Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Ще з давніх&давен філософи говорили, що багато бід людських — від неясності термінів і слів”. І. Дзюба · с. 8сторінка оригіналу ↗

НАША КНИГА

Слово Просвіти, №52 за 2007 рік

Людмила КАСЯН, науковий співробітник Науково-дослідного інституту українознавства МОН України, м. Київ Ім’я Ольги Володимирівни Слоньовської широковідоме в Україні та за її межами: професор кафедри української літератури Прикарпатського університету, автор понад сотні наукових статей у фахових виданнях, двадцяти восьми книг, серед яких шкільні підручники з української літератури, науково-методичні посібники з методики викладання літератури. Ольга Слоньовська — член Спілки письменників України, автор поетичних збірок “Гілочка глоду”, “Ґердани”, “Соната для коханого”, “Джоконда”. Усе, що з’являється з-під пера Ольги Володимирівни, стає значною подією у культурному континуумі України. Не виняток і нова праця дослідниці “Слід невловимого Протея”, присвячена дослідженню проблеми позитивістського консолідуючого міфу України, витвореного у ХХ столітті. Сутнісна оз-

с. 9 · сторінка оригіналу ↗

Яким був останній твір нашого славного попередника, непересічного українсько6 го письменника6полеміста, перекладача та церковного діяча Мелетія Смотрицько6 го? За офіційною версією та різноманітними історичними й науковими розвідками, це “Екзетезис, або Поквитання” про розвінчання можновладних блудів та єресей. Після “Екзетезису”, як стверджує більшість дослідників, архімандрит більше не брався за перо, не полемізував, усамітнився у своїй обителі, зневірився в багатьох речах світу цього, шукав спасіння в аскетизмі, постився, носив власяницю, бичував тіло, постійно молився, й у грудні 1633 року пішов із життя. Втім, побутує й інша вер6 сія щодо останнього життєвого проміжку Смотрицького — нібито “Екзетезисом” він не поставив крапки у своїй творчості, а продовжував плідно працювати, підсумову6 вати знайдене і втрачене, згруповувати крилаті вислови та повчання тодішніх іме6 нитостей. І ця копітка праця втілилася в головну книгу письменника, сліди якої, на жаль, загубились у віках… Власне, саме духовному пошуку останньої Мелетієвої книги присвятив свою історико6інтелектуальну розвідку6детектив український про6 заїк, науковець, професор Острозької академії Петро КРАЛЮК. Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл. Фото автора ПОНАДІЯВСЯ НА ІНТУЇЦІЮ, І ВОНА НЕ ПІДВЕЛА Книга отримала назву “Діоптра, або Дзеркало, в якому бачимо не лише себе, а й інших, подорожуючи у часі та просторі”. Написана вона в динамічному стилі й повсякчас тримає читача у напрузі. Характерно, що історичні перипетії легко й невимушено переходять у часи нинішні, і навпаки, висвітлюють ту чи іншу постать, зокрема Кирила Транквіліона-Ставровецького, Касіяна Саковича, Гедеона Балабана, Швайпольта Філя й інших, а також двох головних героїв: Мелетія Смотрицького та автора — нашого сучасника. А центром усього цього дійства стала книга “Діоптра” — напівреальна і напівміфічна. Чи насправді вона існувала і чи можна написати правдиву історію? Саме це запитання адресую авторові напрочуд оригінальної та зворушливої повісті. — Чим більше від сьогодення віддаляється минувшина, — зазначає Петро Кралюк, — тим більші сумніви щодо її правдивості. Зокрема, один із персонажів твору, Максим, дотримується думки, що подане нам історіописання — набір дій, фактів, культурних явищ, які навмисне підібрані. І трактують їх не зовсім так, як трактували сучасники. Тоді, власне, що таке історія? Передусім це наші дуже суб’єктивні спогади. Кожен знаходить у них те, що йому подобається. Тут згадується добрий (і, певно, істинний) софістичний принцип: людина — мірило всіх речей. Правда, у цьому мірилі є одна стала величина — належність людини до роду, ширше — до спільноти, з якою вона себе ідентифікує. У наших “спогадах” про минуле важливе не раціональне обґрунтування якихось положень, а відновлення родової пам’яті. У ньому на першому місці стоїть глибинно сер- Надія ОНИЩЕНКО, м. Ніжин Як зазначив поет і письменник, теж випускник Гоголевого вишу Анатолій Шкуліпа, це було вже Петро Кралюк дечне відчуття. Інтуїція, як сказали б учені мужі. Саме тому “Діоптра” — твір інтуїтивістський. Автор не реконструює минуле, він його відчуває. Минуле для нього — сучасне, а сучасне — минуле. І одне, й друге мають одну основу — внутрішнє пригадування. В одному з платонівських діалогів є розповідь про те, як хлопчик-раб, який ніколи не вчився математики, за допомогою запитань розв’язував математичну задачу. Мовляв, він мав вроджені знання, які треба було лише відновити. Так само з допомогою знаків-підказок відновлюємо знання, що дрімають у нас. Зокрема й знання про минуле. Для чого воно потрібне? Це — дороговказ у житті сучасному. Якщо вміло скористатися ним, воно допоможе в життєвому морі уникнути рифів, мілин, підступних течій… Історичні персонажі “Діоптри” — це, по суті, “навігаційні знаки”. Авторові не так важливо, наскільки ці знаки відповідають історичному фактажу. Це ж не весь фактаж, який, до того ж, позбавлений тенденційності у доборі. Авторові набагато важливіше “відчути” своїх персонажів. ПОКОЛІННА СУВ’ЯЗЬ “ДІОПТР” — Що стосується назви “Ді6 оптра”, то вона існувала ще до Смотрицького. Приміром, 1612 роком позначена перекладена з грецької “Діоптра” ігумена Віта6 лія, ієромонаха Дубенського монастиря Чесного Хреста. То що ж воно за магічне слово таке — діоптра? — Первоначальні діоптри мали давньогрецьке коріння. Зазвичай вони складалися з передмови, загальнофілософських і моральноетичних прозових та поетичних роздумів та висловів. Пізніше, у період Київської Русі, так часто називали твори, що порівнювали з дзеркалом, в яке людина дивиться і бачить свої вади. У цьому ж випадку мається на увазі підсумкова книга Мелетія Смотрицького, де він аналізує своє життя, зокрема й життєві помилки. Загалом Смотрицький мусив би написати такий Старовинна дзвіниця Дерманського монастиря

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин