Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ПЛЕКАВ ВІН СЛОВО, НАЧЕ САД (до 85-річчя ç дня народження Миколи Лукаша)

Слово Просвіти, №52 за 2004 рік

19 грудня, у день Святого Миколая, вся українська культурна громада вшановує пам’ять геніального перекладача Миколи Лукаша. Говорити про роль М. Лукаша та його внесок до української культури непросто. Як казав Євген Сверстюк, “Микола Лукаш — це постать, про яку не можна говорити в порядку переліку зробленого. Він більший — він із тих носіїв народної пам’яті, на яких тримається традиція... Ефективність життя таких людей не вимірюється готовою продукцією. Вони мають великий ферментуючий вплив на життя і на своє оточення”, і, без сумніву, на майбутнє. І цілком зрозуміло, що з плином часу присутність М. Лукаша в українській культурі лише зростає. І справді, чим більше час відділяє нас від нього, тим чіткіше й багатогранніше проступає його образ: як перекладача, оригінального поета, високоосвіченого літературознавця, лексикографа. Та, насамперед, М. Лукаш був закоханим у рідне слово, був глибоким знавцем української мови, її оборонцем. начебто українські, а самої мови української — нема” і, перефразовуючи слова А. Малишка, додавав: Лишилась мова словникова, А української нема! Результатом цих міркувань стали переклади, у яких відчувається незмірна любов і повага до зневажуваної упродовж тривалого часу української мови, прагнення відродити її первісну красу, показати її могутність і глибинність. Мобілізуючи найширші пласти української лексики та фразеології, М. Лукаш продемонстрував потенційні можливості української мови, її високу дериваційну спроможність, органічну здатність до слово-та фразотворення, багатої синонімії. Остання — чи не найунікальніша риса перекладацького стилю М. Лукаша, у творчості якого традиційно існуючі синонімічні ряди істотно розширено за новотворів-оказіоналізмів: ослобаран, мотомехофіціанти, Грошозавр, патро% клознавець, рогороб, жлуктанина, лопанина. Перекладач творчо розвинув традиції новотвору своїх попередників, зокрема П. Тичини. Пор.: Розпрозорились озера! (Тичина) — В дзеркалі очей твоїх — / лазурно розпрозорених озір (Лукаш); “... в кого пісня сонцебризна / і правдивий сміх” (Тичина) – Звідки п’ю я щастя / сонцебризне (Лукаш). Використовуючи активні словотворчі моделі української мови для власних новотворів, М. Лукаш часто досягав значних стилістичних ефектів: “... чи нема в сьому гроні, гурті й громаді найпренепорочнішого і найпреламанчішого рицаря Дон Кіхота і його найпреджурішого Панси? – Найпрепансіший тутечки, – вихопився поперед усіх Санчо, – і Найпрекіхотіший теж; отож, найпрегореславніша віджилої лексики нема, а є жива, повнокровна, барвиста мова, у кожному слові якої — чи то діалектному, чи розмовному, архаїзмові чи просторіччі — заховано генетичний код нації. Тому й вважав своїм обов’язком берегти кожне слово як невід’ємний елемент мовної системи, звертатися до найглибших пракоренів української мови, піднімати на поверхню і вертати з небуття втрачені вже скарби. М. Лукаш не випадково звертався до творчості українських письменників ХІХ — поч. ХХ сторіччя як до багатого джерела лексичних та синтаксичних резервів української мови. Адже, за словами Л. Т. Масенко, “до 30-их років ХХ століття глибинні шари української мови лишалися здоровими, неушкодженими, а відтак могли виконувати свою роль постійного життєдайного джерела для відновлення верхнього, культурного, кодифікованого варіанта національної мови”. У своєму інтерв’ю з А. О. Перепадею терв’ю М. Лукаш вказав на необхідність видання перекладів Пантелеймона Куліша: “Це такий знавець мови, як рідко хто був”. Подібну думку висловив М. Лукаш у своєму листі до Г. Кочура від 5.03.1966 р.: “Дуже мені допомагає гарячий Панько — ніхто все-таки краще за нього нашої мови не знав!” Тут же перекладач поділився секретами перекладацької майстерності, в основі якої лежить якнайширше залучення мовних скарбів наших попередників — класиків української літератури: “Коли перекладав вставну новелу “Повість невольника”, я взяв із Кулішевого “Байди” не тільки деякі турецькі реалії (ка зам. командуючий флотом, зам пу данба ша ко вий — комендант фортеці, райз ага капітан (в ісп. транскрипції arrаez) тощо), а й цілі отакі вирази — “звелів їм братись поуз саму скелю”, “від берега щодальше одвертаймо”, “Ґеруйте деменами до лиману” тощо. Старицький теж у великій пригоді став: його велика російська проза на укр.[аїнську]

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин