Дитяче питання · с. 13сторінка оригіналу ↗
ВИХОВНА ПРАКТИКА НАРОДУ
Слово Просвіти, №52 за 2004 рік
річ, додержуючись споконвічного звичаю, порівну ділити їжу між членами роду, а інша — систематично застосовувати засоби впливу на особу, щоб виробити в неї звичку віддавати кращу їжу хворому чи малому. Система виховних дій народної педагогіки на кожному з етапів її розвитку стає дедалі стрункішою, багатшою, дієвішою. Серед загальновизнаних у всі часи благ першим і найціннішим є здоров’я і життя людини. Спільними для всіх умовами буття були й залишаються продовження роду й ті соціальні явища, які слугують цьому: шлюб, сім’я, народження та виховання дітей, забезпечення морального захисту людини на ґрунті гуманності й справедливості. Українська народна педагогіка дає рекомендації щодо вибору подружжя, допологового виховання та особливостей виховання малечі в перші три роки життя, коли необхідно “включити” до життєдіяльності дитини близько 3000 закодованих природою повідомлень про людину та всесвіт, про землю й батьків тощо.
ЗАПОВІДІ БОЖІ — ЯК ЕТИЧНА НОРМА Великий вплив на масову практику виховання дітей та молоді в Україні мало прийняття християнства в 988 році. У зв’язку з цим живильними джерелами для української народної педагогіки стали не тільки власні виховні винаходи, але й християнське вчення, а з ним — і багатющий досвід духовно-морального виховання народів Близького Сходу й Середземномор’я. Упродовж багатьох віків наш народ свої педагогічні ідеали виражав мовою релігії. Вплив на свідомість і регулювання поведінки мають релігійні доктрини про “всевидюще Боже око”, “гармонію душі й тіла”, “страшний суд”, “обіцянку нагороду раєм за доброчесне життя на землі” й “покарання за допущені гріхи, вчинене зло”. Яскраве зовнішнє і внутрішнє оформлення храмів і церков, урочистість служб Божих, містика сповіді, молитов, величність церковного співу, заповіді Божі, неординарність релігійних свят, обрядів і символів сильно впливають на психіку людини, особливо в дитячому віці.
Історія української народної педагогіки складається з цілої сув’язі щасливих і нещасливих, героїчних і трагічних сторінок. У 40-их роках XII ст. Київська Україна-Русь внаслідок татаро-монгольської навали й князівських міжусобиць припинила існування. Українська державність знайшла своє продовження ще на 200 років у Галицько- Волинській державі. Життя, переповнене великим напруженням, визисками й небезпеками, мобілізувало педагогіку на виховання у дітей наполегливості в боротьбі за власну долю й долю народу, витривалості та відваги, прагнення до переборення труднощів, виявлення любові до рідної землі, героїчної історії своїх предків. Національно-визвольна боротьба народу України проти татаро-турецьких і польських загарбників у добу козацьку (XV—XVII ст.) внесла новий імпульс у розвиток української народної педагогіки, піднявши її до вершини вияву педагогіки козацької, головним виховним ідеалом якої став козак як втілення чеснот справжнього українця, мужнього лицаря-визволителя, безстрашного оборонця рідної землі, безкорисливого захисника всіх скривджених і знедолених. XX століття увійшло в історію України віхою воєн, насилля, лихоліття. Українська державність, вперше за довгі століття утверджена на всіх землях у 1918 році, знову була зруйнована. У зв’язку з цим українська народна педагогіка опинилась у дуже скрутному становищі.
СУЧАСНІСТЬ: ВІДРОДЖЕННЯ ТРАДИЦІЙ Проголошення державного суверенітету України відкрило широкий простір для відродження й розвитку української народної педагогіки. На цю тему було проведено ряд всеукраїнських науково-практичних конференцій. Велике значення має заснування кафедр українознавства у внз, відкриття й робота Інституту українознавства (директор П. Кононенко), функціонування лабораторій з української етнопедагогіки в Науководослідному інституті педагогі-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
