Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Час і простір · с. 13сторінка оригіналу ↗

17 грудня в Донецьку відбувся з’їзд представників різних спрямувань козацтва України із нагоди відзначення 500-річчя виникнення українських козацьких поселень на території нинішніх Донецької та Луганської областей.

Слово Просвіти, №52 за 2005 рік

ДОНЕЦЬК ЗБЛИЗЬКА Гарнюня козачка Роксолана Забовваніли рудувато-червоні обриси териконів. Дрібні, незатишні хатки робітничого поселення промайнули за вікном авто. Моє серце закалатало швидше... Донецьк — місто, до якого досі прикуті тривожні погляди багатьох українців. Пам’ятаю, як минулої осені вимахувала перед облдержадміністрацією помаранчевою стрічкою, протестуючи проти “східної автономії”, куди хотіли прилучити й мою рідну Дніпропетровщину. Який Донецьк сьогодні? Які там люди? Місто шахтарів зустріло мене свіженькими біло-блакитними стрічками на деревах. Такі ж стрічки тріпотіли на деяких козацьких авто, що прибували на місце збору. Уздовж просторої алеї з пам’ятником Т. Шевченку вишикувалися дуже розмаїто вбрані козаки... Сполохані коні нетерпляче переступають ногами. Цікавий вітер розгортає важкі барвисті прапори прибульців із різних областей нашої Батьківщини. Козацьке свято в Донецьку — завершальний етап автоперегонів історичними містами — “Козацькими шляхами”, маршрути якого з’єднали схід і захід України. Від заклопотаних організаторів годі добути якихось коментарів. Тож роззираюся довкола. “500 років Кальміуській паланці”, — читаю на невеличкому транспаранті в руці козака. Ага, от і винуватиця свята! Навколо історичної ролі цієї паланки поміж дослідників розгорнулися справжні наукові бої. За офіцій- ГЛАС НАРОДУ 23 листопада 2004 р. я разом із тисячами прихильників В. Ющенка стояв біля Верховної Ради України, на Майдані, поблизу Адміністрації Президента України. Хотів лише одного: чимось допомогти В. Ющенку. І сьогодні я думаю так само. Він упрягся тягти важкого воза. Скільки вистачить сил, підпихатиму цей віз. Не треба мені ніякого багатства. Хочу лише, щоб ніхто не принижував національну гідність українців, не нав’язував їм меншовартість. Україна має бути Українською. Переконаний, що на початку 90-х років ми мали дати оцінку комуністичному правлінню і комуністичній ідеології на загальнодержавному рівні. Міжнародна спільнота засудила фашизм, і німці побудували достойне життя. Чорна доба комуністичного минулого знову і знову нагадує про себе, збурює наше суспільство. Дуже актуальною сьогодні стає мудра думка В. Базилевського: “Нам треба мати мужність зазирнути у прірву свого минулого, ною версією, місто Маріуполь на Донеччині засноване 1778 року новоросійським губернатором Чортковим. Ця ж дата вміщена на сучасному гербі міста. За іншою версією, місто засноване переселеними з Криму греками 1780 року. За третьою — засновниками Маріуполя вважають запорозьких козаків, які мешкали тут у фортеці Кальміус, а після зруйнування 1775 року Нової Січі змушені були переселитися на річку Вовчу. Поселення в гирлі річки Кальміус, згодом там утворили Кальміуську паланку, і є отими “українськими козацькими поселеннями на території нинішніх Луганської та Донецької областей”, відзначенню Почесна варта 500-річчя яких (розпорядженням Президента України Віктора Ющенка від 19 липня 2005 року) присвячені урочисті заходи в Донецьку. Та не всі місцеві науковці погоджуються з необхідністю святкування... Дивно, але не поділяють радості відродженої пам’яті деякі козаки. На думку отамана Катеринославського козацького округу міжнародного союзу козаків “Запорозька Січ” Геннадія Чумака, Катерина ІІ “розігнала” Запорозьку Січ, бо то були розбишаки та бандити... Власне ж походження “катеринославці” ведуть від 1787 року, коли князь Г. Потьомкін (невдовзі перед зруйнуванням Січі він записався до “козацького товариства” під прізвиськом Григорій Нечеса) організував “своє” Катеринославське козацьке військо з колишніх запорожців і місцевих мешканців. Пригадалася комедія “Сон” Тараса Григоровича: “Землячки...” Почувши російськомовну бесіду з козаками Потьомкіна, до мене підійшов дядечко з Артемівська, Бахмутського козачого полку. Правда, на його здивування, “агітувати” мене за державну мову не довелося. Суворі зморшки на чолі козака розгладилися, коли я радісно защебетала до нього українською, пояснюючи, що у Дніпропетровську теж щодня нею спілкуюся. “Як добре, що Ви — наша”, — підсумував один із місцевих журналістів, що деякий час уважно мене вивчав. Донецьк продовжував дивувати. Із веселим вереском пробігла поряд гарненька дівчинка Роксолана, ховаючись від свого тата Василя Махненка, козака того ж, Бахмутського, полку. Доки я фотографувала жваве козацьке янголятко, колона отаманів (її очолив голова Ради отаманів Українського козацтва при Президенті України Станіслав Аржевітін) попрямувала до пам’ятника Тарасу Григоровичу покладати квіти. Гримнув урочистий марш, і козаки різних спрямувань рушили до головного проспекту. На мить виникла ілюзія єдності українського козацтва, про яку вже так багато говорено, та одразу ж і розпалася... Декілька “гілок” раптом виломилися з колони та посунули в різні боки. Спантеличена, я погналася за однією, більшою, як мені здавалося, але за рогом будинку “мої” козаки організовано сіли в автобусі від’їхали. Кинулась назад — проспект порожній... Розмірковуючи, як діяти далі, я почула кроки справжнього велета в козацьких строях і чоботях, підкутих, судячи зі звуку, залізом. Зауваживши мою розгубленість, козак запросив під’їхати на своєму авто до місця урочистого зібрання. Від цього велета віяло спокійною силою і певністю. Навіть думки не виникло відмовитися. Сідаючи в машину, зауважила нашивку в нього на рукаві: “Єсаул. Кіровський курінь. Донецьке Військо Запорізьке”. Могутні мозолясті руки легко три- Перед пам’ятником Кобзарю Могутній коваль С. Ф. Каспрук z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин