеріал. У 1962—1964 роках у видавництві “Карпати” в Ужгороді під назвою “Трембіта” він опублікував збірку коломийок, записаних у різних селах дорогої його серцю Рахівщини. Написані й літературно записані Піпашем-Косівським коломийки уміщені також у книжці “Коломийки” (Київ, 1969) та в збірниках “Пісні Карпат” (1972), “Співанки-хронічки” (1972), “Від пиття — нема життя” (1987), народні

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин