Свободу не спинити! · с. 3сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «МОРАЛЬНИЙ МАНДАТ НАРОДНОГО ПРЕЗИДЕНТА», с. 1
МОРАЛЬНИЙ МАНДАТ НАРОДНОГО ПРЕЗИДЕНТА
Слово Просвіти, №52 за 2004 рік
ГАРЯЧА ТЕМА
Закінчення. Початок на с. 1 — Таких широкоформатних актів фальсифікацій не буде, але будуть локальні, які визначені самим формуванням реґіонів України. Не випадково це слово “реґіони” і я вживаю, бо воно окреслює депресивні зони України. Це там, де було найбільше демографічних зміщень, демографічних проблем. Я маю на увазі Донеччину, Луганщину, Запоріжжя і Миколаївщину, куди найбільше було переселень, де український фактор розмитий. Там найбільш нестабільні й депресивні зони, я сказав би, морально підупалі. Я зазначив би, що в названих областях за радянської доби справді формувався новий тип — “гомо совєтікус”. Він там очевидний і помітний: безкореневий, не приналежний до певного типу культури; не безкультурний, а відчужений від національного. Аналогія найяскравіша — типи платонівського роману “Котлован”, витворені міфологією певного типу, яка абсолютно не накладалася на життєві реальності. “Світле майбутнє” існує десь далеко, а в довкружному житті — лише маленькими вкрапленнями в зони бездуховності. Як там людина облаштовувала себе, ми знаємо. Це зони ризику життєвого, з ним пов’язана професійна діяльність. І тому там процес безкореневості та зденаціоналізованості вилився нині в одну форму: “Не прийнятно, не приймаємо!”. Не сприймають всього національного, всього історичного, всього європейського. Там існує “свій” стандарт, вони підтримують “своє” і “свого”. Витворено міф місцевого розливу: “ось він, — збідований, виріс, зміг здобути владу і місце в житті. Орієнтуємося на нього!” Вголос ще ніхто не сказав про те, що на
ЩИРИМ СЛОВОМ
Вперше до нашого краю у ролі державного діяча — голови правління Національного банку Віктор Андрійович завітав разом із групою українських банкірів незабаром після вступу на цю високу посаду в січні 1993 року. Йому тоді було лише 40 років, але виваженість характеру, професіоналізм, неординарні аналітичні здібності, висока культура стали визначальними в рішенні Верховної Ради щодо призначення Ющенка. Звісно, не оминув тоді Віктор Андрійович і Тарасової гори, із щирим зацікавленням оглянувши пам’ятки заповідника. Усі ми ще добре пам’ятаємо, який це був економічно складний час. Навіть пенсіонери і студенти ставали “мільйонерами”, а викликані гіперінфляцією соціально-економічні проблеми лізли з усіх щілин і здавалося, що їм не буде кінця. Музею Шевченка, що також потерпав від безгрошів’я та бідності, за участі Ющенка тоді було виділено мільярд купоно-карбованців на поповнення музейної експозиції — придбання картин всесвітньо відомого художника Івана Марчука, якими щойно ілюстровано новий “Кобзар” Тараса Шевченка. Саме на цій книзі він і залишив свій автограф: “З надією і новими сподіваннями на відродження Шевченкової святині. В. Ющенко”, маючи на увазі відродження не лише меморіалу поета, а й найбільшої Шевченкової святині — України. У травні 1999 року, під час Міжнародного літературно-мистецького свята “В сім’ї вольній, новій…”, що тоді проходило на Черкащині, численні канівці й гості з усіх реґіонів України та зарубіжжя приязно і щиро вітали Віктора Ющенка, як народного улюбленця та батька нової української гривні, лідера, який стрімко зростав на очах сучасників і вигідно вирізнявся від тодішніх керманичів України ще комуністичного розливу. Канів постійно кликав до себе Віктора Ющенка, вабив як українця і патріота, людину, яка не мислить
Сході витворилася своя, реґіональна міфологія. І ось чому так запекло відстоюють донеччани Януковича сьогодні. Це як американський кіношний міф “про свого, простого, але сильного хлопця”. — “Залізного хазяїна”, — так, здається, назвала Ганна Герман-Стеців В. Януковича. Але цей образ нині трансформовано: вчора Янукович уже не був залізним, хоч і називав себе опозиціонером, але з натхненням грав “батька нації”… — Найневдаліша роль з усіх йому накинутих! Перша — була від російських політтехнологів, нинішня — від вітчизняних. І вся ця політтехнологія грає на образ учорашній, радянський. Пам’ятаєте, — і в літературі, і в кіно, — “сильний чоловік”: господарник, секретар обкому, червоний директор і т. д. Це все — стереотипи вчорашньої доби, і сьогодні вони не працюють. Демократичні принципи і європейські зразки його зруйнували, тож усе те, що пропонував ідеологічно Янукович — це вчорашній день. Багато було прем’єрів у нас, колишніх керівників реґіонів — Пустовойтенко, Лазаренко, Янукович. Вони, керуючи урядом, залишалися реґіональними лідерами, бо не могли бути загальнонаціональними господарями, навіть “залізними”. Вони були й залишалися реґіональними лідерами, тому зав’язували власний бізнес на реґіональний, власні інтереси — на реґіональні інтереси. З такими принципами Янукович прийшову загальнонаціональну політику, в економіку та управління. Не дивно, що він перетягував до Києва свою власну команду — від кухарки, водія і секретаря, всю свою інфраструктуру. Це — совкові принципи, принципи лідера і його команди з провінції. — Нині парламент розглядає бюджет 2005 року, який має вирішити проблеми, створені В. Януковичем. Адже не секрет, що тисячі голосували за надбавку до пенсії… — Це був політичний хабар! Зловживаючи бюджетом, урядовці зруйнували його структуру. Ющенку та сформованому ним урядові дістанеться у спадок дуже багато проблем, які створив Янукович у соціальній площині. Бо це були не розрахунки, не використання зростання ВВП, який є фікцією. Бюджет це завжди реальність, — маємо те, що заробили, а якщо немає, то звідки брати? Це серйозне випробування для бюджету цього року і наступного. І саме про це вчора сказав Віктор Андрійович, — скільки недобрано, скільки недодано! Але Ющенко буде ці добавки платити, виходячи із загальнонаціональних інтересів, вибудовувати новий бюджет, долаючи синдром януковщини, яка розбалансувала економіку. На стабілізацію бюджету знадобиться з півроку, і тому цифра 11 мільярдів боргів, які зробив Янукович, є реальною, вона позначиться й на наступному бюджеті. Ющенко вчора якраз означив ці проблеми дуже чітко. Якщо приросту — 12 відсотків, а в бюджет потрапляють два відсотки, в якій “тіні” гроші працюють? Уточнення: ці десять відсотків обслуговують оті кілька сімей, що приховують свої реальні прибутки від податкової. Вивести їх із тіні, щоб кошти працювали на державу, на соціальні потреби, — це завдання Віктора Ющенка. — Зараз багато говориться про розкол України, про сепаратистські настрої губернаторів, які зазіхнули на соборність держави… — Моя думка ніяк не розходиться з думками, що висловлені лідером нації та багатьма політиками та політологами. Це — московський козир, схеми, розроблені їхніми політтехнологами, але запізно їх задіювати в наше життя. Запізнилися на десять років, — ми прийняли Конституцію в 1996 році, отже убезпечили себе від сепаратизму і реґіоналізму, від багатьох процесів, які до прийняття Основного Закону могли загрожувати Україні. Тепер у нас є всі конституційні структури, що повинні забезпечити цілісність держави, — починаючи від Президента і закінчуючи силовими структурами: СБУ, військом і т. д. Так що ця “страшилка” сьогодні віртуальна. Хто піде за Кушнарьовим? Хто хоче покласти свою голову за Януковича? Хіба що зомбі… У нас відсутній етнічний фактор, — так би мовити, основа сепаратизму. Україна — унітарна, це записано в Конституції. Якщо йдеться про росіян, то вони розсипані повсюди, вони не можуть претендувати на окрему територію. Ми не маємо різноетнічних поясів, маємо різномовні. — А як Вам оновлення Януковича, вражає? — Так, він з’явився з новою зачіскою, з новими інтонаціями, — такий собі пухнастий і ніжний Янукович, із хрестом та іконкою… Це все — досить недолуга робота тих політтехнологів, які хотіли змінити його, і притлумили навіть те, що когось приваблювало у Вікторові Федоровичу: його природа і порода такого собі сильного шахтаря, який демонстрував: “Я ось такий, і нікого не боюся!” — Схоже, що його команда почала загравати з інтелігенцією та з українцями… — Почали розуміти, що спричинило Помаранчеву революцію. Ці фактори: соціальні, політичні й національні, які відкидалися владою, бо ми були принижені в своїй державі за доби Кучми. В Україні панували ерзаци культури; ми почували себе загумінковими, сюди сплавлявся весь непотріб із Росії. І це вилилося в протест: я — Українець, я — Громадянин, я — Європеєць! Я хочу жити за чесними порядками і правилами, бути повноцінним громадянином XXI століття. Ми підвели риску під минулим, — тепер треба формалізувати ці речі. Через вибори, через інавгурацію, через формування нового уряду. І я хотів би, щоб у нас не виникало сумнівів у тому, що так і буде. Треба відновлювати весь національний організм влади. Це така велика нервова система, що потребує абсолютно нових кровотоків, аби вона запрацювала повноцінно. Коли так буде, ми скажемо, що ми підвели остаточну риску під пострадянським періодом, і ми починаємо жити в Україні європейській. — Ви впевнені, що В. Ющенко переможе? — Так, бо він здобув мандат моральної довіри від власного народу.
z
Ред.
зумовило зниження цін на хліб до 1 грн. і ріст тваринництва та, відповідно, падіння цін — на сало до 3—4 грн. і м’ясо до 10 грн. Усі переконалися, що з українськими чорноземами можна жити не впроголодь, а заможно й стабільно, якщо постійно і фахово дбати про землю і людей. Але цього разу засіяли одні, а урожай випало збирати іншим. У квітні 2001 року президентська більшість і комуністи відправили уряд Ющенка у вимушену відставку. Тоді він сказав наостанок: “Я і мої колеги покидаємо Кабінет Міністрів через парадний вхід, і ми ще повернемось. Уряд іде, залишивши по собі добрі справи і давши новий поштовх розвитку економіки”. Наш край зустрівся з Віктором Ющенком наступного разу вже в червні 2002 року, під час другого туру виборів до Верховної Ради. Нинішнього року, 22 травня Віктор Андрійович знову приїхав до Канева з дружиною Катериною і трьома їхніми дітками. Меншому з Ющенків — Тарасові — виповнилося тоді лише 3 місяці. Відвідини Тарасової Гори для Віктора Ющенка стали життєвим орієнтиром, що визначає сенс служіння своєму народу. Усім серцем Канівщина сприйняла програму Віктора Ющенка, віддавши йому 74 % своїх голосів, — майже одностайно, як ще ніколи ні за кого не голосувала. А під час Помаранчевої революції сотні людей із Канівщини — молодь і люди старшого віку, — жертвуючи своїм вільним часом, добробутом, ризикуючи здоров’ям, були всі ці 17 днів на Майдані Незалежності у Києві, виборюючи своє право на вільний вибір незалежно від політичних, релігійних поглядів. І снігового дня 24 листопада численні канівці, що зібралися на мітинг протесту проти фальсифікації виборів, віднесли до могили Тараса Шевченка кошик квітів із помаранчевою стрічкою “Ющенко — Так!” та помолилися на могилі Батька нації за Україну і її Президента.
z
Ігор ЛІХОВИЙ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
