“Людина з письменної стає розумною...” П. Куліш · с. 7сторінка оригіналу ↗
«ГРАМАТКА» ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША — ПЕРШИЙ БУКВАР УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ В СХІДНІЙ УКРАЇНІ
Слово Просвіти, №52 за 2007 рік
Буквар — основа основ. Це перший путівник, який відкриває дитині дорогу в світ Знань. Мабуть, ні в кого не викликає сумнівів, що буквар — одна з книжок, від яких значною мірою залежить ставлення людини до навчання, її успіхи не лише в науці, а й у житті. Тому важливо, щоб перша навчальна книжка була красива, якісна, а головне — написана рідною мовою. Для сучасного українця твердження про важливість навчання рідною мовою, можливо, видасться дивним, проте історія доводить, що аж до середини XIX століття про рідномовну освіту укра6 їнці могли хіба що мріяти…
Валентина СТАТЄЄВА, Василь ШАРКАНЬ, м. Ужгород
Ще всередині ХІХ ст. визначний діяч української науки і культури М. Костомаров висловив важливу думку про значення національної освіти для народу. Він наголосив: “Народна освіта — то всьому голова і основа. Научиться народ по-своєму читати, смак до читання візьме, почне з його очей полуда спадати, тоді і сила набереться, і літературу сам створить собі і стане народом міцним, що сам себе тямить і шанує”. Хоч українська освіта має давні й глибокі традиції, перша україномовна абетка в Східній Україні, яка в ХІХ ст. належала Російській імперії, з’явилася лише 150 років тому. Нею стала “Граматка” Пантелеймона Куліша, яка вийшла друком у Санкт-Петербурзі наприкінці 1857 року. Друге видання з’явилося там само 1861 року. До появи букваря П. Куліша в підросійській Україні не існувало жодного підручника, написаного українською мовою. Упродовж багатьох століть Україна не мала власної держави, а різні її території з XIV до середини XX ст. — до початку Другої світової війни — належали різним державам: Литовському князівству, Польщі, Угорщині, Румунії, Австрійській імперії, Австро-Угорщині, царській Росії, Чехословаччині. З огляду на це українці здобували освіту різними мовами, крім рідної: церковнослов’янською, латинською, російською, німецькою, польською, угорською… Потребу в рідномовних підручниках, насамперед букварях, поневолені українці усвідомлювали здавна. Власне, так само, як і поневолювачі розуміли небезпеку освіти “інородних” рідною мовою. Влада імперій, між якими було поділено Україну, в зародку намагалася придушити український національний дух, забороняючи здобувати навіть початкову освіту рідною мовою. У царській Росії офіційною, загальноприйнятою була думка, що українська мова — не самостійна, а діалект російської, і тому вона годиться лише для побутового спілкування, а в науці, освіті, публіцистиці, церкві, офіційно-діловій та інших сферах українську мову використовувати не можна, визнавали право вживання тільки російської. Починаючи з 1720 року, російські царі видали низку указів, цензурних заборон, якими обмежували використання української мови або стверджували, що такої мови не існує. Сумнозвісний Валуєвський циркуляр 1863 року підкреслив, що української мови “не было, нет и быть не может”. Перша відома нам заборона українського букваря датована 1769 роком, коли Києво- Печерська лавра просила дозволу Москви видати підручник, якого Синод так і не дозволив опублікувати. За таких умов більшість українців не вірила в те, що українська мова самостійна і її можна використовувати в різних сферах. Мало було діячів, які, всупереч позиції влади, розвивали українську літературну мову, відстоювали її рівноправність. Тому особливо велика заслуга П. Куліша, який створив перший україномовний підручник у Східній Україні. До середини ХІХ століття в підросійській Україні не було жодної школи, де навчання велося б українською мовою. Проте в 40— 60-х роках ХІХ століття в Україні почалося національно-культурне відродження, одним із виявів якого стало відкриття українських недільних (недержавних) шкіл, що мали на меті навчити грамоти дітей (і дорослих) бідняків, котрі не відвідували державних (російських) шкіл. Недільні школи почали з’являтися в Україні 1859 року з ініціативи самих українців. У 1859—1860 роках уже було 68 недільних шкіл. У них учителювали члени українських громад — студенти, вчителі гімназій тощо. У недільних школах вивчали три основні предмети: Закон Божий, грамоту, малюнок. Навчання вели, як правило, українською, тому була потреба в україномовних підручниках. “Граматка” П. Куліша стала першим букварем, за яким українці в підросійській Україні могли навчатися рідною мовою. Наслідуючи приклад П. Куліша, створювали підручники українською мовою для недільних шкіл на початку 60-х років ХІХ ст. й інші українські діячі: М. Максимович, К. Шейковський, Т. Шевченко, І. Деркач, М. Гатцук, О. Стронін, Ю. Дараган, Л. Ященко, О. Потебня тощо. Пантелеймон Куліш добре розумів потребу в рідномовній освіті. У передмові до букваря він писав: “Треба учить дітей письменства так, щоб, дурно часу не гаявши, швидко зрозуміла дитина науку читання, а до сього найперва поміч — щоб граматка (так колись українці називали буквар — Авт.) зложена була рідною українською мовою”. Письменник на власному досвіді відчув неефективність навчання чужою, тому й створив підручник рідною мовою. В автобіографії, написаній від третьої особи, він згадував: “Спершу Куліш учився дуже тупо й був послідущим між товаришами. Зупиняло його те, що не розумів великоруської книжної мови. Поки, було, навчиться гладко читати уроку, то вже й напам’ять його знає, а проте не розумів добре того, що витвердив з книжки”. Письменник був переконаний, що “найперше діло в батька-матері повинне бути, щоб дитину своєю рідною мовою до розуму доводити, щоб дитина, навчаючись письма, од своїх людей не одвикала й на добро своїй громаді до розуму доходила”, адже “людина з письменної стає розумною…” Такі думки були дуже новаторськими й сміливими в умовах царської Росії. Українцям буквар П. Куліша надзвичайно припав до душі, тому до кінця 1860 року весь його наклад (5 тисяч примірників) розійшовся, і з’явилася потреба перевидати підручник. П. Куліш створив новий текст “Граматки” до початку 1860-го, проте царська цензура лише наприкінці року дала дозвіл опублікувати підручник, тому друге, скорочене видання “Граматки” з’явилося 1861 року. Письменник сподівався, що його буквар “явить народу, що він таке, звідки узявсь і як йому подобає на світі жити”. У підручнику було представлено твори Т. Шевченка, народні думи й коментарі до них, коротко переказано Біблію, вміщено катехізисну та молитовну частини; у першому виданні подано розділ з арифметики, а в другому — невеликий розділ з історії українського народу. Це була перша праця з історії України, написана українською мовою. Отже, за змістом буквар П. Куліша був універсальним, тому його використовували як катехізис, читанку, хрестоматію з української літератури та фольклору, молитовник, підручник з арифметики й історії тощо. Одним із перших високо оцінив “Граматку” П. Куліша Т. Шевченко, зробивши 10 грудня 1857 року запис у своєму щоденнику: “Як чудово, розумно і шляхетно укладений цей зовсім новий буквар. Дай Боже, аби він прищепився в нашому бідному народі. Це перший вільний промінь світла, що може проникнути у задавлену попами невольницьку голову”. Слід відзначити, що “Граматка” була однією з перших книжок, написаних фонетичним правописом, який пізніше отримав назву “кулішівка” і лежить в основі сучасного українського правопису. До мови свого підручника автор ставився особливо уважно, оскільки буквар став у Східній Україні однією з перших праць наукового стилю нової української літературної мови. Створюючи перший україномовний підручник, П. Куліш прагнув надати мові відтінку урочистості й високості, зберігши її народну основу. Мабуть, саме тому письменник удавався до свідомої архаїзації мови “Граматки”, використовуючи, однак, народнорозмовну лексику. Буквар Пантелеймона Куліша використовували і на Лівобережній, і на Правобережній Україні. Проте незабаром польські пани повідомили київського генерал-губернатора
О. Ярошинського, нібито “Граматка” “розбуджує в народі старий козацький і гайдамацький дух. Сміх людям сказати, — писав Михайло Драгоманов у статті “Антракт з історії українофільства”, — але пани київські показували генерал-губернаторові на картинку в “Граматці” — одну з тих, що задля самої окраси були поставлені в кінці глав, а вона, мабуть, була взята з якого-небудь фізичного видання: було намальоване дерево, розбите блискавкою, і під деревом чоловік; ото, казали пани, емблема того, як розбуджене хлопство мусить розрушити устрій громадський і перебити панів”. Влада Російської імперії бачила загрозу від навчання українською мовою. Вона вважала, що піднесення освіти, культури рідною мовою в Україні, посилення української культури призведе з часом до сепаратизму, до відокремлення України від Російської імперії. Тому “Граматку” П. Куліша, як і низку інших україномовних підручників для початкової школи, заборонили. Уже 1863 року Валуєвський циркуляр заборонив навчання українською мовою та видання українських підручників. У цьому документі наголошено: “…Щоб до друку дозволялися лише такі твори малоросійською мовою, що належать до галузі художньої літератури. Пропуск же книжок тією мовою як релігійного змісту, так і навчальних, і загалом призначених для початкового навчання народу, припинити…” В Емському указі 1876 року, що складався з 11 пунктів, які забороняли друк усієї літератури українською мовою, крім художньої, п’ять пунктів стосувалося сфери освіти й науки, їх повинно було контролювати міністерство народної освіти царської Росії. Ці пункти містили такі заборони: не допускати викладання українською мовою предметів у школах різного типу; очистити бібліотеки всіх шкіл у малоросійських губерніях від українських книжок; учителів, викладачів шкіл, гімназій Харківського, Київського, Одеського навчальних округів, яких запідозрили в неблагонадійності (тобто в прихильності до українства), перевести з України у російські губернії — Петербурзьку, Казанську, Оренбурзьку, а в Україну надіслати вчителів із зазначених російських губерній; сказано, що не треба “терпеть в учебных заведениях лиц с неблагонадежным (читай — прихильним до українства) образом мыслей не только между преподавателями, но и между учащимися”; закрити на невизначений термін наукову установу в Україні — Південно- Західний відділ Російського географічного товариства — “с устранением навсегда тех лиц, которые сколько-нибудь сомнительны в своем чисто русском направлении”. З огляду на ці заборони в Східній Україні, що в ХІХ—на поч. ХХ ст. належала Російській імперії, не існувало жодної державної школи з українською мовою навчання (початкової, середньої, вищої) аж до 1917 року. Буквар П. Куліша — одна з найважливіших пам’яток України, свідчення незнищенності духу українського народу, який упродовж усієї тернистої історії прагнув зберігати, розвивати і збагачувати власну культуру.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
