Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · с. 8сторінка оригіналу ↗

ЖИТТЯ ВНИЗ

Слово Просвіти, №52 за 2004 рік

Із моїм колишнім товаришем по технікуму ми випадково зустрілися у поїзді. Часу з Полтави до Києва було вдосталь для тривалої бесіди, але вже з перших його слів я побачив перед собою (як мені подумалося тоді) втрачену людину. Шість років тому Стас в один день втратив обох батьків, які загинули в автокатастрофі. На пенсію, яку він отримував, навчаючись у технікумі, не дуже розживешся, особливо коли в перший тиждень після її отримання роз’їжджати на таксі, а потім шукати можливості хоча б якось прохарчуватися. Йому, звичайно, допомагали, хто як міг, але відомо, як воно буває, коли молоде-зелене залишається на свій розсуд… І ось він сидить поруч, зовні анітрохи не змінившись за останні роки. З розповіді Стаса я зрозумів, що він працював вантажником, потім охоронцем і ще незрозуміло ким і де. На моє запитання, чому він їде до Києва, Стас одразу знизив голос із якимось змішаним виразом страху, гордості й зловтіхи на обличчі почав розповідати, мало не через кожні два-три слова вставляючи нецензурні слова, що перетворюють лексику в брудний потік вульгарного злослів’я. Отож, якщо “відфільтрувати”, то з його розповіді стало зрозуміло таке: “Нам наказали поставити намети в парку навпроти Кабміну. Стоїмо та мерзнемо із символікою Януковича. Раптом бачимо: знизу, від Європейської площі, рухаються по Грушевського тисячі прихильників Ющенка. Що робити? “Усе, нам кінець!” — вигукнув хтось із наших. А вони підійшли такі веселі та задоволені, неначе щойно з сауни, почали з нами так по-доброму розмовляти, до чого ми зовсім не звикли. Пропонували й запрошували йти разом із ними, подарували нам цілий ящик апельсинів, що ми їх потім з’їли всім автобусом!” Я розповів Стасу, що бачив по “5-му каналу” сюжети про людей, які приїхали з Донбасу до Києва на підтримку Януковича. Мене тоді вразило, що всі вони чимось схожі один на одного й абсолютно не розуміють ані того, що відбувається в Україні, ані як і для чого їх використовують. Можна собі уявити повний автобус, “набитий” такими, як Стас, а позаду рухаються до Києва ще десятки подібних автобусів, де сидять вуличні хлопці, котрі не вміють спілкуватися нормальною мовою, а певні лише одного: хто платить гроші, той — їхній господар і має право вимагати від них слухняного виконання його розпоряджень. Прикро, що в такий спосіб, демонструючи на цілий світ не найкращий прошарок нашого суспільства, ображають увесь Донбас. У багатьох там мешкають родичі та знайомі. У результаті такої “реклами” ставлення до мешканців східних областей України не стало кращим. У київській маршрутці якийсь хлопець, розмовляючи по мобільнику, зневажливо кинув: “Та що ти від нього хочеш, він же з Донецька…” Специфічний прошарок населення, до якого належить Стас, живе вниз. Нерідко по підвалах або на горищах. Заради кількох гривень готові піти на вчинки, про які потім, можливо, шкодуватимуть. Для них усе одно: чи тимчасово працювати підсобним на будівельному майданчику, чи продавати піратські диски, чи стояти під блакитними кольорами на площі. Я дивився у вічі Стаса та бачив у них порожню вітрину магазина, в якому вже давно ніхто не робив ремонту, а господар із радістю віддасть його в оренду… Ніколи не пізно починати творити майбутнє. Але не з тим кандидатом у президенти, який виявляє манери зеківського пахана та використовує обдурених напівграмотних хлопців для брехливої пропаганди. z Дмитро ЧУРИЛОВ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин