Про-читання · с. 11сторінка оригіналу ↗
З ВЕРХОГІР’Я ВИСОКИХ ЛІТ
Слово Просвіти, №52 за 2005 рік
альностей. А звучать вони цілком природно і воєдино, одразу розвінчуючи фальш постулатів політичних дворушників і пустобрехів про нібито існування “двох Україн”. Одна вона у нас, одна! — втямте нарешті. Констатую: теми матері, хліба, трагедій голодомору 33-го і Другої світової війни — головні тематично-образні пласти цієї книги. Драматичною виявилася поетова доля від років дитинства і до зрілості. Та він у відчай не впав, а лише переплавив пережите на рядки хвилюючої поезії (с. 32): А хмарки йшли, мов з неволі, І в хмарах вітри гойдали. Ошматки моєї льолі, Що ангели вишивали. Тема матері в книзі настільки художньо укрупнена, що автор це підкреслює у назві віршів. Приклади повсюдно: “Материн світлий жаль”, “Переддень материнства”, “Материна праправда”, “Молода мати”, “Материнський вірш”, “Мамин храмовий Великдень”, “Мати полола картоплю”, “Прала мати полотна”, “Материні рушники”, “Казки материної матері”, “Мати ділить вечерю”, “Материн дядько”, “Війна, материне чекання”, “Мати дивиться на мене”, “Чекай нас, мамо”, “Материні напуття”, “Мальована мати”, “Материне сьоме небо”, “Несу воду для матері”. Усі ці твори не фактографічні, — справу маємо з естетично довершеними поезами, дуже часто сюжетними, в яких ліричний герой — один із провідних персонажів. До того ж ця тематика виведена із суто особистісного, а спроектована на загальносуспільні параметри, як у вірші “Квиток до раю” (с. 49): І тоді промовить мати: — Сину, Я твої печалі розведу. Виведи з неволі Україну — Буде рай у нашому саду.
Тут слово матері і внутрішній монолог ліричного героя поєднується, бо він, людина, яка стільки винесла на власних плечах, серцем чує, що й сьогодні “ворон збира колоски на стерні, як мати моя в тридцять третьому році”. Боротьба за виживання охопила всю біосферу. Але пропорції виживання підлості й несправедливості все ті ж (с. 75, 76): Миють руки кати — все проститься катам? Мамо, ти не простиш — надто болісно нам. Мамо, ти не простиш! — Україна рида. Вже той час протіка, як із жбана вода. І щоб ми не звикли саме до такого часу, не заколисалися, поет постійно попереджає не в деклараціях, а в досить-таки виважених художніх формах. І тут логічно додається чоловічий голос — дуже майстерно його втілено в циклі “Батькова вишиванка від матері”: так, водному із віршів згущення однокореневих підметів розкриває велику драму українського народу, причому це втілено не на піднесенні ритму, а на його спаді (с. 78): Хрестики, хрестики – потім вокзали: Піски, Ромни, а тоді Конотоп. Хрестики клалися просто на шпали — Це для матусі, верталися щоб. Хрестики, хрест... — на вагони попутні, На семафор, що як божеський перст. Хрестики, хрест...— за Михайлівський Хутір. Хрестики, хрестики, хрестики, хрест... Прикметна риса рецензованої збірки — вільні, часто одночасні екскурси ліричного героя в дитинство з його голодним 33-м, у війну, в повоєння, в сьогочасся ів майбутнє. І у цьому циклі — теж. Тут не випадково означений Хутір Михайлівський — звідти завжди вітри холодні і пересторожні. Бо якщо, не дай Боже, поставимо хрест на своїй державності чи погодимося на парадокс двомовності, тоді повсякденною буде картина, зображена в такому катрені (с. 84): А потім прогіркло, із хрипом, Немов крізь щербинки серпа: — Покличте дядька Архипа, Нехай у садку закопа!.. Народ, прощаючись із комунізмом, придумав дотепну тираду: “Серп і молот — смерть і голод”. А звідки нам їх принесли?.. Отож. Говорити про поезію Миколи Петренка — це передовсім говорити про індивідуальну майстерність її автора. Інші аспекти такі: від асоціацій пережитого і переболілого
Нова книга Миколи Петренка має таку присвяту — “Моїй матері Усті Дмитрівні і всім українським матерям 1933 року…”
поет легко переходить і до суто мистецьких асоціацій (с. 87): І стоять, стоять одні на вулиці: Скорбна мати і Сковорода... Тут, звичайно ж, видимий поклик до Павла Тичини і його великих речей: поеми “Скорбна мати” і симфонії “Сковорода”. Вірш “Ранній візит” (с. 74) виконаний у важкій канонічній формі монорими. Та й сама чоловіча рима з проривним “р” є водночас алітерацією, що створює чітко огранений звуковий ряд. Твір “А я учу молитвочку” (с. 30, 31) побудований на засадах полісиндетону і тавтологічного рефрену. Микола Петренко, поет визначеного ліричного струменя, при потребі легко переходить і на гротескову інвективу (с. 119): В безвість нас інтегрували, Очманілих недоучок, —
ПОЕЗІЯ
Замість нас наклонували Пуркісів, Бузин, Смердючок? Чи ведуть нас до пустелі Телевізорні циклопи, — Підряджаючи в борделі Афро#Азії, Європи? Метамова символів — основна риса вірша “Мати на Майдані”. Поєднання засад змінного рефрену і питальної риторики складають сутність поезії “Марив-ні видива”. Твір “Вовче царство” можна вважати зразком семантичного асонансу (останній термін у віршознавство ввів Корнелій Зелінський). Вірш “Яблуня всміхається” природно стилізований під фольклор. В основі маленької поеми “Упала зморшка на твоє чоло”, яка дала назву всій книжці, лежить так званий трансформативний рефрен. Ужито його десять разів, завдяки чому метаморфозу ліричного героя легко і логічно проведено від “Упала перша зморшка на чоло, уперше посивіла голова” до “Мільйонна зморшка впала на чоло, вмільйонне посивіла голова”. Навіть через високу майстерність автора і виняткову коректність видавців можна побачити не лише домінуючі успіхи збірки, а й її поодинокі недогляди. Так, не зрозуміло, за чиєю редакцією вийшла книга. Швидше за все, це редакція авторська, але ж її позначати у виданні треба теж. Історіофілософська концепція вірша “Краща із хат”, по суті, загублена через відсутність належної образності. Щось подібне трапилося і з віршем “Чотири вітри”, який залишає враження давно відомих фольклорних символів і мотивацій. Звичайно, окремі недогляди не є визначальними і не можуть зіпсувати світлого враження від зшитка справжньої поезії “Упала зморшка на твоє чоло”.
z
Анатолій ГРИЗУН, член НСПУ, м. Суми
Фото Мирослава Буртового
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
