Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Свободу не спинити! · с. 6сторінка оригіналу ↗

ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ: «МАЛІ УКРАЇНЦІ ВИЯВИЛИСЯ БІЛЬШИМИ, НІЖ ДУМАЛА ВЛАДА» З ВИСТУПУ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА НА СЛУХАННЯХ В ЄВРОПАРЛАМЕНТІ В СТРАСБУРЗІ

Слово Просвіти, №52 за 2004 рік

РЕПЛІКА Драма, що діється нині в Україні, аж ніяк не вкладається в жодну із заздалегідь заготовлених для неї політтехнологічних моделей. Це не виступ українськомовних українців проти російськомовних, тим більше — не протистояння “проєвропейського” Заходу нашої країни й “проросійського” Сходу, тим більше — не порахунки одних фінансових груп/кланів із іншими. Заради справедливості мушу зазначити: всі ці конфлікти частково присутні, їх, що називається, “грають”, але не вони визначають сутнісний зміст того, що відбувається. Бо відбувається, передусім, універсальна історична драма: зіткнення між суспільством, яке — у значній і до того ж найактивнішій, найсвідомішій, найосвіченішій своїй частині — хоче демократії, достатку, правової держави, та владою, яка всіма силами намагається врятувати авторитарно-неототалітарну форму правління, так успішно-цинічно втілену в життя всіма спадкоємними щодо радянського комуністичного режимами на всій пострадянській території (за винятком країн Балтії). Тобто за найвищим рахунком — це вкотре поставлене запитання: чи можлива демократія? Якщо це запитання спробувати поділити на глибинніші його складові: чи можливо розірвати зачароване коло? Чи можливо врятувати “прокляту країну”? Чи можливе втілення людських сподівань? Чи можлива перемога добра над злом? Усе інше — те, що на поверхні, але менш суттєве, це політичні технології, гра на мовних, релігійних, ментальних відмінностях усередині українського суспільства, “рука Москви”, російський геополітичний проект “Янукович”, суть якого в альтернативі, відверто сформульованій найвищими державними достойниками нашого великого північно-східного сусіда: “Або розкол, або громадянська війна”. Попри елеґантність формулювання, я вірю в те, що ми не дамо авторам цього проекту ані першого, ані другого задоволення. Стільки дезінформації (назвемо її менш дипломатично — брехні), стільки залякувань, фізичних розправ, моральних тортур та іншого діоксину, скільки звалилося на українське суспільство до і під час цієї виборної кампанії, — це безпрецедентний драматичний досвід, що заслуговує окремої Книги Пам’яті з десятків тисяч сторінок, де буде зафіксовано назавжди кожен громадянський вчинок, кожен невидимий світові жест незліченних “малих українців”, які, подібно до “малих угорців” 1956-го, “малих чехів” 1968-го чи “малих поляків” 1980-го, піднялися на захист власної гідності. Року 2004-го в Україні сталося диво: суспільство, яке упродовж цілого десятиліття здавалося млявим, пасивним і роз’єднаним, раптом спромоглося на консолідований, ненасильницький і красивий виступ. “Малі” українці виявилися значно більшими, ніж про них думала їхня — і не тільки їхня — влада. Банальній геополітиці вони протиставили свою креативну геопоетику. Помаранчева поетика є вельми активним арґументом проти тієї “зони сірості”, в яку понад десятиліття намагалися затягнути Україну її мало компетентні й мало симпатичні керівники. Їм ішлося про країну нецікаву, позбавлену власного обличчя, невидиму світові. Вони “конструювали” її собі під стать, відповідно до власних сірих фізій і таємних потреб. У своїх естетичних звіряннях пан Кучма недаремно зізнається, що не любить помаранчевого ко- z САТИРИКОН МУДРА ДУМКА льору, бо він, мовляв, “неукраїнський”. Мабуть, насправді “неукраїнським” виявився пан Кучма. Помаранчевий став кольором прориву всіх можливих блокад. Кольором вибуху людського в людях. Упродовж 16 днів активного спротиву Майдан Незалежності в Києві явив собою перемогу людського над технологією влади. Це також перемога Європи як етичної вартості. Мій польський приятель Анджей Стасюк пише про це у своєму чудовому есеї так: “Великі речі діються на Сході. Україна підвелася з колін. У ці останні, холодні й засніжені дні листопада серце Європи б’ється саме там, у Києві, на Майдані — до слова — Незалежності. Саме в Києві точиться боротьба за підставові європейські вартості, що їх на Заході розуміють як щось, само собою зрозуміле, щось, дане раз і назавжди”. Анджей Стасюк назвав свій есей “Європо, ти стала більшою”. Європа стала більшою на суму українських реґіонів, де переміг Віктор Ющенко. Після 26 грудня — я дуже в це вірю — вона стане більшою на всю Україну. Ті українці, що голосують за Ющенка, голосують насправді за свободу, правову державу й толерантність, нітрохи не задумуючись над тим, чи ці вартості європейські, — їм достатньо того, що це їхні вартості й заради них вони готові не тільки днями й ночами стояти на грудневому холоді чи йти з квітами в руках на озброєний спецназ. Саме в цих людях я бачу те, що можна б окреслити як європейське майбутнє України. І це майбутнє вже почалося. Взято з www.pravda.com.ua Малюнок Владислава Коміренка Євген ДУДАР дять у святі? Людей, які вийшли на вулиці з помаранчевими стрічками, обзивають “помаранчевою чумою”? Чума є. Але вона не в помаранчевих чи голубих стрічках. Чума — в головах отих скаженіючих продажних депутатів, що є “п’ятою колоною” того ж таки московського кремля. Чума — в душах отих осатанілих “священиків”, які, замість сіяти добро та злагоду, продукують ненависть і розбрат. Чума — в голові отого “опозиціонера”, для якого ті, хто підтримують В. Ющенка, не що інше, як “оранжевые крысы”… І я думаю, настане час, коли сонце над Україною усміхнеться помаранчевою посмішкою. Люди в Україні посміхатимуться одне одному, як посміхалися у дні Помаранчевої революції на Майдані Незалежності. А все брудне, погане й чумне кане в глибоку Лету… Бо, як пише великий український поет Борис Олійник (єдиний нормальний комуніст в українському парламенті і не єдиний нормальний православний московського патріархату): Народ не візьмеш на макуху. Він з оддаля розрізнить чин: І хто є син його, по духу, І хто, по духу, — сучий син.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин