Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Культура 13 · с. 13сторінка оригіналу ↗

ФОТОГРАФ ПАНОРАМНОГО ФОРМАТУ

Слово Просвіти, №52 за 2006 рік

На київській виставці у фотогалереї “Камера” Ігоря Гайдая зібралися не лише фотохудожники, а й поціновувачі художнього фото. Великоформатні знімки пейзажів молодого івано-франківського майстра Романа Михайлюка вражали пластичністю і деталізацією зображення. Фотографії виконані в складних світлових умовах, а головне — за допомогою саморобної своєрідної камери. Цифрова техніка не може скласти їй конкуренцію. раптового переляку в мене, малого, ноги заніміли… Переступаю поріг “зимарки” з вдячністю людям, що її тут змайстрували. Залажу в спальник із думкою: “У фотографів ночі короткі…” — І переломний етап? — Дуже важливим етапом для мене було, коли я перейшов на широку плівку. Тому що найкращі системи, які працюють на плівку стандартного формату, навіть найкращу для пейзажу, таку як слайдову “Фуджі-Вельвія”, дають гарну якість. Та це тільки доти, доки не порівняєш їх із гарним знімком, зробленим на широку плівку. Тоді розумієш, що вузька плівка не інструмент для фотографування пейзажу. Це — репортерський винахід, яким він був напочатку, таким і лишається. Через брак коштів не міг купити професійну апаратуру, тому спершу знімав складними фотоапаратами часів Другої світової війни: “Москва”, “Іскра”. З часом став розуміти, що використання старої напівмертвої апаратури — це несерйозно, коли витрачаєш величезні зусилля на сам процес зйомки, по кілька сотень доларів на один похід у гори. Шкода, що втрачені моменти ніколи не повторяться. Я давно виношував ідеї щодо виготовлення власної техніки. До цього підштовхував брак грошей і бажання винайти щось своє. Зробив першу фотокамеру, потім другу, третю… Серед них з’явилися досить цікаві моделі для панорамної зйомки. Мене настільки захопило бачення пейзажу в панорамному форматі, що практично відтоді всі сюжети знімаю своєю саморобною камерою. Ці фото, що були на моїй київській виставці в фотогалереї Ігоря Гайдая “Камера”, зроблені в такому ключі. Не знаю, як маю Ігореві віддячити за цю виставку. Хіба що робитиму добро іншим, аби його в світі не меншало. …Світає. За ніч мій пагорбок перетворився на острів, об який розбиваються хвилі туману, що затопив світ. Смереки то з’являються, то знову щезають у сірій імлі. З досвіду знаю, що з першим промінням сонця туман поповзе вгору й затопить вершини, якими я зараз іду. Моє завдання — встигнути відзняти кілька кадрів саме в цей переломний момент боротьби світла й пітьми. Бо пасма туману ось-ось почнуть сповзати ущелинами, вкриваючи полонини, ліси, потоки. Може, мені пощастить одержати знімок-мрію! Якщо зможу за ці короткі миті “піймати світло”, знайти передній план, зв’язати з ландшафтом, виділити змістовий центр… Розкладаю апаратуру, встановлюю штатив… Спроба зловити коротку мить вічності світу. На моєму штативі щось дивне. Цей ящик нікого не здивував би на початку минулого століття. Так, це той самий “фотоапарат з гармошкою”, із якого повинна вилетіти пташка. Правда, фасад мого апарата має мультипросвітлений об’єктив. Якщо момент зловлено — пуск!.. Пейзажист — це насамперед велике терпіння. Швидкість зйомки для нього не головне, тут важливіша якість. Біля гірського струмка можна просидіти до восьми годин, аби вловити збіг світлових і технічних моментів для панорамного знімка. Та й у кишені мою камеру на вершину гори не понесеш. — Таку камеру-коробку самі зробили? — Сам. Я закінчив художній графічний факультет університету. Мені тридцять три роки. Я завжди — фотограф. А щодо камери-коробки, то вона примітивна в своїй конструкції. В об’єктиві міститься вся механіка. Варто купити фірмовий об’єктив, а коробку неважко виготовити. — Такі фотоапарати, як Ваш, є у фотографів? — Аналогу моєму немає, бо за роки пошуків я по-своєму його вдосконалив. Інтерв’ю вела Марія ВЛАД z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин