Культура · с. 15сторінка оригіналу ↗
ДІАЛОГ АРХЕТИПІВ
Слово Просвіти, №52 за 2004 рік
БІЄНАЛЕ
“Украдене щастя”
Протягом останнього місяця осені відбувся “пілотний” проект державного підприємства “Форум творчої молоді України” — “Бієнале актуальних мистецтв України”. Він є прологом до втілення “програми підтримки творчої молоді”, прийнятої Міністерством культури й мистецтв України з ініціативи Форуму на 2005—2006 роки. Характер цьогорічного проекту — спроба ознайомити широкий загал із проектами молодих художників, композиторів, літераторів, режисерів. Протягом цього своєрідного фестивалю відбулося понад 40 мистецьких акцій — низка вернісажів, театральні вистави, концертні програми, літературні вечори. У театральній частині Бієнале минув фестиваль-конкурс молодих режисерів драми. Свої вистави представили кияни Анд-
АРТ-ПРОЕКТ
“Регенерація штучно порушених зв’язків між дискурсом етнокультурності та “глобальною мовою” актуального мистецтва. Інтуїтивне віднаходження “вузлів сполучень”, чутливих нервів, що напнуті між епохами. Занурення в архетипічне як “втеча від порожнечі”, заглиблення у безодню семантичних шарів нібито давно знаних традиційних етнокультурних моделей. Органіка синтезу “актуально-мистецького” та “національноархетипічного” як простір діалогу, або конфлікту, або дифузії”, — такими є основні риси “гри з архетипом” на думку куратора виставки Микити Кадана (він, до речі, здобув І премію фестивалю в номінації “куратор”). Твори сучасних митців та предмети народної старовини ведуть мовчазний діалог. Здається навіть, що вони не заважають одне одному і не дисонують, хоча таке можна було б припустити. В оточенні витворів народного мистецтва їхні художні нащадки в процесі культурного спілкування не просто “розмовляють” з архетипічним чи “грають” із ним — вони намагаються створити на його основі новий архетип сучасності. Хоча, знову ж, “нове — це добре забуте старе”, тому коріння нового архетипу міцно зачеплене за ґрунт старого. Та й хіба вийде повністю змінити закарбовані поколіннями фраґменти підсвідомості? Певні стереотипи, які найважче піддаються трансформаціям? Людина за суттю своєю, мабуть, залишилася ж такою, як і була багато століть тому. На неї лише нашаровуються відбитки часу. А може, навпаки, вона змінилася до невпізнаваності, й архетипи в її підсвідомості іноді прошмигнуть тихцем тінями забутих предків? В усякому разі, павутинки асоціацій між давнім і сучасним у кожного будуть різними. От що справді залишається непорушним — так це народна кулінарія. На сучасних столах вона — практично в незмінному вигляді. Ще й завжди посідає найвищі місця в гурманських хіт-парадах. Чорний хліб із салом, солоним огірком і самогонкою — це неперехідне. Або ось ще одна кулінарна візитна картка — як колись наші бабусі, так і зараз модна дівчина в бігуді апетитно готує наваристий борщ (відео Володимира Кузнєцова). Усе ж інше — то вже варіації на тему. “Трапеза” (Ярослав Присяжнюк) за формою і зміс-
“Хулія славлю!”
“Магнітна оранжерея” Ілони Сільваші та мальована скриня з Полтавщини том перегукується з народною іконою “Тайна вечеря” з Київщини. “Фігури” (Олександр Семенов) хтось на виставці влучно назвав сучасними скіфськими бабами. “Змінні оболонки” (металеві конструкції Федора Богинського) невловимо схожі на предмети сільського побуту, плетені з лози, це такий собі їхній авангардно-урбаністичний варіант (здається, що змінна оболонка — модна річ у
“Діалог самців”
нинішньому світі). Сучасний “Синій Мамай — послідовник Великого Вчення” (Олександр Моргацький) розташувався по сусідству з народною картиною з Полтавщини “Козак Мамай”. Дивлячись на молодшого Мамая, здається, що він таки успадкував від свого старовинного попередника позу буддиста і самозаглиблений медитуючий погляд. А уявлення про рай тоді й нині розбіглося — можемо порівняти наскільки: ідилічний “Вечір на Поліссі”, де людина і природа як одне ціле (робота народного майстра) та скоріше емоційна, а не візуальна картина “Мій рай” (Лада Наконечна), та ще й з основними “пунктами” “райських” відчуттів (на папірці під картиною). А можна й взагалі зробити “спільний проект” із предметами старовини — наприклад, створити сучасну інсталяцію “Драбина Якова” з використанням сакральної дерев’яної скульптури ХVІІІ—ХІХ ст. (Микита Кадан). А зі старовинних бандур раптом видобувається цілком модерна “Звукова хвиля” (інсталяція Дмитра Матюхіна). У цілому, на виставлені сучасні твори не повісиш ярлика “постмодернізм” (що вже радує), який нині чіпляють на все більшменш ультрасучасне. При наявному цитуванні “предків” відсутні (майже) іронія щодо них та заперечення їх як мистецьких одиниць, необхідних для подальшого творчого поступу. Але немає і спрощеного підходу як до певної “шароварної” екзотики чи зверхності “цивілізованого” й “модного” до “наївного” й “архаїчного”. У рівноправному мистецькому діалозі автентичні речі говорять самі за себе. Часом навіть переконливіше та безпосередніше за нащадків. У всякому разі, вони, на щастя, не відчувають себе так, як жива рибка (інсталяція Федора Александровича), що задихається в хаосі сучасного бездушного сміття.
рій Білоус (“Украдене щастя” за І. Франком, “Жінка в пісках” за Кобо Абе), Артур Артіменьєв (“Діалог самців” за П. Бессоном та іншими), Володимир Борисюк (“Мені тісно в імені своєму” за Т. Іващенко), Максим Михайличенко (“Вовки і…” за О. Островським), Ігор Ладенко з Харкова (“Хулія славлю!” за М. Кулішем), В’ячеслав Волконський із Дніпропетровська (“Тринадцята зірка” за Е. Сеттон-Томпсоном), Олександр Рожков із Дніпродзержинська (“Друга смерть Жанни д’Арк” за С. Цанєвим). Також відбулася конкурсна програма серед виконавців класичної музики та молодих композиторів. У колонному залі філармонії звучали як перлини світової класики у виконанні молодих музикантів, так і твори молодих композиторів, серед яких — і такі складні жанри, як, наприклад, концерт для фортепіано з оркестром. Різноманітно було представлено й мистецьку частину Бієнале. Зокрема прихильники сучасного мистецтва змогли ознайомитися з багатьма цікавими проектами. Це — виставка графіки та кераміки “Я-за-не-за-лежність!” Сергія Радька, синкретичний проект “Гра з архетипом” (на думку організаторів, одна з найважливіших акцій Бієнале), виставка молодих художників “Діти трешу” (компіляція з творів митців Києва, Харкова, Львова, Одеси), фотопроект “Фіксаж рівнів”.
У листопаді в рамках фестивалю “Бієнале актуальних мистецтв України” відбулася виставка “Гра з архетипом”. Експозиція була представлена в залах щойно відкритого Музею Івана Гончара. За словами директора Музею, Петра Гончара, виставка стала яскравою подією. Музей щедро надав можливість кожному з молодих митців обрати твори народного мистецтва для відвертого та часом гострого діалогу.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
