“Імперське систематичне приниження породило й примножило ще страшніше, потворніше явище – САМОПРИНИЖЕННЯ”. · 9 Продовжуючи тему · с. 9сторінка оригіналу ↗
Білорусія — Білорусь
Слово Просвіти, №51–52 за 2020 рік
Святослав МАКСИМЧУК, м. Львів
“Мой родны кут, як ты мне мілы!..” (Якуб Колас) Упродовж двох місяців, червня і липня,
1976 року наш Театр ім. Марії Заньковецької гастролював у Білорусії. Спершу ми спілкувалися з вітебською публікою, а потім завітали до столиці – до Мінська.
Тодішні гастролі, зазвичай, тривали два місяці, й актори мали право вибирати для проживання готель або квартиру.
З колегою, актором Григорієм Шумейком ми облюбували квартиру поблизу стадіону, бо ранками виходили для руханки на поле, а, повернувшись, приймали холодний душ, такий, що спочатку аж щелепи зводило, бо гарячої води не було, але дуже скоро ми до такого водного режиму звиклий нам це було до вподоби.
Ми з Григорієм найближчими днями навідалися до книгарні, де мені на очі натрапила поема Якуба Коласа “Новая зямля”. От я собі й її придбав, бо, коли розгорнувши, почав читати, відчув щось дуже близьке у мові, і все було майже зрозуміло.
Я мав вироблену звичку: приїхавши до іншого міста на гастролі чи то в Україні, чи за її межами, щось цікаве для себе придбати й поповнити свій мистецький репертуар іменами маловідомих мені авторів, долю яких тією чи іншою мірою пов’язано з цим містом чи краєм. Ну і, певна річ, – за умови, що твір був високого художнього рівня і є актуальним.
Тому я подвійно любив гастролі – нові враження і ніяких домашніх клопотів. Насолоджуйся творчими спалахами й живи в постійному духовному оновленні. Радість, – часами, – незбагненна! Так ось, коли я почав глибше вчитуватися в поему “Новая зямля”, то відчув потребу й спробував озвучити вступ до неї в оригіналі. Мова, – власне, вимова! – мені здалася близькою до вимови моїх односельчан (село Ремель Рівненської області над річкою Горинь) і мого дитинства.
“Мой родны кут, як ты мне мілы!.. Забыць цябе не маю сілы!..” У процесі освоєння тексту місцями я відчував невпевненість у вимові й почав звертатись до школярки-шестикласниці, доньки нашої господині, яка була завжди вдома, аби вона допомогла мені щодо вимови деяких слів. Вона кожного разу відповідала: “Не знаю”. І якось, може, після тижневого нашого перебування у квартирі, бачачи, що я щоденно працював над твором, який було написано не рідною для мене мовою, дівчина мене запитала:
– Дядя Слава, а вы это серйозно? – Що ти маєш на увазі? – Учитесь читать на белорусском языке? – Так, серйозно. – А зачем? Ведь белорусский язык такой некрасивый.
– Дитино! Хто тобі сказав, що білоруська мова некрасива? Вона має бути найкращою, найгарнішою, так само, як і твоя мама для тебе. Вона для тебе рідна. Ніколи не слухай тих, хто буде тобі казати, що білоруською говорити – це некультурно. Шануй свою мову й полюби її.
Зніяковівши вона відійшла. Я із собою мав декілька томів Івана Франка, без якого обійтися не міг і не можу й донині. Так ось, я зауважив, що наша молода господинька почала брати до рук один із томів, розглядала й час від часу питала:
Я все перебрав у своїй пам’яті й зупинився на єдиному варіанті. “Напевно, Караткевіч, але ж щоб так мене обізвати?”. Після репетиції я набрав номер телефону Караткевіча. Привітався.
– Де ж ви пропали? Я приходив до театру, як ми домовлялися.
– Сто разів прошу вибачення, я терміново мусив бути у Львові, тому й вилетів, не встигнувши вас попередити.
– Нічого страшного. Можемо зустрітись хоч зараз.
– Дуже добре, я готовий. – Я живу недалеко від театру. Назвав адресу, і я відразу пішов на зустріч до нього додому.
Господар зустрів мене досить привітно.
Він уже готовий був дати відповідь на моє запитання: дістав збірку своїх віршів і прочитав ті два рядки, які викликали у мене сумнів щодо перекладу. Почувши їх в оригіналі, мені все стало зрозумілим.
– Це ваші старанні редактори, ідейні чистоплюї в Україні!
Потім він сам переробив фінал, і надалі я виконував цей вірш з авторською правкою. Адже Караткевіч закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка та декілька років учителював на Київщині.
– Але ще я маю до вас прохання. Мені потрапила до рук “Новая зямля” Якуба Коласа під час гастролей у Вітебську, і от спало на думку спробувати взяти до своєї програми вступ до цієї поеми мовою оригіналу. У Вітебську я не знайшов жодної людини, яка могла б, послухавши моє виконання, зробити мовну правку. Навіть на телебаченні. Чи смію вас просити про таке? Допоможіть, калі ласка.
– Готовий слухати! І я почав: “Мой родны кут, як ты мне мілы!.. Забыць цябе не маю сілы! Не раз, утомлены дарогай, Жыццём вясны мае убогай,
“Б’є вже друга, ніч – як циган, Шпиг підморгує до шпига, І на сцені, і у залі, На горищі і підвалі, У вбиральні, в костюмерній, У курильні, і в гримерній, У фойє і у буфеті, В гардеробі, і в клозеті, – Скрізь філер, агент чигає, Шпиг до шпига, знай, моргає… У дежурці ловлять ґави Два приватні, три лягаві, Позіхають та базікають Походжають та триндикають, Сюди-туди проходжаються, На штиблети роздивляються…”. – Великолепно! Останавливаемся на этом произведении.
– Але ж … щоб не виникло часом ніяких звинувачень на мою й вашу адресу… Річ у тім, що Миколу Лукаша недавно виключили з членів СПУ. Він став на захист літературного критика Івана Дзюби, коли його було заарештовано.
– А вы автора перевода не называйте! Отже, остаточно було вибрано “Бал в опері” для вечора.
Подумав я тоді, а чи зважився б на щось подібне директор філармонії в Україні!? В жодному разі.
По завершенні гастролей театру в Мінську, наш колектив у серпні пішов у відпустку. Я ж мав намір поїхати з виступами через бюро пропаганди художньої літератури СПУ, й тодішній директор бюро пропаганди Петро Осадчук запропонував мені гарний варіант:
– Святославе, мене запрошує з виступами у Білорусії їхнє бюро пропаганди художньої літератури. Якщо хочеш, працюємо разом. Гадаю, що вони підуть на зустріч моєму проханню.
– Петре, годі щось мудріше придумати. Вперед!
Сказано – зроблено. Петро організував усе як книжка пише. Нас везуть у Пущу Бі
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
