Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“З рідною землею не зрівняється жоден золотий скарб”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

ВОЛИНСЬКІ ДИСИДЕНТИ

Слово Просвіти, №52 за 2007 рік

ПОЖЕРТВИ НА ТАРАСОВУ ЦЕРКВУ Продовження. Поч. у 2003—2006 рр., ч. 4, 15, 20, 25, 28, 34, 44 за 2007 р. Артеменко А. В., Бевця Н. С., Покотило Г. Т., Назаренко І. В., Криворотенко В., Манайло А. Н., Кушиль В. І., Солодовник О. В., Мичур Н. Н., Черевко В. Ф., с. Новопетрівці Магдалинівського району Дніпропетровської обл. 98,00 Біла В. А., м. Дніпропетровськ 558,00 Білявська (ім’я не вказано), м. Київ 200,00 Касьян М. Д., м. Біла Церква Київської обл. 100,00 Кіровоградська міська організація ветеранів Великої Вітчизняної війни (ч/з Голець І. Ф.) 217,00 Козак Т. М. 100,00 Костюки, Офлідіс, Уманські, м. Сєверодонецьк Луганської обл. 20,00 Лагно А. А., м. Київ 350,00 Левчук І. І. 135,00 Осмоловська Л. В., м. Київ 50,00 Самарець А. П., м. Дніпропетровськ 20,00 Тарадай О. І., м. Червоноград Львівської обл. (2 внески по 25 грн.) 50,00 Трофимчук М. І., м. Новоград-Волинський Житомирської обл. 150,12 Улич Н. П., м. Одеса 200,00 Шандровська М. П., м. Заліщики Тернопільської обл. 30,00 Шелест О. К., м. Рівне 30,00 Шклярук Е. З., м. Запоріжжя 100,00 Олександр ВОЛОЩУК Після приходу на Рівненщину радянської влади утвердження партійно-радянського режиму з примусовою колективізацією і політичними репресіями викликало в місцевого населення спротив. За умов, коли суспільству нав’язували єдину комуністичну ідеологію та матеріалістичний світогляд, про “Просвіту”, яка була носієм української національної та християнської ідей, не могло бути й мови. Просвітяни, які уникли репресій окупаційних структур польської, фашистської та радянської влади, як найбільш національно свідомий прошарок суспільства, упродовж 40—50-х років боролися у лавах підпілля ОУН—УПА з військами і спецгрупами НКВС, радянськими партизанами, “истребительными батальонами”, групами сприяння міліції, самооборони та “сексотів”. Для багатьох боротьба продовжувалася й у сталінських концтаборах, в’язницях, заокеанській еміграції. Дух боротьби не міг згаснути остаточно, він оселився в серцях нового покоління, народженого в 30-х роках, у пам’яті якого лишилися образи повстанців, членів їхніх родин живими легендами. Смерть Сталіна 1953 року та розвінчання культу його особи на ХХ (1956 р.) з’їзді КПРС утверджували у свідомості мас розуміння диктаторського характеру радянського ладу, злочинної, антинародної суті ідеології та діяльності компартії. Наслідком “відлиги” 1956—1959 років стало звільнення з таборів мільйонів репресованих, серед яких було багато діячів культури, мистецтва, науки, а також поява нової генерації творчої молоді “шістдесятників”: Василь Симоненко, Ліна Костенко, Василь Стус, Іван Драч, Павло Мовчан, критики Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, В’ячеслав Чорновіл, художники Алла Горська, Опанас Заливаха, історик Валентин Мороз, кінорежисер Сергій Параджанов, юрист Левко Лук’яненко, генерал Петро Григоренко та багато інших. Дисидентсько-просвітницький рух на Рівненщині бере початок в кінці 60-х років зі створення осередків однодумців на основі фахових, родинних, товариських зв’язків. Завданнями дисидентів були: викриття і роз’яснення беззаконня радянської влади у різних сферах життя суспільства; підтримка українських національних, духовних (релігійних) і культурних традицій; пошуки і читання літератури українських письменників та істориків дореволюційних часів та міжвоєнного періоду (Б. Лепкого, У. Самчука, М. Грушевського, П. Куліша тощо), літератури радянського періоду, яку вилучали з обігу за вказівкою КДБ; викриття компартійної політики денаціоналізації, тобто творення “нової історичної спільноти — радянського народу” з єдиною “мовою міжнаціонального спілкування” — російською; запис радіопередач “Свобода” і “Бі-бі-сі”, які стосувалися суспільно-політичної ситуації в Україні і подача їх до самвидаву; розмноження, передрук та поширення праці І. Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, часопис “Український вісник” за редакцією В. Чорновола, інформаційних матеріалів “самвидаву” про політичні судові процеси в Україні, неопублікованих творів письменників-дисидентів; турбота про збереження пам’яток історії й культури, духовності. Політичні репресії на Рівненщині розпочалися на початку 1972 року з арештів співробітниками КДБ членів родин Волощуків, Кульчинських, Симоновичів у Сарнах і Рівному. Слідство вели зі звинуваченнями за статтею 62 Карного кодексу УРСР “в антирадянській агітації та пропаганді”, зокрема, у розмноженні та поширенні праці І. Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, українського самвидаву. Слідчі КДБ намагалися цю справу оформити як групову. Справа до суду не дійшла, однак робота “п’ятого відділення” КДБ не припинилася. Дисиденти перебували під постійним наглядом органів та їхніх таємних агентів. До підозрюваних і тих, хто опинився “під ковпаком”, застосовували “виховні” заходи адміністративного впливу, суворі застереження, шантаж. Дослідження дисидентсько-просвітянського руху на Рівненщині ще чекає на майбутніх допитливих істориків.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин