А-РОЕ ітаде То РОЕ Оето. Рідини
піч во ьо що пт и е'ж'ьсь'н и вною вн -
і Мч и ач "и б бич п най - ' ч
. . . " В м а Чо Й
-
Дмитро ПАВЛИЧКО: і
ч
- Яписав на злобу дия і, маб уть, 50. 4 | | 980 394 о ще писатиму. Киижечка «За Нас» -- ОО СОДОЮ оце про боротьбу чеченського народу Кр ЗА У м
за свою державу; поеми «Петрик» і во зок СЬОГОДНІШНЮ політичі гу ситуацію. ПО 08008 |
"б й що в ЛЬ ПТ ОТ шо о Ай в о и на зачої я ЩО
«Все, що потрібне для розп'яття», - ЛО 1 1 З рн
вірші про найактуальніші, злобоо 3 денні питання нашого духовного |йнккни ЗРО | життя. Можлпво, я помпляюось, мож- ЗД ЛИВО, відстав од літературної моди Й о обме о очи, вірніше, від сьогоднішньої М 55803405
оно оо мо Рій | бло
г! Й Ан -іьй
Пи -иі а п р ати
чо дою ть
жаю, що справжня література оч чн ВОЮ можлива за межами того, що сьогодні переживає народ, що саме сьогодні найбільше болить і що нині є завданням душі.
Я прикипів, приріс, до своєї доби, і д рикраїнців, я буду тут як письменник! І|розв'язання соціальних проблем дійти до | поезії будувалися на щиріїї вірі в те, | яшло до мене і від наших класиків. Я
В М и:
-. |комунізм був маскою російського шові
опоки вона тривожитиме розуми майбутніх
Я помилявся, вірячи, що можемо через національної свободи. Мої «комуністичні» що соціальна справедливість понад усе, Це довго марудився в тому, доки не збагнув, що
Роди й нізму. Тепер я переконаний в тому, щотільки . |внашональній державі, внезалежній Україні, можливе вирішення всіх найболючіших соціальних проблем, тобто забезпечення добробуту для всіх, хто працює. Практика уз показує, що це дуже нелегко зробити. Нові багатії, що постали з колишніх й ас номенклатурників, нові правителі всіх рівнів у нашій державі позбавлені, як ж правило, національної свідомості. Вони живуть і збагачуються для себе, як звичайні ОА злодії. Це головна біда наша тепер, але в своїй державі завжди знайдуться люди, | які наведуть порядок. Я вірю в
соціальний лад України, який відповідатиме національній ідеї, сформульованій коротко: «Без хлопа й без пана!».
-
а мова Як державна вУкр
- Р ці РИ ЗАДЕХОХ
о чу А я - Ї . ' ЯРА - -
й сей а кни» киціом, ана тиуи іа бою
а ув вл до р'ювЬ ДАВ паза анома
«високофілософської» художньої | льна 2 о о о
писемності, але не вважав і невва- Б5530 3 35 з за З оон є
и Р стр крявАНа РЕ Р Рі . п ці ий, ППЗ РІТРІТТТРЯ РІ : Р. уж ой РИ я пів РРО чай тети кни Ф' Р и а я й Р р п вн Й у з г криги р нні - "Й ий Р - "ці " і - Й "і. аа Й 'ж а в би я яю | -- і аа дій гр "мні паби "і й о) Фі х я ж 7, ї , - я я ун й о ож ї 7 и я ау РИ ой ій лабо є й Р; я ни пи / іе - Ж же - вив в . "жо прю ЛЬ ані г то р а Й нію й -окою ці "
г й м Р аашЙ -я й
| Ред нема. Тепер коням треба СО ОСОБ БУГ
| впрягатись у плуг, у боронуї Ї | 5
тягти того воза, наладованого словом мезалежність. Треба те слово наповнювати! Якщо духовно ми не наповнимо ті міхи | Бан аа С. ОО порожні або напівпорожні, то З ня 0 000 ад |
чи м мі шоб
и ан бу Р о й
Кати
ми ніколи не матимемо доскозо В ООН З У
чалог незалежності. Я знаю, що р Зб я з 2272 2508
Ж .'я . и йа и нн ножик до но чи
рі лЇв депутатом Верхов- 1, АН ОБО ВЕ НВО Зо ної Ради ХІЇ скликання, то Бо 2 0 0 0 що
яв я тор "ни а
п чи
завжди вискакував на трибуну, в Р. б 5 28 коли ишлося про духовну куль- 88 он НО туру, мову!т. д. Мої однодумці, ЗАОЗОВОЙ -- аі яких я щиро люблю, казали оо Хе «Романе, є важливіші справи, ВБР З ОЙ "««зНнедЮ С ніж культура!». А я відповідав: до ДЗК они о о «Нема важливіших справ, ніж
культура!» Бо з культури (ЕЕ | З о формується людина -- ми ж не ДИ воно твар Божа, яка може знайти Й |
пасовисько добре і бути ситою г задоволеною. Ми є люди, і ми мусимо передусім зберегти,
мати культуру. Бо хліб не вро- МИНЕ ДИНИ ооо о
Роль ню ной пн Чо "ро Р С нм Р паль о м п
див нині -- вродить на другий Ма о паро оз рік. Завод закрився -- надругий ЗСУ іорас ов
рік відкриється. А те, що втраче- Ж ЕХ
не" культурою, -- ми навіть не б
ач р --б о вою
удемо знати, що ми втратили, уже потім, коли прийдемо у кращі часи, у наступне тисячоліття, в якому, я переконаний, Україна
буде багатою і щасливою. Але втрат ми понесли уже дуже багато -- за час нашої!
незалежності... Через неувагу, через нашу апатію, через нашу ігнорацію справжньої ВОМОВНИЧОЇ, заангажованої національної літератури
-- Тепер стрімкого бігу впе- БЕЗЕ РЕ 1 3 ОЗНА
- з п - "ль - б
чу
" - бю Ж РУ 1 ч пою, ь я - п чья - о . і ь и о . ж . ми чу Мч - ЧЕ - М Я Р |у Еч ; - ч - ом "кю Юч . о Би ка - лан ч
так називалася Всеукраїнська науково-практична | конференція, яку зорганізувала ї тровела «ІТросвіта» разом з Національною академією наук України, Інститутом Української мови НАН України та Держкомнацміграції України. Конференція віОбулася З рамкал акції «Передаймо нащадкам наш скарб -- рідну мову», 11 відкрив віце-прем'єр-міністр України, академік Валерій Смолій.
ї
«
б б З. - М
ж
З доповідями виступили Василь Німчук, директор Інституту української мови НАН України Олександр Грибушний, заступник голови Державного комітету у справат національностей та міграції, народний депутат Павло Мовчан, голова ВУТ «Просвіта» їм. Т. Шевченка
Серед виступаючих -- члени Центрального правління: відповідальний секретар Микола Пестерчук, професор Анатолій Погрібний, професор Іван Ющук, кандидат педагогічних наук Юрій Гнаткевич, відомі мовознавці України. Доробок Всеукраїнської науково-практичної конференції ми тредставимо на сторінкаг «Слова Просвіти» в подальших випускат газети
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
анна ше за ПЕР
вар тпєРушОЇ ОСОБИ
71 Слово ПРОСВІТИ
Дмитро Павличко: У передмові до запитань Ви пишете: «Якщо б Дмитро Васильович згодився відповісти, скажімо, на такі свої рядки-запитання, як-от: «Та
оки пута ми носили б, доки, Якби їх
ересень не розв язав?». Мабуть, Ви подумали, що я не згоджуся відповісти на це запитання, яке справді колись поставив. Гак от, скажу Вам, що не боюся відповідати на свої давні запитання, не думаю, що ефект од моїх відповідей самому собі чи Вам буде особливим чи «неабняким», як Ви кажете.
Я оспівував Вересень 1939 року як возз єднання українських земель в єдиній, як писалося тоді, «українській радянській державі». Я й сьогодні вважаю, що процес возз'єднання Західної та Східної України, хоч проводився він сталінським режимом ,не в інтересах українського народу, об єктивно відіграв
нашій історії і в боротьбі за самостійну країну неабияку ролю. Може, навіть найголовнішу ролю! Звичайно, Вересень розірвати наші пута не зміг, алесуть моєї поезії, з якої взяте наведене Вами запитання, в тому, що там проповідувалась ідея єдності українських земель. В численних своїх віршах на тему возз'єднання я тримався ідеї, яку радянська система забороняла. А саме -- я говорив про єднання в Українській радянській державі, а офіційна пропаганда говорила про «приєднання Західної України до здарнецюснй Союзу». Я писав: одній землі, возз єднаній, державній,
Шляхи Шевченка і шляхи Франка...
Звичайно, я добре знаю, через які страждання пройшла Галичина під кормигою комуністичної влади. Але я також
знаю, скільки здобуто галичанами знань та високих позицій у житті нашого народу за часів тієї ж влади. Я належав до тих, які за найтяжчих обставин намагалися працювати для затримання при житті української мови та української культури. ЯЇ належав до неорганізованої, легіснуючої опозиції щодо політики Москви в Україні, тобто до гурту таких рОдеЙтПБоГАВАРій, Малишко. Олесь онча
РТ М нльськни, і да ажан "Борис "Тен, Володимир Сосюа, Микита Шумило, Микола Лукаш. сіх не назвеш. Комуністична партія Укр. и тоді, коли я був її членом, і раніше, і завжди ділилася на вірних прислужників Москви і тих, що були в опорі, не піддавалися, чинили що тільки могли задля того, щоб зберегти слово і душу України. Якби не було серед українських комуністів людей з глибокою національною свідомістю, події, що передували розвалу імперії, і сам її розпад були б неможливими. Сьогодні в комуністах наших залишилися ті, хто не уявляє собі України без Росії, тобто це -- п'ята колона, понречена на ганьбу 1 нашональну зраду. Зовсім інакше поводяться тепер колишні комуністи в європейських країнах. Вони й раніше були націонал-комуністами, а сьогодні -- це люди, що сповідують соціал-демократичні та національні ідеали.
3 БЛАЖЕННИХ НАМІРІВ
28 вересня нинішнього року Дмитро Васильович Павличко відсвяткував свій перед'ювілейний день народження. Рівно через рік -- хай буде при здоров'ї -- Україна відзначить його сімдесятиліття, ювілей, у якому для кожної людини -- відповіді на всі життєві запитання, що будь-коли поставали перед нею Павличко-поет задавав чимало питань у своїх віршах, 1 Я заледве втрималася від спокуси: виписати ті цитати-запитання г просити автора відповісти на них. Ефект був би неабиякий, якщо б Дмитро Васильович згодився відповісти, скажімо, на такі свої рядки-запитання, як-от: «Та доки пута ми носили б, доки, Якби їх Вересень не розв'язав?». Одначея не належу до тих журналістів, які перебирають на себе прокурорську роль, інквізиторське ремесло і завжди «над»: над часом, над людьми, над талантом чи й просто -- над досвідом та знаннями.
Дмитро Павличко -- постать, інтерес до якої тільки зростатиме з роками. Вляжеться | заросте болото, вітер знесе піну, | не бузинова порожнина висвистуватиме вслід поетові, не дика амбіційна, а все ж -- аа заздрість: «Ти глянь, він завжди на плаву!», -- та партійно-кастова ненависть кидатиме в нього кавалки багнюки, -- з'являться інші поціновувачі і хтось, молодий і розумний, читатиме його вірші, Як долю: син «простого лісоруба», підліток, якого неабияк поламали події, що потрясли Західну Україну -- від «золотого Вересня» до післявоєнних змагань, у яких гинули свої серед чужих і чужі серед своїх, розіп'ята на страхові душа довго металася між НИМИ, ІНСТИНКТ ВИЖИВАання та меткий селянський розум диктували втечу; втеча була перетіканням в обставини, в намагання зжитися з маскою; маска не приростала до обличчя, розум шукав не просто знань -- знання. Все життя він жадібно вчився. Його інтелект заслуговує образу Роденівського мислителя, але и гуцульська тайстра чи біла торба жнив'яного хлопчика міцно приросла до плеча. У ній сховане те, що вело у тридцять три, вже визнаний і прийнятий, у вірші «Кожному (! собі) читачеві Лесі Українки» він напише: «Собі ім'я свого народу Навіки, як вона, візьми» Власне, йому не треба було брати м'я українця Воно проростало крізь нього, як трава крізь асфальт, Перло, наче пирій, хоч як не виполювали його г перша вчителька «тонка дочка майора», і пильні попасувачі, і добрі захисники: «навіщо ж Ви так, Дмитрику», і власна обережність, що іноді -- назавжди -- могла б перерости в мімікрію і мали б нарешті правдешнього хохла, благонадійного «украийнца». Ім'я народу -- родова українність проростала то «Лелеченьками», то «Двома кольорами», то «Молитвою до Шевченка», то.. самі згадайте, -- він-бо ставав справжнім гранословом і роки не
ЩОБ він ГОРЛАВ -- «ГАНЬБА»
витлумлювали пристрасті, ПО чИРОБОАИМ талантам Либонь, пристрасть є! була його най й Ме ЖИМ даром | гавром навіть у авоГеплтки: званням о ча нетлєнки » Павличко вкладав стільки вогню, що їх важко забути, а отже, и вибачити Депутати-комуністи охоче їх цитують, допікаючи жовто -бла: китному колезі і таємно ридаючи б втраченим партійним глашатаєм; правовірні націоналісти и безталанні саки нового
| старого літпризову цитують Ті сем! Рядки, за увачи про власну кон'юнктуру -- стару! нову Його можна любити і МОЖНА ненавидіти. Іноді -- водночас Але з ним неможливо не рахувагися В будь-якій стіні -- літературній, політични, дипломатичній, побутовій, святковій -- Він випирає, наче цвях Якщо, остерігшись, не наткнешся на нього плечем чи спиною, то не уникнещ очима. Милуєшся ти ним чи волів би вік не бачити, -- азабути че зможеш, Він приречений на публічність, на відомість, на політичність, на перші ролі Навіть коли ці ролі різко негативні чи всуціль позитивні. Навіть коли його ноги в болоті -- будьте певні -- він не побоїться обібрати окрушини 1 підкинути їх до неба Над його головою багно перетвориться на окрушини зірок. |
Будь-хто з читачів нашої газети в загальному знає біографію і творчість Дмитра Павличка. Тому не буду перераховувати його книги, його нагороди, його славу Найголовніше удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1977). Створив ряд кіносценаріїв, що принесли славу українському кіно, | пісень, які десятиліттями співають люди. За кількістю статей і публіцистики не має рівних Переклав цілу бібліотеку світової поезії, найпомітніші томи: «Світовий сонет» (1983), «Сонети» В. Шекспіра (1998), «Антолопя словацької поезії ХХ ст». В його перекладі окремими книжками вийшли твори Хосе Марті, Христо Ботєва, Мірдзи Кемпе, Тамаза Чіладзе, твори Шарля Бодлера, Николи Вапцарова, за його участю вийшли «Антолопя польської поезії» та багато інших книжок Депутат Верховної
Ради. Д. Павличко -- один з авторів Акта проголошення незалеж:
ност України 24.08.91р Голова Товариства української мовитм
Тараса Шевченка (1988--1990)
Завжди -- поет, назавжди -- Павличко Я вдячна, що Дмитро Васильович Павличко погодився
відпоОВІіСТИ на мої запитання напередодні свого наийновішого поетичного вечора в Українському домі, що відбудеться 1З жовтня ц. р. у циклі просвітянських літературних вечорів.
Любов ГОЛОТА
Л. Г.: Дмитре Васильовичу, не втри-
маюсь, аби не розпочати з цитати; «Якби
могла прийти до мене цеї миті Та
Дівчинка...», то чи могли б Ви нині -- з її допомогою прояснити «від пПОЧуВань те-
менне, бід боротьби трудне ії палаюче єство, В якому дух життя справляє торжество» нинішнього поета Павличка
СЛ. Г. -- Цитований вірш написаний 1977
року) нинішнім його шанувальникам? Д. П.: Я вдячний, що Ви згадали саме цей вірш, І хоч добре, що та дівчина вже не прийде до мене, все ж таки мені жаль, що вона не дала того супокою, яким був
обікритий діамант її душі. Я був завжди занадто відкритий...
Кожна людина в молодості має бажання бути схожою на певну особистість. Від тієї особистості переймає деякі прикмети, вчиться жити за її правилами. Серед моїх ідеалів були жінки, власне, дівчата. І не були це якісь надлюди, а звичайні, непомітні для багатьох особи, що робили на мене сильне враження. Про це написаний той вірш. Що тут ще пояснювати? В моїй душі багато неясностеїї, я можу сказати, що бунтуючий ангел з поламаними | відмОроженими крильми -- це був би приблизний портрет мого духу.
Л. Г.: Ви належите до тих пое ТіВ, які багато пишуть і друкують Усе або майже все, Що написали. Чи не виникло у Вас бажання «ревіз увати» власну твор ЧІСТЬ, скласти «Вибране», яке б канонізувало поста Дмитра Павличка ? І. даруйте, чи не почуваєте шоді себе творцем гуцу. ТЬСЬких дерев'яних орлів-с увенірів, хоч, як майстер першої руки, здатні творити найдосконалішу різьбу? Я про вірші «на злобу дня».
Д. П.: Я писав на злобу дня і, мабуть, ще писатиму. Книжечка «За Нась - це онко зечецавкого народу за свою держ пПОСми « т » . - Ллаь-- це про нашу зулевня оо Що ро 19) г СИТУаЦІЮ. в Зсе що рн о НУ
нар се, отрібне для-бо ЯттЯ», -- вірші про найактуальніші злободенні пит: . панаціє. яаття о око внеао
Р | | | "МЛЯЮСЬ, можливо ВІДСТЯаВ Од ЛІ гера ГУрної моди чи. МІД СЬОГОДНІШНЬОЇ «високофі лосі ХУДОЖНЬОЇ писемності. вважаю, що спр
ФСської»
«ІПжЖИ Я мтература МО За 34 межами ГОГО, ЩО СЬОГО) ПаАрОд, ЩО саме Сьогодні ЛИТІ» І ІЩО НИНІ є
жлиши переживає найбільше 00 : Завданням дутіі
отривайте, я Чудопо .
питання. Але "КК ЩО моєму читачеці
я --
«Ле не Збпажалюп І не
розумію Ваше
коОр-
тить знати, що я думаю про так звані остаточні, вічні питання, хай він розгорне
«Покаянні псалми»
Хотілося 6, звісно, видати все найкраще, відкинути сміття, «канонізуватися», як Ви кажете. Але поки що нема на це часу, ані грошей. З другого боку, думаю, що не сховаюся за «Вибране». Все, що колись писалося моєю рукою, має вийти на суд, якщо справді воно притягатиме нащадків.
Я прикипів, приріс до своєї доби, | допоки вона тривожитиме розуми майбутніх українців, я буду тут як письменник! Я помилявся, вірячи, що можемо через розвязання соціальних проблем дійти до національної свободи. МОї «комуністичні» поезії будувалися на щирій вірі в те, що соціальна справед" ливість понад усе. Це йшло до мене 1 ВІД наших класиків. Я довго марудився 8 тому, доки не збагнув, що комунізм був
маскою російського шовінізму Тепер Я переконаний в тому, що гільки В нащтональний державі, В незалежно! Україні, можливе вирішення ВСІХ найболючіших соціальних проблем, тоб:
го забезпечення добробуту для ве!х, Ра - і й Же працює. Практика показує, що Ме ду з | | 4 - 4. нелегко зробити. Мові багатії, що пех г
. і ПМ З КОЛИШНІХ номенклатурників, нові 1
ЗИТеОЛІ ВСІХ рівнів у пам ОЇ
оті
позбавлені, як правило, націонал я
| "У жютих
СВІДОМОСТІ. Бони жипуть І убагачу" па
| | , лови для себе, як звичайні злоди. Це го:
| щи ржав! Оїда наша тепер, але в СВОЇЙ дер ре акі наведу
Завжди знайдуться люди, з лад порядок. Я вірю в соціальний ль І «Р - ун. України, який відповідатиме наці Без | | кі Ши їде, сформульований коротм
хлопа й без пана!
Л . ла ГРІЄ ІООДНОХ (4 ПА 3 р "жх Ім хм
ЧР потр а
пому, Ваша маленька за ОбСЯ! «Гаємниця твого обличчя»
ЧИ
ПО 7 «і ОП ИЙ ер С би НО 111
на,
Аді прі сам ТИХ зре нес газі док «Лі | даг нап СВІТ КОЇ при сер рек! 7 над Ми» пери
ЕНН ввіанньно - с-- 2 ожини шо о и гот 090 етан, ж -
РЕ о Р ін й нів
вор ПРО?
РОБИВ Я дЗВІн ДО
ЬРА,
АБО КРИЧАВ -- «УРА»
ЧИТачів високою лю ІННОЮ ПРрРИКОЮ. Це були вірші зрілого чоловіка і поста. Моє покоління (та її не лише моє) знало Її всю напам ять. Нинішнього березня ви опублікували в газеті «Молодь України» цикл «.0олоте ябко», який можна назвати сротичною лірнкою. Це -- даннна СсьОГоОдНнИШнІЙй супервідвертості, оголе- НОСТІ стосунків двох, реалізація колись забороненої теми, врешті, -- чоловічі найпотаємніші спогади?
Д. П.: Моя книжка «Золоте ябко» -- не спогади, а зрілість моя, як ви кажете, чоловіча. Є там щось і еротичне, але є там речі, далекі від оголеності взаємин: то -- образ жіночого єства, вічно притягального, звабливого, багатоликого і цнотливого. Я не дозволив собі жодного слова з того лексикону, який вживає в своїй вульгарній творчості сучасна витончена графоманія. Зрештою, ця книжка лише продовжує й розвиває «Таємницю твого обличчя». Хотів би зазначити, що в моїх любовних поезіях є речі, де змальовано під образом жінки Україну. Наприклад, «Не знаю, хто зробив мене орлом» і т. д.
Л. Г.: Як відомо, Ви -- літературний хрещений батько багатьох поетіввіСсІМДесяЯТтникІВв, автор рекомендацій до Спілки письменників тим, хто нині активно заперечує доцільність її існування. Ваше ставлення до новостворених літературних груп, асоціацій, які літературні імена Вам небайдужі? До речі, - хто з Ваших літературних учнів підтримав Вас чи підтримує нині у громадській чи політичній діяльності? бід кого з них чули чи читали відгуки на ваші публікації останніх років?
Д. П.: Мене дивує це запитання. Адже Ви знаєте, що ніхто в нас не признається до якогось учнівства. Всі -- самородки-генії. Я не наважуся називати тих, хто справді трохи навчався в мене, зрештою, це було б не тактовно. Коли несправедливо і болісно я вдарений був у газеті «Правда», мене обороняв мужньо й доказово Роман Лубківський у газеті «Літературна Україна».
На презентації «Калевали» (я відредагував грунтовно переклад Тимченка і написав передмову до цієї епічної поеми світового значення), «Антології словацької поезії ХХ ст.», «Сонетів» Шекспіра приходили письменники різного віку, серед них і ті, кому я колись давав рекомендації.
Я одержав десятки листів з просьбою надіслати свої книжки «ШПокаянні псалми», «Ностальгію», «Золоте ябко». Це переважно вчителі пишуть до мене.
Мою громадську діяльність у Русі, на посаді голови Демократичного об'єднання «Україна», у Верховній Раді підтримували і підтримують сотні людей. Серед них є й молоді письменники.
Я закликав листом, який був опублікований в «Літературній Україні», на жаль, після з'їзду Спілки письменників України, невалити Спілки. Алея переконався, що літературна молодь не хоче мати нічого спільного з тією організацією. Тут нічого не зробиш. Треба прислухатися до думки тих, кому належить завтрашній день.
Софія Майданська, Леонід Череватенко, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Микола Рябчук, Василь Герасим юк, Ігор Римарук, Петро Засенко, Марія Габлевич, Михайло Москаленко, Галина Тарасюк - це ті люди, з котрими я був | хотів би бути в духовному контакті. Мені з молодими, хоч як би вони не оцінювали мою творчість, цікавіше, ніж з прив'ялими і нудними метрами. |
Л. Г. Пост і влада, влада і поет. Кому, як не Вам, знати, що це таке. М своєму виступі на святі 1100-річчя міста
Галича Ви закликали Президента «Виправдати свій не тільки владний,
президентський, але й іменний зв'язок з Данилом...». Це жест, який свідчить про Ваше наближення до влади, байдужої до проблем національної культури, ОСВІТИ, соціального становища народу чи «вищий політес», дипломатичні метафори ? Але ж наш час вимагає відКритих голосів, прямої мови... Словом, нині не до метафор, до того ж, Президент скоро цілком може бУТИ Олександровичем, Миколайовичем, навіть Михайлівною... Хто ж тоді постане на «Іменному зв'язку»: Архистратиг Михаїл, Микола- Чудотворець, Олександр ІМакедонський чи Іван-Побиван ?
Д. П.: Дивна річ, Ви підкреслюєте в моєму виступі не головне, а другорядне. Тобув критичний виступ щодо нинішньої влади. Без метафор і поклонів, Якщо ж забавлятися в тому, що Ви помітили, то справді будуть у нас президенти й Олександровичі, й Михайловичі, і, хто знає, можуть бути й Михайлівни. І якщо Ви догадуєтеся (а я в це вірю!), що ім'я та по батькові має певний вплив на людину, яка носить те або те ім'я і те або те по батькові, то нічого нема несподіваного втому, що Данилович мав би відчувати певне зобов'язання перед іменем батька.
Л. Г.: Дмитре Васильовичу, на мою думку, одна з причин мимовільної зухвалості в запитаннях є баша юнацька заповзятість, зякою Ви щоразу кидаєтеся в бій -- навіть молоді політики не можуть похвалитися такою безоглядністю. Можливо, це тому, що поет і політик у Вашому єстві нероздільні? М віршах -- забагато ПОЛІТИКИ, В ПОЛІТИЦІ -- забагато поетичної атрибутики?
Д. П.: Мені помітна Ваша зухвалість, але саме вона змусила мене відповідати. Мені подобаються ваші запитання, продиктовані, м'яко кажучи, любов'ю з нелюбові.
Можливо, в моїх віршах забагато політики. Це не мені судити. Але щодо моїх політичних виступів, щодо політичної моєї діяльності взагалі, то там, да руйте, жодної поетичної атрибутики нема. Я писав деякі резолюції на І з'їзді Руху, багато постанов Верховної Ради, зокрема «Декларацію прав національних меншостей України». Я написав немало статей політичного змісту, своїх передвиборчих програм 1 т. д. - і все це мова політичної логіки, суха і заклична, але без красивостей, що п полюбляють поети.
Л. Г.: Поет завжди розмовляє з Богом. Ваші стосунки?
Д. П.: Читайте «Покаянні псалми». Там є такі рядки:
Я каюся. Але ж і Ти, мій Пане,
Подумай, де взялись мої кайдани,
Хто під подушечку в мою колиск И
Підклав оте залізо, повне блиску,
Чи то не янгол зніс мені згори
Тобою приготовані дари?
Л. Г.: Чине здається Вам, що нинішня Українська література стає все більше провінційною в результаті від ірваності ВІД масиву як світового літературного процесу, так І від літератур, які ми ще донедавна називали братніми? Адже саме Ви чимало переклали прибалтійців, вірмен, грузинів.
Д. П.: Українська література нічого не втрачає від того, що має можливість сьогодні виступати не з-поза плеча російської літератури на світовій арені, як це було за часів Союзу. Навпаки, вона мусить самостійно нав'язувати себе європейському читачеві, як це робили і роблять польська, чеська чи німецька літератури. Стаємо більше провінціалами тому, що слабо володіємо набутками сучасної СВІТОВОЇ ЛІТератури, але разом з тим стаємо все більше своєрідними в художній манері. Наші молоді письменники пополі доходять до розуміння того, що треба знати європейські мови, аби мати зв'язок з літературним процесом світу, Тобто ми
повинні бути не лиш письменниками, алей читачами. І. Франко, О. Кобилянська, Леся Українка, В. Стефаник, М. Коцюбийнський володіли багатьма європейськими мовами. Німецькою та польською володів Т. Шевченко, Самі розумієте, що з цього випливає.
Колись ми цікавились так званими Оратніми літературами, бо знали, що й там іде процес національного усвідомлення і підготовка до створення власних держав, Я перекладав немало литовців, латишів, вірменів, грузинів і т. д., але майже всі мої контакти з письменниками інших колишніх республік будувалися на національній солідарності. Було й так, що наші графомани перекладали їхніх графоманів або й класиків -- це була спекуляція і заробіток. Та сьогодні слід поновлювати письменницькі зв'язки як зі Сходом, так і з Заходом, і власне це мало б бути головним завданням Спілки письменників України.
Хоч ми продукуємо переважно цинічногронічну літературну продукцію, яка не творить, а тільки знищує, все ж маємо і прекрасні книжки. Як приклад згадаю збірку віршів Андрія Бондаря. Світовий рівень. І таких речей у нас немало,
Ми нарешті стаємо собою.
Л.Г.: Як відомо, Кабмін запропонував створити державне акціонерне «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання». Як на мій погляд, це звучить цинічно. Русифікація досягла небачених масштабів, книтовидання зруйноване, поліграфічна база працює виключно на ширпотреб типу «Бульвар», «Трик», іт. д., які ніяк неможна назвати Українськими. Що скажете, Поете-Депутате? Де вийде Ваше «Вибране», чиїм коштом ?
Д. П.: Про своє «Вибране» я вже сказав. Нема коштів для нього. Щодо пропозицій Кабміну -- треба все це вивчити і добре розрахувати. Я став депутатом наново дуже недавно. Думаю, Комітет у справах культури у Верховній Раді під орудою Л. Танюка й при допомозі депутатів-письменників має негайно зайнятися питанням українських видань. У Росії видавництва звільнені від податків. Нам треба конче домогтися такого звільнення для видавництв, які видають українські книжки.
У країна тотально русифікується. Тепер цей процес очолює не партія, агрошова мафіозія. Гидко мені й називати такі газетки, як «Бульвар», де, між іншим, приклеївся один з найбільших негідників, які будь-коли були народжені в Києві.
Боротьба за українізацію України -- це сьогодні найголовніше, Тут має що робити «Просвіта», яка починалася організацією Товариства української мови десять років тому.
У Верховній Раді (сьогодні) ще тяжче стало боронити права української мови і української книжки. Та й прийшов я туди не лише і, мабуть, зовсім не як поет, а як депутат, що має зобов'язання думати про «Все», а не тільки про «Своє», Але все ж болить мені найбільше українська книжка, що в своїй державі не має підтримки. Доки так будеущя держава не може називатися нашою, рідною ії т. д.
Л. Г.: У чому вбачаєте пріоритети виборчої Президентської кампанії та Участі в ній національних сил і Вашої особистої? Ваші політичні симпатії та антипатії? Чи могли б Ви особисто покликати до єдності дрібні політичні партії, що проголосили себе демократичними 2?
Д. П.: Я вже накликався до єдності. Мало вірю в неї. Вважаю, що від усіх національно-демократичних сил мала 6 бути висунута єдина кандидатура. Такою особистістю, за моїм переконанням, є ІОрій Костенко.
Л.Г.: Чи не здається Вам реальним прихід комуністичних сил до влади? Якщо так, то -- хто?! Ваша громадянська позиція в цьому разі?
Д. П.: Життя під комуністичною владою не хочу. Нажився. Якби дійшло до такого, робитиму те, що робив весною 1945 року в УПА.
Л. Г.: У кожної людини бувають у житті моменти, які вкарбовуються в пам'ять назавжди -- незалежно від того, соромно, радісно чи гірко їх згадувати. Може, це і є моменти істини? Скажіть, коли можете, про них.
Д. П.: Мої моменти істини -- це творчі хвилини, коли лягає на папір те, що будить у мені захоплення. Але найвищим моментом мого життя була та хвилина, коли я приніс Леонідові Кравчуку відредагований текст Акта проголошення незалежності України 24.08.91 "р. Там були й мої речення. Я сказав Голові Верховної Ради: «Читай!»., Він очікував. Я повторив: «Читай!». Леонід Макарович сказав: «А може, відкладем до понеділка?» Я читає Левко Лук'яненко?). Я сказав: «Я
Він ждав команди від групи 239. Він боявся, а якщо не проголосують? Але прочитав. |
Тоді, добігши до свого місця, проголосувавши, я подумав: «Ось пора мені вмерти!».
Моменти істини -- це моменти, які
ЛИ ї чь
дорівнюють життю або смерті. Я живу. Але знаю, вищого часу в моєму житті, як та субота 24.08.91 р., не буде.
Колись мій батько слухав разом зі мною «Два кольори». Була ніч. Ми йшли Стопчатовом додому. Десь із радіо пролунали знайомі слова. Батько сказав: «Давай послухаємо. Ця пісня мені подобається». Він не знав, що я автор слів. ЛА я не мав сміливості сказати йому про це. Ось Вам ще одна хвилина істини. Моє мовчання в сльозах.
Та пережив я немало гірких моментів істини. Коли приходило розуміння, що я - помилився. Написав таке, за що соромно. Я тяжко жив. І мої правди далеко не всі
радісні. Та все ж, та все ж - не скаржуся ні на Кого.
ПРОСВІТ - 130!
блово ПРОСВІТИ
рідною мовою, український народ Зможе стати поруч з усіма цивілізованими наро-
дами». З аналогічними проханнями поставити
проблему українізації школи на з'їзді вчителів звертається М. Аркас та рада «Просвіти» до петербурзької Української громади І до Празького Всеслов'янського студентського з ізду.
На кошти М. Аркаса у селах Богданівка || Христофорівка працювали чотирирічні школи з українською мовою викладання Часопис «Рідний край» розповідає про українську сСіЛЬСЬКУ школу, яку М, Аркас утримував! на власні кошти, «Всі діти) як; вступили до школи Аркаса, навчаються рідною мовою по українському букварю д. Нордця, виданому в Києві».
ЩО
ВІХИ ДІЯЛЬНОСТІ МИКОЛАЇВСЬКОЇ
Просвітяни заснували спеціальну стипендію Шевченка Іі ради Товариства. Вони були призначені учням середнього механіко-технічного, залізничного училищ,
звідусіль, з-понад Бугу й Інгулу, за багато верств приїздять селяни подивитись, по лухати, що в нас тут робиться. Усі вод повертались додому зачаровані і задово пені».
Рада Товариства «Просвіта» в перші дні її діяльності повідомила про створення у Миколаєві «Просвіти», ще раніше було утворено подібні організації у Львові, Києві, Полтаві, Чернігові, Житомирі, Кам'янці- Подільському, Катеринославі, Катеринодарі й інших містах. У листах до І(хніх керівників М. Аркас від імені ради просив не відмовляти в допомозі та пораді, «... бо всі ми маємо одну мету - добробут рідної! неньки-України, освіту г розбудження самосвідомості! поважання серед нашого люду; праця для досягнення ціє! святої
а східноукраїнських землях Н культурно-просвітницька діяльність стала можливою лише після революції 1905-1907 рр. У цей час на Сході України почали створюватися національно-культурні товариства, які от- Римали назву «Просвіта» на зразок західноукраїнських організацій.
Попередником «Просвіти» в Миколаєві можна вважати український гурток, створений у вересні 1906 р. Часопис «Рідний край» (число 43, жовтень 1906 р.), що видавався в Полтаві, повідомляв про його мету: «... підняти хоч трохи національну самосвідомість тутешнього... доволі чиспенного українського суспільства через живе слово».
Члени гуртка підготували виставу «На громадській роботі» Бориса Грінченка, яку жителі Миколаєва переглянули 15 жовтня в залі «Товариства тверезості». Наступне, 45-е число «Рідного краю» повідомляло про виставу «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, організаторами якої бупи Ю. Литвин і М. Пітушенко. Вони незабаром стали дійсними членами Миколаївської «Просвіти».
Найбільша заслуга у створенні в Миколаєві українського Товариства «Просвіта» належить видатному громадському діячеві, авторові опери «Катерина» на Шевченківський сюжет та популярної «Історії України-Русі» Миколі Миколайови-
| Щорічно ця громадська організація відзначала спектаклями, літературно-му- Зичними концертами Шевченкові роковини. Широкого розголосу і позитивної Оцінки набув проведений «Просвітою» 18 березня 1907 Р. у театрі Шеффера вечір пам'яті Т. Шевченка, про який повідомляли всі Миколаївські газети.
Чільне місце в діяльності Миколаївської «Просвіти» займала лекційна пропаганда. Просвітяни читали реферати: «Українські церковні братства і сучасні «Просвіти», «Мета просвітніх товариств на Україні», «Історія українського театру», «Хто ми і чого нам треба», «індивідуальні риси української культури», є Україна»...
Було підготовлено лекції про життя та Діяльність |. Котляревського, М. Занько-
ЯГА ака
ав й |. а "і Мо ну у
яра Риму
мети повинна бути спільна. В єдності сила... рр рон Силою цією хотілося б бачити усі Товарис- М тва«Просвіти», що снують та існуватимуть
чу Аркасу, який скористався досвідом ми «Просвітами» зав'язалося листування. чоловічої класичної ГІМНазі, реального просвітян із сусідньої Одеси. Про свої Уже 15 березня 1907 р. Одеська училища, акушерсько-фельдшерської враження від поїздки до Одеської «Просвіта» у своєму привітанні приєдшколи. Зокрема, в 1910-1911 навчально-
-
' ча : - с - 4 - - Ме -ї В йі банці ни Е ч сад ви Тай .
ї і СЮ
«Просвіти» він розповів у 46-му числі (грудень 1706 р.) часопису «Рідний край».
Ї6 лютого 1907 р. на засіданні Миколаївського Присутствія під головуванням градоначальника контр-адмірала В. Зацаренного було розглянуто подання статського радника М. Аркаса, міщанина М. Местергазі та інших осіб про створення
українського Товариства «Просвіта» в Миколаєві, Затверджено Статут і занесено, до реєстру Присутствія під Мо 2 його текст російською мовою.
25 лютого 1907 р. після панахиди по Т.Г. Шевченку, напередодні дня його сі , відбулися організаційні збори, на ПРАНЕ прбмовою, присвяченою завданням розвитку української культури, виступив М. Аркас. Було оприлюднено Статут. У ньому, зокрема, вказувалося, що «Товариство має на меті допомогти розвоєві української культури і першим чином просвіті українського народу його
рідною мовою, працюючи в Миколаєві».
Збори обрали головою Товариства М. Ар-
жень й
каса. Иого однодумцями, а пізніше активними членами «Просвіти» були: І. Лобко,
П. Каракаєв, Ю. Маковський, Д. Іваненко, ї Г. Литвиненко, К. Черниш, Г. Манілов, П. Дюмін, П. Біляновський, . Сопенко, П. Андріященко, Ю. Литвин,
"я б
Г. Науменко, Л. Ківшик, С. Г айдученко. Про початок функціонування Украінського товариства «Просвіта» в Миколаєві повідомила місцева преса. Зокрема, «Николаєвская газета» (27.02.1907 р.) писала: «Возникшее общество по своему уставу чуждо всяких политических целей, преследуєт одну цель -- развитие украинской культурь! на его родном язьіке», Започаткування діяльності Миколаївської «Просвіти» дало змогу просвітянам оголосити
себе виконавцями «Заповіту» Тараса Шев-
розбудити щиру пюбов до рідного краю».
ПУ і і і у ближче себе пізнати, обговорити багато | прозагальні збори Товариства, їх порядок УКІ
У своїй роботі організатори «Просвіти» | го, Т. Шевченка і, звичайно ж, ставили спільних питань та порозумітися, як діяти | денний про те, як проходило його обговикористали досвід перших просвітницьких оперу самого М. Аркаса «Катерина». далі, щоб прискорити просвітній та ворення На програмах та афішах ставився | вий товариств Львова, Одеси, Києва, Кам'янця, Були в «Просвіті» постійні платні режиекономічний розвиток... ке Чраз РЕ де Катеринослава, Катеринодара. У складі серихе керівники "ОРАЗАЗННЕСІР: Про пе Навіть короткий аналіз листування Архівні не газетні публікації при Товариства працювали чотири відділи: заходи «Просвіти» писала ТОДіШНЯ Миколаївської «Просвіти» з іншими товапідтверджують, що з 1910 р. проведено аре! птературно-науковий (очолював М. Ар- миколаївська преса: «Николаєвский КУРЬ- | риствами свідчить про спільність мети пода снами прорау ертних вечорів, посза кас), артистично-музичний (Б. Кузнецов), ер», «Николаєвская газета», «Трудовая відродження національної самосвідомості тавленобо те У 19! р крім народного Гер книгарні ії книгозбірні (ГІ, Андріященко), копейка». | Б Велич М. Аркаса в тому, що він зрозумів, / гуляння п аднаі 8 літературно-музичи господарський (П. Дюмін, М. Заполенко). Велику роботу здійснював відділ книяким лихом для українського народу : и штеовед сбп'єс Микопаївейкі ра Архів «Просвіти» зберігає накази ради, гарні та книгозбірні: зібрали літературу національна несвідомість, що бере почап сн: фра Б по М. Арка-бе які розкривають мету та зміст її діяльності. українських авторів та організували видаток від незнання історії рідного красу нарояу праг вни улюкрли анахедуй г До ради Товариства, окрім М. Аркаса, чу книжок населенню з 17 до 20 години М. Аркас, рада ру Уре ра Р роводили ве ЗВ поп Аа ра увійшли також товариш голови А, Крижа-тричі на тиждень; на кошти «Просвіти» на захист української мови, за пе г. ГП ор ци У в Ан документи | мені нівський, писар Ю. Литвин, скарбник передплатили газети та журнали «Рада», | ження в гімназіях тазунівебситета» д ХА ЗРШОЇ світової війни. с ощі жертву і приї П. Скляр, члени ради С. Гайдученко, Ю, Ма- | «Рідний край», «Слово», «Громадський «Просвіти» зберігає докобеной я |. свідчать, що досить великі жеабо ей | банд ковськимй, кандидати в раду П. Дюмін, голос», «Україна», «Літературно-науковий засвідчують, що особливо С ЗерЮри Ко валися на користь військових илалнів де села М. Местергазі, К. Овчаренко. Було обравісник», «Село». питання ставилося в 1908 р. Так сао со ЗААТ чацеж ек голій Цей оо-но ревізійну комісію. Товариство проводило культурно- Товариства звернулася до члена Де жавкукі оз і 5 аєві. Окремо ПІД, Наприкінці 1907 р, Миколаївська просвітницьку роботу не лише в Миколаєві, | ної Думи професора І. В. Лучиць 7. організацій у Росії та феке танинський вара: «Просвіта» налічувала близько 180 членів. але й у Вознесенську, Олешках, Херсоні. проханням домагатися Відк ана рн «Просвіта» Упамсо р уваля гу війною чити В умовах спаду революції та післярево- «Чутка про нашу «Просвіту», -- зазнаукраїнознавства по УЧИКЕЛра КО о Кораітет АОЦУКОСИ З рУМРУВчНУ студ люційної реакції просвітяни готували чав М. Аркас у промові на роковини цих семінаріях, по чоловічих с ЗАЖННС К є територіям краю. ть Товарисвима
пітературно-музичні вечори, вистави, Товариства в 1908 р., -- пішла і на село. | університетах, «Бо тільки здоб ях та Про благодійницьку діяльність сі
УВШИ Освіту | тва неодноразово писала газета «М! ання
вецької, П. Ніщинського, |. Карпенка- Карого, Б. Хмельницького.
Перед кожною виставою опери «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського М. Аркас виступав з лекцією про Задунайську Січ. Завершивши роботу над рукописом «історії України-Русі», він про- Читав на цю тему курс із 14 лекцій. Протягом 1907--1908рр. газети друкували щономера анотовані оголошення з повідомленням теми лекції, детальний план та час проведення. Зокрема, «Николаєвская газета» подавала таку інформацію: «...в приміщенні «Просвіти» головою ради М. Аркасом будуть продовжуватись читання з курсу історії України» ( 11 жовтня, 18 листопада, 16 грудня 1907 р.). Також «Просвіта» запрошувала лекторів із інших міст.
По суботах проводилися літературно-музичні, членські сімейні, літературно-наукові вечори з танцями, на яких із успіхом виступали місцеві аматори-поети, музиканти. Щорічними були концерти-звіти «Просвіти». Влітку проводилися народні гуляння з лотереями, організовувались ярмарки. На запрошення Товариства у; вечорах брали участь співаки з різних театрів Росії. Ставили п'єси М. Кропивницького, А. Чехова, |. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Карпенка-Каро-
нується до ідеї миколаївських просвітян «... про єднання зусиль... для просвіти рідного краю».
"адіслало своє привітання 28 березня 1907 р. і Катеринославське літературно-артистичне українське Товариство «Просвіта». В листі сказано: «...Вітаємо нову сестру -- Миколаївську «Просвіту» І якнайщиріше бажаємо їй розвинути широку, рідну і спільну усім «Просвітам» діяльність над розбурханням нашого народу од тої літаргії, що й досі тримає в своїх обіймах... Ми певні, що майбутнє за нами. Хай же ця певність та любов до рідного краю додадуть завзятості в боротьбі з тернами на рідному полі, бо тих терній дуже багато. Щасти тобі, сестро, розвиватися та входити в силу навтіху усій сім'ї».
Розголос про добрі справи миколаївських просвітян на користь українського народу доходив до багатьох міст України. У фонді М. Аркаса зберігаються листи до нього жителів Кременчука, Крюкова, робітників крюківських майстерень. Вони просили розповісти про Миколаївську «Просвіту». Писали, що «щиро люблять Україну і хочуть жити на український лад, Щоб була |і література, і мова українська, все своє, а не чуже». Відповідаючи на листа, М. Аркас запросив їх приїхати до Миколаєва, побувати на вечорах «Просвіти», які відбуваються щосуботи, пообіцяв посильну допомогу.
Листувались і зі львівською «Просвітою». Так, рада Львівської «Просвіти» інформувала, що 12 лютого 1909 р. у Львові відбудеться Перший Всеукраїнський просвітньо-економічний конгрес, де працюватимуть чотири секції: просвітньо-організаційна, гігієнічно-гу манітарна, аграрно-економічна та кооперативно-економічна. На засіданнях секцій будуть прочитані фахові реферати. Це одна з тих можливостей, зазначалось у листі, коли сили всього народу зможуть разом зійтися,
- НН в
о
му році стипендії отримували 12 осіб. Крім того, «ГЇросвіта» оплачувала за проживання в гуртожитку окремим учням залізничного училища. Було виділено кощти для утворення фонду позичково-допоміжної каси безробітним українцям, переважно членам Товариства. Ось такими добрими справами залишила по собі пам'ять Аркасівська «Просвіта».
Тяжкою втратою для миколаївських просвітян і громадськості стала передчасна смерть М. Аркаса 13 березня 1909 р. Смерть г поховання М. Аркаса набули широкого резонансу в періодичній пресі, «Николаєевский голос» від 17 березня 1909 р. писав: «Умер Ні. Н. Аркас. Умер внезапно, неожиданно... Все шли к нему со своими горестями и печалями, и редко кто уходил от него неудовлетворенньм... Все приходили поклониться телу покойно- ГО».
«Николаєвская газета» від 21 квітня 1909 р. умістила публікацію до сороковин від дня смерті М. Аркаса, де повідомлялося про панахиду «по славетному українському письменнику, композитору М. М. Арка- СОВІ».
У подальші роки «Просвіта» працювала під керівництвом голови ради, що обирався щорічно. Ї щороку, з номера в номер ішли повідомлення про добрі справи Аркасівської «Просвіти».
Слід зазначити, що діяльність Микопаївської «Просвіти» в дореволюційний час була досить активною, хоча в період між революціями їй довелося працювати В надзвичайних умовах. Місцева влада вкрай неприхильно ставилася до «Просвіти». В Миколаївському державному архіві зберігаються звернення на ім'я градоначальника з проханням дати дозвіл провести літературно-музичний вечір. Такі ж звернення були і щодо народних гулянь. Сценарії програм цензурувалися. Миколаївському градоначальнику повідомляли
нене оннвй ен
най
о п НН
МИ ьо і що рн тоді "а
КОХ Іва 1чС
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
слово ПРОСВІТИ
М м ру Мнчна Р
з. ДР зокрема, у числі від 19 вересня 191 7 р
уміщено писта, підписаного 36 пораненими, які високо оцінили увагу Тозариства до солдатів: «Уже третий раз вьіступаєт «ГІросвита» со свомм хором, оркестром м артистами, внося немало светльмх лминутвнашу пазаретную жизнь.. Спасибо вам, друзья, кто жертвуєт свомм грудом м временем, чтобь доставить нам зту малпленькую радость...» Тільки в 1916 р. бупо проведено 20 концертів та зистав у міСьких госпіталях для хворих Іі поранених
Про доброчинні справи просвітян знали дапеко за межами Миколаївщини, г пошта 191/ юр. приносила писти-прохання: виступити з концертом, допомогти матеріально. Цікаво, що з діючої армії найчастіше про-
МАЙБУТНЄ
ревопюційного піднесення народних мас.
Микопаївські просвітяни підтримують Українську Центральну Раду. Про це свідчать, зокрема, рішення загальних зборів «Просвіти» від 7, 10, 21 червня пУТуек І:
-- своїм Тимчасовим Урядом на Україні вважати тільки Центральну Раду;
-- Її виконавчому органу - Генеральному Секретареві -- цілком довіряємо керувати нашим краєм;
-- просити Центральну Раду установити зв'язки з такими ж організаціями інших народів і країн, що теж домагаються авто- НОМІЇ.
Рада «Просвіти» ставить питання про українізацію освіти, обрання представників від Товариства на з'їзд «Просвіт» у Києві та ін.
У 1917 р. просвітяни активно працюють
«ПРОСВІТИ» (1907 -- 1924)
сили надіслати «...украгїнськомовну пітературу потрібну для роботи українських гуртків безпосередньо на фронті» (діюча армія, штаб 400-го Хортицького полку, Д. Якименко).
Після Лютневої революції 1917 р., завдяки зусиплям української інтелігенції, почалося поширення національно-купьтурних організацій «Просвіта». Їх діяльність була особливо активною серед сілЛьсСькоОгоО населення. Виникають нові товариства, в роботі яких брали участь усі верстви насепення. Такі товариства на Миколаївщині з'явились у селищах Сухий Єланець, Снігурівка, Лиса Гора, Новогригоріївка, Євгеніївка, Софіївка, Маріївка та інших.
Слід відзначити здебільшого політичний
напрямок просвітницкого руху на хвилі
серед сільського населення, впорядковують народні читальні, організовують співочі гуртки, що беруть участь у заходах політичного спрямування, сприяють українізації навчальних закладів міста. Рада Товариства звертається до Херсонського повітового земства щодо українізації Миколаївського учительського інституту, в якому навчалося понад 70 відсотків українців. Відзначалося, що вони досить активно працюють у «Просвітах» і в усіх українських організаціях. Питання украінізації активно захищав у міській Думі член ради «Просвіти» М. Лагута -- викладач інституту.
З пропозицією об'єднати свої зусилля для вирішення спільної справи звернулися до ради Миколаївської «Гіросвіти» пред-
7 "еди - РР У Р 9 ж ж а 0 ан РИ Р РР НН А РЕ
ставники Висуньської, Широківської, Березнігуватської, Новобузької та інших «Просвіт». На з'їзді «Просвіт» Микопаїгвської округи 8--1Ї | вересня 191/ р. були представники від двадцяти товариств. | вони створили «Спілку українських культурно»-просвітніх товариств Миколаївської округи». Було прийнято Статут. У раду «Спілки» обрано по одному представникові від кожного товариства і три представники від Миколаївської «Просві-сти». Головою «Спілки» обрано Б. Брояківського, голову ради Миколаївської «Просвіти». Товариство «Гросвіта» продовжувало пропагувати українську національну справу й у тяжкі роки громадянської війни. В Миколаєві на Московській вулиці рада Товариства орендувала приміщення, в яко-
ЗА НАМИ
му у 1918--1919 рр. було поставлено 72 вистави і прочитано 63 безплатні лекції. П'єси ставились і для жителів села Пересадівки. Видано на кошти Товариства брошуру викладача Миколаївського вчительського інституту В. Герасименка «Поезія України». «Просвіта» мала єдину в Миколаєві українську бібліотеку, яканараховувала до тисячі примірників. Літературою з бібліотеки користувались учні шкіл, робітники миколаївських заводів, солдати військових частин, службовці установ. ЦК КП(6)У, місцеві більшовицькі комітети, враховуючи авторитет «Просвіт», особливо серед сільського населення, використовували їх для проведення політичних компаній, пропаганди ідеології правлячої партії. У липні 1920 р. було вироблено новий примірний Статут «Просвіти», який визначив комуністичний харак-
ів ей ЕР ин о ад т Сн
тер діяльності. Новий Статут ухвалено на загальних зборах членів «Просвіти» 13 червня 1920р. у Миколаєві. Однак повністю перебудувати діяльність «Просвіт» виявипося неможливим і більшовики пішли на їх знищення і закриття, мотивуючи це тим, що вони були нібито осередком українського буржуазного націоналізму.
Останні документи «Просвіти», що збереглися, датовані березнем 1924 р. Тоді разом із культурно-освітніми установами «Просвіта» провела вечір пам'яті в день 63-х роковин смерті Т. Шевченка. За радянських часів «Просвіта» брала участь у відкритті клубів, дитячих садків, музеїв, організувала народний хор, влаштовувала виставки картин, літератури, проводила вечори.
Донести правду про їх благородну працю, спрямовану на захист історії украінського народу, збереження української мови, звичаїв, традицій, - одне з головних завдань нинішнього покоління. Назвемо прізвища тих, хто в різні часи очолював раду Товариста. Після смерті М. Аркаса ІЗ березня 1909 р. головою ради Миколаївської «Просвіти» таємним голосуванням обрано його дружину Ольгу Іванівну. Загалом раду очолювали В. Дейнека, М. Василенко, М. Загоруйченко, О. Савченко- Осмоловський, Б. Брояківський, М. Лагута, О. Зіма, К. Христаченко.
Лідія ЦИМБАЛ,
кандидат історичних наук,
доцент Миколаївського державного педагогічного інституту, лауреат премії
-
аМме т
ім. Миколи Аркаса
знане -- чн нн
крово помад руненьнмЬ кознну вени чооннях б -о. ли Не Фо о Р " -
- г чи
- й, ча "у - - цій " жо Ух М чи чмем ь на - пн ліка " ча 7; Мн | | -. - - п шен оо ою дя і я є и и з би . РІ у ож "и б я УР жона 5 й б Я. учи й п. пок ж "об та - - Ж в п та М - З З "и ж - м. б , Ж чи б б и 2 - | ь й ьо - ' - "З .
Я| познайомився з Борисом Ткаченком десь у середини 60-х, У ква ртирімузеї Івана Макаровича Гончара БІНІЗ першої зустрічі уразив мене своєю відданістю українській національній іде! і
Борис, які я, кохався в народній пісні, вишивці, іконі, архітектурі, тож запросив мене до Лебедина В ГОСТІ, відВвІДа ги ЙОГО власний краєзнавчий музей ГІ пообіцяв приїхати, але не встиг - сами почилисн арешти української інтелігенції Мене
замели в Києві й відвезли - до Тернопільського слідчого ізолятора «ДБ поповнювати свій корзарським реперту - ар тюремним фольклором : у |
Через кілька років мИ ФРІЩИЛИ 13 Борисом знову, але не в Києві чи Лебедині -- у Сумському музичному училищі, в якому «вихователі» З «КДЬ дозволили менбні викладати бандуру | КУДИ Борис привіз на прослуховування свого донюбандуристку. Бориса за те, що іздив селами збирати експонати до свого музею. записував «никому Н! нужнье утжившиєе украийнские песни» й бомарював ПІДМУРІВКИ знищених більшовицькими ва рварами ше встигли виксто-
чити з парті ви, студентом Сумського педінституту рін
вимагав викладання предметів ук-
рков, ужі
А згодом, згадавши, що ще
раїнською мового, ЗвіІЛЬНИЛИ З ПОСади завідуючого відділом сільського господарства Лебединської районної газети. А коли влаштувався завгаром у місцеву «Сільгосптехніку», вигнали й звідти. Які гільки професії він (студент-заочник історичного факультету Київського університету) не перепробував у ті прокляті роки! Був 1 зварником, і слюсарем-мідником, 1 трактористом, 1 пасічником, 1 шофером. І всюди його били й плакати, як кажуть, не давали. А він лише відпПОВІДавВв «Нічого, за битого козака десять небитих дають» знали б «хрещені батьки» Бориса, що иого друкарська машинка впродовж безсонних ночей невтомно виклацує, вони б йому, напевне, автокатаст рофу «С пєтальним ісходом» влаштували, у кращому випадку -- відправили б етапом до Оілих ведмедів». Лише коли почали
закликають нас до прощення та злагоди. Ні, відповідає їм Борис Ткаченко на сторінках цієї незвичайної книги, жахливі злочини комуністичної партії стосовно українського та інших народів мають бути кримінально покарані. Бо лише тоді впокоїться душа мешканки села Смілого едритенивовкого району Сумської області Маври Антонівни Вихторової Вона страхітливого 1933-го зверталася до голови уряду товариша Петровського «як до рідного батька, вищого властителя нашої матері- України»: «,..За невиконання непосильно наратованих на моє господарство тодатків Смілянська сільрада забрала у нас майно і ледь не в одних сорочкаг вигнала 13 хати. Навіть 80-ти років старика, нашого батька хворого, стягли з печі й викинули надвір натівгалого, хворого, який через тижаєнь помер у чужій хаті... Таке ставлення догромадян Української
ин
М
ут
«ЛЕБЕДІЯ» ЗІ СЛАВНОГО ЛЕБЕДИНА
/
вежах по
вань пурю
зв являтися на сторінках республіканських газет | журналів грунтовні статті-дОСЛІДЖення про те, як рубали під корінь нашу духовність, як занапащували рідну землю та записували до розряду «безперспективних сіл» пів- України, «органи» забили на сполох Почалися обшуки, допити, тотальне стеження, провокації. Чи можна в таких умовах творити? Можна, коли в тебе в серці Україна, над головою -- рідне небо, а за плечима надійний тил -- вірна любляча т кохана дружина та готові піти за батьком у ВОГОНЬ 1 ВОДУ сини-соколи 1 донька-красуня Крім численних публікацій у пресі, Борис Ткаченко є автором книжок «Совість», «Поле без герощидів, душа без погонича», «Під чорним тавром»
Остання книга -- вирок тоталітарному режимові. Борис Ткаченко творив свій меморіал про більшовицький мор 1932-- 1055 рр. у ті часи, коли за одну лише письмову згадку про нього можна було загриміти в «психушку» чи на Сибір
У цій надзвичайній книзі подано не лише спогади чудом уцілілих жертв Автор (сторик за фахом) зібраві вмістив у ній із відповідними коментарями
уншткальні світлини й документи тієї
проклятої доби. Сьогодні «власті» ІМУЩІ»
ПАННО ЕЕ в при
завнвнннннни НЕННЯ ее підодівнннчяя - ПЕ РА
Радянської Соціалістичної Республіки я вважало невтрним й незгодна з цим.
А тому щиро, зі сльозами на очат, прохаю вас, батьку нашої України, захистити нас, нещастям 1ї горем убоитихт, зняти наше господарство з твердого завдання 1 повернути нам точ хату, щоб ми не спотикались по вулицях голодні й обездолеті...»
«Рідний батько» відіслав сей «крик волаточого в пустелі» голові Смілянської сільської ради з вимогою «розібратись 1 доповісти». І голова не забарився з ВІДПОВІДДЮ: «..як господарство куркульське (Вихторова мала 4 гектари землі на 7 душ ідців. -- М. Л,) яке підлягає ліквідації, та за невиконання тлану слібозаготивлі таке дійсно ліквідоване, а тому ця скарга не тідлягає ніякоми задоволетишо».
Що невзабарі сталося з Маврою Вихторовою, 11 чоловіком 1 ЧОТИрма дочками, а також мільйонами подібних украінських Мавр та їхніх дітей, розповідає батько автора книги «Під чорним тавром» ГЇван Давидович Ткаченко:
«...Відголодувря пуцааедоцодо Я там при шахта столярував. Сяка-така, але і0альтя Оо1/ла.
Алихто було справодї велике. Харктащитиу та Полтавщину прямо викосило голод-
ним мором. Я на власні очі тебачив. Під. Харковом на зупинкаг матері у вікна. вкидали діток у вагони. «Озьміть, люди
добрі, сто хоче-- засина, хто хоче-- за
дочку. Вони й слухняні, вони й здоровенькі. Одна біда -- глібець давнобачили. Все на бур'яні та набур'яні. Озьміть, бо:
вдома все одно помруть з голоду. Як не хочете за синочка, то нехай хоч до Харкова доїдуть. Може, в столиці власті
на них зглянуться».
8. 8 Харкові... Біля вокзалу, біля ринку -- трупи, трупи, трупи. А ще трупний сморід. Привезені в столицю і кинути напризволяще діти жили цілими поселеннями. Дивишся: дівчатко років семи-восьми зняло з себе благеньке пальтечко, простелило їі поклало на ньому спати меншеньку сестричку. Ще одну крихттку заховало грітися під кохтину -- тальки вигудлі, як палички, ніжки з-тід кохтини стирчать.
«Де твоя мама, дитино? -- питаю. «Мама померла 1 11 сміттєвозка забрала. Тепер сестричка уже мене мамою називає». І так у вічі заглянуло, так подивилося. Глибоко-глибоко. Ї попросило: «Дядечку, дайте хлібця. Хоч крихітку. Ось цьому, найменшенькому. Ботолмре, ана мені гріг Божий буде».
Дав я дівчинці грудочку цукру, вона й посунула крихітці в ротик. А тоді на мене оча розгублені тідвела 1 губенята тремтять: «Дядю, ой Божечко, а братик уже мертвий»...
Національно-патріотичні сили Сумщини в 1996 р. висунули книгу Бориса Ткаченка «Пд чорним тавром» на здобуття Державної премії їм. Тараса Шевченка. Та Шевченківський комітет відреагував на це висунення.. мовчанням
Нині Борис Іванович на заслуженому відпПОЧИНКУ. Але не відКЛав свого духовного меча. Він -- голова Лебединської районної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» їм. Т. Шевченка, чи не найактивніший рухівець у районі. Де стараннями Бориса Ткаченка та його побратимів поновлено в Лебедині Могилу гетьманців, страчених у лютих муках Петровими посіпаками однодумців тетьмана Івана Мазепи Це вінбувініціатором встановлення Хреста пам'яті лебединців, що померли від голоду в 1933 р.
А в одному з харківських видавництв
чекає зеленої вулиці рукопис його нової
книжки зі зворушливо-поетичною на-
звою: «Лебедія» Тобто земля лебединська, історія її від найдавніших часів і дотепер.
Микола ЛИТВИН
| рі о ДІРИ пі
тоРООЇСЬ і
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
ч
аз Р Й Й " Ре 3 й у 4 - - и -ь бо 1 ре - М у і | й г . | ПОР, рак, КОЛІТ РО - Р чо чі чі Ми. Ай. Ї р Пе Ли -ой -е Я. аа іс ВИЙ пі а Р рення - ча
Народ любовно називаю «Просвітуь | віночка зі стрічками, намиста, вишитої матір'ю всіх західноукраїнських органі- | сорочки і сп іІдниці, запаски, крайки, зації. Відгомін діяльності товариства чобіток. Навіть найбідніші юнаки до «Просвіта» на Львівщині, в усіїй Галичині однісі білої сорочки мали по кілька долинув до нашого краю в 20-х роках. змінних вишитих манішок | манжетів. Першим почав поширювати ідеї Торва- Товариство «Просвіта» постійно нариства в нашому селі Уїздці Мізоцької давало допомогу добровільному проти-гміни Дубнівського повіту (тепер пожежному товариству та сільськогоспо- Здолбунівського району Рівненської обдарському кооперативу. Останній ласті) священик Котюк -- настоятель відіграв важливу роль у поширенні суцеркви Святого Великомученика Дмитрія. часних методів господарювання. Тут Він був високоосвіченою людиною з пещорічно створювався страховий насіннєеабиякими організаторськими здібностями, | вий фонд, за допомогою якого заможні мав високий авторитет серед парафіян та | селяни купували сільськогосподарський місцевої інтелігенції. реманент, машини: плуги. двома лемеха-
У своєму будинку сім'я Котюків Ми, жатки, сінокосилки, макотерки та виділила одну кімнату, в якій збиралися | інші. Кооператив брав участь у виставках юнаки та дівчата, щоб обговорити великої рогатої худоби, коней, Після політичні та соціальні проблеми. Все це комісації земель у 1913--1914 рр. розпочасприяло створенню в нашому селі 1928 р. | лася хутірська забудова села. Все це низового осередку Говариства «Просвіта», сприяло економічному та культурному який очолили священик Котюк, його сини
Фотолітопис
б ї і Р | б - л-ра и і еРя й РОЗМ "о . 1 г - - і Т . йк з і щ іде й б - а й ай в т - г -і і "| й ї " ї я ч й ль Р жк. "о Р; - А єї вок ою ї Й ні Ру ра ско "бо і-й м; б Рі; і б" Р - - й й
та найбільш освічені селяни П. Кухарчук, М. Шеретюк, С. Герасимчук.
. Спочатку організація нараховувала близько 30-ти освічених юнаків та дівчат віком від 17 до 25 років.
За ініціативою Товариства щонеділі в садибі старости села Романа Охрімчука, а згодом і в будинку братів Герасимчуків збиралося чимало людей: точилися розмови на актуальні теми, порушувалися проблеми селян, обговорювалися міжна-
родні події; читали газети... | - - Просвітяни виступили організаторами й учасниками хору, драматичного і танцювального гуртків, спортивних ігор. вно Від 1930 р. по 1940 р. на сцені орендованого приміщення (трактир чеха
"Ж кої - Ж "Й ЕТ - чі. й і
ка)гставилися п'єси багатьох
"б - « "М
. зВизначних дат, ювілеїв Тараса Шевчен- - ау Лесі Українки, Івана Франка, Івана , , " Рг евеБКОГО... - й 7 і
не місцє в діяльності місцевих
а в діяльності аматорсь-
| тян посідала читальня. Для її потреб надав приміщення житель села Максим Кухарчук. Цей будинок зберігся дотепер. Для організації читальні,
його розвитку.
Яскравого політичного забарвлення набула діяльність Товариства у зв'язку з участю в його роботі членів ОУН. Одним із них був П. Павлюк -- людина, яка присвятила себе героїчній боротьбі за визволення України, колишній в'язень Берези Картузької, а від 1940 р. в'язень Соловків,
Про велику популярність Товариства свідчить той факт, що кількість його членів наприкінці 30-х рр. зросла більш як утричі. До керівництва прийшли люди НОВОГО покоління, які вже мали освіту, були вмілими організаторами, володіли новими формами і методами політичної і просвітницької роботи. Серед них - Ф. Кухарчук, О. Кухарчук, В. Коренюк, П. Тимощук, Д, Шеретюк, Ф. Шеретюк, Г. Кухарчук та інші.
Глибокий слід у діяльності Товарист-
ва залишили Друга" світова війна,
фашистська окупація та комуністичний режим. Але, незважаючи на всі лихоліття, традиції Товариства жили. У 1940 р. діяли драматичний, хоровий, танцювальний гуртки та оркестр народних інструментів, які об'єднували понад 80 осіб.
Визначною подією в житті села стало проведення великого театралізованого дійства у вересні 1942 р. під назвою «Обжинкп»,
Про вплив Товариства «Просвіта» на формування свідомості односельців, особливо молоді, свідчать і такі факти: усі організатори просвітянської роботи згодом увійшли до керівного складу різних рівнів організацій УПА і ОУН у нашому краї, майже всі просвітяни стали активними учасниками опору супроти фашистських і більшовицьких поневолювачів. Серед жителів села 30--40-х рр. майже немає такої родини, яка б у той чи інший спосіб не брала участі у цьому нерівному, але героїчному протистоянні тим силам, які жорстоко нищили найменші паростки волі. Про це переконливо свідчать і такі факти: 62 молодих людей із нашого села загинули в лавах ОУН | УПА, 67 -- довгі роки знемагали в катівнях НКВС, 35 -- були виселені до Сибіру, абсолютній більшості наших односельців були начіплені ярлики «банд-пособників».
І навіть у довгі, безпросвітні роки мороку комуністичної ідеології, коли будь-який організований спосіб захисту
т
СЕЛО, «ПРОСВІТОЮ» СЛАВНЕ
кають більш прийнятні форми культурно-освітянської роботи. Передусім робиться ставка на молодь, її патріотичне виховання. У цій роботі бере активну участь учнівська організація «Молода Просвіта», яку очолює учитель Уїздецької середньої школи А. Парфенюк. Члени цієї організації брали участь у вечорі-реквіємі «От де, люди, наша слава», присвяченому героям Крут, годині скорботи «Як страшний сон, Чорнобиль», святі матері, Шевченківському вечорі Уже стали традиційними конкурси козацької, повстанської пісні, колядок, щедрівок, виставки пасхальних кошиків. Учні відроджують давні українські звичаї і традиції. Серед них і вечорниці на Андрія, свято Івана Купала та інші
Товариство разом із педагогічним колективом Уїздецької середньої школи, при сприянні колективного сільськогосподарського підприємства «Волинь», за останні 4 роки організувало туристичні поїздки автобусом, а в більшості на кінних упряжках історико-героїчними місцями Рівненщини.
Школярі з великою любов'ю доглядають могилу невідомого воїна УПА, що загинув у березні 1944 р. на краю лісу
б сани нь -- бій -
|. - | , "РА нні ї «й чер ЕЕ о ій о ти ча
и
закупівлі книжок використовувалися Під час війни, коли не працювала самобутньої української національної Здовбиччина, вступивши в бій з цілим кошти добровільних пожертв селян від школа, в будинку Г. Кухарчука дітей культури був неможливий, відгомін загоном НКВС. і проведення олядок на Різдвяні свята та учили української мови, арифметики, гри діяльності Товариства «Просвіта» 20-х-- Характерною особливістю просвія нагр імаджені кошти від оплати за корисна народних інструментах. Навчання 30-х рр. долинав до нових поколінь. тянського руху села є його спадкоємність. У тування книжками (ло 10 грошів за кожпу проводив його брат Ф. Кухарчук -- один На Різдвяні свята 1953 р. за участю | Так, наприкінці 20-х рр. біля колиски - видану книжку дорослим читачам). Діти із найактивніших керівників Товарист- просвітян старшого покоління і тогочас- | а Просвіти» стояв Н. Кухарчук; у 30-ті -- и і читали книжки безплатно. Вже 1936 р. у в ва, він же був диригентом і художнім ної молоді в сільському клубі поставили очолювали Товариство його син О. Ку- | читальні нараховувалося близько 600 керівником великого сільського хору. п'єсу М. Кропивницького «Невольник». харчук, племінник Ф., Кухарчук та Г. Купримірників книжок, якими користува- Діяльність членів «Просвіти», пОчиИ- Ця подія не пройшла повз увагу харчук, сьогодні активним організатором лося понад 200 постійних читачів. Касиром наючиз 1940 р., переходить у новерусло, Мізецького районного КП(Бб)М | усіх просвітянських заходів є син Г. Ку- - читальні був М. Шеретюк. Тут обговорю-тісно переплітається з діяльністю ОУН | відповідним чином відреагував особисто харчука - М. Кухарчук. А з нагоди валися прочитані книги, надавалася УПА. його перший секретар М. Печений на цю святкування 50-річчя Товариства «Просвідопомога тим, хто працював над У 1941-1942 рр. просвітяни брали ПОДІЮ. та» сина останнього -- В. Кухарчука, підвищенням самоосвіти. | . активну участь у спорудженні на пере- |. Знову на сцені СІЛЬСЬКОГО клубу про-десятикласника, нагороджено грамотою Після приходу більшовиків у вересні хрестях доріг хрестів (фігур), для ЙШЛИ найвизначніші п'єси української правління Рівненського обласного 1939 р. треба було врятувати книжки, Їх освячення яких влаштовувались походи КЛАСИЧНОЇ драматургії. У 60-ті рр. вселі об'єднання Всеукраїнського товариства закопали в землю. Та спроба згодом селян із хоругвами і жовто блакитними диоть великий хор, духовий оркестр, ство- «Просвіта» з врученням бібліотечки за відшукати їх виявилась марною. прапорами. Після молебня проходили РЮЮТЬСЯ вокальний та інструментальний активну участь в національно-патріотич: Не залишився поза увагою Товариства масові політичні мітинги, на яких о ато-ансамблі. ному вихованні молоді. Відзначено й | розвиток фізичної культури. У. центрі и закликали - рр 6 т г Учасниками ВСІХ полІТтИЧНИХх АКЦІЙ, «Молоду ПІ росвіту » ШКОЛИ старого села, на хуторах Дубнівський р о Зв орехьовиза які наближали день незалежності У країни, У 1977 р. всі мешканці села Уїздці та | нашу незалежність. На завершення | | ; ато ногЯ шлях, Підберезина були влаштовані во-і | крчуча но були члени «Просвіти». Вони разом із сусіднього села Коршів широко й уро | лейбольні та ігрові майданчики, де молодь зона п ЗМнОцу зані РАВ ОЙ | ветеранами ОУН і УПА, сільською чисто відзначили 500-річчя першої проводила своє дозвілля. 9 СКМАДЩЕННІ моли мастоз органі" інтелігенцією, виконкомом Уїздецької документальної згадки про них. Апогей Товариство мало позитивний вплив на ОВУ режвеяцакодих селян, да пнолушени сільської ради народних депутатів і те-святкування припав на 17 червня. За все життя села, особливо на розвиток його ЛеПОВІДам У питань української НАЩО пер забезпечують віДПОВІДНИЙ рівень спогадами ветеранів «Просвіти» було і культури і побуту. Так, осучаснювалися ПОВНОЇ боротьби, микнародного «становідзначення всіх урочистих свят молодої відтворено сценарш вистави «Обжинки», різні свята, обряди набували яскравого | Вища. З єю метою часто запрошували держави, формують здоровий соціально- | поставленої на лісовій поляні 1942 р. І національного забарвлення. Перед ВИСОКООСВІЧенНИХ людей із Рівного, політичний і психологічний клімат села. ще чимало корисних справ на рахун- . Різдвом молодь вивчала колядки |і Львівщини, Гзано-Франківщини, орга" Тож і немає в нас міжконфесійного про- | ку наших просвітян, а скільки ще - В , щедрівки, організовувала вертеп. На Вешзовували зустрічі з керівним складом тистояння: парафіяни Уїздецької Свято-планах Д ликдень і Трійцю проводилися народні ОУН і УПА. Весною та влітку 1942 р. Гроїцької церкви одностайно стали на Тож нехай із новою силою освітлює - забави, ігри, зокрема: «Хрещик», «Хус- Працювали курси вивчення матеріальної Оїк Української православної церкви всіх незгасиме світло «Просвіти». тинка» та інші, відбувалися вечорниці. частини гвинтівок різних держав, іншої Київського Патріархату, Службу в церкві - Багато молодих людей прагнуло ро- зброїтавійськової техніки, часто у вечірній правлять українською мовою. І завжди Василь КУХАРЧУК, з змовляти гштературною мовою. У гро- Час проводилася військова піДГОТОВКа | після її закінчення пад склепіння Божого голова осередку «Молодої Просвіти» Д мадських місцях, на зібраннях, де брали МОЛОДІ, вивчалися маршові пісні, Ї над храму злітаїоть слова «Боже пеликий. Уїздецької загальноосвітньс! участь члени Товариства, ніхто пе лихосвечирніми У їздцями лунали закличні слова | єдиний, нам Україну храни»ь.. школи Здолбумівського ловив, не палив, пе з'являвся в нетверезому маршу: В останні роки, коли заклади культу-району Рівненської стані. | | ри, серед ЧИХ У тадецький будинок області. учень 1! класу Окреслилися позитивні зміни р куль- Ми ХЛОПЦІ ОУНІСТИ, культури та бібліотека, переживають турі одягу, передусім святкового. Як слави! козаки! фінансову скруту і ніяк не можуть виїїти ь згадують найстарші жителі, в селі небуло Ми б'єм ляхів, комуну. З Тупика колишніх ідеологічних лабі: | 20-х років | с Жодної дівчини, яка б не мала повного мадярів, німаків. ||| ринтів, члени «Просвіти», що піднОВИЛа Ча світлині: Просвітями 30-22) Де набору українського пародного одягу: ОЇ слава, слава... Свою ДІЯЛЬНІСТЬ на початку 90-х рр. шу- Здолбунівського району "Р - на ее 1 ПЕРА НН т нанитєттммх задня
Клово ПРОСВІТИ
Молитвою за батька було слово Асі привожниц См-ергивни, широко знаного серед філологів і "й професора-славіста Мічиганського
учверситету, яка разом із сестрою прибуб И 4 НА
14 1з «Пполучених Штатів Америки на СОРОК ПІ ЯТА, СТОЛ
урочисте відкриття у Харкові меморіальної дошки своєму батькові, у країиському пись-
менникові та громадському діячеві Сергієві ОЇ школа, де вчиться мій син, і досі | творень сягнуло в нас за час «найвищого | У | кою Є , Д " | о З -
Золодимировичу Пилипенкові. Він наросповна не збагну. Російською? Українською?. | піднесення соціалістичної моральності» тився 22 липня 1891 року ів розквіті своїх Скоріше ні те, ні се. За часів Брежнєва-- | викладацьке високоінтелектуальне середо-
сил на 43-му році життя загинув у кривавих сталінських катівнях
«З ТОБІ СВОЮ ПАМ'ЯТЬ НЕСУ»
Талановитий письменник, журналіст, літературознавець, автор першої збірки банок в українській літературі ХХ сторіччя, численних оповідань, публіцистичних ста-
зорям прийдешнього. Такої могутньої популярности середлітературної молоді У країни не мав ніхто й ніколи з організаторів літературного процесу».
Щиербицького вона, звісно, була російською На самому початку синового навчання школа визначалась як українська, відтак знову трансформувалась у російську. Вірніше, клас перепрофілювали у російський. Мотив -- немає українських підручників.
Я написав заяву, щоби хлопця перевели в український клас, та її тоді зігнорували. Зі здобуттям Україною незалежності школа начебто зовсім стала українською. Але хіба що у списку освітянських чиновників. Насправді вній усі -- від вахтера до директора, не кажучи вже про самих учнів, --
вище. Чи це й справді ті, кого в нас ще донедавна називали «сіячами розумного, доброго, вічного»? Хіба не стали вони зовсім байдужими до підростаючого покоління. І що-то будуть за сходи, засіяні ними, -- страшной подумати. Вони вже стали скрізь проростати реп'яхом-чортополохом. Цілі зграї підлітків, пройшовши такий курс наук у 45-й столичній, день і ніч бешкетують на вулицях. Роздолля їм тепер, довкола жодного охоронця порядку, зате горілки й вина -- хоч залийся; процвітають усі алкогольні комерційні будки, цілодобово торгуючи от-
ЗЕ АНУ РО. ДОЗА ВНІ м ПОСОДНИВ Саме на фасаді: бувщого «нелодев оре просторікують київським діалектом загаль- | руйним зіллям.
редактор Державного видавництва України | будинку», де збиралися плужани, творча Її соуваного суржика, Столичного. Однак полишмо чисту науку на совісті (| ДВУ ) та багатьох періодичних видань, громадськість міІСТА, при ПІДТРИМЦІ держав- Тож У школі Мо 45, зробив я висновок, викладачів. Окрім науки, є ще дещо, що тиректор ГІауково-дослідного Інституту НОЇ адміністрації, вирішила встановити викладають як кому заманеться, а то Й опановується в повсякденних стосунках при
птератури їм. Т.Г. Шевченка - ось далеко не повний перелік творчого багажу та відповідальних посад Сергія Пилипенка на терені культурного відродження України
Неоціненною була робота Сергія Володимировича над створенням музею Тараса Шевченка та увічненням його пам'яті. Він на шпальтах газет та журналів закликав до збору коштів на пам'ятник великому Кобзареві. Саме завдяки С. Пилипенку в У країну з далекого Казахстану повернулися шедеври, що вийшли з-під пензля Т. Шевченка. Це вісім невеликих картин з колекції Надії Іракліївни Смоляк, дочки коменданта Новопетрівського форту (раклія Олександровича Ускова) - останнього місця заслання поета. Ці картини поклали початок Шевченковому музею в
я З із у , і ізики та хімії на початк итина, котра розвивається, обходилася без ТР Харкові, тодішній столиці України, а потім | доньок. в донна й і нен ані рент і о щі; , я и - - - Р - - - м з - ТЯ и Ж -к! увійшли до експозиції Київського музею Покривало, що запинало меморіальну мозоі й Е чадо дай син приніс Тепер запрошую на шкільний двір 45-і, Р і Кобзаря. дошку, знято, і до неї лягають квіти, багато | посійськомовні. На моє запитання, чому така | що розташований позаду. Стадіон, або те, мо Особливої вдячності заслуговує само-квітів... величні троянди, урочисті гГВОЗДИ" | раптова зміна, хлопець тільки здвигнув пле- | що лишилося. Колись тут росла запашна - віддана й титанічна діяльність Сергія ки, скромні волошки, Це світла пам ять і | Чима, мовляв, нам не пояснили. трава, довкола була зведена огорожа, на Пилипенка як фундатора та беззміного покаяння... Перед учасниками урочистос- Отже, якою мовою викладають предме- | біговій доріжці тренували С Р НЕ керівника Спілки селянських письменників тей постав карбований профіль Сергія фени рас ин зо префваназен зо «Плуг», першої письменницької організації Пилипенка, який створила молодша дочка бознаєі реко ко за З но айва ЛИН Бра РИНВИ ННЯ в Україні. «Плуг» був колискою для багаписьменника, о вІДдОМИЙ СскКульПТтОр'1І ПОЄТ | паразитів, отого ницого жаргону злочинного | теплиць, квітників -- як після погрому. Фо тьох молодих письменників, що стали Міртала Сергіївна. Портрет ніби складено | світу. Та подібних слів можна почути й Можна, звісно, нарікати, що немає коштів, во окрасою української літератури. Звідси | з численних уламків, на які жорстокий назбирати в коридорах 45-ї столичної бракує того чи сергона нина алЕАнА я за вийшли А. Головко, В. Сосюра, П. Панч, молох радянського тоталітаризму розбив зе са Я сб Мк тив о афівнависіани ння тькав вдо я | 5 і т 5 | , у шк якихось рів, ти навести лад Зно І. Сенченко, О. Копиленко, В. Минко, життя цієї чудової людини. Завершують нео наді ооооитЕНИ стактенняї цоЛкУ віти Адже школа здавна була - о Л. Первомайський, П. Усенко, Н. Забілата композицію унікальної дошки рядки з вірша, | нього відповідне. Пояснення самого класно- | храмом, поріг якого переступали шанобливо. з багато інших присвяченого поетесою своєму батькові: го керівника зводяться до самостійного | Куди ж воно все поділося? І кого освітяни в золі
Дуже влучно, з щирим захопленням схарактеризував організаторськимй хист С. Пилипенка у своїх спогадах В. Сосюра «Пам'ятаю літературні вечори в Селянському будинку в Харкові. Як пахли вони юністю і весною... І всі вони пов язані для мене з образом чорновусого, з мармуровим обличчям, високого і стрункого красеня Сергія Володимировича Пилипенка .. він наче зійшов з українських фресок, син великої України, який віддав своє життя
меморіальну дошку «лицареві доби» українського відродження.
На урочистому відкритті дошки виступали харків'яни та гості з Києва - міський голова Харкова М. Пилипчук, члени Спілки письменників (Р. Іванченко, А. Перерва, Д. Перепеляк), доцент кафедри журналістики КНУ О. Мукомела та інші. Вітальне слово на честь увічнення пам'яті С. Пилипенка надіслали Голова держадміністрації Харківської області О, Дьомін та академік НАН України М. Жулинський, який керує нині, як С. Пилипенко 70 років тому, Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка.
Серед присутніх на урочистостях були люди, які особисто знали і пам'ятали Сергія Володимировича, його молоду дружину, красуню Тетяну Михайлівну, двох його
Хай проб'ється голос мій крізь час, землю й море, я тобі свою пам'ять несу, і любов, і тугу, і горе
Роксолана КАРДИНАЛОВСЬКА
На світлині: Останнє фото подружжя - Сергія Володимировича І Тетяни Михайлівни Пилипенків, Харків, 1932 рік
України
шовіністами чужоземної
Тернопільське міське об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка обурене затвердженням народними депутатами України у першому читанні законопроекту про середню освіту в Україні з вилученням у ньому статті про обов'язкове вивчення державної української мови в усіх закладах середньої освіти
Маємо повну підставу бути переконаними в тому, що депутати, які проголосу-
вали за таке рішення, не відповідають статусу народних обранців, а є агресивними | країни, які слугують не своєму народові, а догоджають правителям іншої держави Вважаємо іїХній вчинок антидержавним, принизливим
ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ п.Л. МІ
ГОЛОВІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ п. О. ТКАЧЕНКУ |
МІНІСТРОВІ ОСВІТИ УКРАЇНИ п. М. ЗГУРОВСЬКОМУ
зовсім ніяк, покладаючись на отой виданий колись підручник з переважно усталеною від застійних часів лексикою і тематикою, подеколи навіть і союзним гімном. Аби діти вчились і ми не забували, що «союз нерушимьгй республик свободньгх сплотила навеки великая Русь»..
До речі, на уроках співів учнів навчають пісень, уже відспіваних історією: «Я шагаю по Москве», «Хотят ли русские войнь(», «Песня про Алешу», «Березовьгй сок».. Ліпшого репертуару не придумаєш. Причому жодної пісні -- українською мовою.
Та, окрім дітвори, ніхто з того не дивується. Освітянські чиновники старого гарту, вочевидь, вбачають добру для себе ознаку: не сьогодні-завтра усе повернеться на крути своя, тож навіщо щось змінювати, реформувати. Більшість зі шкільних підручників такі старезні, що просто розсипаються від одного
дотику.
читання підручника. Сама вона воліє бути відсутньою при цьому, мовляв, упораються самі. Та й не така вже й велика біда, коли на якихось кільканадцятеро двійок поважчає класний журнал.
Наведу один курйозний випадок із самостійної роботи мого сина. Треба було деякі слова перекласти з української мови на російську. Син доволі швидко упорався з цією роботою, спіткнувшись лише на одному: як перекласти слово «вивірка». Перепитав у мене. Я відповів --«бєлка». Другого дня, повернувшись зі школи, хлопець мав до мене претензію, що слово перекладене мною неправильно, вчителька за це знизила оцінку. Вона сказала, що «вивірка» перекладається на російську не «бєлка», а «виварка». Коментарі, як мовиться, зайві.
Та мене це аж ніяк не здивувало, більше вразили ті маленькі хитрощі, до яких повсякчас вдаються педагоги 45-і столичної. Досить часто декотрі з них пояснювали матеріал нашвидкоруч або й зовсім не пояснювали. Для тих, хто все-таки хоче щось знати, існують позашкільні заняття, платні, по три долари за годину. На них усе пояснюється дохідливо, без поспіху. Вкладають до свідомості школяра усе як годиться на традиційному сумлінному уроці
Дивуєшся тільки, яких грандіозних пере-
спогляданні довкілля. Це етика й естетика навколишнього середовища. Чи наповнюватиме душу школяра оте повсякденне споглядання нехлюйства, того понурого запустіння усередині, а ще більше, навколо 45-1 столичної школи. Усередині -- посиротілі майстерні без верстатів, кабінети без мікроскопів та інших навчальних технічних засобів. У коридорах, особливо поблизу туалетів, можна пройти хіба що в протигазах.
Подихати чистим повітрям дітям навіть під час великої перерви забороняється. Мотив заборони: діти курять, вживають алкоголь, наркотики.. Той, хто поруч проживає, тепер не може навіть забігти додому поїсти. До шкільного буфету багатьох школяриків не тягне через оту саму антисанітарію і неїстівний вигляд страв. Але хіба це педагогічно чи виправдано валеологією чи якимись санітарно-гігієнічними нормами, щоб
тому бедламі винуватять, колишню чи теперішню владу? А можливо, вся справа в нас самих, бо ніяка влада, ніяке середовище не зможе перекреслити в людському серці ніжність і любов, чуйність і порядність, співчуття до ближнього і непогамовну прихильність до дитячої відкритої дуппі.
Отака вона 45-а школа, розташована водному з куточків української столиці. Стоїть, здавалося, у чудовому природному заповіднику: з одного боку духмяні садки, з другого -- барвисті квітники, неподалік -- Сирецький гай. І земля тут така, що навмання ввіткнута вербова чи березова галузка миттєво проростає запашним деревом. Але.
Але понатикали скрізь іржавих неоковирних коробок-гаражів, запаскудили шкільний зелен-двір собачим послідом, перетворили земний рай у смітник -- побутовий і духовний. Немає вже тут краси і ніколи не буде. Бо керують усім цим особи, позбавлені потягу до прекрасного, до естетичного сприйняття світу в усіх його барвах, нездатні зрозуміти дитячу раниму душу. А звідси 1 черствість, брутальність, які заполонюють внутрішнє чуття дитини. Вона стає глухою й байдужою до пізнання великої таїни природи і світу.
Ігор РУСАНІВСЬКИЙ
і непдним, яким передбачає повне зроайщення громадян України Керівники жодної! країни світу педіонего антидержавного блюзнірства не опускають. Тому ще більше дивують ( щоб не сказати відвертіше) Ваші необгрунтовані безпорадність, пане Президент І пане Голово, у вирішенні питання про
«ЗЕРНО, КИНУТЕ В ЗЕМЛЮ» --
так називався вечір, що відбувся 29 вересня у Будинку вчителя з нагоди виходу в
айдужість І світкнижки Анатолія Русначенка «Національно-визвольний рух в Україні. Середиержавну українську мову ще и у час вдзапанення /-х роковин незалежності на 1950-- початок 1990 років». Автор побудував дослідження на матеріалах судових | країни. Чому І доки має тероаги наро незалежної країни залежність від чужої! справ політв'язнів, на документах КДБі ЦК КПУ. | | Украї шувати | короста зна зу; держави?! | доки парламентарі Кр УЛ у емСтУЛИавасідадцях Практично вперше маємо цілісні нариси про діяльність низки організацій: групи
; Ради України іноземною мовою , | вер магаємо під ас другого читання у Верховній Раді України вказаного вище законопроекту відновити в ньому статтю про ОБОВ'ЯЗКОВЕ вивчення державної української мови в уах закладах середньої освіти України Наше категоричне «НІ!» антидержавникові на теренах України! Потрібно мати за честь знати досконало | державну українську мову, ВІРНО І повсякчас служити незалежній Україні!
«Об'єднання» (1956--59), Українського національного комітету (1956--61), Української національної партії (1961--67), Ходорівської групи (1958--62), Української Робітничо- Селянської Спілки (1959--61), Українського національного фронту (1963--67), про робітничий рух. Суттєво доповнює книга знання щодо формування багатопартійної системи,
Особлива цінність книги Анатолія Русначенка -- опублікування 134 документів цевівських, кадебістських, самвидавних і тих, що власне самвидавом не стали, бо були заарештовані.
Книга, що побачила світ у видавництві їм. Олени Теліги, переконливо доводить, що здобуття незалежності стало результатом неперервної і цілеспрямованої національно-визвольної боротьби тисяч хоробрих чоловіків і жінок, які засвідчили незламний дух української нації.
У роамові взяли участь відомі вчені, політики, учасники національно-визвольної боротьби, як-от Василь Лісовий, Василь Овсієнко, Микола Плав'юк, Євген Сверстюк. '
Д. ЧУБАТА, голова правління, | депутат обласної ради
р 5 Перше читання законопроекту про середню освіту в Україні і вилучення вому статі про обов'язкове вивчення державної української мови обурило ромадськість бедакція газети отримала десятки листів від своїх читачів, передала їх
| депутатам Верховної Ради.
Ме! б І
(письмєчІИк 9 40. Слово ПРОСВІТИ |
шкаву, яка кличе до чогось. Й зараз бере цю літературу і каже: що ж це таке? Ми ще не маємо ПОВвнОциної держави, не маємо матеріального достатку, маємо обвал гривні і т. д,, а вони пишуть про щось таке, що треба розшифровувати, або те, що взагалі не стосується нашого національного життя. Література перестала бути чинником політичним, чинником національним. І тому люди втікають від літератури, не читають книжок -- не мають за що ті книжки купувати. Люди не мають за що дотягнути від зарплати до зарплати (якщо та зарплата ще є) і починають виголошувати найгірший абсурд: «Мені такої держави не треба!». Я в такому випадку питаю: «А що тобі треба?! Польської держави?! Московської, турецької держави? Ги можеш мати тільки одну державу: Україну на Україні. І маєш таку державу, то розбудовуй її, витягай п, працюй на неї, Бо це матимеш ніякої -- будеш ніхто, залишишся у вакуумі або будеш рабою Москви чи іншого якого сусіди, які колись покуштували українського меду 1 забути смаку його не можуть». Ми мусимо зараз бути войовничими митцями, мусимо мати войовничу культуру, мусимо боротися так, як боролися наші попередники. Пригадайте собі, з чого починалася ця остання Українська революція? З
РОМАН ІВАНИЧУК; НА НЕБ/ -- Б ОГ,
книзі, розвинув у другій і третій, вони набрали актуаль- ) ного звучання -- тобто тогоденного. Моє ставлення до з, Р ДР р | | | нинішнього політичного життя не змінилося. перспективі нашого життя державного і идуть на лтера гу ри ( амвидав ви! отовляли , читали, оре ва-
Одне, що мушу сказати. Я залишився оптимістом, я копповання матриць чужих, ЩО Не БВІДПОВІДаЮТ:Ь нашому ди сідали | за НБОЇ о В 1 юрму; роде Зі Рожа З із вважаю себе завзятим чи, як іноді жартівливо говорю, -- Національному духові, або шукають виходу у якихось ророти г але гворила: Я боротьба, відбувалає я борот ьба. З. телячим оптимістом і повторюю: «Благослови, душе СИтуаціях, які віддаляють їх від найпекучіших проблем епер все це відпало А ворої той, який прийшов, який моя, Господа за те, що ми діждалися і вибороли дня ії идуть у вигадані ситуації, яких у нашому ХАКІ Ме порве С ДН 5 дуже легко з ЦЬОГО ки ЕМ а ГЬ я і | незалежність Українл». Все, що відбувається зараз у | ІСНУВАЛО. І таку літературу нам подають -- вона перестає ЛЕ УДО речі, повною мірою викорис говує те, від політиці і що ми чули ІЗ зали Верховної Ради, звичайно, бути НОСІЄМ НОацІОНАЛЬНОЇ ІДеЇ, Можливо, ЩО Я ТУТ ЧОГО НІШ! МИТЦІ ВІДМОВЛЛИСЯ. | Й одивітьс Я, як наші
тоталітаризму -- осьяк віп дружно плеще, коли виступає з антиукраїнською промовою Геннадій Селезньов, .
Л. Г.: Тобто ці люди впернені, що вони не пропадуть,.,
і, Г.: Пе пропадуть, бо прийшла демократична лада, ніхто нікого не притягає до відповідальності за аптидержавну діяльність, антиукраїнські висловлювання г вони при владі. Гарод добре бачить, хто стоїть при владі: не Рух! «Просвіта» пішла на маргінес, партії порозколювалися, владу зайняли ті, хто мав її Й рашше, тУтьки під новою геральдикою, під новою символікою, використовуючи п для своєї чорної діяльності. Народ зневіріюється. І якби література, яка проносила національну ідею в імперії протягом століть і до шпишнього дня, якби вона мала ту саму функцію і ту саму опінно в людей, то ми би стояли на тому самому різні. Але коли культура в ліодей відсутута на другий план.,,
Л. Г.: Зараз припадає 17 копійок на душу населения витрат на культуру... І: А маскультура -- чужа для нас -- іде повним ходом, коли молоді гворці, які є порядними і таланорвитими, я їх добре знаю, -- але вони зневірюються У
б.
пл
Любов Голота: Ромате Івановичу, я так само, як і читачі «Слова Просвіти», мріяла про з густріч із Вами на сторінках нашої газети. І боялася цієї зустрічі: коли людина створила півсотні книг, коли так багато зробила як політик, коли саме під Вашою рукою у Львові було створено Товариство української мови І саме у Львові вийткла їдея реорганізувати його у Товариство «Просвіта», -- то кожна, мною названа Ваша іпостась могла б стати темою окремого інтерв'ю, окремої розмови. Але день сьогоднішній вносить корективи, і щойно ми з Вами удвох прослухали виступ Геннадія Селез-
ньова у Берховши Раді, чули, як половина залу аплодувала ідеї вступу України до «славянского брат- СКОГО СоЮЗа», а половина з вигуками «Провокатор/» покидала зал... І мені пригадалася фраза, якою Ви розпочинаєте свою книгу «Благослови, душе моя, Господа...»: «Живемо в добрі, коли політики або нічого не знають г не можуть передбачити майбутнє, або суть безсилі коригувати хід Історії...»
Що б Ви сьогодні записали до свого щоденника ?
Роман Іваничук: Я закінчив другу й третю киигу цих спогадів і залишаю ворота відкритими -- думаю, що буду
Ж "Я прикро. Але я не сказав би, що дуже небезпечно. Небез. перегинаю вправо чи БедБО, СМ певен того, п о пларатура о | особ. ТИВО оно за оморні ко я КЕ сб . о пеки тут великої нема: ніщо вже не поверне Україну в | Передусім повинна бути естетичною категорією, | 5 дріо язкові історії з життя чі хе; ? Другоряд Ех
| страшне їмперське лоно. Але ми ще будемо переходити багато дуже втратили на тому, що заангажували літературу | рос ськими артистами, ЯКІ нецілаві назвіть грог Іянам; цу ВЕЛИКІ бар'Єрії, тому що люди наші, народ наш ще пе | ПОЛітично, але у нас іншого виходу не було. Тепер новим р ут п едляти про єдину (0 усвідомі , що! таке. незалежність. Не усвідомив, що двордям Умеене у що ми маємо творити ЛОтькИ пост и УВУ пото нд алко МИТ . - незалежність це є найнормальніший стан людини, ЄСТЄТИЧНІ, ЯКІ не матоть жодного відношення до КИТТЯ | Не С й ек а. мою / спубкотаціисі кистієс олмичий УРАН 5 найнормальніший стан народу. І якісь невитоди, бідність ПОЛІТИЧНОГО, матеріального, тільки пошуки якихось . 1.3 Імало того, вони соромлять ре
псевдобарокових форм. Цеє, Тому література перестала бути тою матерією, яка несе національну ідею. Можливо, прийде той час, коли вона не муситиме цього робити, але вона завжди буде національно заангажовано! Том У не можна понижувати той заданий тон національної, заангажованої, політичної літератури, доки висить над нами загроза національній ідеї. не за те, щоби всі кричали «Слава Україні!» і носили вишивані сорочки; я не за те, аби всі в кожному рядку повторювали патріотичні інвективи чи фрази, але поминати, виминати це зараз не можна. По-друге. Навіть ця література, яка у певних вимірах є досконалого, не доходить до людей, тому що книжка дорога, не видається, пропадає в рукописах, тому що видавці шукають спонсорів для літератури, яка має попит на дешевому ринку.
І від цього теж апатія: читач звик читати літературу
ками національного відродження. Вони вважають, що це щось таке, що принижує їх, робить їх смішними іт. д. Це сталося ось буквально на наших очах
Л.Г: Саме тому я хочу й спитати Ває, -- чому так багато нинішніх письменників, коли йдеться про Україну, вдаються до іронічного тону. Чому? Вам завжди вдавалося уникнути кон'юнктури, Ви ж не належали До ТИХ письменників, які писали два «виробничих» на один ІСТОРИЧНИЙ ТВІр або, скажімо, Ви завжди знаходи- ЛИ ОТОЇ ВОЛОСИННИЙй МІСТОЧОК, ПО Якому проходили... Це було відчуттям правди, струни, якоїсь відповідальності І ВІДПОВІДНОСТІ СВОЄМУ генетичному КОДУ, своєму родові, - своєму талантові... Що зараз відбувається 7 Я думаю, що не лише я задаю це запитання
Р. Ї.: Я вважаю - трішки буду заперечувати тому, що сам щойно сказав, -- що літературний процес
- (о Жинестачі ще.не значать, ЩО В усьому винна Україна т нинішня, яку ми проголосили сім років тому. В цьому винна система совєцька, яка знищила -- по-першє, З господаря, знищила українську ідеологію, пригнобила зим українську національну ідею; і народ ще не доріс до | того, щоб на виборах назавжди відректися від страшно- М. го явища, яке здратувало ХХ сторіччя, -- це комунізм і ТОД фашизм. І доки народ, нове покоління не дозріє до того, - | | що треба вибирати у парламент національні сили, а не комуністів, не п'яту колону, яничарів, які й не сплять, а мриоть повернути колишню владу, - доки народ не - візьме владу в свої руки, доти ми будемо шкутИильгати. Але я при цьому залишаюся оптимістом, тому що вважаю -- оцей стан речей, яким він є, він є нормальним після війни. Слава Богу, безкровна, але відбулася
«4 війна, в якій завалилася найстрашніша імперія, яка
овеча існувала в світі. На руїнах її постає нове життя і воно непу тон може ити так гладенько, -- адже відбулася деструкція тай лій . душ людей, деструкція мислення; заважають лінивство, рРУрРУ 1 0 бакавуцсть нен ол пис. ПФУ РА Ло зо НИЙ ЛСЬ МЕНИНИК | діставали 7! У вузах половиту часу витрачали на лжена-
уки -- історію партії, марксизм-ленінізм і всілякі псевдофілософії. Зараз я бачу цілком ійше явище серед молоді. Молодь у нас прекрасна -- я викладаю У Львівському університеті ось уже п'ятий рік, щодня стикаюся з молоддю, з її запитами, її вмінням і її бажаннями. І сімдесят відсотків тих, хто слухає лекції, хочуть мати груптовні знання, знати мови, справжню
ШЛлЯАХхУДОВЕФ ХОвВІИН
Є в тривимірному людському світі особистості, із назвою однієї з книг письменника «Благослови,
фі - яким дано зазирнути за обрій четвертого виміру: душе моя, Господа». Захід цей продовжив цикл села п ВУ ор вони ж бо наділені унікальною якістю -- Духовного традиційних уже зустрічей письменників-просвітян з "З і | т Пш - 2 "ся б 30-річного і і і - і омадськістю з нагоди | р - підготовленим і освіченішим, ніж ми були. Зору; імбо відкритий дар спілкування з самим серцем українською громадськ агод
як Коли буде освіта,
коли буде культура, а культури нема «взагалі культури» -- є національна, то витвориться новий тип людини. І та нова людина прийде в той же парламент, в державні структури. До керівництва всіма ланками держави прийдуть люди, які уболівають за державу. Так що я оптимістично настроєний і буду писати правду, -- як завжди писав правду у всі часи, Не можна людей обманювати, що нам добре жити. Але нам дес зом , що ми живемо у своїй державі.
СВОЄМУ оптимізмі. Але як тоді пояснити ту соціальну апатію, яка в державі панує? Чи не від того, що ми -- маю передусім на увазі і просвітян -- називаємо найваж. тивіші суспільні категорії, скажімо «державна ІЛеОЛОГіЯ», «державний інформаційний простір», "Українська державна мова», а зробити вдається мало...
- Т.: Ні, нам дуже вдалося багато зробити тоді, коли ще соціальної апатії не було. Коли ми боролися проти існуючої на той час большевицької системи, апатії не було. Так склалося в історії нашого народу, що ми навчилися воювати за нашу незалежність, А коли здобували її, то втрачали через заспокоєния, через те, що лідери, які вели нас на боротьбу, самі тої збавляли, самі заспокоювалися ї починали робити між собою всілякі «розборки»: хто більший патріот і на тому багато втрачали. | цим користувався наш ворог, який навчився бути дисциплінованим, який має школу комуніаму -
У : Ви оптиміст, і я думаю, що Ви не одинокий У
Всесвіту, основою основ якого є любов, Художники, письменники, поети -- і то не всі, лише вибрані з вибраних -- належать до цієї категорії.
Справжній письменник -- факел Божий на шляху до верховин людського духа. Вони ведуть лиш горніми шляхами.
Саме до таких людей належить і наш славетний романіст, письменник од Бога, лауреат Державної премії ім. Т, Шевченка (1985), почесний просвітянин Роман Іваничук.
«Ми тепер якраз наближаємося до Митниці, де стоять молоді Митники. Вони ревізуватимуть нас, не пропускатимуть нами створеного, Тая хотів бинатій митниці передати хоч дещицю зі своїх трудів, аби було кому. Наступне тисячоліття витворить нову цивілізацію, в якій матимуть місце елементи антикультури. Якщо ж ці Митники не пропускатимуть краще з напрацьованого нами, ми проноситимемо свій набуток контрабандою». Такі сумні думи хвилюють кращого з кращих трударів нашого красного письменства Романа Іваничука. Ними він і поділився з гостями свого творчого вечора, що відбувся 29 вересня у Кобзарській світлиці столичного Палацу мистецтв «Український дім» під назвою, співавучною
ней
В С С РРРИРЧИЕНН о
о ння
ювілею «Просвіти». Люб'язно надана просвітянам затишна зала, скажу принагідно, ледь умістила усіх бажаючих почути мудре слово сивочолого письменни" ка із зовнішністю пророка. | Гості письменника, гадаю, розвіяли сумніви його щодо прискіпливих Митників: несе ж бо він ) майбутнє щире золото слів, важку ношу надбав для грядущого -- п'ятнадцять романів, щирозлотну новелістику, мудре публіцистичне слово-думу Чи й здолають хоча б підняти, не те що понести цей дорогоцінний багаж уперед новоявлені торговці у Храмі письменства? Та їм і не слід братися: на високу) зорю романіста вдумливий читач (а такий, сподіваює». у нас довіку не переведеться) ітиме до високих небозводів, а не на її тінь у калюжах каламуті вічних мІнЯМЛІВ. й Чалежу до тих читачів, що прочитали майже Веє, написане й опубліковане письменником. л ромчм «Манускрипт | ВУЛИЦІ Руської» поречитую пженвкої РУ "" НІЧОГО захопливішого в наший україн ькій проз - зустрічав. Тут і інтригуюча фабула, 1 хостовірнИ» факт, правда і вимисел гворять справжнє диво; гут! еротика, й демонологія, і містика, й елементи трилер" інтрига 1 фарс, і багато чого іншого, що нині Лед?
сто и РЕ
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
ж Мурат . ча око (оці М їтр -' б Кіно гла. т . РУ -- ПРОВ НН г Рязенідіьнь от - ДР -- льна У ВА м
й певна отв Нє огеННЕНННН свй бе ані
о, о ь
письллєдІЧНИк Я ЧАС
(пово ПРОСВІТУ
розвивається ії бле. Нинишні письменники хочуть себе розшнурувати вони були в мундирах
/Ї І і|72. як вБИЧНІЇ ОС, ерозшнурувати» НІЧОГО пкавого не вІатося и ве ужюк рок їй мали за собою «Мальви» г мати Фіографію. Я нинішню ситуацію в ітературі навіть не назвала б «війНОЮ батьків і ДІіТСІЇ»
у минішніх сорокарічних немає таких літературних пафій, яку, скажімо, мали ви, сорокарічни й Івани-гук. Чиє вона, приміром, у сорокарічного Андруховича 7 оС Р Ви знаєте, я маю дуже гарні стосунки з молодими письменниками 1 ніколи на них не бурчу, як це люблять робити мот ровесники в Києві, алея їм кажу «Хлопці, ви задовго бавитеся в літературу. Вам уже сорок років. Я в сорок років написав «Мальви» -- тобто М робив ге, що мав робити З ЦЬОМУ ВІЦІ. Я пе кажу, що це геніальний твір, але я у своєму рості підійшов до акогось верхнього рубежа « вони бавляться далі Я читаю, шукаю, але не ШаходЖу великої прози. Ф їарна посзия, є гар повели, а велика проза, яка є обличчям літератури, -- п немає. Я поолю твори Андруховича, але він єдиний, я не можу назвати іншого, хто б писав такі об'ємні грунтовні речі, в яких він освоює Нові пласти життя -- духовного І земного... Хлопці задовго бавляться. Я їх іноді порівнюю з табуном прекрасних коней, які летять, налазять одне на одного, гризуть гриви, кусаються-б'їються, сміються аоо кричать, або плачуть - |НОЗНаЮТь, ЩО Далі робити. Тепер того стрімкого бігу вперед нема. Тепер коням треба впрягатись у плуг, у Оорону і тягти того воза, наладованого словом незалежність, Треба те слово наповнювати! "кацо духовно ми не наповнимо ті міхи порожні або пнапідпорожні, то ми ніколи не матимемо досконалої незалежності. Я зпаю, що коли я ув депутатом Зерховної Ради ХІЇ скликання, то завжди вискакував на грибуну, коли ишлося про духовну культуру, мову іт. д. Мої однодумці, яких я щиро люблю, казали: «Романе,
' б
є важливіші справи, ніж культура!». А я відповідав: « | (ема важливіших с прав, ніж культура! Р Бо З культури формується людина ми ж не твар Божа, яка може
упайити пасовисько оре бути ситою 1 задоволеною. Миє люди, і ми мусимо передусім зберегти, мати культуру. Бо хліб не вродив нити -- вродить на другий рік. Завод закрився -- на другий рік відкриється. А те, що втрачене КУЛЬТУРОЮ, - МИ НавіІТЬ Не будемо знати, що мивтратили, уже потім, коли прийдемо у кращі часи, у наступне тисячоліття, в якому, я переконаний, Україна буде багатою і щасливою». Але втрат ми понесли уже дуже багато -- за час нашої незалежності Через неувагу, через нашу апатію, через нашу ігнорацію справжньої войовничої, заангажованої паціональної літератури.
АЛ. ГГ: Чи звернули Ви увагу, Романе Івановичу, що наступ на українську мову, українську культуру з боку ПРОКОМУНІСЄТИЧНИХ антниукраїниських сил завжди загострюється в часи економічно неблагополучні?
Р. І.: Це робить ворог, це робить імперська російська агентура, це робить п ята колона іт. д., бобез мови народ не існує, без мови народ стає бидлом і його легко апрягти ХТО парод без мови?! Зрештою, ми вжемаємо оди такий народ, яким свого плосколобого ката називає «бацька». І в нас іде до ТОГО, що скоро наш народ Ткаченка батьком називатиме чи Мартинюка, який є щаклятим ворогом Української держави., Ми для того є батьками, є вчителями, щоб, маючи відповідний віковий ценз, виховувати молодих культурних діячів, щоб вони зайняли наше місце 1 робили те, що належить у молодій
державі. Бо агенти імперії, як тільки стає голодніше, висувають питання приєднання до Росії, де набагато голодшше, як у нас. Гак, звичайно, ми повиниї вийти з
екопомІЧНОГ кризи, але не повинні відступати: у мене великі претензи до ни Штього складу депутатів, - чому вони промовчали, коли сьому статтю проголосували? Я можу це сказати М. Косову, П. Мовчану, Д. Павличку, - чому вони промовчали, чому пе кричали так, як сьогодні, «Ганьба!» 1 «Провокація!». Я слухав, ждав - чомусь пропустили... Ну не можна цього робити! Наприклад, - чи з намови, чи з політичної педалекоглядності
спинається на ноги, настільки добірно дозовані, що не викличуть жодного переситу в справжніх гурманів від читання, лише естетичну насолоду. Дух середньовічного Львова відтворений настільки майстерно й умпло, що читач, захоплений виром подій, сам стає сппвучасником цього то веселого, то вельми печального карнавалу... Писалося ж багато чого із натури, з сьогодення
Які ж бо величні герої творять фабули інших романів Романа Іваничука -- справжні титани духа Гван Франко, Маркіян Шашкевич, Микола Гулак!.. їхня життєва мудрість, їхній високий геній освячують кожну сторінку, написану людиною з їхнього ж ряду.
«За письмовим столом я найбільше можу зробити. Бо це - моє. Коли сідаєш за стіл, Відкриваються канали підсвідомості, - ділиться письменник секретами своє! майстерності і небажання знову йти в політику. -- Ті канали відкриваються всього раз, потрібно лише упіймати ту мить І вона -- неповторна. Я ніколи не мав вільного Часу й не знаю, коли я встиг написати тих п ятнаддцять романів. Гось нарешті закінчив цикл, яким тягнув Із ХУ століття нашої історії. Останнім у циклі буде роман із часів УПА «Рев оленів на розвидні», прототипом якого є моє рідне село... | ось той Храм, який я зводив тридцять років, я вирішив довершити банею і хрестом: триптихом філософських повістей, зібраних в одній книзі «Смерть Юди» (крім одиойменної повісті - шце «Єрангеліє від Гоми» та «Ренегат») - про три категорії, які досліджував, -- сумтв, зраду, роздвоємня особистості...»
сь ЗП ЕВНВНИННВННИХОНН ОЖНИИТУИО и
Президент в інагураційний промові сказав про офіційну мову. До того, - а я з Донбасу не вилазив, коли був депутатом, була зовсім інша ситуація -"- ЛЮДИ почали розмовляти українською, газети відкрились, школи, гімназії українські в Донбасі! І тільки прослизла ця фраза погана, -- як це одразу піддало духу нашим противникам, «Просвіта» завалила листами Шрезиденга, він відкликав цю фразу, сказав, що це була помилка, - але виправити це не вдалося. Був зроблений допуст - поганий. Ось чому наші депутати Верховної Ради повинні бути завжди на сторожі. Бо те, що на папері, стає документом у руках противника, який до того ще й посилається: « нКрод так хотів...» А народ нічого такого не хотів! і
ЛІ. Г.: Романе Івановичу, пишучи історичні романи 1 багато написавши з історії Львова, історії Галичини, Ви ніколи не розділяли Україну на дві половини у своїх гворах, -- рівно написали і про Східну, й про Західну Україну. Історія українська у Ваших творах почала виходити на паралель з історією біблійною. Я бачу, що Ваші романи, які навіяні біблійною тематикою, без якої найбільші письменники не живуть, -- мають українські реалії...
Р. І: В менетрішки інакше вийшло. Раніше «Смерть ІОди» чи «Євангеліє від Томи» неможливо було видати, але коли стало можливо, я зрозумів, що той великий цикл -- тих дванадцять історичних романів, у яких я прослідкував історію України від ХУ століття до нашого дня, треба накрити так, як накривають церкву чи каплицю -- банею 1 хрестом. Вічні категорії були -- я їх досліджував -- в усі часи, в усі епохи нашого часу. Але такі вічні категорії, як зрада, сумнів і роздвоєння митця на земну істоту і на неземну істоту, -- я неставлю себе так високо, але то так є; поет неможе бути тільки земним або тільки небесним. Архипенко казав, що митець мусить стояти одною ногою в реальному світі, а другою в ірреальному і тоді буде добрий твір. Бо якщо стати обома ногами в ірреальному світі -- виходить абсурд, коли ж у чисто реальному, то виходить публіцистика і втрачається художність. Ті вічні категорії, про які я кажу, я хотів прослідкувати в іншому матеріалі: як вони звучать в інших книгах -- у вічній Біблії, у тій вічній історії пошуку духовного життя -- екзистенції своєї в духовному витворі... І в мене то вийшло. Я зрозумів, що ті категорії, які я досліджував у матеріалі української історії, вони є придатні для української історії. Але вони звучать як категорії вічні і у зовсім чужих площинах історичних. І в мене вийшла книга «Смерть ЇОди», якою я накрив, мов банею, всю ту свою хату, яку я будував, свою каплицю... Я не кинувся в інші теми -- я послідовно перейшов від національних тем до загальнолюдських, бо ми, як нація, як народ, належимо всьому світу 1є в контексті світовому, тим більше тепер, коли ми стали незалежними і нас світ уже бачить.
ЛП. Г.: У ваших творах Ви великої ваги надаєте жіночим образам, .,
0.1: Моя Марія Магдалина в «Євангелії'від Томи»
а»дкКЕеЕЛлеБбБОЖжИІИЙИНА леодеськоОоГОодуУХА
Важко повірити в те, що письменник, звівши свій Храм, спочине на лаврах, коли, як зізнається він сам, має тепер більше вільного часу: перо в таких руках ніколи не ржавіє. Печальне інше: ще десять років тому видано твори Романа Іваничука в трьох томах. Тож справедливо зазначив на відкритті вечора голова Всеукраїнської «Просвіти» Павло Мовчан, що «слід уже подумати про нове, хоча б десятитомне вибране...», Такі реалії, що вітчизняне книговидання вже на останньому подиху. А твори Романа Іваничука ніколи ж не залежувалися на книжковому прилавку, запруд-
женому нині примітивом. «Його енергія -- назвіІДВОМОВУВанННЯ, а не на втрати», -- зазначив Павло Мовчан.
І з дружнім щирим словом говорили про письменника його колеги по перу, «бойові» побратими-патріоти Дмитро Павличко, Михайло Косів, Іван Драч, народна артистка України Лариса Кадирова, перекладач 1 видавець із Німеччини, член Німецької гільдії книтарів Анна-Галя Горбач, землячка й відомий перекладач зі
скандинавських та англійської мов Ольга Сенюк та ПИ. ,,
І до усього сказаного хочеться долучити іще слова
самого Романа Іваничука: «..Третє тисячоліття дасть воло народамі ».
Володимир ГЕРМАН
- образ жінки, яка великою любов'ю покрила своє земне, ншице життя, яке вона, не зі своєї волі, мусила прожити. Вивершення жінки, піднесення жінки із низів духовних до вершини духовної я побачив у ній. І завершив тепер Марію Магдалину в образі Прімавери у «Смерті МОди»,
Вона ходить по дну землі, а має велику духовність |, врешті, та духовність розкрита очима Савояра, художпика, який не міг знайти сюжету для свого полотна.
Л.О Г: Читаючи Ваш роман і доходячи очима до рядка, де вступала в дію ця Ваша героя, я невідомо чому буквально чула волоські мотиви -- музику. Відтак думаю, що це не просто літературний образ -- це якась Ваша Вічна Жінка.
Р. 1.: ...Вічна жінка зі снів... Ми живемо в Космосі, який чуємо іноді тільки вві сні. То є ірреальний світ, який існує тільки для ООН КИМ: який має уяву, збуджену повим задумом. Йому починають снитися дивні сни. Мені теж починає снитися жінка, якої я не бачив ніколи в житті, яка дуже красива, -- мені здається, що вона мала бути моєю долею. Цей сон приходить до мене тоді, коли я в нових пошуках, коли відчуваю оту
оздвоєність митця, про яку Вам говорив раніше... Ось
рімавера і стала цією жінкою -- вона змушена співати по кафешантанах, віддаватися за гроші, -- і нарешті вона полюбила. Ї нарешті її любов відкрила людина, егоїстично закохана у свій талант, і зрозуміла, що таланту без жінки нема. Він тільки з нею може бути талановитий. Я возвищую жінку на найвищий п'єдестал - Матір Божу, Марію Магдалину, Мадонну і ту земну жінку, яка стає рівною їм. Бо хто ми є? Ми є витвір Божий, Господь створив нас по своїй подобі і дав нам мозок, тільки заслони поставив -- щоб ми того не бачили і того, Бог управляє нашим мозком, і я в це вірю. Ми Господні творіння, і жінка -- найвища серед нас, бо вона народжує. Вона мусить бути здорова, мусить бути талановита, бо від неї йде пове покоління, яке будує нове життя. Я завжди ставився до жінок з пієтетом змолоду, і, незважаючи на поважний вік, я далі люблю жінок і ставлю їх на вищий рівень, ніж чоловіків, -- у сфері не практичній, а у сфері духовності. |
Ось чому я люблю еротику, але гидую порнографією. Я знаю, що таке любов у житті, я мав любов, і якби її не було, то й не було б усіх тих жінок, змальованих у романах; я завжди шанував це почуття -- це моє, це мій гріх солодкий.
ЛП. Г: Але ж і Слово -- це любов. Що таке зрада в слові, що є служіння Словом?
Р. І. : Я слова «зрада» не знаю у своєму житті - маю на увазі зраду слову, зраду переконань, зраду Батьківщині, -- це є чуже для мене.
Служіння Словом... Може, аж занадто я передавав ваги тому, що пишу. Я знав, що живу в такій страшній системі, де іншої зброї, ніж слово, нема. Ї я ставив слово замість зброї. Один раз вона була сильніша, другий слабкіша, третій -- зовсім слабенька, але то була моя зброя -- я іншої не мав. Я надавав їй великого значення і в житті літературному, і в житті своєму. Ось це є служіння словом. А служіння слову? Це моє життя -- іншого я не мислю. Так як в повітрі є суміш азоту й кисніо, без яких людина не живе, так і для мене немислиме іштше життя, де б я не писав. Я:гіноді сам дивуюся, що так багато написав. Але я то мусив написати. Бослужіння слову є спосіб мого існування. Я немаю іншого інструменту для самовираження, для розмови з ліодьми. Хіба, можливо, коли був би хліборобом, то так само віддано працював би на землі.
Л.О Го Романе Івановичу, Ви, либонь єдиний із депутатів Верховної Ради ЛІ скликання, хто, відбувши свій термін, відмовилися знову балотуватись?. Чому?
Р. Ї.: Я не хотів іти в політику. Але виконав волю ліодей. Я з-за стола письмового не збирався виходити, ія 3-3а нього не вийшов, а переніс його сюди, в Київ, ітут продовжував працювати. Я не став повноцінним політиком, але я не перестав бути повноцінним
літератором. Я зробив усе, що міг, і чесно працював у парламенті. Але коли була проголошена незалежність, то я пішов за свій робочий стіл, дея знав, що робити. І, по-друге, є такий ще закон. Колись я писав трилогію - зараз я трилогій не пишу. І коли я переглядаю її зараз, то бачу -- перша частина краща, друта -- слабка, третя -- зовсім слабенька. Отож, ліодина не мусить робити ту саму роботу -- вона повинна її міняти. Якщо Ви помітили, з мене кожен роман в іншому ключі. А трилогія мусить бути в одному клочі. І видихається людина зовсім. Я чув, що я як політик видихався, -- я своє зробив чесно, алето не моя робота. Моя професія - перо. Інше -- не моє.
Л.О ГО Романе Івановичу, які у Бас погляди на майбутнє «Просвіти», Спілки письменників України?
Р. Ї.: Я не маю жодних сумнівів -- партії відходять,
а «Просвіта» буде завжди, буде потрібною людям, нам школи не буде забагато «Просвіти».
Я вважаю, що Спілка письменників не віджила, -- не вичерпала своїх можливостей.
ПОГ: Як Ви думаєте, керівники нашої держави читають українську літературу?
Р. І: Ні, не читають. Хіба що їм підсувають, -- я, наприклад, подарував свою книжку Л. М. Кравчуку, Виг сказав: «О, мені подобається, як Ви про мене написали!» Я питаю: «А решта?» «А решту я не мав часу читати...» Я розумію, що президент не має часу читати, але як ліодина може жити без книжки -- не розумію, Хоч я думаю, що Гавел читає. А він теж президент.
ЛП. ГО Чи можете назвати якусь історичну паралель, яка не дає Вам спокою?
Р. Т.: Історична паралель напрошується така, що я навіть боюся про неї говорити: УРГР і нипішня Україна. Ми" робимо помилки -- такі, які робили Грушевський, Винниченко, але їм було тяжче, Вони були першими і воювали, А ми повинні бути розумнішими, хоч паралель 918--1998 року напрошується... Хоч імперія розпалася, але бути країною третього розряду соромно.
ЛОГО Який Ваш життєвий девіз
Р, І: На небі Бог, а па землі -- Україна і більших спятощів для мене нема!
Розмову вела / записала Любов ГОЛОТА
ч Й етан за и
14 1 4
Слово ПРОСВІТИ
1987--199)-й - роки діяльності Клубу шанувальників української мови при Спілці письменників. України.
Саме тієї трагічної доби українські інтелектуали, і серед них Юрій Мушкетик, Сергій Плачинда, Іван Ющук, Дмитро Чередниченко, Дмитро Павличко, Анатолій Погрібний, Андрій Бурячок, Павло Мовчан, Олесь Лупій, Орест Сливинський, Нотолко Поклад, Микола Кагарлицький, усвідомивши страхітливе становище нашої мови, почали бити на сполох. Тоді, навесні 1987 року, і зродився Клуб шанувольників укроїнської мови. Спершу його відповідальним секретарем, а згодом і керівником був професор Іван Ющук -- педагог, письменник, перекладач, який керував діяльністю Клубу безперервно, вдало поєднуючи цю почесну громадську функцію з викладацькою справою в Київському педагогічному інституті іноземних мов.
Отже, як воно вперше завируволо, те джерельце Клубу шанувальників української мови? До речі, перше в Україні.
На засіданні Ради СПУ з охорони пам'яток історії та культури під головуванням Сергія Плачинди 23 березня 1987 року було розглянуто перше питання: створення Клубу шанувальників української мови. Власне прелюдією до цього питання стало виголошення листа Івано Ющука, з яким він звернувся до голови Ради Спілки
письменників України, - «Про створення Товариства сприяння культурі укроїнської мови». Цю ідею рішуче підтримали письменники Микола Когарлицький, Степан Пінчук, представник редакції часопису «Соціалістична культура» - усі в залі були за створення Товариства. Сергій Плачинда запропонував об-
рати Івана Ющука відповідальним секретарем. Цей тимчасовий статус-кво так і залишився до кінця існування Клубу шанувальників української мови, тобто до травня 199 року.
Якими ж були перші кроки Клубу шанувальників української мови? ./ Іван Ющук, окрилений деяким втіленням у життя ідеї створення громадської організації, буквально наступного дня побував в Інституті мовозновства ім. О. Потебні АН України, де мав тривалу розмову з директором цієї
ч
поважної установи академіком Віталієм Русанівським.
; Рон бує рофозо о - - - - Свідченням, наскільки ідеологічний спрут обкрутив усе
наше духовне життя, як він володів нашими душами і
-но третьому році «перебудови», було те, що відомий
український мовознавець В. Русанівський, син репресованого у 30-ті роки декана філологічного факультету Київського університету імені Т. Шевченко Макара Русанівського, не дозволив собі більшого, аніж виступити з доповіддю на тему «Ленін про українську мову». Але історична справедливість таки перемогла -- 23
квітня 1987 року відбувалося чергове засідання пре-
зидії АН України, тож В. Русанівський був серед числа тих академіків, яким і досі українська мова чинить повний дискомфорт. Провда, того ж дня ентузіасти Клубу шанувальників української мови слухали грунтовну доповідь Г. Півторака «Діалекти, племена і етнос Київської Русі».
Ініціотор створення Клубу шанувальників української мови Їван Ющук, виступаючи на першому засіданні, порівнював мову з храмом, який необхідно берегти.
Доповідь Г. Півторака викликала бурхливе обговорення, безліч запитань, новіть суперечок. Але мені особливо запам'ятався виступ київської вчительки, яка із сумом повідала про жалюгідний стан українського шкільництва у нашій столиці. Як важко укомплектувати перший клас дітьми, бо всі прагнуть з відомих причин лише до «руського» класу...
Процитую лаконічний запис із «Щоденника» І. Ющука: «27. 09. 87 був у секретаря Спілки письменників України Юрія Сердюка. Він розпитував про Клуб шанувальників укроїнської мови, бо ним цікавиться ЦК партії. | Примчав Є. Лук'яненко з найвищої партійної інстанції, я передав йому теми п'яти
ост проведених засідань:
І. «Діалекти, племено | :. Півторак);
2. «Мова художніх творів» |. Варченко);
3. «Підручники з української мови і літератури для -Тарших класів» |Ні. Шинкарук і О. Бандура):
4. «Підручники для молодших клосів» (Н. Скрипченко);
3. «Боротьба за утвердження української мови в другій половині ХІХ ст.» |В. Яременко)».
Здається, партійні наставники не відшукали в темах виступів відповідної контрреволюції і но певний період заспокоїлися.
Ча одному із засідань нашого Клубу шанувальників уКроїнської мови постоло питання про певні засади діяльності, в основі яких мав бути елемент наукової
етнос Київської Русі»
рий
я я ; я УДО 4 , , ор " я "ин й з ій б чи з , ері пив я ін яр ин па ач РУ я - і ти чу ОС ЕЕ пом РДА ООСТИО С З Гі їі
М
ково в и в
Професор
організації праці. Було вироблено відповідну концепцію | домовлено вивчати стан функціонування української мови від найнижчих ланок освітнього життя до вищих навчальних закладів. Саме тоді й вирішили втілювати цю ідею, вивчаючи стан української мови в дошкільних закладах, школах, профтехучилищах і технікумах, У вищих навчальних закладах, на Українському радіо та Українському телебаченні, в торгівлі, на транспорті, на фабриках і заводах.
Шосте за числом засідання Клубу шанувальників української мови відбулося 22 грудня 1987 року. Тут із аналізом стану функціонування української мови в дошкільних закладах виступив відомий український письменник Борис Тимошенко... Доповідач подав вражаючі цифри: в Україні наявних 22 тисячі 800 дитячих садків, де виховувалося 2 мільйони 600 тисяч дітей, лише ЇЇ тисяч тих садків, тобто менше половини, - українськомовні, але відвідуволо їх тільки 642 тисячі дітей, тобто значно менше половини. Особливих пояснень це не потребувало: дошкільні заклади в сільській місцевості були малокомплектними, їм було далеко до міських дошкільних гігантів великих промислових центрів. Хоча в Одесі та Харкові взаголі не було українських садків, у столиці України із 730 дитячих закладів тільки 20Ї був із українським мовним режимом. Проте якщо додати сюди заняття з музики та фізкультури, які традиційно проводилися тільки російською мовою, то можна уявити, що означало насправді число 201.
У своїй | доповіді Борис Тимошенко вніс низку пропозицій, які базувалися не на колишніх імперських чи пізніших комуністичних формах -- доплати тих фарисейських 30 срібняків за «обрусенив», а | на засадах високої національної свідомості. Пропонувалося, зокрема, українським письменникам взяти шефство над педагогічними училищами для виховання молодої патріотичної укроїнської генерації. Багато цікавих думок під час обговорення висловили викладач Київського державного університету ім. Т. Шевченко Віталій Радчук, викладач укроїнської мови та літеротури Київського педучилища Мо 2 Таїсія Бурлака, начальник управління дошкільного виховання Міністерства освіти України Галина Раратюк, учителька української мови та літератури Любов Забашта. Не відаю, чи багатьом це закарбувалось у пам'яті, оле повідомлення Любові Забашти варте того, щоб згадоти про нього. Йдеться про виступ першого секретаря Київського міськкому компартії України Костянтина Масика на міській нараді парторгів шкіл столиці: «Хай шумлять чи не шумлять, а української мови ніхто не відроджуватимеї!», Категорично, безапеляційно, грубо по відношенню до народу, вихідцем із якого був і сам К. Масик., Правда, будучи не таким уже по-комуністичному ортодоксальним, К. Моасик після проголошення незалежності Укроїни охоче погодився очолити дипломотичну службу України У Фінляндії та зо сумісництвом і в інших державах Північної Європи
Наприкінці січня 1988 року виступ професора М. Жовтобрюхо зібрав богатолюдну зудиторію Клубу
нн
- - - -і п Р
шанувальників української мови. Ишлося передусім про українське мовознавство, тогочасні правописні баталії
У виступі професоро проступола та тривожно думка, що українці на власній землі завжди змушені воювати за утвердження рідної мови. Але наскільки обережними чи заляканими були учасники того зібрання, стало зрозуміло тільки після того, як відомий політв'язень і поет Євген Чередниченко (1914-1994) запропонував підписати листа на ім'я Андрія Громико з проханням розглянути
можливості, щоб:
-- вступними у вищих навчальних закладах були дві мови й літератури -- українська та російська;
-- викладання у вищих навчольних закладах поступово перевести на українську мову;
-- забезпечити студентів підручниками, посібниками, методичними розробками українською мовою;
-ео'Вб університетах, Педогогічних ТО КУЛЬТОСВІТНІХ вищих навчальних закладах викладали як обов'язкові предмети українську мову, літературу то історію України;
" наукові видання публікувати и укроїнською мовою
Після ознайомлення з листом, складеним, до речі, Іваном Ющуком, почався справжній гармидер. Мабуть, кожний хотів продемонструвати, якщо б у листі були порушувані ним питання, то підписав би. Ї коли справа дійшла до підписів, то лише 60 осіб із понад 200
присутніх поставили свої автографи... Метушливі, запальні, обачні, часто обережні укроїнці, навіть ОКТИВІСТИ Клубу шанувальників української мови, продемонстрували типові риси укроїнської мен- ТОЛьЬностІ
Хочеться ще зупинитися на обговоренні стану функціонування укроїнської мови на Українському радіо та Українському телебаченні. Доктор філологічних наук, редактор часопису «Слово і час» навів безліч прикладів того, як не потрібно будувати своїх репортажів та інформацій радіожурналістом. |з його виступу випливало, що наші журналісти немовби навмисне обирають для інтерв'ю тих партійних та господарських керівників, які не ВОЛОДІЮТЬ українською мовою, ігнорують її. Інколи такими репортажами нам, українцям, сСилкувалися довети, що нашою мовою спілкуються хіба що колгоспники, а в містах -- лише окремі прибиральниці або вчителі української мови та літератури
Авторові цих рядків на тому ж засіданні довелося аналізувати чистоту укроїнської мови дикторів та журналістів Українського телебачення. Мої спостереження за мовою працівників УТ протягом липня-жовтня 1988 року вилились у заклик -- рятувати укроїнську мову.
Шкода, що часто горе-фахівці, випускники російських шкіл, відділень російської філології університетів та інститутів, які зростали в російськомовному родинному середовищі, і ДОСІ редагують тексти, які згодом звучать у радіоефірі, з екранів УТ, тобто і далі нав'язують нам норми російської мови. Київські російськомовні недоуки інароадіо, іна телебаченні, в газетахта часописах користуються російським суржиком.
Діяльність Клубу шанувальників української мови була прикладом того українського неспокою, сигналом, що імперія ось-ось сконає. Зрештою, як і галичани далекого 18/3 року творили «Просвіту», щоб піднести свідомість українського народу в Галичині, на Буковині, В Закарпатті, а згодом на Волині та "НІаддніпрянщині, так : представники київської інтелігенції шукали виходу З комуно-соціалістичної темряви.
Діяльність Клубу шанувальників укроїнської мови залишиться світлою сторінкою в укроїнському відродженні кінця 80-х-початку 90-х років, провідну роль у якому відіграли Сергій Плачинда, Микола Кагарлицький, Михайло Шевченко, Їван Ющук, Степон Пінчук, Ганна Ігнатенко, Борис Тимошенко, Світлано Єрмоленко, Андрій Бурячок, Юрій Руденко, Григорій Мусієнко Юрій Огульчанський, Георгій Мамолот -- усі вони були обрані до склоду ради Клубу шанувальників укроїнської мови при Спілці письменників України
(вам ПАСЕМКО,
мауковий працівмик Інституту українознавства Київського маціомального уміверситету імемі Тараса Шевченка
Наш індекс 30617. Передплачуйте і читайте,
розповсюджуйте «Слово Просвіти», Ми -- однодумці!
-Мой ій бі
і
- ТТ
ха фер чезаїе є
- наниьнио пен - зон я Я РАХ РАЕС
моля длЯСат а чКРАЗОГИ
най : ЕРА ро - зостаитни0 тет і
бееслваннннннньо неси п п нн
Продовження. Початок у м. 7--9
«Містечко це більш схоже на село, ніж на місСТО», так промовисто польський краєзнавець кінця ХІХ ст охарактеризував Борщів колишнє повітове місто Королівства Галичини, при кордоні Австро-Угорщини з Російською імперією, а НИНІ сг районний центр Тернопільської област України
Перша згадка про містечко Борщів у писемних джерелах припадає на 1456 рік Саме тоді серед підписів у шляхетських актах уперше трапляються імена «Михна и Пашка з Борщева». Західне Поділля на той час уже близько століття перебувало під владою Королівства Польського. Власниками більшості тамтешніх містечок, як відомо, були польські магнати та шляхтичі, що часто, аби мати більше прибутку з підвладних ім маєтностей, обдаровували їх магдебурзьким правом, Протягом ХМІ ст Борщевом володів дрібний шляхетський рід Дудинських, а пізніше, в ХМІЇ ст, місто дісталося Золотницьким, які й надали Борщеву 1629 р. магдебурзьке право. Міщани дістали привілей на проведення трьох ярмарків та тижневих торгів, а та. кож на організацію цехів. У містечку було засновано комори для складування вина, яке завозилося в Польщу з півдня, -- «мальвазії та мушкателю»; з цих комор вино перевозили на продаж до Кам'янця Подільського и Снятина. Крім того, приблизно тоді ж Золотницькі побудували в місті міцний оборонний замок, споруди якого и досі збереглися на околицях міста, поблизу села Височинці Побудова такого замку в Борщеві не була випадковою як відомо, Подільське воєводство було протягом ХМІЇ--ХМІЇЇ ст прикордонним і часто зазнавало шкоди від несподіваних татарських або турецьких нападів. Цілиий ряд містечок в околицях
Борщева Кривче, Кудринці, Скала- Подільська, Окопи на той час являв собою саме надійно укріплені оборонні фортеці
У ХМІЇЇ ст. містечко дещо зросло, але й тоді воно залишалося типовим для Речі Посполитої! невеликим міським поселенням: посередині -- неприступний і гордий шляхетський замок, навколо якого --
БОРЩІЄВ |
скромні ремісничі й селянські житла. До речі, в середині ХМІЇЇ ст. в Борщеві діяло вже шість цехів -- суконний, шевський, гончарний, ковальський, ткацький та кушнірський. Вироби міських ремісників купували міщани й селяни з навколишніх осель, що приїздили до містечка на ярмарки, які, як і раніше, відбувалися тричі на рік
Саме тоді по Галичині, Буковині, Закарпаттю прокотилася хвиля опришківських повстань. Народні месники, об'єднуючись у численні загони, зажили між людом казкової слави. Не минула ця хвиля й Борщівщину. Є відомості про те, що 1744 р. дехто з борщівських селян пристав до загонів легендарного Олекси Довбуша, чию «опришківську бартку» знали і Верховина, і Буковина, і Мараморощина. «Довбуш умів панів учити: так їх умів учити, що ніхто більше їх так не навчить.. За добро, яке Довбуш робив людям, він мав жити шістсот років», -- оповідають народні перекази
1//2 р. після переходу Галичини до володінь Австрії, Борщів було зараховано
до складу Заліщицької! округи, перейменованої пізніше на Чортківську Містечко стало центром одного з пяти повітів, що входили до цієї округи. Зберіг повітовий статус Борщів і пізніше, після реформування адміністративного поділу Галичини в 1867 р. До Борщівського повіту з 1867 р. належало вісім містечок -- Дзвенигород, Кривче, Королівка, Кудринці, Мельниця- Подільська, Озеряни, Скала-Подільська та Устя-Віскупське -- близько шістдесяти сіл
У друпи половині ХІХ ст. в Борщеві налічувалося 1438 поляків та «латинників»,
на потребу яких у місті ще 1763 р. було побудовано костьол в ім'я Святої Трійці, 190 українців греко-католиків та 998 євретв. Проводилися, як і раніше, ярмарки, де продавалася й купувалася головним чином худоба. Діяло кілька невеликих фабрик та заводів і дві фабрики одягу, папірня, гуральня з броварнею, дещо пізніше було відкрито також цегельню й тютюнову фабрику. Однак і це не змогло надати Борщеву вигляду справжнього міста. Відрізняла його з-поміж навколишніх сіл та позаштатних містечок хіба що збудована наприкінці ХІХ ст. залізнична станція. Такий самий «провінційний» характер мав Борщів і після Першої світової війни, коли Галичина опинилася під владою Польщі -- Другої Речі Посполитої. Навіть герб міста, розроблений на початку ХХ ст. й затверджений польською адміністрацією 1929 р., мав досить характерну символіку: «У щиті, розколеному срібними й червоними смугами, золотий сніп хліба, нахилений колоссям праворуч». Окрім невеликих фабрик та сіІЛЬСЬКОГОСПОоОДарських робіт, прибуток
Буковино, Волощино,
Мамко моя, ненько!
Як на тебе подивлюся --
Гуляє серденько:
Тамта гори, наше море,
Поля золотіють..
Гуцул косу несе в росу,
Волог просто сіє, -- ЦІ поетичні рядки «буковинського соло: вейка» Юрія Федьковича одразу пригадає кожен, хто раз у житті побував на Буко- ВИНІ, в стародавній «Зеленій Руа» І цю неповторну красу ховають у собі | міста Чернівці, Сторожинець, Вижниця, І безліч мальовничих гірських сіл, | невеликі містечка, одним з яких | був колись Великий Кучурів -- нинішнє село в Сторожи: нецькому районі, міЖж кОЛИШНІМИ ПОВІТО вими центрами Чернівцями та Сторожинцем, над маленькою річкою Кривий Потік
Як ідвоє цих міст, Великий Кучурів веде Лік своїи історії з ХМ ст: перша докумен: тальна згадка про нього датована 142 роком Вважається, що засновниками цього поселення були вихідці з села Кучурова (сучасного Малого Кучурова 8 Заставнівському районі) Саме ТОДІ, В першій половині ХМ ст, молдавськимй господар Олександр Добрими, до володінь
якого належала Буковина, подарував Вепикиим Кучурів (офіційна молдавська назва села звучала як «Кучурмаре») бояринові Богушу
Століттям пізніше Великим Кучуровом заволоділи ченці 1552 р господар пере-
дав село Путнянському монастиреві. З цього часу село зоставалося при маєтностях цього монастиря аж до останньої чверті ХМІЇ ст. Путнянський монастир на той час був найбільшим з усіх православних мо-настирів на Буковині.
1/82 р, після переходу Буковини до австрійських володінь, цісар Йосиф ІЇ передав монастирські маєтки в державну власність, організувавши «церковнореліпиний фонд», зазначала Наталя Полонська-Василенко, утримувались монастирі, церкви, середні школи, бого: словськийінститут у Чернівцях, богословський факультет при Чернівецькому університеті, збудували 1860р. резиденцію митрополита т катедральну церкву в Чернівцях тощо». Серед путнянських маєтностеи, переданих до релігійного фонду, був і Великий Кучурів. Село було зараховано до Чернівецького повіту од: ноименно! округи З кінця ХМІЇЇ ст. місцева волость почала вживати печатку з зображенням альськогосподарського знаряддя -- перехрещених двох кіс та граблів
| справді, найголовнішим видом господарства в селі залишалися традиційні хліборобство та рільництво Так, на1856 ру ньому налічувалося 1298 селян-
господарів, Дещо раніше, 1836 р., в Великому Кучурові було відкрито двокласну школу
І, мабуть, судилася б | далі Великому Кучурову доля звичайнісінького буковинського села, якби 1869 р. в ньому не
ВЕЛІЛКІЛІЙ урів
створили залізничну станцію. Саме тоді в Галичині та Буковині було розгорнуто будівництво залізниці Львів -- Чернівці -- Сучава, що з 'єднувала столицю Галичини з головними містами Північної та Південної Буковини Станція перетворила провінційне село на помітний торгово-промисловий осередок За даними 1883 р., у Великому Кучурові налічувалося вже /690 мешканців, переважну більшість яких становили православні українці
А вже наступного, 1884 р. «велике село» Кучурмаре в Чернівецькому повіті одержало від цісаря Франца-Йосифа | статус торгового містечка (пізніше, на початку ХХ ст, його було приписано до новоствореного Сторожинецького повіту). Одержало містечко й новий, цілком ВІДМІННИЙ ВвіД попередньої волосної печатки герб, символіка якого була досить орипнальною и складною: на блакитному "лі -- липове дерево з золотим листям, на яке спирається давньогрецька богиня правого суду Геміда в червоному вбранні та срібному плащі, що тримає в руках оголеного меча й терези; біля підніжжя дерева, на кам'яному постаменті -- срібна
урна, символ гостинності й чистоти думок мешканців
и нь
Р і
| | |
МІСТУ давали також відвідини туристів, що приїжджали на Борщівщину оглянути стародавні замки, а особливо -- славнозвісні подільські карстові печери, на які цей край
надзвичайно багатий.. «Тихо тепер на Збручі. Вісім-десять кроків по коліна водою -- і польський
берег Збруча. Уярмлена Галичина. Український П'ємонт! Тепер -- приборкані, загнуздані креси..» -- сумно міркував письменник Борис Антоненко-Давидович, подорожуючи 1928 р. українським прикордонням і дивлячись на таку близьку й водночас таку далеку землю Борщівщини. Але, немовби схаменувшись, додавав майстер слова: «Одійшла до Босфору, до Царгороду Туреччина, одійдуть колись до своїх етнографічних меж Польща й Румунія. Одійдуть!.». Справдилося віщування митця -- тепер Борщівщина, де ще три чверті століття тому «когут піяв на три держави», є районом Тернопільської області, а місто Борщів -- яскравою перлиною у вінку міст Української держави. -
; 1 - - чо чу ; і , - і щ шшвшьььоньнь»к.Ев ло н'9 ШОЇ
ВТ з упранат зом.ед мніодя НА
«Після Першої світової війни Кучурмавре знову втратило містечковий статус і було; яко: раніше, приписано до церковнореліпиного фонду. Нова румунська влада розпочала шалену боротьбу з усіма українськими традиціями, звичаями, обрядами. Доведенідо відчаю селяни масово емігрували за кордон, до Канади та Сполучених Штатів Америки, де сподівалися знайти кращу долю.
Але народ вистояв. Вистояв в усьому -- у праці, вдачі, слові Недарма нині Великий Кучурів вважається одним з найцікавіших фольклорних осередків Буковини: протягом останніх років місцева фольклористка Гарафіна Маковій записала в рідному селі, колишньому містечку, безліч текстів пісень, замовлянь, обрядів, ігор. Ось, наприклад,
співанка, що супроводжувала випікання
калачів до хрещення дитини:
Мукичка біленька, ситечко дрібненке -- Най росте наш народженник, як дубок, правенький. Цю мукичку білу будем просівати -- Най росте наш народженник, як цісар, багатий...
А ось рядки з колискової піснг Гой, летала сива пава, сіла на калину, Сива пава колисала маленьку дити ну. Гой, летіла сива пава, з неї перце втало. Моя потія в колисочці вже собі заспало..
Варто лише прислухатися до цієї багапощої творчої скарбниці, щоб усвідомити, наскільки міцним інезламним єв мешканців селища над Кривим Потоком предківський національний дух Вони -- нащадки тих, кого з такою любов'ю змалював у своїх поезіях Юрій Федькович:
Там знов стлля, як весілля,
Стоять при долині:
У їг щастя розгостилось,
Мов у своїм дому,
Доля поли закасала
Га мастить гороми...
Володимир ПАНЧЕ МКО.
аспірамт кафедри архівозмавства Київського маціомальмого уміверситету
ім. 7. Шевченка
вв ччН и
о зд че "б У ПРА з РА
"ов - НІ - | Гай
РИ, ож
зай. ск ГА
ЛЕ зе
й У" -ачуіб Чо зоріфифащьціяц іщідііе и зро
М - и
я Пк! я, ЩА РРО ов , "ЧТ | і ин зась
- 4 м зі й
зд і ВН. з кате я рин
Ю - 2. 1 ЗВ
По кою, чим викликав незмінний захват і
Пп ЄлЯмцЯ о АЧІОКРИЧ У
(лово ПРОСВІТИ
Написати цю статтю мене надихнуло знаномство з молодим індійським дипломатом на ім'я Г о п а л, але з суто українським прізвищем - Багпай (у візитці Сораї Вадіау). Донедавна третій секретар посольства Індії в Україні, з нині -- другий секретар посольства Їндії в Росії, він виявився ще й моїм «земляком». Бо народився в найлюднішому штаті Індії -- Уттар Прадеш, за населенням утричі більшим за Україну, з навчався в Лакнауському університеті, столичному навчальному закладі цього штату, де років зо тридцять тому, коли ще Гопала не було на світі, навчався десять місяців і я, тоді п'ятикурсник індійського відділення фа-
культету східних мов при Ташкентському університеті.
Енергійний і приязний, напрочуд простий у спілкуванні, завжди готовий допомогти, він, до всього, виявив неабияку вдатність до в мов -- через якихось півроку після приїзду до Києва Гопал уже віЛьНО читав, писав і розмовляв українсь-
см
умілу повагу кожного, хто з ним вався, --як українців, так іїндійців. Не аз його затишна квартира в київському ському селі» на Старонаводницькій
, задушевних, завжди
а місц мунезабутніх зустрічей, де гос-
"Б » -
-б чо
| г -и б Вк
ьо Ж,
- з
- - --тинні господарі -- Гопал та його чарівна - дружина Біна -- частували гостей екзотичлення індійців до своїх імен і прізвищ, до
о ними індійськими пасощами й стравами,
Таким чином, носії прізвищ Баглай, Баглаєнко (Балгаєнко), фіксуються на Правобережжі й Лівобережжі, причому порівну -- по 4. На Правобережжі ці прізвища зосереджуються у трикутнику Корсунь -- Чигирин -- Умань, а на Лівобережжі -- по лінії Миргород -- Припуки; основна маса прізвищ тут припадає на прилуцький ареал, де засвідчено три з чотирьох прізвищ. У Корсунському ж полку наявні тільки прізвища Баглаєнко,аБаглай, від якого вони утворені, відсутнє. Усі прізвища концентруються на південь, південний схід і схід від Києва; цей ареал можна вважати ареалом найбільшого поширення розглядуваних прізвищ. . Прикметно, що слово б а г п а й відбилося і в українській топонімії та гідро-
німії. У Волочиському й Старокостянтинівському районах Хмельницької області є населені пунктиБаглаї; річкаБаглаїтече у водозборі Південного Бугу, що важливо
и показово, оскільки саме на Південному Бузі жили дандарії, індійські «кияни»,
засвідчені античними авторами, про що писалося в «Слові Просвіти» (серпень 1998 р.). Вже саме існування цих назв заперечує тлумачення прізвища Баглай від укр. баглай «ледар», «незграба», «тюхтій» ІРВЗ, 527), бо річка або населений пункт так називатися не може.
Зважаючи на вкрай прискіпливе став-
де лунали індійські й українські пісні, а надто - «Несе Галя воду», яка особливо припала до душі молодому подружжю і яку виконували українською та хінді мовами голосисті студентки групи хінді відділення сходознавства з Університету - Тараса Шевченка.
Молодий дипломат жваво цікавився |
. моїми розвідками про давні й сучасні в'язки українського та індійського
. Й
пе - г ; ці и
- Т Гі п лечо ані ч ї І й
"ій
" Рі
и - -ТеЇ
п ні
4 щит оотмен пр М
"М
ьо ка 1 ,
б б
. -бі
Й «Й
Ра
- й
-
4 о і й РУ -е в. и - ь а оре ЗАМУТНО допоміг мені з деякою | довідковою літературою, особливо сан- , скритськими та хінді словниками. Я і собі, - / бачачи мого непідробний інтерес до нашої . Країни, часвід часу постачав його книжка- . ми з української міфології, етнографії, . | фольклору и історії; серед них була й з історія Слобідської України» Дмитра
- Багалія, у прізвищі автора якої Гопал Баглай
. і - 1 РРО сь
оба . Убачав спорідненість | зі своїм прізвищем. лан . Алеце, як кажуть, приповість, а сама . Повість попереду.
ач
й ва Прізвище Багпай та похідне від ньо- Ш Ш г-Баглаєн ко досить рясно . представлені в «Реєстрі Війська Запорозь- І, кого 1649 року», який охоплює загалом | 16 полків. Баглай Сидір (54; Чигиринський полк, сотня Потоцька); Баглай Іван (220; Уманський полк, сотня Цибулівська); Баглай Процик (445; Прилуцький полк сотня Срібрянська); Баглай Мисько (446; Прилуцький полк, сотня Дівицька); Баг - лаєнко Андрій (156; Корсунський полк, сотня Ясутина); Баг лаєнко Максим (139; Корсунський полк, сотня Демківська); Баглаєнк о Федір (440; Прилуцький полк).
Як бачимо, прізвищаБаглайтабБаглаєнконаявні лише в чотирьох полках. Із / прізвищ 3 припадають на Прилуцький полк, 2 -- наКорсунський і по одному - на Чигиринський і Уманський полки. До цих сімох прізвищ слід, очевидно, віднести прізвище козака Миргородського попку-Балгаєнко Степан (392; сотня Лубенська-сільська), у якому, певно, стапася перестановка -г л-на -п г- (явище, відоме як індійським, так і слов'янським мовам -- пор. цікавий приклад: хіндітобраукр.торба). З чого випливає, що на українському грунті можлива й форма прізвищабаглай-Бапгай.
їх ретельної прив'язки одне до одного, природно припустити, що прізвище Ба г-
лайуйого індійського носія не випадково
поєднане з іменем Го пал. Г опал (санскр.Гопала)-- одне з імен Крішни, восьмого втілення сонячного бога Вішну. Це ім'я Крішни теж досить рясно відбите в запорозьких козаків, зокрема, і в полках з прізвищами Баглай і Баглаєнко. ЯківГ у пал (286; Кальницький полк, сотня Немирівська); Петро, Андрус, Гарасим Гу пало (278; Кальницький полк, сотня Терлицька); ОлексаГупало (240; Брацлавський полк, сотня Клебанська); ОмелянГ у палов(227; Уманський полк, сотня Романівська); СеменГ у паленк о (84; Черкаський полк, сотня Савина); ФеськоГупаленко (388; Миргородський полк, сотня Хорольська); ГруньГ у - паленко (417; Полтавський полк, сотня Опушлівська), | Сюди ж, очевидно, й прізвище Степан Г у пане нк о (350; Кропивнянський полк), тим більше що в сусідніх Миргородському й Полтавському полках засвідчені прізвища Гу паленко.
Із топонімів до цього ряду відносяться сГупалина Волині, урочищеГ упалівщин ана Звенигородщині, озеро Гопло в Польщі.
Як бачимо, прізвище Гу пал і похідні від нього засвідчені в 7 з 16 полків, усього 10. Найбільше їх у трикутнику Брацлав-- Кальник-Умань, разом 6, причому на Кальницький полк їх припадає 4. У цьому трикутнику немає жодного прізвища Г у папенко, зчого можна зробити обережне припущення, що центром поширення прізвищ на Г у па лє ареал Кальника.
Оскільки індійське прізвище Баглай поєднане з іменем Г о п а л, отже, з Крішною, то можна припустити, що й прізвище Баглай пов'язується з якимись реаліями, стосовними Вішну-Крішни. У цьому плані привертає увагу слово хінді багла-- «журавель», «чапля», утворене відсанскр.бака з тим самим значенням при допомозі суфікса -л а |СРС, 460; ХРС І, 196). У такому разі, прізвищеБаглай похідне від б а г л а й пов'язується з журавлем або чаплею. У ряді мов назви для журавля! чаплі збігаються, змішуються, і давні індоєвропейці, на думку вчених, навряд чи особливо розрізняли цих птахів. Назва чапля значно пізніша від назви ж у-
зач
равель,врізних мовах назва її походить
або від означення різкого крику, або від своєрідної манери пересуватися на своїх високих лапах.
Таке припущення підтримує те, що в племені Крішни, судячи з фактів, тотемним птахом якраз і був журавель. Канса, дядько Крішни, котрий увесь час намагався звести небожа зі світу, бо йому Провістили, що той скине його з трону, мав прізвисько К а п ан к у ра -- «Журавель». Той же Канса, аби розправитися з Крішною, підіслав до нього асура в подобі журавля на ім'я Бак а, але юний пастушок Крішна легко здолав його, через що и отримав епітетБакаджіт- «Переможець Баки». ЕпітетБака джітТ мав І Бгіма, один із героїв «Махабгарати», що вбив злого ракшаса Баку («Журавля»), який заважав жерцям-брахманам здійснювати жертвоприносини. Бгіма доводився Крішні двоюрідним братом, оскільки мати
Бгіми й батько Крішни -- рідні сестра й брат.
ім'яБака, «Журавель» мав Кубера - бог багатства, хранитель Індриних небесних скарбів, приятель і сусіда Шіви по горі Кайласа в Гімалаях, де обидва мешкали. Кубера, охоронець північної сторони світу, виявляє певну причетність і до слов'ян -- батьком'його був мудрець Вішравас. А це ім'я спорідненезВеслав,Віслав, і досі поширеним у деяких слов'янських народів. Жіночу форму його, наприклад, має відома польська поетеса, лауреатка Нобелівської преміїВ і слав ашШШимборська. У «Махабгараті» мудрий брахман Б а - к а Далбг'я славить Юдгіштхіру, старшого брата Бгіми й двоюрідного -- Крішни. Далбг'я тут-- прикметниквіддар бга//д а п б г а, слова на означення священної трави з гострими стеблами, різновид нашої осоки, неодмінної при різноманітних жертвоприносинах. Елемент дарбга входить у назву країни - В і - дар б г а, царем якої був Бгішмака, батько Рукміні, дружини Крішни. ЇЇ він відбив у свого двоюрідного брата Шішупали, царя країни Чеді, якому в сутичці за Рукміні відтяв голову своєю божественною чакрою. Іім'яБгішмака, тотожне українському прізвищу Бу шм ак а, означає «Грізний» і сходить до санскритської основи із значенням «боятися». Таке ж значення й імені Б гі м а (хінді -- Бгім), яке дещо несподівано виринає в наші дні як ім'я головного персонажа у фільмі «Білий Бім Чорне вухо». З цією ж основою споріднене ім'я ще одного героя «Махабгарати» - Бгіш ма, тотожне українському прізвищубБ у ш ма. індійський Бгішма був могутнім воїном і полководцем кауравів у їхній війні з пандавами, а пандави і каурави й собі двоюрідні брати.
В індійців є свято й спеціальний термін на означення його, пов'язане з журавлем і богом Вішну. Існує уявлення, що одинадцятого дня світлої половини місяця картік (відповідає жовтню--листопаду ) бог Вішну прокидається від сну. П'ять наступних після цього днів, тобто до повня місяця, мають назвубака-панчака, досл. «журавлина п'ятірка». Вважається, що навіть журавель упродовж цих п'яти днів не споживає риби, а тим більше набожна людина мусить ревно дотримуватися посту. Зрозуміпо, що за цим стоїть цілий комплекс уявлень і вірувань, пов'язаних із Вішну- Крішною та журавлем.
Буддійська пітература знає кілька притч, пов'язаних із журавлем. Дві з них так і називаються -- «Бака-джатака» й «Бакабрахма-джатака», тобто «Притча про журавля» і «Притча про Журавля-Брахму». Брахмавіндійській міфології -- творець світу, разом із Вішну й Шівою він складає
так звану трійцю (трімурті) верховних богів індуїзму. Від неї невіддільний тризуб, у якому Брахма уособлює праве вістря, Вішну -- ліве, а Шіва -- середнє, що, у свою чергу, символізує творення, збереження | нищення світу. Брахма зображається верхи на журавлі або лебеді, вони - МОГО їздові птахи, як їздовим птахом Вішну є міфічний Гаруда, цар птахів, а Шіви -- бичок Нандін. Ці ж птахи пов'язуються Із дружиною Брахми - Сарасваті, причому характерно, що санскрит знає слово сарас- «журавель», «лебідь». Зважаючи, що компонент -ваті в її імені -- суфікс, тотожний укр. -в и ц я (наприклад, у річкових назвах), то саме 1 їм'я може означати «Журавлина / Лебедина». У «Рігведі» Сарасваті -- найшанованіша ріка, ги там присвячено три гімни. Матір'ю її вважається ріка Сіндгу (Сінд, Інд). У неїсім сестер, цебто інших річок, вона -- мати потоків, найкраща з матерів, річок та богинь, називається асурською і божественною. У неї золота колісниця, вона
ЦЕ УКРАЇНСЬКЕ, ЦЕ ІНДІЙСЬКЕ
чи
покровителька співців І поетів, богиня священної мови. У післяведійський період стає богинею красномовства и мудрості, дружиною Брахми, винахідницею санскриту, покровителькою наук і мистецтва, У Києві існує український ансамбль індійського танцю, названий на її честь - «Сарасваті».
Первісно Сарасваті -- річкова богиня. Вважається, що в основі цього образу - ріка Сарасваті в північно-західній Індії, якої тепер немає 1 яка, за уявленнями, зараз тече під землею. Існує думка, що ця назва - результат перенесення на індіЙСЬКИЙ грунт іранського гідроніма, авестійська назваякого - Харахвайн ті. Ця ріка нібито була важливим рубежем у міграції аріїв, тобто індійців та іранців, зі своєї прабатьківщини, яку багато хто вбачає в ареалі на північ від Чорного моря. А коли так, то ця ріка первісно могла існувати ще на цій прабатьківщині, тобто вона мусила відбитися і в гідронімії України.
«Махабгарата» знає плем'я сарасвати, назва ця, на думку деяких учених, дана через те, що плем'я жило на берегах Сарасваті. Інші вважають, що воно поклонялося богині Сарасваті, через що й саме плем'я називалося її іменем. У штаті Уттар Прадеш і сьогодні існує брахманська каста сарасватів, у назві яких могли відбитися згадані щойно версії, але міг відбитися і зв'язок із журавлем чи пебедем як тотемним птахом. До речі, сам Гопал Баглай брахман і уродженець Уттар Прадешу; тут же міститься і Матхура, місто основних подій між Крішною 1 Кан-сою-Журавлем, описаних, зокрема, в «Премсагарі» («Океані любові») Лаллу джі Лала (ХіІХст.); цей твір ще 1937 року переклав наш земляк із Золотоноші, відомий індолог академік Олексій Баранников (1890-1952),
Як мовилося, слово хінді б а г п а походить від санскр. бака-- «журавель», «чапля», розширеного суфксом -па, який, до речі, наявним у сповах «чапля» м «журевель» як-ля та-пь. У санскриті та хінді суфікс -л а утворює прикметники від іменників. Наприклад, м ад г у «мед» - мадгула «медовий / медвяний», «соподкий»; ман дж у «краса», «врода», «чарівність» - мандж у па «гарний», «вродливий», «чарівний». Це слово відбилося в прізвищі козака Кальницького полку - Грицько Мандзулпенко (277; сотня Дашовська); у цій же сотні спужмв | Федір Р удрименко(одне з імен Штам "Рудра). Козак Радко Манджепенк о (205) був в Уманському полку. В Індії
анджупа-- чоловіче й жіноче ім Я. Героїня «Океану сказань» кашмірського поета Сомадеви (ХІ ст.) і цариця має ім'я
багата кіньми,
ПР нн ТІ
ре ни - п хо В -- РЕЖ сни
" ртдьвай ЛИ" С юсято Мр Ма "о отв -- "Ру Р тя --'оо - , ре - а чачю-- чь і - ; ца 7 лій -ви ЗА г чі ж - інфа РР | «тз- -! Ь; б ттикрадйчь бу з У ПР ль. . й яю "і и т.і 7 "чт, а" чна " м ч оттьо ації? заачай" - о Чі уч - и й "ВН ож - ме й тях Во лучан - ж ЗРАИРРИм- | іч о РО Р . доайфітьсьмй МО їн - очних Й в Ра і Й і " з - вий Ть й . нні З і - і зна 10 Р ов , - - о Мт Й чт і ть но виг . теФ-6 -. - п -- -. Гой РО у 7 зи ч РИ і - зальбрь те Р а нь з чи РЕРНЕИ Р ль з - Пій бі М ї чи їи зе и -йо Р о ч кур 2 ЛО , л- 1 вий дретео раїні чамійьлиравіх віянь | раннннстни ІННИ ННІ 0 ут и - - зкотну ФІ --- маю В наль яо М Р сен (лось АЙ і, -«о . о гладііни вет "у Я |4(ячо й р , - "о У паніні ; - моно ЙЩІЧО 00 золонудюююнювь з - ч ре - чно В ан ож Уа» ши (315 -о СОУ п ЕР ДР РР -ож я п чутні - . Р і-го дано - ЧА м иа я "жо и - о зад М ; о «Тл | щ чи» пог АВ оч -. яки ньо А - чани тео
жи сади 0 Панса
ьо п
таЄЛМЛЯГМЯ С АЧОКРИЧЙМ
«ДОТИ й
| -М
оо и им ення
нн пн
ПЕНЕЕЕНИЕЕНЕ ЧЕН РБДДБААДРЛРСА Р
РРО РР РАДА о ПР о я лин БЕН
ти», «бити байдики», атакож - баки забив а ти, «задурювати/заморочувати голову», «вводити в оману». Баглаї, баки в цих ідіомах, як бачимо, напрочуд перегукуються з хіндібагла та санскр.
а к а, які, окрім основного значення «журавель», «чапля», мають низку й переносних значень, іноді виразно негативних. Обидва слова, наприклад, можуть означати «шахрай», «піддурювач», «лицедій», бо вважається, що журавель - дуже метикованимй птах і хитрощами вміє запопасти те, що хоче. Таке уявлення підтримують і дві буддійські притчі, згадувані напочатку. В одній із них журавель улесливою мовою задурює рибам у ставку голови, пообіцявши перенести їх у кращу водойму неподалік, аколи ті повірили (тобто коли журавель забив їм баки), одну по одній поз'їдав їх усіх, поки його самого не перехитрував і не позбавив життя ще пронозистіший рак. Друга притча - про журавля, що годинами непорушно вистоював у воді, чигаючи на здобич. А рибини подумали, що то великий праведник, поринутий у роздуми про нетлінне, поки сам Будда не розкрив їм справжньої суті журавлиного стояння. Подібні риси журавля бачимо в українському фольклорі, зокрема, в казці «Лисиця і журавель» -- про вартих одне одного в хитрощах представників тваринного й пташиного світу.
Значення «лицемір», «святенник» у санскриті передається словосполученнями бакачара,бакавратін,бакаврітті, досл, «діючий /чинячий, як журавель» |5ЕО, 234). У хінді словосполучення баглабгагат, досл. «журавлиної віри / поведінки», вживається щодо людини, чиї дії або погляди вдавані, нещирі; це слово означає «хитрун», «спритник», «симулянт» Г|ХРС І,199). Ще одне слово хінді - ба глол, досл. «журавлик», має переносне значення «невміюх», «нездара».
Цікаве санскритське словосполучення канкашай,де канка- «журавель». Вираз дослівно означає «сплячий /дрімаючий, як журавель», анасправді -- «собака», «пес» |5Е0,127). Якщо замість канка підставити б а г п а//б а к пл а, то матимемо баклашай. Що співзвучне-рос. баклуши у фразеологізмібить баклуши, тотожного укр.б ааглаїоби-, ти: Уцьому плані ще"цікавий украї сія виразсобак ганяти, тотожний виразові баглаї бити. Ці факти певною мірою. перегукуються із значеннями укр: б ат - лай-- «ледар», «нероба», «тюхтій» тощо," засвідчуючи однаковість уявлень про жу-
світу померлих (цікава в цьому плані тема жураєвлів і загиблих воїнів у відомій пісні на слова Расула Гамзатова «Журавлі»).
ім'яКанкамавіЮдгіштхіра-- найстарший Із п'яти братів-пандавів, суперників кауравів. Коли пандави перебували у вимушеному вигнанні, то останній, тринадцятий рік його вони, за умовою, мусили прожити невпізнаними, інакше 6 не отримали назад свого царства. Саме тоді їм усім довелося поміняти свої імена, а Юдгіштхіра прибрав ім'яКанка.Цеи симптоматично, бо на боці пандавів виступав Крішна -- їхній родич, а в племені Крішни, як відзначає індолог Наталя Г усєва, були сильні тотемні уявлення, пов'язані з журавлями.
О. Трубачов вважає, що Канки т розташовувався в лівобережній частині Нижнього Подніпров'я, а головна дніпровська притока цієї зони плавнів - річка Конка; місцевість довкола неї здавна відома як країна журавлів і чапель. Ще Арістотель писав, що журавлі «зі скіфських рівнин» відлітають на зимівлю до боліт вище Єгипту. Що наклало свій відбиток іна рясноту тутешніх «журавлиних» назв. Дослідник тлумачить назвуКанки т як «Прогнані журавлями», посилаючися на слова латинського автора Соліна про те,
м анджупіка, тобто «Красуня», | «Вродливиця». У Полтавській області є річка манженмлік а (варіанти - Манжепія Манжкапі я), права притока Псла. Неподалік - сепо Манжепі я (у Глобинськом у рамоні), назва якого вважається тюркською. Слід відзначити, що хінд:! -д ж-переходить у -д зав марат ХСькІм МАОВІ, поширеній у штаті Махараштре ( Західна Індія), ацей ареал виявляє паралелі з українською топонімією та гідронімією.
Українці знають прізвищеБака;Бак а - річка в Криму притока Качі. Там же річкаБаклатр|СГУ, 30). В Україні є річки БаковаБаковецька (сюди ж, очевидно, Бокова й Боковенька, притокаБокової)|СГУ, 62). Санскр. бака має : формувака, тому сюди допучається річкова назва В а к а |СГУ, 80). РічкиБакан,Бакайка,Бакайч и х а фіксуються в басейнах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу й Азовського моря.
інше санскритське слово на означення журавля або чаплі - бако т а(5Е0,384). У сучасних українців побутує прізвище Б акота. СелоБакота,відоме з 124Ороку, є вКам'янець-Подільському районі Хмельницької області. Таку ж назву має і річка, притока Дністра, у тій же Хмельницькій області, де засвідчено річку й населені пунктиБаглат|СГУ, ЗІ). СелоБакота є також у Волинській області.
Синонімом до багла єдіалектне хінді бакула|ХРСІЇ, 197). У Сумській області, у водозборі Псла, маєморучайБакулин | СГУ, 31). Козак Полтавського полку (414; Зінківська сотня) мав прізвище (чи прізвисько)Бакуль. У цій же Зінківській сотні служив козак Федір Ж уравка,. У цьому ж полку, але в іншій сотні був Захарка Ж уравниий (394), у Миргородському -- Пилип Ж у равко (322), у Прилуцькому --ЇванЖоравський (454), у Ніжинському - Юхим Ж у равельії Терешко Ж уравленко (464, 466), у Чернігівському -- Лашко Ж уравельта Овдій Жу равленко (477) тощо. Що стосується козацьких прізвищ Чапля, Чапленко, Чаплинський, товони в «Реєстрі» засвідчені виключно в Кропивнянському полку -- всього 6. Із них прізвищ Чапленко- 4Аводній сотні, Оркліївській, можливо, братів чи близьких родичів (355). Гнатко Чапля - з Демської сотні, ІванЧаппинський-- з Пирятинської (351, 361).
Різновидом б а г л а -- «журавель», «чапля» є ї б у гла, ав Тернопільській
іх тут 13. У басейні Дніпра найбільше назв на Журав-, близько трьох десятків, Із них більшість -- на означення боліт ГСГУ, 199--200, 601). У басейні Сіверського Дінця таких назв менше -- 20 (3 річкий 17 боліт). У басейні Азовського моря їх -- 7 івсівони -- болота, у басейні Південного Бугу -- 4 1 всі вони -- річки.
Показово, що часто-густо назвинаБаксусідять із назвами, пов'язаними зі словами «журавель» або «чапля». Це видно хоча б на прикладах із назвоюБбакай (теж, щої баглайй, тільки без суфікса -ла: р.Чапля я! р.Бакай у басейні Південного Бугу; р. Бакай ї болото Ж уравка,р.Бакайка і болотоЧаппинка,ярБакай іболотоЧаплинка-- у басейні Сіверського Дінця; р.Бакай іболотоЧаплинка,р.Бака і болото Чаплина-- у басейні Дніпра тощо. Тобто «журавлині» назвирізноманітного типу, починаючи з найдавніших, охоплюють усю територію України. Це, окрім усього іншого, підтверджує слушність думки, що батьківщиною Аполлона є країна гіперборейська, тобто ареал на північ від Чорного моря, отже, і територія України. Саме звідси кожної весни, закликуваний величальними співами, повертався він на Парнас у колісниці, запряженій жу-
області маємо річку Б уг лівк у й село Буглів|СГУ, 73). Словобагаль-- теж різновид 6 а г п а, звідки, очевидно, й українське прізвищеБагаленко(Богаленко).ГрицькоБбогаленкослужив у Корсунському полку | в тій самій СОТНІ Ясутина, де й козак Андрій Баглаєнко (156); тут, до речі, були и інші козаки з виразними індоарійськими прізвищами -- Бальвір,Білденко,Курупа, Онупко.
Принагідно зазначимо, що одним з імен дружини Шіви є Баг ал а. Дружина Шіви -- уособлення жіночої енергії свого чоловіка, а ця енергія має милостиве й грізне начала. Грізне уособлюють 10 іпостасей богині. За популярною версією, вона прибрала цих страхітливих подоб, аби налякати Шіву, коли той не дозволив їй бути присутньою на жертвоприносинах, ЯКІ здійснював її батько Дакша. Ці втілення
Весняні танці журавлів ї грифом (браслет 1з Києва); зниз
равлями чи білосніжними лебедями. А самі античні джерела вважають, що Аполпон прибув до Греції з півночі, що він - прийшле божество в грецькому пантеоні. Біля Полтави, під культовим зольником виявлено зображення журавлиної чи лебединої зграї. У Давній Греції відомі так звані «журавлині» танці, є вониїв українців, причому це відбивають самі назви їх --
- ноша зображення жі
авлів
що «в частині, якою володіли скіфи-орачі, згадують місто Г е р а н і ю (варвари називають його Как и т о н) звідки, розповідають, пігмеї були вигнані журавлями» | АБ, 119). А міф про битву журавлів, тобто племені (чи племен), тотемом яких був журавель, з пігмеями, як виявляється, приурочений саме до Надчорномор'я. Цей сюжет знають п'ять індоєвропейських літератур -- грецька, латинська, сан-
равля в індійців та українців, що й відбилося в низці індійських і українських фразеологізмів. Водночас ці факти засвідчують: всі ці значення вторинні і вони не можуть служити для творення індійського та українського прізвища Баг лай, як і гідронімів з топонімами.
Таким чином, індійське прізвище Б а г - лай, яке має свого українського двійника, сходить до санскритського бакайй хінді багла- «журавель», «чапля». З ним споріднена ціла низка українських прізвищ, такихякБака,Бакота,БакотенкодБакуль,Баку менко,БаглаєнкоБалгайн Балгаєнко,Багаленко,жуВакалотаїн.Втой же час із санскритським б акатахіндібагла/ / бакла споріднені й численні гідроніми й топоніми, особливо назви річок, боліт, струмків - Баглаї Бака,Бакотай, Бакова,Баковець,Бакай,БакайкаБакайчиха,Бакулин,Ба-
«Журавель», «Журавлиний ключ» тощо. | що, мабуть, найважливіше, грецький Аполпон виявляє функціональну и етимологічну тотожність зі слов'янським Купалою та індійським Крішною-Гопалою, котрий має південноїндійський різновид свого імені - Гопалан. А воно винятково близьке фонетично до грецького А поллон. Що дозволяє зробити висновок: іменаГ опалантаАполлон-яоднейтесамеїтм'я, існуюче в різних мовних СТИХІЯХ, ПОХІДНЕ ЗІ спільного джерела (детальніше про це див. у статті «Купала, Крішна, Аполлон: тотожність крізь віки», / / «Український світ», 199, Ме 3--6). | | | |
Існують деякі цікаві давні факти, пов язані з журавлями. У так званому ольвійському декреті начесть Протогена (ІЇ--ЇЇ ст. дон. е.) згадується місцевість Кан кит, Дехто розташовує Іїна лівому березі Південного Бугу, а віДдОМИЙ дослідник індоаріки в Північному Причорномор'ї О. Трубачов ми у районі нижньодніпровських плавнів річки Конки. І назвуКонка,іназвуКанкит
мають кожна свою назву, і дев'яте з них багала-- «Журавель» абоБагаламукхі-- «Журавлелика», бо має подобу жінки з журавлиною головою. Цей факт собі показовий, бо поклоніння Шіві та його дружині рясно засвідчене на терені України. Дружина Шіви найчастіше зветься М а х адеві- «Велика богиня» або Деві! - «Богиня», тотожна слов'янській Діві. Це відбилося в численних назвах типу Дів - ка |Дівиця Дівуха,Дівичкащодо річок, це також ДівочітаДівич-гори по всій Україні. До речі, козак Мисько Баглай із Прилуцького полку якраз ! слуг жив у Дівицькій сотні. |
Зважаючи, що санскр. б ак а має І Форму вака, до «журавлиних» прізвищ, певно, слід віднести й прізвище Вакалпо 7 Козак Андрій В ака п о був у Миргородському полку (398; Лохвицька сотня). У Коростишівському районі на Жи- Томирщині є річкаВака,на Кіровоградщи" ні -- річкаВакурин. Особливо показо-
кунькабБаклаїр,Журавський Бак(Бокова,Боковенька,Буглів,Вака,жЮВакурин, топонімиБаглаїБакота,Буглівка тощо. Причому річкова назва Журавський Б а к у басейні Дніпра (Нікопольський район на Дніпропетровщині), яка містить компоненти, що пояснюють один одного, підтверджує правильність пов'язування назвнабакіз санскритським бак а (хінді -бак)- «журавель», «чапля». Ця «журавлина» гідронімія, топонімія й антропонімія, збережена до сьогодні, охоплює всю Україну, незаперечно засвідчуючи наявність тут і надзвичайно давнього індоарійського мовного пласта.
скритська, перська й давньовірменська. Першою згадує про журавлів, ворожих пігмеям, «Іліада»; пізніші автори переказують Гомера, іноді називаючи журавля «фракіийським птахом». Давньовірменська традиція розміщує пігмеїв в Індії, проте О. Трубачов схильний вважати, що в Індію цей сюжет принесли індоарії з попереднього місця проживання -- Північного Причорномор'я. Бо тільки тут, у землі скіфів-орачів, окрім легенди про журавлів, відомей містоГеранія-- «Журавлине», що иого скіфи називалиКакитонабо Канкитон. Ці назви, вважає О. Трубачов, туземний варіант аГераніягрецький переклад їх, Тому обидві назви-іІКанкитон, іГераніясемантичні двійники. Цікаве те, що в індійській версії варварів-неарійців розбиває птах Гаруда, іздовий птах Вішну. А міф про напівзвіранапівптаха, зазначає О. Трубачов, здавна тяжіє до Північного Причорномор'я. Схоже, сказане про журавля дає змогу
Р83 -- Реєстр Виська Запорозького 1649 року. -- К., 1995.
СГУ -- Словник гідронмімів України. -- КК, 1979.
АБ -- Античная балканистика. -- М., 1987.
СРС -- Самскритеко-русский словарь. -- М.,
Ра РИ уОРДЕ ислринійя РРО він пов'язує з давньоїндійським канка-- пролити світло на деякі українські фра- 1978. рег орі Дніпра, яка й "8 Україні з | «журавель», «чапля». Таке значенняканзеологізми, досі переконливо не витлу- ХРС -- Хіннідінруєскювт словарь: в 2-х гомах. - зування назв на Б а кбагла// к а справді подає санскрит (5Е0О, 127). мачені. Це, зокрема, баглаї бит и, М., /9/2. Жкритським бака та хнд) 09 Більше того, ім'яКанка, тобто «Жура-баглаї годувати,баглаям на- ЗЕД -- Зап5клі-Єпойз) Оісіїопагу. -- Деві, РАВ ві: амуравельн ЄдАПаРо: бака вель», мав бог Яма, тісно пов'язаний із падати,баглаям вкинутись у | 1993.
Аналіз показує, що похідні соб з чазви найпоширеніші у водозборі Дніпр
Шівою, а Яма - божество, причетне до Степачм Наливайко
значенні «ледарювати», «нічого не роби-
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
чарововет зай сої,
| 11 ком . й м
| зодотля. голоси мкРАЧМ
(лово ПРОСВІТУ
чини
1. 3-під зимних мармурів всесвітньої скорботи до нас вертають їхні голоси
)
Український Париж для нас, українців, назагал і за великим рахунком, | досі залишається ще Іегга іпКкодпііа - материком, м'яко кажучи, недосконально відомим. - Чимало наших співвітчизників, здебільшого митців, за- - - карбувало свій помітний, яскравий слід на небосхилі о французької й у сув'язі з нею світової культури, в душі хі м | завше залишаючись українцями. А що Вітчизна наша в
Ода у й буяння їхнього таланту знемагала вже отре,? ТЗ ппродовж століть, під нагаєм вічно змінюваних, педрадищино. послідовних у своїй зненависті та жор- ОСТ всесвітніх підпасичів до підкорених, то й імена і и ців "наших якщо не гасли. разом. із завершенням чзього життєвого шляху, то зазвичай вписувалися до антеонів славетних інших народів. | «Занашу Соломію Крушельницьку -- цю найяскравішу перлину в діамантовому намисті світового класичного СПЕ ву, за належність її імені до своєї культури, пригадаймо, й доа ламають списи поляки з італійцями. Гадаю, - па уени х успіхів досягли 6 наші суади-ляхи у змаганні з
213 ранцузами за своїх же, поляків за походженням -- за Зі Пиома Аполлінера, з англійцями -- за письменниефе Конрада, з американцями -- за поета, а, письменника, перекладача, філософа нобелянта лава Мілоша чи з індіанцями Америки -- за сина
нео М ог - о вождя и польської революціонерки письменнити ни від народження Вацлав Ніжинський і Серж "зяца Лифар узагалі чомусь | дод вважаються за кордоном о гордістю лише роаиського балету, і навіть «Большой знциклопедический словарь» нових часів (1991) скромпон а о ном «сором'язливо» називає останнього «вьходец из
то России» ( т.1, с. 720). Натомість наші щирі сусіди-росіяни неохоче визнають нобелянта Йосифа Бродського ( «русский позт»; БЗС, т. 1, с. 167) та знаменитого поета й 2 сабо и романіста Володимира Набокова американськими письсв'бунвів менниками (останній у них поблажливо --
Ж «русско-американский писатель» ; 53С, т.1, с 858). А про РАЗИ нобелянта Івана Буніна, який останніх двадцять літ (відра 1933 року) прожив у Франції, то й натякати не слід, що він французький письменник «Такие бьли обстоятельства, что они вьнуждень бьли зммигрировать», -- -і кажуть вони. Французи ж ім у відповідь: «С'езі Іаміе» -- таке життя..
Ніби нас обставини не замуровували з усіх сторін так, що кращі з кращих мусили пускатися рідного берега в пошуках утраченої вдома Вітчизни (та й чи сьогодні щось змінилося для них на краще на нашій не своїй землі?). Скільки їх, сізіфів пера і пензля, володарів незрівнянних голосів та інших геніальних обдаровань зі щирим українським серцем розвіялося світами!
Про одних у нас нарешті заговорили на повен голос, про других -- довідуємося зі скупих 8--10 рядків наших куцих і доа та нечисленних енциклопедій фрагментарно, треті -- іще чекають, не дочекаються, коли Вітчизна пом'яне їх бодай незлим тихим словом...
Р Мовчать суворі камені всесвітніх кладовищ, де зчаста за латиною різноязичія зринають до болю знайомі вкраїнські прізвища. За прізвищами -- долі...
Якби ж то камені уміли говорити, скільки б вони могли розповісти нам усього. | той же скорботно-знаменитий цвинтар Пер-Лашез, і Баге, й інші паризькі (єї саєїега) меморіальні й провінційно скромні місця печалі, що мовчазно зберігають останки колишньої земної людсь-
ЗОЗІ кві
КОЇ присутності.. З-під зимних мармурів усесвітньої скорботи й до нас вертають їхні голоси..
2. А спів ввіллявся у небесні хори
Ще Україна снила своєю віками омріяною свободою,
заколисувана гучними здравицями на адресу «честі й совісті епохи» та її генеральної лінії -- «єдино вірної й
несхибної», ще надривали в Україні компартійні бонзи-скоморохи свої сталеві пупи й голоси, не відаючи, що вже викаркують для себе морок забуття і потойбіччя.
А голоси інші, ангельсько чисті, піднебесні, деінде писали золоті сторінки української, зокрема й пісенної історії -- там, зазалізною завісою. Від них світ довідувався про Україну іншу, не молодшу сестру чи пасербицю чиюсь, -- про оту, що на повен зріст стоїть перед престолом Господнім,
Та втрати і на цьому терені були непоправними..
1 жовтня 1979 року французька земля прийняла в своє лоно любляче світ і людей у ньому українське серце.
Сумний останній паризький шлях устелився невибляклою осінньою позолотою від української католицької церкви святого Володимира до цвинтаря Ое Вадпеи, її шлях -- співачки міжнародної слави і меццо-сопрано європейських сцен Євгенії де Новина-Зарицької, нашої колишньої співвітчизниці..
Завершився тернистий шлях земний, а голос повернувся до Гворця; а спів ввіллявся у високі ангельські хори небесної України. Відлуння ж його надовго залишиться на Землі -- співачка встигла записати в зарубіжних фірмах платівки українських народних пісень і романсів українських, арії з опер російських і зарубіжних КОМПОЗИТОРів.
' і 1 жо п-- ї -і ї і їй те г. т в ьноеь і - і "вої - РЕ РЕ Аа, Р - і" ть
хололі кроки Франка, не дали приспати музику в душі | піти шляхом життєвих і наукових мудрствувань? А можливо, культурна атмосфера тодішнього Львова, що змагав за своє власне українське обличчя -- при шаленому спротиві польських займанців? А може, саме філософія як наука спонукала піти за покликанням і знайти своє справжнє місце в житті?
Як би там не було, але бажання не просто співу з обдаровання, а співу грамотного, витонченого, в кращому розумінні слова професіонального привело Євгенію Зарицьку до навчання з вокалу: благо що в місті Лева була така висококласна школа як Львівська(!) консерваторія. Й учителі були там такі, що й світ би міг позаздрити. Талановити же дівчині-філософові пощастило ПОДВІЙНО:
4. В Адама Дідура навчатися вважалося за честь
Світової слави бас-баритон Адам Дідур (1874--1946) виступав у найбільших операх Європи 1 був чи не наийгрізнішим конкурентом всесвітньо відомого неперевершеного Шаляпіна. Назагал він вважається польським оперним співаком, режисером і педагогом. За «Спогадами» нашого «героічноготенора», славетного Михайла Голинського, який приятелював зі знаменитістю, Адам Дідур був сином наймички польського графа та її хлібодавця. «Чоловік наймички заради хліба і спаання від злих язиків погодився назватись батьком не своєї дитини | дати їй своє прізвище -- Дідур». граф опікувався сином | згодом оплачував його навчання співу в Мілані. Заїіншими джерелами («Словник співаків
СІЕНИЯ ЗАЯВ
ЙБЕЗСЛЛЕРТНИЙ СПІВ ШИ
ХРАЛАЛІЇ ЛЛЕЛЬНО
Земне -- землі, небесне -- небесам. Окиньмо ж поглядом її земну високу путь.
3. Тут музика незрідка гостювала...
У чисел мапя своя. Своя система. Як хочеш, так І тлумач. Усього одного дня не дожила Євгенія Ромуальдівна Зарицька (9. 10. 1910 -- 8.10. 1979) до свого дня народження. Усього одного року не вистачило їй до власного сімдесятиліття: довга і важка недуга звершила свою невдячну місію. Були, напевне, в часи згасання тривалі дні й ночі та миттєвості і для роздумів, і для ностальгії за незвершеним | втраченими можливостями, і для спогадів, | для плекання відчуття невідворотності непоправного Й водночас усвідомлення бодай частково виконаної життєвої програми... Життя ж бо прожито яскраве, здобуто славу й визнання, -- чий мріялося про
- таке колись маленькій дівчинці із провінційно-прикор-
донного галицького містечка Рава Руська.. Але мета була, напевне, змалку, а зерно благородних мрій упало в добрий грунт -- батьки підтримали й виплекали природний хист і дар доньки...
Майбутня співачка походила з відомої в галицькому музичному середовищі родини: батько її, Ромуальд Зарицький (1868--1932) був знаним музичним 1 громадським діячем у Перемишлі та Львові, у 1904--1907/ роках працював редактором і видавав «Ілюстрований музичний календар». Композитор-аматор, він віІДОМИЙ також якавтор музики до драматичної алегорії «Небесні співці» Сильвестра Яричевського (1902), до численних хорів. Натура творча и непогамовна, він виступив одним із засновників г обирався головою товариств Станіславський «Боян» (1896--1901) і Львівський «Боян» (1903--1905)..
Тож у помешканні Зарицьких музика не була випадковою гостею. Світ музикальних ідей, атмосфера ВИСОКОЇ духовності і національної свідомості заклали в душі юного обдаровання ту основу, яка лише повнилася з роками, Музикаї спів, спів і музика -- цідва поняття стали життям, квінтесенцією життєвої! філософії.
А ще була філософія як студії: Євгенія Зарицька закінчила філософічний факультет Львівського університету. Чи не дзвони Миколаївської церкви, що поруч із навчальним корпусом, який пам'ятає ще неви:
України», с 89), Адам Дідур був «син Якова Брохвіц- Віктора і Вінценти Яанської. З 1876 року виховувався в родині українського педагога А. Дідура, який иого усиновив».
Та не це важить для нашої розповіді, а передуам те, що володів феноменальним голосом, бездоганною вокальною технікою й чудовою дикцією. Спів його вирізнявся виразністю, яскравістю, потужною силою звучання в поєднанні з прозорістю голосових барв. З незмінним успіхом виступав у кращих залах Італії, Іспанії, Польщі, Росії, Франції, Англії, інших країнах Європи, Північної й Південної Америки, у Єгипті... Сцени Львова, Києва, Одеси, Харкова пам'ятають цей незрівнянний голос.. У репертуарі 0 співака були й твори українських композиторів.. Після життєвих негоді тріумфів, 1932 року Адам Дідур залишив сцену і поселився у Львові, де жив до 1939 року, будучи художнім керівником Львівської опери. Водночас викладав у Львівській консерваторії. | не випадково доля звела на консерваторських кафедрах талановитого співака й педагога та здібну ученицю Євгенію Зарицьку (1934--1939-й роки її навчання у Львові).
Високий клас Адама Дідура став для неї важливою творчою школою и життєвою віхою:
5, Співачка йшла навчителя високими шляхами
И шляхи тріумфу їхнього так часто збігалися.
Майстерність співу Євгенія Зарицька удосконалювала в Мілані у професорів Чібадо і Біннеті (1939--1941) та в Австрії (професори В. Шварці Рейнеот). Дебютувала ще студенткою консерваторії на сцені Львівської опери (1937). Відтак співала в Італії (з 1941) -- наоперних сценах Сієни, Неаполя, Венеції, у знаменитому театрі «Ля Скала» (Мілан)... Знаменитий лондонський «Ковент- Гарден» (1946-1952) під своїм склепінням зберігає напевне й дод голос виняткової краси, рівний у всіх репстрах, своє! солістки в цьому проміжку часу Євгенії Зарицької. Гас" трольні шляхи лише підтверджували славу непереачно музикальної та інтелігентної співачки; талант, помноже" ний на працелюбність, примножував успіх. Перед співачкою в її гастрольних турне гостинно відчиняли двері кращі оперні зали Європи: «Гранд-Опера» в Парижі.
осн
заренневеннннннимюття
БЕРУ,
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
о оч ПИЙ ПР
о ни ви.
щи нина тт 0 оон
тр АЧЯ ОСОБИСТОСЧІТ
«Моцартеум у» у Зальцбургу, римський «Сан карло» Барселона Амстердам, Брюссель, Алжир, інші міста свропи та світу, де гастролювала, помножували міЖНародну сплаву співачки
у 1953 році Євгенія Зарицька здійснила гастрольну поїздку містами Америки (Нью-Йорк, Чикаго, Філадельфія .), де теж здобула прихильників, полонивши їх своїм ЧУДОВИМ СПІВОМ
Серед виконаних оперних партій особливо вирізняються Марина ї Марфа з опер Мусоргського «Борис Годунову | «Хованщина», Кармен із однойменної опери Бізе, Керубіно з «Веалля Фігаро» Моцарта, дмнеріс и Азучена з опер Верді «Ада» І «Трубадур».. Як камерна співачка виступала солісткою світових оркестрів під орудою багатьох знаменитих диригентів. Євгенія Зарицька також відома у світі як талановитий інтерпретатор творів Равеля, Гіндеміта, німецьких романтиків -- Шуберта, Шумана, Брамса, Вольфа
Кілька концертів записала на платівки, зокрема Малєра (під диригуванням ван Беїнума), пісні Шопена та Мусоргського, заголовну партію в опері «Княжна Герольдштейн» Оффенбаха
Як щира українська душа, співачка пристрасно популяризувала українську музику за кордоном -- романси Писенка, Людкевича, Ревуцького, Барвінського. Набутком колекціонерів стали записи творів цих та інших авторів на платівках
Останні роки життя (1974--1978) окреслені педагопчною діяльністю в Парижі. Бо ж грішно це -- набутий творчий досвід із собою забирати в небуття повинні ж підхопити учні безсмертний спів ії у храмі Мельпомени...
6. Осінній жовтим лист над тугою мовчання
Письменникам у цьому випадку у світі легше належність до тієї чи іншої культури визначається для них за критеріями місця народження чи громадянства; на допомогу приходить і мова письма. Для художника можна додати ще стилі и творчу манеру, зразки, що наслідуються . А як бути співакам, коли вони перебувають у своєрідному вигнанні, співають кількома мовами, виконують твори різнонаціональних композиторів, народжуються в одних місцях, живуть в інших, душа метається між пунктами гастрольних турне, а останній їхній притулок зчаста сам Бог призначає деїнде.. Куди їх приписати, аби душа знайшла вічний споки. Наийкращим принципом, імовірно, буде принцип родової пам'яті аким себе передуам відчував митець... Якщо ж слідувати
цьому принципові, то "Євгенія Зарицька "-- свідома!
українка, один із золотих голоав своєї! втраченої вітчизни -- України. З української церкви святого Володимира вершила свою останню земну путь
Але ж власне французький жовтий лист сльозою скапував із печальних дерев жовтневої пори на свіжий іще грунт над тугою мовчання. | ще цвіли повсюдно хризантеми -- й у Парижі, і далеко від нього, в Україні | до новонасипаного горбика на цвинтарі Баге лягали букетики французьких хризантем
-Тож спомин цей нехай букетом запізнілим скромним оанніх наших сумовитих хризантем як каяття над
мармуром холодним світами розпорошено! слави Володимир ГЕРМАЙНІ
чого ої й про и тив я А РА й й з од о ням ой й РОН Газ я мок б
ень я фаноная
поводож авооції ій ово б й я а фов ово оше я -ойов й
йшов ого РО «йттатв Во йо ово фРОоВоЮоз ово
про 70 и КИ РР км Патон ІДУ РУК КИ Ж р РОН Р он затим в рой дов ово гово |з 0 7 "діо ос й оф нон, зо й ЖОтоЖ мож ооо оо Чон но в Се ОР т п пн р РН Ж РІ оч і о м Р РУ що
РР РР; Р и но рн я р и Р и і
фони Жов ого гою ФОР чо 0 о 0 Га юю. Чом не во ан пи ДОН "чага або РОК ро ПОД Р кп пня жи я о В ков,
ГРЖио АЙ
ї є ЖИ ї м
и "ПАТ
на ши мо
Р й "терор
Р РОРОРО; "є жовою о
РеИ й Рій бо
ІП иивнио ян
ИЙ. ва тот "т зно й РО ОО У
ій й пи ра
зим Ше є зов у я
ї я ий
"ой
«нов і Я є ово жо ій
г С
пої ййтй
виь й мі ВИ
жо Ні
СПОГАДИ ЯК СПОВІДЬ
Згадується зимовий день якогось-то року в селі В'юнище на Переяславщині (тепер його затопила Канівська калюжа, чи то пак море) Бібліотекар тітка Оксана дає літній читачці книжку і каже: «Ви будете плакать, ви ж така сльозлива..». Та взяла її, щось сказала, а потім: «Та тут останніх сторінок немає». «Нічого, прочитаєте, я вам розкажу», -- заспокоїла бібліотекарка. Ми, хлопчаки, що на канікулах гуляли біля клубу, де й була бібліотека, побачили наступного дня, як до відкриття прийшла та тітка, щоб дізнатися, чим закінчився роман. Не пам'ятаю, чи були в неї заплакані очі, а от книгу не забути -- роман Анатолія Дімарова «Їдол».
Це постало перед очима після прочитання книги мемуарів А. Дімарова". Читалися 1 ранні його твори, 1 три томи «Їсторій» -- «Сільські історії» (1987), «Містечкові історії» пед та «Боги на продаж. Міські історії» (1988). А були ж романи «І будуть люди» та «Біль і гнів», котрі тоді, в сімдесяті, несли слово правди, -- і бачимо величну епопею про життя України в ХХ столітті. Але хіба можна було написати щиро, так, як знав ти життя, як знав і розумів людей, з якими поруч жив? Та все ж твори А. Дімарова, як зауважено в останній «Історії української літератури ХХ ст.» (Кн. ІП, част., 2.-- К., 1995), «це був художній світ, куди шлях олжі був заказаний. Як офіційній, так і літературній» (с. 305). Тому його нещадно «редагували», часто не лише абзаци чи сторінки викидали з творів, а й цілі розділи, як то було з главами «Притча про хліб» -- про голод 33-го року з роману«іІ будуть люди». А щодо цензурних утисків -- то розмова окрема, найкраще б написали самі цензори дослідження на зразок «Якя знищував українську літературу». Г. Сковорода -- не «український», а «вітчизняний» мислитель, не Київська Русь, а Древня, а П. Шелестові навіть за К. Маркса дісталося, що зацитував «християнська козацька республіка». А хіба так би написав М. Стельмах свої «Чотири бороди»? З роману Олеся Гончара «Людина 1 зброя» всі згадки про голодомор викинули, а він же сув на самому Олімпі -- навіть членом ЦК КЛшеС
Коли читав автобіографічну книжку А. Дімарова «На коній під конем» (1973) про дитинство, шкільні 1 передвоєнні рбки письменника, звичайно ж, не знав, які бої вів автор з цензурою. А твір той (чомусь згадувалася «Зачарована Десна» О. Довженка) був на диво щирим, багато що було впізнавано (1 в нас так було!), все особисто пережите автором поставало зримо, достеменно. І от зараз, прочитавши «Прожити 1 розповісти», зрозумів, що то все була правда. Але не вся. «Всю правду знає тільки весь народ», -» зауважив колись К. Симонов. Але ж народ -- то всі. Була своя «правда» і в якогось полковника «під градусом», що кинув озброєних цеглинами (), з однією гвинтівкою на трьох, хлопчаків у психічну атаку -- щоб їх вбили, бо були «під німцем». А цеглина -- кинеш, німець подумає, що граната, злякається, тоді бери його голими руками.. Тим часом інші частини обійшли німців 1 вибили із заводу. Той полковник був роботом, запрограмованим на знищення людей, своїх же, можливо, 1 земляків. Серед кількох уцілілих (залишився 1 Дімаров. Було в соцреалізмі розрізнення: правда життя і правда художня. Та, певно, вона одна.. Заслуга А. Дімарова в тому, що він у цій книзі пише тільки про те, що не ввійшло у написане раніше
Це жорстокий текст, особливо ж до самого автора. Коли ми зараз наслухались заяв про те, що: «Я у КПРС пішов, щоб розвалювати її зсередини» або ж: «Я став партійцем, щоб робити гарні справи», зізнання письменника, для якого найголовнішим є етичні закони, іноді здаються самобичуванням. Але це не так. Ця книжка про довгий 1 болісний процес прозріння малого Толі, сина куркуля, репресованого радянською владою, 1 сільської вчительки, Те, що засіло в дитячу пам'ять, -- тонавсе життя. Ї, як зауважив у післямові М. Слабошпицький, розповідь У книзі «послуговується двома вимірами подій -- як воно бачилося тоді ії як бачиться сьогодні». Митарства по селах, по школах, життя квартирантами в крихітних кімнатках, напіводягнений, напівузутий -- то доля не лише його, але й багатьох підлітків того часу. Але ідеологічно вони вже були зомбовані. На «Уроці Павлика Морозова», коли піонервожата запитала, хто вчинив би так, як Павлик, юний Толя єдиний гадняв руку І теперішній Анатолій Андрійович згадує, що підслуховував: «..чи не скаже татусь чогось проти радянської влади? На мене наче падала тінь уславленого піонера з Сибіру». Слово «татусь», за щастя і здоров'я якого молився перед сном, -- і ореол Павки над головою..
Віра в ідею і те, що було навколо, розходились, але якось у собі треба було їх примирити. Але як, коли «уроки пильності», так схожі на «уроки ненависті» з «1984» Оруелла, проводились усе частіше, «Як покарати троцькістів?» -- запитує
вчителька. І діти вигадували кари: «Розстріляти!», «Повісити!», «Закопати живими в могилу!», «Рубать руки й ноги, щоб подовше мучились!». Дійшло до того, що діти, граючись
у судовий процес над троцькістами, повісили свого однокласника.
«І що найнезбагненніше для мене, нинішнього, -- тогочасний Толя Дімаров, який не мав жодного сумніву, що товариш Сталін дав осє0- бисто йому найщасливіше в світі дитинство... Феномен, що його навряд чи спроможні розгадати найвидатніші психологи світу», -- писав автор, намагаючись зрозуміти себе тодішнього.
Але не треба думати, що А. Дімаров «вишкрібає всю чорнуху». Життя ішло, були дитячі забавки, шкільне кохання, а головне -- були книги. Була вже саморобна книжка, на обкладинці якої напис «Анатоль Дімаров», а нижче «Повна збірка творів». «Це була перша і плекаю надію, -- пише автор, -- остання повна збірка творів. (Господи, скільки я за своє життя соцреалістичного гівна понаписував -- і досі беруться щоки вогнем, коли пригадую недолуті ті вишкребки)». То були солов'ї над горами трупів. «І я починав таким же солов'єм, їі я, многогрішний, «оспівував» -- караюся, мучусь і каюсь». Рідко хто з теперішніх «майстрів пера» здатен на таку самооцінку, хіба що Д. Павличко з «Покаянними псалмами»...
Двадцять п'ять років тому в книзі замінили назву розділу «Ать-два!» на безбарвне «Як воно в піхоті». Муштра, ідіотизм командирів, підготовка до «боїв на чужій території» -- і війна. Бій, поранення, санбат. Довелося і партизанити. І -- о щастя! робота в газеті «Радянська Україна», в Харкові, потім в іншій, на Волині. Як пише автор, цей розділ можна назвати «Нас називали совєтами» або «Ми були окупантами». Ще й досі невідомо про всі звірства, що їх робили «визволителі». Працював А. Дімаров угазеті «Радянська Волинь». «Чи не були ми своєрідними геббельсами, які вірою і правдою служили нелюдській системі?» -- дошукується відповіді автор спогадів.
Нещодавно (1998) відбулися вибори до Верховної Ради. Як же вони проходили після війни в селі Горохівського району? Взвод автоматників, розсипавшись у цеп, підходить до села: СЄтволи на"вікна хат, але-в селі спокійню: За''нимиє їде порожня вантажна машина: Ястребки "біля" сільради -- вони будуть приводити людей. «вибирати». А лейтенант ВС просвердлив над двома кабінами для голосування дірки і на тих, хто заходив туди, сипали потовчену крейду. А на виході тих, хто був «помічений», забирали в машину. «Попереду гула машина, натовчена дядьками по самісіньку зав'язку, за нею, розсипавшись у цеп, рухались ми, а за нами вже порожні сани». «Дев'яносто дев'ять відсотків», -- результат виборів, а кореспондент почав свій матеріал «Голосують людські серця» із слів: «Село не спить. Всю ніч вогні. Не проспати б...».
Окремішньо треба згадати і про справи суто мистецькі, входження самого автора спогадів у літературу. В цій книжці розсипані про це згадки, але найважливішою є розповідь про нараду молодих письменників 1947 р., яку вів Л. Каганович. Саме тоді був час «добиття і остаточного розвінчання» старої когорти письменників, що уціліли після погромів 30-х років. І саме молодь, юні хунвейбіни, повинні були остаточно завершити цей погром. Правда, і старші один одного не жаліли. Згадує А. Дімаров слова П. Тичини про М. Рильського «Високий дуб! Зелений дуб! А всередині вже і гниленький. То ми його партійною сокиркою.» Та і Олесь Гончар не забув сказати, що в сідлах ми всі летимо від перемоги до перемоги, а Рильський і Сенченко замість сідел повмищались на сідалах. Автор спогадів був зачарований Гончаром: «Прапороносці» мені страшенно подобались, я тоді ще не відчУував усієї фальші в цьому романі, -- сам би так писав..». Після наради «спік» (вислів автора) А. Дімаров написав дві повісті «Гості з Волині» та «Весна в моєму селі», з яких «перла газетщина», бо бачив життя «згідно рішень і настанов нашої партії». Так Дімаров став членом Спілки письменників, але письменником став значно пізніше.
Життя кожної людини -- то цікавий роман. Коли ж він написаний як сповідь, з численними автокоментарями, а деякі епізоди тяжіють до самосуду -- він ще цікавіший. Як справедливо зауважив М. Слабошпицький, іноді виникає бажання захистити Дімарова від Дімарова. Та він такого захисту не потребує. Але очі із жахом
зупиняються на цифрах: «Тираж 1300 пр.». Що тут скажеші?
"Дімаров А Прожити і розповісти, Повість про сімдесят літ. -- Київ, 1997.
Анатолій ШПИТАЛЬ, кандидат філологічмих маук
СМАЗОГО!
РОС збетаат я СуДОЗа
Горт «Весільний»
Слово ПРОСВІТИ
-
Свято Покрови Пресвятої Богородиці припадає на 14 жовтня.
Покрова святкується в Україні не тільки як народно-релігійне свято, а й як національне.
"іа Запорожжі була церква святої Покрови і запорозькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою. За переказом, після зруйнування москалями Січі Запорозької в 1775 році козаки, що емігрували за Дунай під паску турецького султана, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови.
Українська Повстанська Армія, що постала в час Другої світової війни як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації, свято Покрови обрала собі за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. іншим кремом. У комбінованих весільних
З Покрови починали справляти вечорниці та гуляти весілля. и гортах одну частину роблять медово-сме- Пречиста -- несе старостів нечиста; г як прниде Покрова -- згреве дівка, дача са С3 У чарунок Р тури як корова. Дівчата, які збиралися заміж, напередодні Покрови молилися: РА ноА реа ЛИСТКОВУ. реуозово олия Свята мати, Гокрівонько, накриїй мою ГОЛІВОНЬКУ, як не хусткою, то торт квітами та гірляндами з масляного ганчуркою, аби не зосталася дівкою. крему, маленькими меренгами, шокола-
Господарі примічали погоду, бо кажуть, яка погода на Покрову, такою дом, горіхами, фруктами! і т. д. буде і зима. Якщо в цей день сніг не покрив землю -- не покриє в листопаді ее пн бала ; порізай унцій "9 Грудні: Якщо до цього дня не спаде з вишень листя -- на теплу зиму, а горіхи, рідкий (розтоплений | ВвИСТИгзвільниться -- на сувору. Якщо вітер з півдня низовий -- зима буде теплою, лий ) мед, соду зоцтом, борошно і акуратно З півночі горішніи -- холодною, із заходу -- сніжною; коли ж протягом дня перемшати тісто знизу догори дерев'яною вітер змінюватиме напрямок, то і зима буде нестійкою. ложкою. Форму для торта змастити роз-
З Покровою пов'язано й чимало прислів'їв: //о ГПокрові - то і ло теллові попленим жиром (танким шщаром'), чи Хто лежить до Г/окрови, той продасть усі корови. Прийшла Покрова --
Складається з 3--4 частин різного діаметру. Кожна частина -- самостійний торт із коржів одного діаметру. Коржі найчастіше медові чи медово-сметанні або Із заварного світлого та кавового тіста (до І / З тіста перед борошном додати какао-порошок 1 розчинну каву -- по 1--2 стол. ложки), розділені шаром сметанного крему з горіхами і чорносливом чи будь-яким
збитої сметани (з Свіжу густу сметану збити з
рем із горіхами) цукром на холоді (на коленому льоді) до загустіння. Якщо сметана рідка, її треба вилити в полотняний мішечок і підвісити на холоді на 18-24 год. для видалення сироватки. Потім сметану збити, додаю-
| потроху цукор. Ароматизувати посипати борошном. Викласти 3,5-4 стол. лимонною цедрою (ваніліном, есенцією)
ложк Пекти 15--20 хв.
є я, гіста, розрівняти. До готового крему додати підсмажені ядра всохле діброва. Минула Гокрова -- з'їла полудень корова. Гокрова при температурі 1/5"С. Дверцятадуховки грецьких горіхів, обережно перемішати - покривеє траву листям, землю -- снігом, воду -- льодом, а дівчеот -- не відкривати, на КУХНІ не хряскати Для крему греба: ГУСТОГ сметани
шлюбним вінцем. Отож усім нашим читачам кажемо: З Покровою будьте здорові!
дверима, не стукати посудом, бо бісквіт сяде, погано випечеться, втратить смак і вигляд. Готовність бісквіта перевірити дерев яною спицею: при проколі випече-
0,2 л (рідкої -- у 2? рази більше), цукор або цукрова пудра -.І скл., цедра лимона, горіхи -- до смаку
Крем заварний. Яйця, цукор, сіль і
грот
| ще | - 1 ного тіста паличка залишиться сухою. борошно розтерти набіло. Продовжуючи | Покрова 7: пора початку осінніх ріпчасту дрібно нарізати й ошпарити ок-| Якщо вона волога -- пекти ще 10-15 хв розтирати, вливати малими порціями га- Ла зані І хоч як би скрутпно не ропом, щоби відійшла гіркота, посолити. Вимкнути духовку, відкрити дверцята, ряче (не кипляче) молоко. На воляній 5 велося, а українські весільні столи Часник розтовкти. Подрібнити окремо! не виймаючи, вистуджувати бісквіт 5-10 бані (або на невеликому вогні) розтирати-то |вгинаються від страв. Уявімо себе | білки і жовтки зварених круто яєць. Ядра| ХВ: Вийняти, поставити на стіл (оберігати безперервно, щоби маса не пристала до Ше | ча буковинському весіллі. І допомогрецьких горіхів підсмажити і посікти. На РАПрОтя цу а овеПоно ВистУДИТИ Обвесдна, не з явилися грудок | ак довести ба. же нам у цьому книжка Маргарити | гарний таріль встановити «форму». Все: ТИ Оки ло ножем, рракрити І ЗНЯТИ до кипіння | варити 2-3 хв. Зняти Зо Хазан «Буковинська кугня». видаелину її викл: п о Ж - . форму. Бісквіт накрити папером, витри-вогню, збити міксером. Вис гудити, додаол - У х р тасти шарами у зазна онОМУ мати 12--14 годин, щоби «ДОЗрів» 1 не ти малими порціями вершкове масло, оЗоБЕЮ на в Чернівцяг видавництвом порядку: буряк (без соку), горіхи, трохи кришився при розрізанні. Для торту ванілін або лимонну цедру. Збити «Ми сої «Букрек» у 1996 році, часнику, майонез, цибулю, моркву, цибу-| бісквітні коржі розрізають на 2--4 плас- Зберігати на холоді в закритому посуді Ве бе СУ пр 5 лю, майонез, яблука, спр, горіхи, цибулю, ти: корж надрізати з боків ножем, обгорнути Для крему треба: І яйце, жовтки -- З ЗанА - | г Овочевий майонез, яєчні жовтки, майонез, білки, За суровою ниткою і повільно тягнути нитку | л/т, цукор - 1,5 скл. борошно - до І Зі Бойова п о неєрвованим РН 1,5 скл, мелені ядра грецьких горіхів - о ложк. (або ароматична есенція -- 2-3 ке Перед приготуванням святкового саком, додати почищений і дрібно порізаний Ї скл., мед - З ст. ложки, борошно -- 2 крараї). | | лату-торта на таріль ставлять «форму» маринований огірок ди м Накрити торт| скл. сода -- І чанн. ложк., оцет -- І сто 7 Крем із манної крупи ( з какао). Лк | діаметром 20--22 ії висотою 8-9 см - ПЛІВКОЮ, витримати на холоді 8-12 годин. ложк. Слекти 3 КОРЖІ. Манну крупу, ванілін, цукор : какао добре - сти роеруч Із пергаменту (фольги, ВІД торт- Обруч забрати. Боки торта змастити май- Тісто медово-сметанне ( з горі-зварити на молоці Вистудити. Вершки Ре - ниці). Продукти подрібнюють І, не онезом, посипати білком. Прикрасити! хами). Мед розтопити, вистудити, Яйця охолодити, збити, розмішати 3. манною а бе | змішуючи, викладають у «форму» шамаслинами, горіхами, зеленню. | по З саду " о З а корот ан ав 5; тор товщиною І--1,5 см. | з» Буряк р шт., морква, іі содою борошно. За бажанням, з борошстол ложки молоко «2 5скт. цукор -- 1 А - | уряк запекти із шкіркою в духовці. ЩИб) Ля - по 2-3 шт., яйця -- 4-- ШТ.,, (ном додати горіхи і прянощі. Вимісити скл. какао-порошок -- 2 стол. ложк.. зо В Почистити від шкірки буряк, сиру мор-твердий сир -- 150--200 г, часник -- 3--5і тісто. Розділити на 10--12 коржів. Пекти даділім -- дрібка, вершки -- І єкл | і о | кву, яблука. Натерти соломкою твердий ЗУбЦІВ, ядра грецьких ГОРІХІВ -- СКАЛ.,| на змащеному маслом листі в розігрітій Крем масляний. Вершкове масло МИР | сир («Голландський », «Буковинський» майонез -- 1,5--2 скл., сіль, маслини,| духовці на середньому вогні 7--10 хв. до розтерти, збити набіло міксером, постуорицв Ї легкого коричневого кольору. Торт має
Іі тп.), буряк, моркву, яблука. Цибулю
Р и тини 1 океани 2 ки ка | ан сон З ана інь зано Да одна жан о
| шматками, на 1 хв. залити окропом і відразу облити холодною водою. Зволікати з охолодженням не можна, бо печінка позеленіє і стане непридатною.
| Підготовлену печінку пропустити через
| м ясорубку, збити дерев'яною ложкою, поступово додаючи сирі яйця, сіль, мелений чорний перець і борошно, до | консистенції густої сметани.
зелень -- до смаку.
вогню, викласти тісто, швидко розрівняти
викласти на пласку тарілку, накрити серветкою. Вогонь зменшити, Якщо потрібно, додати на сковороду олію і таким чином випекти кілька коржів. На гарному тарелі змастити кремом 10--12 теплих коржів, верх і боки торта. Накрити плівкою, поставити в холодильник для того, щоб перейшов, на 10--12 годин. Прикрасити горіхами або натертим яй-
"З
Крем; майонез -- 200 г, часник -- 1-3
р
тісто вийшло крутим,
«переходити» кремом 3--8 годип. Для тіста треба: яйця -- 9 шт., цукор - 2 скл., сметана, мед, олія оливкова (со-
вимішуючи, додати борошно і варити ще 0,5--Ї хв. Слідкувати, щоби не було грудочок. Зняти з вогню, вистудити до 60--70"С. Поступово, по | шт., додати яйця, збиваючи тісто, поки воно не стане гладким, блискучим, легко відокремлюватиметься від ложки. Якщо заварне воно погано підійметься при випічці; якщо рідким -- розповзеться, сяде. Рідке тісто виправля-
масла спричинить тріщини в нижній
пово додаючи цукор-пудру (або цукровий сироп), ром. Для сиропу зварити цукор у ВОДІ, зняти піну, вистудити
Д. ІЯ крему треба масло вершкове -
мити білки від жовтків. Білки не охолоджувати. До білків додати весь цукор. Безперервно помішуючи, поставити посуд з білковою масою на край плити, потім на водяну баню. Підігріваючи до 50 -- 62"С, збити густу міцну білкову піну. Лист застелити масним папером. З інтервалами 3--5 см викласти половинки ядер грецьких горіхів або почищений мигдаль Зверху нанести чайною ложкою білкову
«4 | ІЗ ПЄЧІНКИ лопаточкою на тонкий (0,5--0,7 см) корж, і ото - ЗА с б и з Де ох наро жа і чан полон | | Тісто. Печінку промити вирізати вераз шубу роси кох У | ложк. Горіхи ії прянощі -- за бажанням. до І сто. т. ложк. або лимон (сік - 0,2 | - Печ , ВИ Хв. ВерІу і Тісто заварне. Масло (вершкове, упт, ванілін.
, | Тикі кров яні судини ії жовчні протоки, паточкою на другий бік і смажити ще 1--2 | оливкову олію або маргарин), сіль і воду Меренти з горіхами. Посуд для Є зняти плівку. Свинячу печінку, щоб поз-хв. (Не присмажувати, поверхня повиндовести ; до кипіння в металічній кас-збивання білків знежирити харчовою со- До | бутися гіркоти, нарізати великими на бути білуватою.) Готовий корж | трульці на повільному вогні. Добре дою, ретельно вимити. Уважно відокре-
СИ
ням додати посічені (мелені) ядра
ї - ак: заварюють трохи густого тіста і У і їі. пекти, Крем. До майонезу додати розтертий цем. КОФЬ Тако ЗІ арк У о Тато масу у вигляді спіральки. Спе бен , КТ б се Р рн Ту - ті - ; ( чл) - | додають ного до рІдДкКоОгоО. Якщо ТІСТО підсУШИТИ В ДУХОВЦІ. зро ЗРАННЯ ДрІОно Нора ЕЛЕ дено ЗеЧне мі ЦЕ Зла | круте -- чинять навпаки. Лист змащують Для тіста треба: білки -- 4 шт., цукор-кропу, петрушки (базиліку, кінзи). І кг, яйця -- 2 шт. борошно - 2 стол. тонким шаром масла (вершкового, олив-пудра - І скл, ванілін (ї ЛиМОниа | На середню за розміром сковороду з ложки, сіль, перець. | кової облії або маргарину). Надлишок хустота) -- на кінчику ножа За бажан-
| аптипригораючим покриттям (на чавушйних 1 ал'омінієвих сковородах тісто приторає) налити трохи олії (без запа- | ху), злегка розігріти, зняти сковороду з уран
зубці, горіхи грецькі смажені і посічені -- 1-1, скл., зелень -- до смаку.
зни о тн ТУ ана т аж -о З жит
«Слово Просвіти» Засновник - Всеукраїнське Товариство "Просвіта" їмені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво Ме 1007 від 16.03.1993 р.
сн
вр НЕ прин ТАНЕ ее зо ее - Р --
ну - -
Шеф -ред а ктор Павло Мовча н|
Відповідальний редактор Любов Голота
Редколегія: Ярема Гоян, Днатолій Журавський, Анатолій Погрібний,
Олександр Пономарів, Іван Ющук
- цій нний - 0 о м ес - - ПР Р ор Р Р РЕА них і
ЕЕ ЕЕ АН
Б ЕЕББЕ БББа
ПЕ РА с РЕ
р В на о АРЕАЕ РПИЕРЕЕЕЕ
частині виробу.
Для тіста треба; масло вершкове ( маргарин) --120 г, вода і борошно -- по 1.5 скл. яйця -- б шт., дрібка солі
ЕЕ РЕ - - т - --о а тт т о тб - ЕР
Адреса
ни - -- тт--є о 0 юнь ж, РР и че
"Слова Просвіти"; 252001, Київ-і, 6, Всеукраїнське Товариство «ГІросвіта» ім. Тараса Шевченка, тел.228-01-30; Е-таїй: ЗОУО (?Ф РЮОЗИТА. іпіетот КІЕУПА Індекс ЗО61І7 Зам. Ме 033120110 Наклад 3000
Виготовлено з готових фотоформ на комбінаті «Преса України»:
т а а
грецьких горіхів -- І ск.1. (і какао-порю- ШОК -- 2--) ложки)
Матеріал підготувала
Раїса ТАЛАЛАЙ
ши о аль "4 птше
завулок Музейний,
ли ол
ща -г озон --о ' -- - ж банні
лишав говиввоігх явоі» сего о с пшьнозчнивсі | і аинньни ана вні У