Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Бачив і відтворював правду життя”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

ЗЕМЛЯКИ

Слово Просвіти, №52 за 2007 рік

— Ви ж мої хороші! Роки дружби зріднили не тільки душі Григора й Володимира, а й їхнє мистецтво. Так, головного героя незакінченого твору “Житіє Артема Безвіконного” Григір уперше побачив у Володимира: “Під крапчастим дощем Артемова шапка гула, мов бубон: у завірюху шепелявила, бо сніг об неї ковзався, ав мороз потріскувала…” Ось він на знімку, мудрий хуторянин Андрій Куць, з великими, виробленими, схожими на граблі руками. На поораному зморшками чолі відбилася вікова селянська мудрість і стареча печаль. А ось іще світлина Білоуса — старапрестара зігнута бабуся йде повз напіврозвалену хату. Це героїня оповідання Григора Тютюнника: “Живе в хаті стара сліпа баба Ганна, прозвана в селі Вуточкою. Хто й коли її так охрестив, уже нікому не впомку” (“Вуточка”). Осліпла баба Ганна. Приїхали сини, побули — і в дорогу, а вона залишилася зі своєю темнотою та з чорною в діряччі хатою. Скільки горя в приземленій постаті, побаченій обома митцями! Це — мов стогін над материнською долею. Володимир Білоус має велику добірку світлин, які виконали фотографи далекого минулого. Історія рідної Полтавщини дивиться на нас очима “лохвицьких крамольників”, очима Симона Петлюри й сластьонниці з ярмарку. Під фоторепродукціями часом не вказано роки й імена, але які дивовижні типажі! Вдивляєшся в обличчя — і бачиш героїв Панаса Мирного, Володимира Малика, Наталії Баклай, Дмитра Шупти. Він створив серії робіт, в яких головний персонаж — жінка: “Сновидіння”, “Жінка і ніч”, “Язичницькі містерії”, “Феєрія самоцвітів”. Образ жінки на тлі коштовностей не має аналогів. Вражають і “Долі дерев”, які чимось дуже нагадують людські долі. Володимир Білоус — член Спілки фотохудожників, член Національної спілки журналістів, лауреат премії імені Володимира Малика. У нього було дев’ять персональних виставок у Києві. Зокрема, в Спілці письменників, у Києво-Могилянській академії. Володимир Федорович — один із призерів Міжнародного фотоконкурсу 2000 року, який проводили газета “День” та фірма “ Кодак- Україна”. Фотохудожника нагороджено третьою премією в номінації “Століття”, він став переможцем конкурсу глядацьких симпатій. Протягом багатьох років Білоус працював над альбомом “Григір Тютюнник у фотографіях”. 2005-го фотоальбом побачив світ. Це велика радість і перемога митця! І нині, на межі сімдесятиліття, митець у творчих пошуках. Його довільні фотоінтерпретації оригінальні й несподівані. Так тримати, маестро! ЕПІЛОГ Ми йдемо з Володимиром Білоусом гомінкими Лубнами. Розмовляємо про родину — Лариса живе в Краснодарі, вона обрала професію біолога. Оксана, мистецтвознавець, мешкає в Києві. Катя — в Судані. Подружжя пишається дітьми. — А хто ті дівчата, які позують перед фотокамерою? — О, та їх десятків шість! Деякі приїздять з інших міст і навіть з Полтави. Молодість прагне краси. Декому цікаво: “А яким буде моє тіло серед самоцвітів?” — А як до цього ставиться Тамара Степанівна? — Удома за мною ніколи не було поліцейського нагляду. Мабуть, тому ми так довго з дружиною разом, — ділиться Володимир Федорович. Фотохудожник показує свою виставку в кафе “Капкан”. “Дипломна робота молодої відьми”, “Чаша воскресіння”, “Молитва язичниці” — лише окремі роботи, які примушують зупинитись і замилуватися. Світ прекрасний! Потім заходимо до фотоклубу “Софіт”, де організовано виставку світлої пам’яті фотографа Олександра Щербакова. Сімдесят першого року цьому чоловікові вдалося взяти участь у фотовиставці в Берліні серед учасників 125 країн світу. Там його роботи отримали срібну медаль. Велика, щира і багата душа у Володимира Білоуса. Він радіє успіхам молодих фотохудожників, радіє тому, що вдалося зробити для людей. Як у 70-ті радів оповіданням Григора Тютюнника…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин