«Просвіта» вітає · с. 2сторінка оригіналу ↗
Павло МОВЧАН: «ЧАС ГЛИБИННИЙ, ЗМІСТОВНИЙ — УКРАЇНСЬКИЙ ЧАС»
Слово Просвіти, №52 за 2005 рік
ІЗ ПЕРШИХ УСТ
— Павле Михайловичу, яким запам’ятається рік, що відходить? — Прощаючись із 2005 роком, ми не можемо не пригадувати подій політичних, хоча політика дуже змінна. Якщо ж у ній присутня хоч крапля істинного, то це робить політичні події історією. Швидкобіжуча хвиля, якою змиваються і самі події, і ті постаті, що в них задіяні, — це ознака того часу, в якому ми перебуваємо, — політичного часу. Є час глибинніший, змістовніший, — я його називаю українським часом. Український час, час відліку і перспективи української, постав із моменту інавгурації Віктора Ющенка, — після прекрасної перемоги української нації над усім тим, що було ретельно проти неї підготовлене, розписане, політично обґрунтоване, — хоча правово бездарне, але фінансовими силами підперте, — те ярмо було розірване і відкинуте українським суспільством. Переходимо до українського часу! Чи стався той перехід? Прекрасні були домовленості, наміри, вимоги, і здавалося, що цей час підхопив нас і невідворотно несе за межі постколоніальної доби. Але колоніальні системи в світі є домінуючими, вони будь-який намір жити за національними моделями жорстоко обмежують. Я не хотів би, аби ми на порозі 2006 року стали в розпачі й розчаруванні: слід розуміти, що є політичні сили в нашому суспільстві, які спекулюють демократією. Сьогодні можна, заплативши певні суми, зібрати натовп й оголосити, що “курс Ющенка згубний”, що “дорога в НАТО — це дорога до пекла”; сьогодні можна, купивши по десять доларів душу, створити політичну масовку, яка буде торгувати Україною. Це все реалії нашого дня, — такі собі зловживання демократією. Це — перебутки демократії, зловживання позицією, яку сповідує Президент Віктор Ющенко, яку ним проголошено для того, аби вкраїні запанувало верховенство права. Кожен із нас, громадян України, мусить усвідомити, що все, що тебе робить розкутішим, має бути для людини, а не оберненим проти неї. Людина починає працювати проти себе, коли продається за десять гривень чи доларів, стаючи під прапори тієї сили, яка їй сплатила, — чи то біло-блакитні, чи червоні, чи прапори будь-якої іншої політичної сили. Адже все це — політичні масовки з процесу, який уже відбувся, віджив себе, є минулим, від якого варто відмовитися назавжди. Українськість — як домінантна величина — мала набути виміру, рівного часові, але, на жаль, так не трапилося… Чого ми хотіли, що, власне, для нас, просвітян, важливо? Нам хотілося, аби піднявся градус національного в усіх важливих сферах. Чи піднявся він в інформаційній сфері? Ні. У культурній сфері? Ні. В освітній? Ні… Національний градус не піднявся в багатьох сферах, які не потребують додаткових зусиль, фінансування, — вони потребують нашої допомоги Президенту Ющенку, активної його підтримки, дій не за принципом “воля Государева”, а за справді демократичним принципом — узгодження і ради. — Які події 2005-го, на Вашу думку, знакували прихід українського часу? — Я почав би з 29 січня — тижневий термін від інавгурації Президента Віктора Ющенка, коли він прийшов разом із іншими шанувальниками Героїв Крут до могили крутян у Києві, — після тижневого перебування в Європі. Це була його тріумфальна поїздка, надзвичайної державної ваги, — прорив після того, як за доби Кучми в європейських країнах до України ставилися більш ніж зневажливо. Ця поїздка реабілійого, — це, безперечно, заслуга В. Ющенка. Як і його дійсні зусилля для реставрації таких історичних об’єктів, як Батурин — палац Розумовського. Його увага до Хортиці, всіляке сприяння, аби національний заповідник з усіма його потребами вписався у відповідний ландшафт, культурний і історичний. Це й відзначення річниці Голодомору: в такому масштабі, в такому форматі ми про український Геноцид на державному рівні не говорили, адже його намагалися винести за дужки історії, — згадайте, як відзначали 70-річчя за Кучми. Для мене були дуже важливими започатковані Президентські слухання в Українському домі, завдяки їм оголився нерв національних проблем: інформаційного простору, книги, мови. Звичайно ж, варто відзначити, що економіст Ющенко добре скорегував економічний курс у державі, змінивши волюнтаристський, я б сказав, соціалістичний, лівий курс попереднього уряду на курс прагматичний, достосований до світової економіки і до української економіки всередині держави. Ми не мали проблем ні з виплатою пенсій, ні з соціальними проектами, дефіциту бюджету не сталося — це теж заслуга Президента. Проте, на жаль, не вироблена та лінія політики, яка, перш за все, цікавить нас, просвітян. Це — культурна політика. Тут жодна ділянка не відпрацьована, не підготовлена. Із моєї ініціативи були проведені чотири широкоформатні парламентські слухання, прийняті рішення, нормативна база підготовлена, аби урядові та президентські структури, тобто, виконавча влада, перейшли до реалізації всього того, що було напрацьовано в Парламенті. Адже йшлося про кризу культури, мовне