“Напруга творчості — це напруга душі”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
НОВИЙ ПОГЛЯД НА ТВІР
Слово Просвіти, №52 за 2007 рік
Степан ЛІСЕЦЬКИЙ, кандидат мистецтвознавства
Музична драматургія і композиційний план опери “На русалчин великдень” Леонтовича нетрадиційні. Цей твір, безумовно, — явище художньо довершене і новаторське. Довгий час побутувала думка, що опера незавершена, композитор справді не встиг її дописати — цьому завадила раптова смерть (композитора було вбито 21 січня 1921 року). Але С. Людкевич у статті “Музична мова в оригінальних хорових творах і опері “Русалчин великдень” М. Леонтовича” відзначив оригінальну й нову музичну мову цього твору і висловив думку, що оперу можна завершити (статтю написано 1948 року, опубліковано 1957). Трохи пізніше (1977 року) М. Гордійчук у статті “На русалчин великдень” дає ґрунтовну характеристику опері: “Це на диво довершений одноактний музично-сценічний твір, який, без сумніву, ввійде в скарбницю культурних цінностей українського народу як одне з її кращих надбань”. Очевидно, останній абзац статті про оперу Леонтовича М. Гордійчук написав, уже прослухавши відредагований твір. Сюжет опери починається імпровізаційно. Козак відстав від війська й пізнього вечора опинився на лісовій галявині біля Дніпра. Із річки виходять русалки, щоб порозважатися на луках, помилуватися місячним сяйвом. Поки маємо дві випадковості, в яких важко розгледіти якусь сюжетну інтригу. До дев’ятого номера включно слухачеві непросто зрозуміти, про що йдеться у творі, як композитор скерує свою “імпровізацію” в сюжеті та музичній оповіді. З хору русалок “Ой гори, ой світи” (№10) і його повторення (№15) розуміємо, що ця сцена міцно поєднана в одне ціле. Русалок Леонтович наділив щедрістю душі, м’якістю і теплом людських почуттів. Вони водять хороводи, як земні дівчата. Колективний образ русалок композитор трактує в реальному, а не у фантастичному плані. Пісня Третьої русалки “Перестав мене милий любити”, що є центром сцени, розкриває долю цього персонажа. Це — дівчина, яку зрадив коханий, а не просто русалка, вона переживає душевну кризу, її образили і гірко засмутили. Друга сцена-блок розкриває долю Четвертої русалки — молодої дівчини, ошуканої і зневаженої у панських покоях, де вона служила. Її пісня “Я на світі жила сиротою” пройнята глибокими переживаннями. Страждання дівчини-русалки викликають співчуття її подруг. Емоційний зміст хору русалок “Хай іде-насува чорна хмара” (№17) пройнятий гнівом до кривдника. Зауважимо, що ця сцена контрастує з першою. Вона драматична, дієва (перша була то грайливою, то лірикосумною). Третя сцена-блок — хор русалок “Ой ти, сестрице новенька” (№18), аріозо Нової ру-
Світова культурна спільнота від6 значила 130 років від дня народжен6 ня великого українського композито6 ра Миколи Дмитровича ЛЕОНТОВИ6 ЧА. У світі добре знають його музику для хору, написану на фольклорній основі: “Щедрик”, “Дударик”, “Коза6 ка несуть”, “Мала мати одну дочку”, “Пряля” й багато інших. В Україні зву6 чить його духовна музика (“Літургія”) та опера “На русалчин великдень”. Саме останньому творові присвячує6 мо статтю, в якій висловимо новий погляд на це музичне явище.
салки (№19) і хор русалок “Серед нас ти одна” (№20) — нова сторінка музичної оповіді. Русалки у своєму зверненні до подруги дуже щирі, доброзичливі, навіть ніжні. Справжнім людським теплом віє від обох хорів. Аріозо розкриває сумніви Нової русалки, їй все ж шкода реального світу, вона поки не звикла до життя під водою. Три сцени-блоки творять своєрідну сюїту, в якій є повторність (правда, варіативна), образний контраст, своєрідна зав’язка дії, формування сюжетної лінії. Слухач розуміє, що він — свідок розповідей русалок, виливу їхніх найпотаємніших почуттів. Поки що і гурт русалок, і їхніх окремих представниць — Третя, Четверта, Нова — розкрито як образи реальних людей. Романтика в тому, що людські почуття композитор передає устами фантастичних істот. У казках і легендах такі засоби вживають часто. Четверта сцена-блок опери “На русалчин великдень” охоплює багато номерів. Тут сюжет розвивається стрімко й динамічно, музика стає драматичною. З початку четвертої сцени відбувається драматургічний злам, музична оповідь набуває конфліктних рис. Вступили в суперечність дві лінії — побутово-лірична, щиросердна, лагідно-людяна і фантастично-злоблива. Причиною такого зламу стали два моменти: зіткнення реальних і фантастичних персонажів (русалки виявили на своєму святі чужого і вирішили йому за це помститися); зародження симпатії між Козаком і Новою русалкою, що переростає в закоханість. Русалки зчиняють галас, оточують Козака, загадують йому загадку, яку він не може розгадати. Він виправдовується, пояснює свою вимушену присутність на цих луках, але його не слухають, йому погрожують, наближається драматична розв’язка. Леонтович “рятує” він смерті свого героя. Козакові допомагає Нова русалка — вона в найнебезпечніший для нього момент зупиняє погоню злих сил такими словами: “Стривайте! Вже місяць зайшов, вертатись на дно пора!”, що звучать з підвищеною експресією, відвертають від Козака неминучу загрозу. Опера завершується порятунком Козака від смерті й народженням взаємної симпатії, почуття закоханості між ним і Новою русалкою. Його останні слова: “Яка ж вона чарівна. Вернись назад, кохання моє, мріє моя!” і музика просвітлено-лірична, що нею завершується твір, засвідчують перемогу краси, щирості людських взаємин, закоханості над злом, жорстокістю і темрявою. Саме такий кінець твору і своєрідне розгортання його сюжету, музичної (композиційної) логіки дає змогу вважати, що концепція твору “На русалчин великдень” нетрадиційна, своєрідна, вона для нас стає зрозумілою, навіть по-своєму логічною та, безумовно, художньо довершеною, як тільки ми вникнемо в задум композитора. Тому вважаємо одноактну оперу “На русалчин великдень” Миколи Леонтовича закінченою, тим більше, що твір ставили на сцені Київського театру опери та балету, його записано на грамплатівку, тобто опера живе.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
