Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Філософська світлиця 10 · “Людські і наукові чесноти філософа Поповича – · взірець для всіх нас · і настанова для прийдешніх поколінь”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

“Тільки з подоланням зневіри і байдужості, з розвитком національної самосвідомості, з утвердженням в українському суспільстві почуття особистої і національної гідності зможе народ України подолати всі труднощі і зайняти те місце в міжнародній спільноті, на яке він заслуговує”.5

Слово Просвіти, №51 за 2021 рік

Майже тридцять років свого творчого життя М. Попович присвятив дослідженню ґенези української культури, особистісного значення її фундаторів, серед яких першим із перших був Григорій Сковорода. Розпочате в 1972 р. за участі філософа С. Кримського та письменника І. Драча дослідження завершила спільна праця під назвою “Григорій Сковорода”, а в 2007 р. стараннями М. Поповича вийшла друком нова критично переосмислена праця “Григорій Сковорода: філософія свободи”. Це монографічне дослідження містило оригінальні історико-філософські інтерпретації життя і творчості геніального українського релігійного містика, аналіз його парадоксальних визначень свободи, змісту релігійно-містичної мудрості, що корелюється з новітнім (світським) визначенням культури (в її ідеологічних і політичних складових невід’ємно від цінностей християнської моралі, наприклад, цінностей милосердя, справедливості, діалогізму, прощення тощо). Захоплення здобутками української культури привело до низки нових досліджень філософа і відповідних публікацій, наприклад, видрук фундаментальної праці “Нариси історії української культури”, яка заслужено перевидавалась декілька разів. У 2001 р. за це дослідження її автору було присуджено Шевченківську премію. За своїм змістом текст книги віддзеркалив не простий, а почасти драматичний розвиток культури українського народу (від первісного суспільства до появи феномену слов’янства, а ще пізніше — утвердження союзу слов’янських народів, слов’янської мовної сім’ї та її історії в межах сучасних цивілізаційних процесів). Особливе місце надавав дослідженню наслідків специфічного діалогу української релігійної культури з культурою інших народів Західної і Східної цивілізацій та її внеску у скарбницю для опублікування, хоча кінцевого варіанту книги філософ за життя так і не побачив. Представлені тексти є різними за жанром (оригінальні філософські есеї, рефлексії на теми філософії науки, філософії культури, філософії політики тощо). Допитливий читач за зовнішньою багатоманітністю побачить позицію академіка, філософа, мудреця, який обґрунтовує практичну доцільність і логіку розбудови демократично зорієнтованої духовної культури в Україні. Сьогодні є всі підстави стверджувати, що науковий спадок М. Поповича не обмежується лише результатами філософських і культурологічних розмислів провідного науковця, директора Інституту філософії НАН України. Без сумніву, найбільше вражає і важить його безперестанна громадсько-політична діяльність, яка щоразу підтверджувала його моральний авторитет народного героя України. Академік А. Єрмоленко в своїй статті “Філософія дискурсу Мирослава Поповича в контексті провідних тенденцій сучасної філософії” ще раз нагадав, що “моральність — це ключове визначення його громадської діяль­ “Україна веде свою вітчизняну війну. Кожен учасник – а ми всі, незалежно від того, хочемо того чи ні, є її учасниками – є співавтором того трагічного колективного вчинку, яким є війна. У кожного з нас своя війна, але кожен з нас на своїй війні відчув високий смисл слова “ми”. “Наша війна справедлива не тільки тому, що вона оборонна і що вона захищає нашу землю. Річ у тому моральному змісті, який вона має від початку. Ми воюємо за свободу, наша війна – це продовження нашого Майдану”7.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин