“Суспільство вирятовує мова, успадкована від предків”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
«ПРАВОВЕ» ЗНИЩЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ?
Слово Просвіти, №52 за 2007 рік
Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ
Питання другої державної мови і після виборів продовжує виникати в дискусіях, де тільки бувають реґіонали. Про що дискутують? Згідно з українською Конституцією, це питання не дискусійне. Заяви про захист права російськомовної людини звертатися до держави рідною мовою зависають у повітрі. Поперше, якось дивно звучить теза про захист російської мови у зросійщеній Україні. По-друге, чимало політиків просто не готові вести грамотну в правовому сенсі державницьку дискусію на цю тему. Мовне питання вважають суто політичним, мало хто дивиться глибше, в економічну і глобальну першопричину руйнування державності української мови з мовчазної згоди, а може, й співучасті багатьох політиків і чиновників різних “гілок влади”. Українська правнича думка хитрувато спить, а дехто з поважних фарисействує, коли заходить мова про створення офіційного публічного коментаря мовного законодавства. Цей коментар потрібен з моменту проголошення незалежності України. Замість нього — лише розлогі балачки про недолугість старого закону про мови. Малоймовірно, що такий коментар буде створено. Він не вигідний багатьом політикам, новітнім скоробагатькам і колонізаторам України. Погано, що правове врегулювання мовного питання мало цікавить і самих українців, хоч останнім часом дедалі більше посилаються на закон. Мало правової, економічної, геополітичної аргументації — переважають емоції й жалі. Їх не розжалобиш, адже справжня ціна мовного питання — мільярди. Торік Івано-Франківська обласна “Просвіта” видала мій “Практичний коментар Закону про мови в Україні”. Відтоді жодна організація чи особа не завела зі мною про це мову, не кажучи вже про очікувану дискусію. А питання варте видання указу Президента про негайне створення і поширення масовим накладом дешевого коментаря порядку застосування мов. Цей указ мав би передувати будь-яким іншим указам про утвердження державної мови. Другочергові укази мали б знімати з посад чиновників усіх гілок влади за систематичні порушення 10-ої статті Конституції і мовного закону. Лише третьочергові мали б стосуватися поширення і розвитку української мови. На жаль, з’являються “третьочергові” укази Президента, і це не врятує державної мови від “роздержавлення”, тільки приспить тривогу українців. Нищення державності мови зайшло занадто далеко і загрожує економічній та інформаційній безпеці держави, шкодить національним інтересам громадян незалежно від мови і національного походження. Проблему треба розв’язувати системно і невідкладно, поки ще маємо Президента-українця, якому українська мова рідна. Слухаючи безпредметні дискусії щодо ініційованого реґіоналами референдуму про особливий статус російської мови, дивуюся логіці їхніх правників. Очевидно, ті галузі права, які безпосередньо не пов’язані з питанням влади чи бізнесу, нікому не цікаві, їх ретельно не вивчають тільки щоб маніпулювати мовним питанням. За чинним Законом про мови, є інший порядок узаконити застосування російської мови в місцях компактного проживання російської національної меншини. Не даруватиму реґіоналам цієї технології, але зазначу, що з правової точки зору зробити це дуже складно. Принаймні таке питання точно не розв’язує всеукраїнський референдум. Саме порушення питання про всеукраїнський референдум щодо особливого статусу російської чи іншої мови меншини суперечить Конституції і Закону про мови, адже конкретне питання мов меншин стосується тільки місць їхнього компактного проживання і не є загальноукраїнським. Внесення питання про особливий статус конкретної мови меншини суперечить конституційній тезі про єдину державну мову і рівноправне поширення національних мов. За Конституцією, жодна мова меншини не може мати особливого статусу. З правової точки зору референдум про особливий статус російської мови абсолютно незаконний, а факт його ініціювання має ознаки протиправної дії, спрямованої проти статті 10 розділу 1 Конституції України, де викладено основні засади конституційного ладу. Загалом це можна кваліфікувати як дію проти основ конституційного ладу України. Існує лише один, конституційний порядок внесення змін до розділу 1 “Загальні засади”, куди входить 10-та стаття. Він чітко викладений у статті 156 Конституції: “Законопроект про внесення змін до розділу I “Загальні засади”, розділу III “Вибори. Референдум” і розділу XIII “Внесення змін до Конституції України” подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Повторне подання зако6 нопроекту про внесення змін до розділів I, III, XIII цієї Кон6 ституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України нас6 тупного скликання”. Отже, референдум про другу державну мову — не перша, а завершальна процедура. Тому потрібна негайна президентська правова оцінка так званого референдуму з питань особливого статусу російської мови та зусиль його ініціаторів. Питання другої державної мови, безперечно, зачіпає потужні глобальні бізнесові інтереси в Україні. Сподіваємося, що Президент виконає свій обов’язок гаранта Конституції і зробить усе, щоб громадяни досконало знали правові основи застосування мови, починаючи від закону аж до можливого наслідку зміни порядку застосування мов для життя простої людини. Тільки правда і зримі приклади та позитивні зрушення в цій галузі змусять громадян повірити в себе і в перспективу державної мови в Україні.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