питання, книговидання, кінематограф, театр, — пільги для них, цілу низку законів, які урядові час подати до Верховної Ради, але новий уряд не спромігся на це. Я особисто підготував кілька проектів законів: про мови, про книговидання, про 5 % збір на кінематограф, про використання державного ресурсу на телеканалах. Усе це лежить, не задіяне. Отже, є ціла низка проблем, дуже важливих, до яких у виконавчої влади руки не дійшли. Президент їх озвучував, наполягав на їхньому вирішенні, але… За п’ятнадцять років Кравчуком і Кучмою сформована така система влади на місцях, що, навіть замінивши 18 тисяч службовців, за рік не можна ментально змінити людину, понівечену і радянською, і пострадянською системами. За 15 років звузилася сфера впливу держави на громадянина, і ми матимемо дуже непрості проблеми в наступні роки. Верховна Рада буде неконструктивною, засягатиме на Конституцію, на уряд, і Президенту буде важко вести свою діяльність. Це будуть битви не лише за бюджет, ай за низки законів, які б давали можливість Україні увійти до СОТ, це закони, в яких ідеться про перспективи України. — Що Ви скажете про російські впливи? — Росія реваншує, буде використовувати найменші впливи, аби контролювати релігійну і мовну теми в Україні, впливати на її економіку. Уже сьогодні на цих проблемах спекулюють. Ці два моменти є принциповими в діалозі президентів України і Росії. Парадоксально, що росіяни втручаються у внутрішнє життя нашої держави, починаючи саме з цих питань: “Не чіпайте нашої мови, нашої церкви!” Приватизаційні кошти так звана опозиція сьогодні намагається використати лише для проїдання, — шкода, що всі так швидко забули, а вони — в першу чергу, що це ж ними продане все, що тільки можна, Росії. А сьогодні вони ще й хочуть ці кошти від приватизації віддати за російський газ! А те майно, що після грабунку лишилося, — може, відсотків десять, — урядові треба дуже уважно розподілити, — Ющенко про це подбає, хоча його маневрове поле дуже звужене. Я хочу сказати, що ми, українці, самі розв’яжемо свої релігійні та мовні питання, — тому раджу громадянам подавати судові позови на ті партії і блоки, які ними спекулюють, порушуючи Конституцію. — Яким був рік, що минає, для “Просвіти” і просвітян? — Я тішуся, що цього року “Просвіта”, незважаючи на всі атаки, започатковані ще минулого року, за часів уряду Януковича, коли на нас була кинута вся фіскальна служба, для того, щоб загальмувати нашу діяльність і звести її до “нуля”, продовжувала свою плідну роботу. На сторінках “Слова Просвіти” ми дали достойну відповідь, пояснивши, що у сфері мовної політики лише один суб’єкт щось робив і чогось досягав, здійснюючи свої проекти у сфері Комплексних заходів усебічного розвитку української мови. Наші проекти надзвичайно ваговиті й серйозні, державного рівня. Це — анімаційні фільми для малечі, — на превеликий жаль, рік був утрачений через старі підходи чиновників від Міністерства культури, які не сприяють ініціативам, перебуваючи в інерції до викликів часу, озвучених Президентом, часто їх корегуючи, ігноруючи, уболіваючи не за справу, а за своє крісло. І все ж, — ці фільми будуть виготовлені!
У 2005 році побачила світ ціла низка видань у Видавничому центрі “Просвіта”. Ми укомплектували ними сотні районних, сільських, шкільних бібліотек. Серед них — Гомер, казки, “Цікава абетка”, словники, сучасні проза і поезія, мовознавство й літературознавство. Автори — і столичні, і провінційні, але це значущі, державного рівня видання. Наші автори: Іван Драч, Михайло Наєнко, Лариса Масенко, Анатолій Погрібний, Василь Старун, Віктор Грабовський, десятки інших письменників. На виході — перший том “Тлумачного словника”, з дня на день з’явиться перший том із шеститомника геніального нашого перекладача, неперевершеного знавця української мови Миколи Лукаша, перша ластівка у краєзнавстві — книга покійного Георгія Дем’янчука з Рівного. Виокремлю ще підтримку періодичних просвітянських видань: “Кримської світлиці”, — до речі, я доклав чимало зусиль, аби ця газета фінансувалася окремим рядком із наступного року, ми підтримуємо газету “Дзвін Севастополя”, журнали “Бахмутський шлях” на Луганщині, “Ластівка” на Буковині, просвітянські видання з Тернополя, Дніпропетровська, Чернігова. Ми почали видавати журнал “Український шлях”, який був фінансово занепав. На превеликий жаль, через смерть Валерія Іллі перестав виходити відроджений ним і підтриманий “Просвітою” журнал “Основа”. Треба дбати про продовження його виходу в світ, так само, як і газети “Християнська Україна”. Є ще й повсякденна, копітка робота — десятки конкурсів для дітей, фестивалів просвітянських колективів, читців-декламаторів, моновистав, юних поетів і художників. Є проект, який у Криму здійснює письменник Євген Білоусов. Його видання “Славетні імена України”, “Тарасове перо”, “Легенди Криму” та інші, започатковані в минулому році, продовжаться в наступному, побачать світ нові видання. Відбулися відзначення ювілеїв крайових “Просвіт” — нещодавно
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
