Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура · с. 14сторінка оригіналу ↗

НАБЛИЖЕННЯ І ВІДКРИТТЯ

Слово Просвіти, №52 за 2004 рік

Тему ролі й відповідальності засобів масової інформації в ті напружені для всієї країни дні порушив Юрій Єрмоленко проектами “Альтернативні новини” та “Останні новини”. Проекти постали як композиції з пофарбованих помаранчевою фарбою телевізорів, причому в “Останніх новинах” екрани — різні телевізійні канали: “Київ”, “Новий канал”, “Ера”, “CNN”, “Euro news” та інші — відтворювали події на Майдані Незалежності. Автор зумів вказати на важливість акцій протесту, на увагу світової спільноти до подій в Україні. Нове ставлення українців до намету виказали Софія Ганич та Ірина Кусайло композицією “Нове життя”, що постала у вигляді синього намету, всередині якого на жовтій ковдрі розмістилася велика світлина немовляти. Ось як пояснюють свою роботу авторки: “Такий звичний предмет, як намет… Така особлива подія для кожного, як народження дитини… Зараз, зіставлені разом, вони починають бути символами народження нового етапу життя суспільства, нової вільної нації… Власне, в наметах, таких незахищених, на відміну від кам’яних мурів домів, та в пробудженій свідомості людей знову з’являється поки що крихке, але надзвичайно сильне бажання жити. Жити вільно!”. А на особливості та важливості голосування кожного громадянина ті ж авторки наголосили роботою “Скриньки з нашими долями”. Урна для голосування, в якій замість бюлетенів лежали сторінки зі щоденника, іграшки, промовляла до відвідувачів: “Вибір передбачає роздуми. Вибір означає надію. Вибір — це прийняття рішення. Вибір неможливий без переживання. Кожен із нас поклав у виборчі скриньки, передусім, частку себе та свого життя. До скриньок ми поклали своє майбутнє та майбутнє своїх дітей. Вибір означає відповідальність. Яким буде наступний крок? Що зробити з чиєюсь долею, коли настане вирішальний момент?” Дещо незавершену композицію “Янгол-Охоронець” виконали Марина Дикула, Дар’я Аверченко та Марина Легчиліна. У роботі авторки пропонували відвідувачам довісити прапор своєї країни. З-поміж багатьох стягів із зображенням янгола з помаранчевими Фото Ганни Оборської ріс, Володимира Сердюка, Сергія Щученка та Катерини Демчук. Книга поділена на п’ять розділів — п’ять різновидів ілюзій. Залишилося дочекатися, щоб побачити. Адже, за словами організаторів вечора, “ця антологія — для тих, хто не боїться пробувати, ризикувати, не Всевишній забирає до себе найкращих, коли вони виконали свою земну місію. А тим, хто лишився тужити за ними, лине тепла любов-допомога — підказкою із потойбіччя. Ярина Полотнюк, судячи з тієї дещиці, яку представила її мама в Золотому залі Українського фонду культури, завжди тримала тонкий і міцний зв’язок із Першотворцем світу. Її блискуча освіта, знання кількох іноземних мов, а серед них — перської, яку викладала на кафедрі східних мов Львівського університету імені Івана Франка, долучили Ярину до кращих надбань світової культури. Її малюнки — це виразна оповідь про чутливе доторкання до різних проявів земного життя, освяченого надією і любов’ю. Ярина Полотнюк, безперечно, чула музику небесних сфер і вміла розмовляти з Ангелами. А сокровенне життя власного серця оповідала в малюнках, начерках, етюдах, сюжетних картинах, де брат — Сонце, сестра — Місяцівна, де небесні світила набувають земних рис, а в людині прочитується її неземна сутність. Ярина працювала науковим співробітником Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника й описувала графічні колекції, тому вгадуються в її малюнках мовчазні графічні діалоги то з Григорієм Гавриленком, то з французькими постімпресіоністами, то вчувається “Циганський романсеро” Федеріко Гарсіа Лорки в дивовижних ритмах нічим не скутих графічних одкровень. Ярина Полотнюк ніколи не навчалася малярства, бо ця мова була дана їй від Бога — одразу досконалою і з виразним почерком. Інтимний щоденник молодої жінки, чиє життя таки не вмістилося між датами 1960—1998, став цікавий усім нам високим рівнем узагальнення. Бо “Панна з очима більшими за айстри” малювала подібних собі — подруг, святих, янголів, незнайомців і навіть тварин, які першими узріли немовля Ісуса в Назареті. Вона володіла мовою кольору, барвами передаючи свій настрій, і в аскетичних, чорним по білому, малюнках так само виразно розмежовувала дитинне щастя з утомою плідного дня чи розпачем душі, загнаної в глухий кут. Чимало її робіт лишилися без назви, і в цьому є своя перевага, адже кожен глядач може побачити й відчути тільки своє, особистісне в багатомірності справжнього мистецтва. Органічне поєднання божественного й людського в найзвичайнісіньких буденних подіях і проявах сфокусоване, зокрема, у доброму малюнку, де Яринин чорний котик дарує квітку Святому Миколаю. Отже, казка була присутньою в її реальному житті. Можливо, саме ця казка і є справжньою, істинною реальністю, яка надає сенсу людському життю. Ті, хто знав Ярину з дитинства до її зрілої творчої перемоги — Богдан Горинь, Мирослав Скорик, Світлана Йовенко, — говорили теплі, розумні, емоційно насичені слова, і ніхто не повторювався, адже світла постать цієї молодої жінки відбилася в багатьох серцях, а тепер світить і досі незнайомим, яких її малюнки зробили рідними. z Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин