Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Час і стиль · с. 4сторінка оригіналу ↗

«ЯК РОЗБУДИТИ РОЗУМ, ЩО ЗАСНУВ?»

Слово Просвіти, №52 за 2005 рік

Мабуть, усе це дуже умовно: перехідна доба, втрачене покоління... Зрештою, з таким підходом усе покоління початку двадцятого можна вважати втраченим. Що воно бачило? Голод, війна, смерть... А добу середньовіччя вважати перехідною... Таким собі мракобіссям, затемненням розуму перед мажорним ренесансом. “Кожен час треба оцінювати за ознаками, які для нього характерні. Не прикладаючи готових формул...” Важко не погодитися з Євгеном Сверстюком. Попри все бринить сумнів... Чи змінилася, при всіх яскравих ознаках еволюції, людська натура? У когось, мабуть, уже готова відповідь у кишені. Не кваптеся... Принаймні метафорика Франциска Гойї за кілька століть не застаріла. Ті ж потворні лиця... Особисто для мене питання залишиться риторичним. Але в той чи інший спосіб на нього відповідатимуть інші... Якщо не підводить інтуїція, то в досить розмитих рисах “канатохідця” письменника Степана Процюка бринить “туга за патрицієм”, героєм... В одній із останніх програм “Альтернатива” на радіо “Свобода” Андрій Охрімович із журналістом Вахтангом Кіпіані розвивали тему конформізму та людської гідності... ЛІРИЧНА ОПОЗИЦІЯ Мене завжди цікавили перехідні епохи і люди помежів’я. Ми живемо в перехідну добу, котра, зрештою, починає набирати нездорових ознак безперервної перехідності. Помежів’я як стабільності. Почекаємо інших часів? Пишучи це речення, я чомусь засміявся... Натомість людина переходу, особистість, котра сповідує релігію межових станів, екзистенційний екстремал не залежить від часових поясів, прогнозу економічної погоди чи настрою якого-небудь кишенькового диктатора. Хто ж ця людина і як її розпізнати? Чим вона цікава або небезпечна? Чи може прищепити психічний вірус? Які її тріумфи і трагедії? Якщо вона громадянин України, то за яку партію голосуватиме на виборах-2006? Цей тип людини, як і все на світі, також різноколірний. Одразу викреслюємо зі списків переляканих нудних філістерів, усіляких дуполизів та інших дрібнокаліберних добродіїв і добродійок. Також наразі нас не цікавлять замежові люди, тобто хворі чи деґраданти. Сьогодні не про них... Цей тип здатен сказати “так”, де інші кажуть “ні”. Або — навпаки. Людина межі не переживає за утеплення персонального клозету й ніжність туалетного паперу для персональної задниці. Її вабить ризик. Вона ненавидить тихе й гидотне болото стаґнації. Канатопрохідник може стати бомжем або олігархом, але ні тим, ні іншим надовго і всерйоз. Зате він ніколи не буде чиновником чи ревізором. Він може бути дресирувальником тигра, але ніколи — людини. Людям межі будь-яка дидактика малоцікава, хіба що задля краси експерименту. Прихильник згущення життєвого простору незрідка шокує вузьколобого міщанина духу. Канатоходці життям можуть часто помилятися і чесно змінювати власні переконання, поневаживши заскорузлість і стереотип. Вони, як правило, є важкими для співжиття із найближчими, а іноді — й нестерпними. Їх люблять і ненавидять. Переважно їх люблять чи принаймні толерують такі ж Ф. Гойя. СОН РОЗУМУ Уява без розуму породжує неймовірних чудовиськ, але у поєднанні з розумом уява стає матір’ю мистецтв і джерелом створення чудес. Коли людина не прислухається до голосу розуму, народжуються привиди правду здатні на гидотні вчинки, бо ще ніхто й ніде не зумів ліквідувати інший бік медалі. Але в їхньому житті немає місця для підлоти. Деколи вони, прагнучи лише творити, руйнують. Проте навіть у своїй деструктивній одержимості канатоходець залишається внутрішньо чесним. Іноді вони, переповнені по вінця власною травматичною дитячістю і безхитрісним еґоцентризмом, є однобокими та відразливими. Що ж, пробачмо дорослій дитині її невротичну інфантильність... Завдяки канатоходцям існує мистецтво, екстремальні види спорту, драматичні та запаморочливі історії кохання і всілякі інші книги рекордів Гіннесса. “Канатників” переважно цікавить не слава (з її аплодисментами, порожнечею і правильною поведінкою об’єкта кумиризації), а повносиле проживання кожної години чи року. Ці акробати й експериментатори кохаються у марґінальному. Нетиповому. Півзабутому. Ексцентричному. Такому, як вони. Енергія канатоходців величезна. Припускаю, що у їхніх нутрощах завбачливо заховані творцем декілька креативних моторчиків. Ви, безперечно, знаєте таких людей. Спілкувалися з ними, любите або ненавидите їх. А ви самі... Можливо, і ви — канатоходець?.. Степан ПРОЦЮК АЛЬТЕРНАТИВА лективі закривається. Не маємо права виходити до суспільства з позицією, яка поточена шашелем...” — Програма “Подвійний доказ” існувала при режимі Кучми. Але перемогли “помаранчеві”, і твоя програма наказала довго жити... — Ми працювали в тому суспільстві, де були свої правила гри і, очевидно, ми їх дотримувалися... Але ці правила ми склали разом із керівництвом каналу і домовилися, що програма “Подвійний доказ” буде про українську історію. Мабуть, ці п’ять місяців до виборів були актом конформізму... Тому що ми погодилися на угоду з менеджерами: робити програму не про сучасний нерв, а про минуле. Але я переконаний: для розумного глядача вони були сучасними. Тому що в той час, коли ми говорили про Кінгір, про громадянський спротиві про те, як люди були розчавлені танками, уже був Майдан. Кожен українець розумів, про кого йдеться і хто може бути розчавлений танками. І коли ми говорили про вбивство Бандери, люди також розуміли підтекст. Якщо політичний лідер не здається, його знищують. Обличчя Ющенка було найкращим доказом. У принципі, наш вихід в ефір був своєрідним актом конформізму. Бо нонконформіст повинен був кинути заяву на стіл і піти на “5 канал”. Я цього не зробив. — Але потрібна інформація все одно доходила до людей... У цілому програма була чесна... Тепер проект згорнуто і тебе немає на цьому каналі... Чому? — Я хочу працювати в організації зі зрозумілими правилами. Тобто ми про них маємо домовлятися. Коли я не розумію, чого від мене вимагають, і не розумію, чому готові програми не йдуть в ефір, і чому люди, які є “руконєподаваємиє”, вібрують в ефірі, то вимагаю пояснень... Я працював на каналі заради глядача. І знав: якщо ми робимо передачу про Беслан, мільйони людей вмикають свої телевізори. Зрозуміло, що ми не відкривали жодних секретів, зате привідкривали щось для людей, які живуть у звичайному обивательському світі й не відчувають, що поруч існують спецслужби, зрада, дурні. Ці дурні спокійно можуть вистрелити з танків у школу... І коли менеджер каже, що це не цікаво, то я взагалі відмовляюся вірити у цікавість тем... — Відповідальність за слово в журналістській професії... Твій варіант... — Ми робимо продукт, який впливає на суспільство. Навіть на одну людину. Тому я, навіть пишучи колонку в газету, думаю про те, “как ето слово отзовьотса”. Прораховую наслідки цієї публікації. Це не означає, що я маю бути обережнішим. Я маю бути більш точним. Якщо я збрешу “тут і зараз”, то це відгукнеться потім, навіть через багато років... — Ми “з’їхали” до етичних тем, і мені згадалося слово “телекілерство”. Ти можеш навести якісь яскраві приклади телекілерства? — Це люди, які хочуть бути в телевізорі, хочуть заробляти десятки тисяч доларів і хочуть епатувати. От коли ці три компоненти збігаються, ми маємо класичного телекілера. Зокрема наш колишній співвітчизник Сергій Доренко. Він “мочив” Лужкова, Примакова і кого завгодно... Тих, на кого вказував Березовський. Усі розуміли, що він працює заради грошей і слави. Можливо, він навіть щиро ненавидів Лужкова. А можливо, навіював це почуття, коли в чергове відкривав свою чекову книжку... z Андрій ОХРІМОВИЧ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин