Дитяче питання · с. 13сторінка оригіналу ↗
ПЕДАГОГІКА, ЯКА ЛІКУЄ
Слово Просвіти, №52 за 2004 рік
Кажуть, що діти неслухняні. А я знаю, що це не так. Януш КОРЧАК
Про вчинок Корчака, оцінюваний за найвищими зразками людської гідності, Сухомлинський довідався після війни. “Життя Януша Корчака, — напише він пізніше у книжці “Серце віддаю дітям”, — його подвиг дивовижної моральної сили й чистоти став для мене натхнен% ням. Я зрозумів: щоб стати справжнім вихователем дітей, необхідно віддати їм своє сер% це”. І вже наприкінці свого недовгого життя Василь Олександрович напише: “Скільки я жи% тиму, стільки перевірятиму в своїй школі правдивість істини, в яку щиросердно вірю: людину можна виховати лише добром”. Погортаймо його книжки, прочитаймо листи. “Як добре з малятами — шес% тилітніми. Нещодавно трапилася така подія. Сидимо в класі. За вік% ном дощ. Діти малюють дощ. “А Дмитриків батько у в’язниці?”, — раптом пролунало в класі. Мене ні% би хто холодною водою облив. Ці слова сказав Павлик. Він — сусід Дмитрика і не зміг зберегти в та% ємниці таку новину. “Він у в’язниці сидітиме запер% тий на замок, ось так”, — продов% жував Павлик. Дмитрик зблід. Олівці, якими він малював дощ, дрижали в його руках. Він підняв очі й благально подивився на ме% не, а потім нахилив голівку. — Нічого дивного тут немає, — сказав я дітям. — Дмитриків тато склить вікна. Пригадуєте, він і в школі склив. У в’язниці багато ви% битих шибок. Дмитриків батько по% їхав туди їх склити. Не така вже й швидка ця робота. Треба і заскли% ти, і замазати. В очах у Дмитрика засвітилися вогники вдячності. Цю мить він за% пам’ятає… “А що таке в’язниця?”, “А хто побив скло у в’язниці”, — посипа% лися запитання. Але на них відпо% вісти було вже легше”. У Сухомлинського домінує педагогіка успіху, возвеличення дитини. Якось у фольклорі я набрела на слово виховувати. Але не воно мене зупинило, а тлумачення. Виховати — заховати — приховати — сховати від зла. Геніальне тлумачення — сховати дитину від зла. Вести дорогою добра. Це вмів робити Василь Олександрович навіть у незатишні, сатанинські часи. Недаремно ж
ІЗ ДАВНІХ ДЖЕРЕЛ Українська народна педагогіка, породжена ще в античній Україні, своїм корінням сягає в сиву давнину, в життя і побут, звичаї та віру українських племен ще до заснування Київської держави, які, за словами літописця, “мали кожне свої звичаї, закони і науку батьків своїх і свої норови кожне” (М. Грушевський). Найдавніші племена (кіммерійці, скіфи, сармати, древляни, дреговичі, поляни, діверці, словени, тиверці, уличі, білі хорвати та інші) мали зародки народної педагогіки, бо вже існували первісні групові школи, а в останню стадію життя скіфів і сарматів навіть виникли гімнасії (гімназії). Перехід від зовнішнього регулювання поведінки людини (через формально-показові дії) до внутрішнього (на основі відповідних моральних принципів) сприяв піднесенню народної педагогіки на вищий щабель її розвитку. Адже в центрі виховної практики вже в античні часи стає проблема формування духовних якостей особистості. Сформувати моральні риси людини, які б регулювали її вчинки, нелегко. Одна визнали: Василь Сухомлинський — найвеличніша постать педагога-гуманіста XX ст. Він за неповні 52 роки встиг вихлюпнути у цей незатишний світ море любові до дітей та молоді: “Кожного ранку чекаю дітей. Зними моє щастя. Кожен день, кожну годину я пробуджую в дітях людяність — найтоншу здатність відчувати поруч із собою складні порухи
На формування світогляду Василя Сухомлинського винятковий вплив мав Януш Корчак — видатний польський педагог і лікар. Із його працею “Як любити дитину” Василь Олександрович ознайомився ще до війни, прочитавши її в оригіналі польською мовою. Януш Корчак очолював довгий час Будинок сиріт для єврейських дітей у Варшаві. Загинув в одному з гітлерівських таборів у серпні 1942 року разом із вихованцями. Своє життя він міг урятувати (йому організовували втечу). Але не зрадив тих, хто вірив йому безмежно. Двісті дітей сирітського будинку разом із 64-річним Корчаком були відправлені в газові камери (ймовірно, Тремблінця). Очевидці розповідають, що педагог ішов попереду, тримаючи за руки найменших вихованців — дівчинку й хлопчика. Дітям сказав: “Ідемо в село збирати урожай”.
чужого серця, чужої душі… І ніхто не примусить мене відмовитись від істини: головним предметом у радянській школі має бути людино% знавство”. В іншому місці: “33 роки роботи в школі переконали мене: абсолютно нормальне виховання — це виховання без покарань, без окриків, без погроз. Хочу зробити застереження: не просто виховання без покарань, а виховання без потреби в покаранні”. Усе звідав у своєму недовгому житті (1918—1970 рр.) видатний педагог. У його житті була Голгота (погрожували не друкувати), за рік-півтора до смерті був і п’єдестал (член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР, герой соціалістичної праці, заслужений учитель України). Він ніби відчував тиск відведеного йому часу, поспішав, тому й “домовився з долею”. І здається, встиг зробити все, заповідане йому. А через нього — нам. Написав 48 книжок, 1500 казок, оповідань, притч, сотні наукових статей. Народився Василь Олександрович на Кіровоградщині в сім’ї селянина. Дітей було четверо: троє братів і одна сестра. Усі стали вчителями української мови й літератури. Тож не дивно, що йому боліло все українське. І коли тиск на рідну мову час від часу ставав нестерпним, він напише в центральну пресу: “Дві рідні мови — це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху”. Він був уже вільним, позбувся рабства. Останні 22 роки Василь Олександрович очолював Павлиську середню школу, що на Кіровоградщині. * * * Прислухаймося хоча б до деяких його тверджень, правдивість яких сотні разів була перевірена на практиці:
9 Оцінка не має бути зна= ряддям страху й покарання. Оцінка — це ідол, а чи варто ви= ражати успіх учнів цифрами?
9 Школа має усміхатися ди= тині постійно. Усмішка поліп= шує наше життя. Усмішка вчи= теля — то його серце.
9 Якщо учень вважає, що цей учитель недобрий, то так воно і є.
9 Педагогічна культура бать= ків ще досить низька. У нас не любов батьків до дитини, а любов=відкуп — цукерки, обно= ва, поїздка…
9 Я прагнув, щоб перш ніж розгорнути книжку, прочитати по складах перше слово діти прочитали сторінки найпрек= раснішої у світі книги — книги природи. Так у нашій школі з’явилися класи під блакитним небом.
9 Причиною дитячої без= доглядності і правопорушень є ... низька педагогічна культура сімейно=шкільного виховання. Розумові здібності мають ма= теріальну основу — мозок, який починає формуватись у лоні матері. Є страшний ворог ди= тинства, особливо розумового
Зі своїми вихованцями розвитку — алкоголізм батьків. Та щоб народити неповноцінну дитину, не обов’язково бути алкоголіком. Досить батькові чи матері бути в стані сильного сп’яніння під час зачаття… І ні= яке лікування тут не допоможе. А копітку виховну роботу з та= кими може проводити, чесно кажучи, лише один зі ста педа= гогів.
9 Багато батьків зовсім не знає, як правильно виховувати, формувати характер, звички, погляди юних. Саме в ранньому дитинстві людина має пройти велику школу тонких, сердеч= них стосунків. Ці стосунки — найголовніше моральне над= бання сім’ї. А перші уроки мис= лення учня мають бути не в кла= сі, не перед класною дошкою, а серед природи. Батьки! Ідіть разом із дітьми в поле, в ліс, на берег ставка… Слухайте музику природи, со= нячного літнього дня, вечірньої зорі, липневої ночі, печального листопада. Це сприяє вашому оздоровленню і здоров’ю вашої дитини.
9 Можна ще нерідко почути: для того, щоб назавжди позбу=
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
