Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · с. 7сторінка оригіналу ↗

І ПО ВІРІ ВСІМ НАМ ВОЗДАСТЬСЯ

Слово Просвіти, №52 за 2005 рік

У КУЛУАРАХ ВР — Ваша думка про існуючі проекти закону про мови… Фото І. Пилипенка Лілія Григорович: Нам сьогодні треба писати проекти на підтримку української мови. А з тих, що вже запропоновані, — якщо вони звужують вплив української мови, то, звичайно, за них голосувати не буду. Степан Хмара: Там дуже багато законопроектів, які намагаються просунути ідею двомовності. Я категорично проти цього. Тому що я був у групі тих, хто доклав максимальних зусиль, аби в нас була 10 стаття Конституції такою, якою вона є, де єдиною державною мовою на всій території України визнається українська. І питання про якісь там двомовності ні під яким приводом не повинно ставитися, бо це суперечить Конституції і нашій національній безпеці. Тому що питання мови — це питання великої політики. Бо тут не йдеться про те, що утискаються права тих, хто не володіє українською мовою: в Україні всі мають можливість оволодіти українською. А той, хто йде на державну службу, повинен володіти державною мовою. Це загальноприйняте правило в цілому світі. Чи можна уявити, що у Франції, в Німеччині, в Америці чи в Іспанії чиновник іде на державну службу і не знає відповідно французької, німецької, англійської чи іспанської мови? Це — абсурд. Там такого не може бути. Це тільки в нас можливе. Це все-таки відбувається з вини вищого державного керівництва, яке мало б робити все, щоб виконувалася 10 стаття Конституції. Знаєте, якби така принципова позиція була, то, я думаю, давно б уже ці провокації і спекуляції на ґрунті мовного питання відійшли в минуле. Сергій Соболєв: Вважаю, що в нас на сьогодні є діючий закон, який не виконаний. Причому невиконаний на 50 %. Нам треба виконувати той закон, який є, фінансувати з бюджету, створювати відповідні умови, і я думаю, що все буде нормально. А те, що зараз відбувається, то це завжди буває перед виборами, коли намагаються розіграти чинник російської мови чи Росії і думають, що так зберуть свої відсотки. Дивіться, до чого компартія докотилася, уже ледьледь збирає трішки більше 4 % голосів. Це буде очікувати й на інших авантюристів, які намагаються на роздмухуванні міжнаціональних проблем будувати свою політику в Україні. — Як характеризуєте рік, що минає? Л. Г.: Цей рік запам’ятається мені на все життя, тому що ми піднялися з колін і рушили. Я не знаю, звідки взялася ілюзія, що всі зміни мали відбутися миттєво? Наша четверта влада, за свободу слова для якої ми так боролися, іноді робить — чи з власної волі, чи з примусу — якусь незрозумілу преференцію для суспільства. Весь час чую від журналістів: ви розчаровані? Минуло сто днів — вам стало жити краще? А я думаю, а якби хто запитав у селянина: ви вчора посадили зерно — вже сьогодні вродило? То сказали б, що людина, яка про це запитує, — не фахівець, не знає періоду вегетації рослин. То чому ж маємо сприймати як фахового журналіста того, котрий після 100 днів запитує, чи стало жити краще? Я все це говорю до того, що свободою слова також треба вміти користуватися, тому що свобода слова може повести до раю, а може й до пекла. І після того величезного піднесення свобода слова почала сама вганяти людей у депресію. Бо хоч Президент у нас народний, але ж парламент — антинародний, обраний 2002 року за допомогою адмінресурсу, місцеве самоврядування — антинародне, за винятком, можливо, окремих реґіонів, судова система — антинародна. Постає питання: чи можна зробити диво при такій відсутності демократичної вертикалі? Ми 75 років будували “свєтлоє будущєє”, а закінчили талонами на побутові товари першого попиту. Ми 14 років мали двох Леонідів: Макаровича і Даниловича, — і закінчили в 2003 році у списках найкорумпованіших країн. Тобто за 90 років дива не сталося. Чому ж ми довели людей до того, що вони через 100 днів почали очікувати на диво?! Хоча диво все ж відбулося. Ми, українці, довели світові, що добро перемагає зло. З огляду на це я хочу всім побажати, щоб цей період неповторного часу, цієї епохи, до якої ми йшли століттями і яку пережили, був із нами повсякчас як оберіг, як святиня, яка стоїть у вівтарі, і допомагав, і надихав, оберігав. С. Х.: Рік, що минає? Насамперед це великий рік — рік української революції, рік, коли український народ продемонстрував свою потенційну силу, довів, що він може, вміє захищати свою честь і гідність. Бо саме йшлося про честь і гідність, коли влада перейшла вже всі межі приниження наших громадян і не хотіла рахуватися з тим правом, яке зафіксоване в Конституції: що єдиним джерелом влади в Україні є український народ. І саме те, що відбувалося під час президентських виборів, спровокувало революцію, яка стала великим стрибком у розвитку суспільної свідомості. Я б хотів, щоб завжди влада пам’ятала цей урок, нинішня також, бо бачимо, що не завжди це усвідомлюють. Революція була не за те, щоб привести і розсадити в кабінетах тих, хто там нині сидить, — люди відстоювали зовсім інші принципи, народ відстоював своє право. І влада мала б розуміти, що вона — наймит у народу, а не народ — наймит у влади. Це треба завжди пам’ятати. Тому рік був дуже непростий, дуже нелегкий, але це був славний рік української демократичної революції. С. С.: Цей рік був визначальний в одному: ми перемогли всі разом, довели, що ми вільна нація, нація, яка прагне європейських цінностей. — Ваші побажання читачам “Слова Просвіти”. Л. Г.: Побажати хочу віри — віри в себе, у свої сили, у своїх рідних і близьких, у свій народ, бо віра каміння кришить, сказано у Святому Письмі. І по вірі всім нам воздасться. С. Х.: Хочу привітати з новорічними й різдвяними святами, побажати гарного настрою, активності, почуття гумору. І бути дуже уважними — не дати себе ошукати різним лицемірам-народолюбцям. Це дуже важливо особливо напередодні надзвичайно відповідальних виборів як до місцевих органів влади, так і до ВР, бо від цього залежатиме подальший розвиток України, якою вона буде: чи українською, чи просто українською територією, де господарюватимуть неукраїнці. Така небезпека є. Тому не треба дивитися на зовнішні атрибути й гарні обіцянки, а потрібно заглядати всередину, трошки пошкребти — хто є хто, чи відповідають гарні слова вчинкам. Бо буде багато спроб ошукати. Їх роблять ті, хто має дуже багато грошей (до речі, ті гроші, як правило, вкрадено в українського народу). Тому я закликаю до пильності, розсудливості. Наше суспільство все-таки вдосконалюється, стає досвідченішим, тому сподіваюся, воно зробить правильний вибір. І хочу нагадати, що нині — так склалося — єдиною серйозною політичною українською силою є УНП. С. С.: Для читачів побажання одне, — щоб слово “Україна” ми завжди вимовляли з гордістю, незалежно ні від чого. Єдине — робімо все, щоб наші поводирі відчували, що вони прийшли до влади тільки завдяки народу. Записала Леся ТКАЧ z Сприяння розвитку й розширенню обширів функціонування української мови — серед провідних напрямів діяльності ВУТ “Просвіта”. А якщо переглянути “Слово Просвіти” за 2005 рік, то чи не найдражливішою і найчастіше обговорюваною на сторінці “Мова єдина” поставала тема законопроекту лідера СПУ О. Мороза, яким передбачається надати російській мові статусу офіційної. Тож не випадково ми намагалися з’ясувати, — а що думають із цього приводу народні депутати? На наші запитання відповідають Лілія ГРИГОРОВИЧ (фракція “Наша Україна”), Степан Хмара (УНП), Сергій Соболєв (ПРП).

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин