Читацьке віче · с. 8сторінка оригіналу ↗
«Я ПОМАЛУ ПОЧИНАЮ РОЗУМІТИ…»
Слово Просвіти, №52 за 2004 рік
Мешкає в Івано-Франківську всебічно обдарований і дуже добре вихований хлопчик, якого ми давно вважаємо другом редакції, спостерігаємо, як він росте і творчо розвивається, щоразу приємно дивуючись його роздумам і спостереженням, що їх часом надсилає до “Слова Просвіти”.
МОВИТЬ ІСТИНА
Фото Ганни Оборської
Поїхав би взимку на кілька днів до Києва, а влітку — з мамою на море. Я ще не бачив моря. Якби знайшов Довбушеві скарби, то вже й Тарасову церкву закінчували б будувати. Моя мама знає багато цікавих легенд про Довбуша. Та коли почула, що я задумав, — налякалася. І вигадала таке: що зараз землю удобрюють гноєм, а Довбуш удобрив золотом-сріблом, тому наші Карпати такі красиві. Ой поїду я у гори, там де Довбуш наш бував, й пошукаю теє злото, те, що він колись ховав. Побував я у Ворохті.
Кажуть: “В Косові шукай”. Довго я шукав в Яремчі й здогадався тут, до речі, що те злото — то мій край.
Мама передплатила газету “Слово Просвіти” на наступних півроку. Я по радіо чув, що помер Дмитро Білоус. Я плакав. А потім подумав, що треба в неділю піти до церкви і запалити свічку за упокій душі. Так і зробив.
ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ПАМ’ЯТІ ДМИТРА БІЛОУСА
Ну ось і все. Скінчилося життя. Назад сюди немає вороття. Та він — поет, поет ніколи не вмирає, його вірші читають і вивчають, бо слово — вічне. Він — чародій, бо він з барвінком чарував і в кожнім слові дивину вбачав. О диво! Диво калинове зросте у нього на могилі, й лунатимуть слова до болю милі: “Яку ви любите найбільше мову? Ту, що нею співала рідна мати колискову”.
На цьому закінчую свого листа. До побачення. З повагою —
z
Богдан БЛЕНДЮК, м. Івано-Франківськ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
